Ухвала суду № 57895036, 23.05.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/5637/15 Головуючий у 1-й інстанції: Терлецька О.О. Суддя-доповідач: Петрик І.Й.

У Х В А Л А

Іменем України

23 травня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого суддіПетрика І.Й.СуддівТвердохліб В.А., Літвіної Н.М., При секретаріПриходько К.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на постанову Київського окружного адміністративного суду 18 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Головного управління МВС України в Київській області, Головного управління Національної поліції в Київській області, третя особа - Управління Державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в Київській області, про скасування наказу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 пред'явив позов з позовом до Головного управління МВС України в Київській області, Головного управління Національної поліції в Київській області, третя особа - Управління Державної автомобільної інспекції ГУ МВС України в Київській області, про визнання протиправним та скасування наказу № 597 о/с про звільнення позивача за пунктом «г».

Постановою Київського окружного адміністративного суду 18 березня 2016 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 198, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з Трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_5 прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України Наказом від 29.11.2003 №391 о/с.

Відповідно до витягу з Наказу від 17.04.2015 №205 о/с ОСОБА_5 надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х років, починаючи з 23.03.2015 по 14.07.2017.

Наказом Головного управління МВС України в Київській області №597 о/с від 06.11.2015 року згідно з пунктами 10 та 11 розділу 11 Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з 06.11.2015 року у запас збройних Сил за п. 64 «г» (через скорочення штатів) майора міліції ОСОБА_5, начальника відділення ДАІ з обслуговування міст Ірпінь та Буча, підпорядкованого Управлінню ДАІ ГУМВС у Київській області.

Як вбачається з пояснень позивача, 02.11.2015 ним було подано до УДАІ ГУ МВС Анкету про бажання проходити службу у Національній поліції України.

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Із такою правовою позицією суду першої інстанції колегія суддів погоджується із огляду на наступне.

Підпунктом «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ особи рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991р. №114, встановлено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

За приписами пункту 70 вказаного Положення передбачено, що звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу в запас і відставку провадиться до полковника міліції, полковника внутрішньої служби включно - начальниками головних управлінь, управлінь МВС в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі і рівними їм начальниками, яким таке право надано Міністром внутрішніх справ.

Пунктом 5 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» визнано такими, що втратили чинність: Закон України «Про міліцію» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 4, ст. 20 із наступними змінами); Постанова Верховної Ради Української РСР «Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про міліцію» (Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р., № 4, ст. 21).

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 р. № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1 до вказаної Постанови та ліквідовані як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком 2 до вказаної Постанови.

За приписами пункту 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» встановлено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Так, пунктом 9 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

У цьому контексті слід також зазначити, що пункти 9 та 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII передбачають вирішення питання подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції до 06.11.2015 року включно. Вказані норми є імперативними, тобто неприйняття працівника міліції на службу до поліції до вказаного терміну є безальтернативною підставою для його звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалось позивачем, 05.11.2015 працівниками кадрового підрозділу УДАІ ГУМВС України в Київській області ОСОБА_5 було запропоновано написати рапорт про звільнення з ОВС у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації, на що ОСОБА_5 категорично відмовився.

Таким чином, 06.11.2016 працівниками УДАІ ГУ МВС України в Київській області було складено Акт про відмову позивача від написання рапорту щодо звільнення у зв'язку з переходом для проходження служби в поліції, натомість виявлено бажання подати заяву про перехід на посаду в поліцію.

Дана обставина підтверджувалась допитаними в якості свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8, які брали безпосередню участь у розмові з позивачем, в якій позивачу було кілька разів запропоновано написати рапорт та заяву, як документи, що опосередковують волевиявленя особи на перехід на службу з органів МВС України до Національної поліції України, та за наслідками якої було складено акт про відмову позивача у поданні зазначених документів від 6.11.2015 №18/14977. При цьому позивач не спростовував в судовому засіданні достовірність сказаного свідками ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Під час розгляду даної адміністративної справи позивач не надав доказів подання відповідних рапортів про проходження служби в поліції в межах встановленого законодавством строку із проходженням відповідної атестації у визначеному порядку та строки.

Пунктами 10 та 11 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Вказані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.

Частинами 3, 7 статті 179 КЗпП України передбачено, що за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства. Відпустки для догляду за дитиною, передбачені частинами третьою, четвертою та шостою цієї статті, можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.

Відповідно до частини 3 статті 184 КЗпП України, звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

В свою чергу, стаття 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 року № 504/96-ВР містить перелік видів відпусток: щорічні відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творча відпустка, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати.

До соціальних відпусток належить, зокрема, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Як вбачається з матеріалів справи позивач перебував у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянта, як на підставу незаконності його звільнення на те, що на момент прийняття оскаржуваного наказу, він перебував у відпустці по догляду за дитиною, оскільки Прикінцеві положення Закону України «Про Національну поліцію» не конкретизують та не розмежовують відпустки на види, а отже перебування працівників міліції у будь-якому виді відпустки не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ.

Дані положення Закону України «Про Національну поліцію» неконституційними не визнавались.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідач, приймаючи наказ № 597 о/с від 06.11.2015 року про звільнення позивача з 06.11.2015 року у запас збройних Сил за п. 64 "г" (через скорочення штатів) діяв на підставі, у межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством України, у зв'язку із чим вимоги позивача про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління МВС України в Київській області № 597 о/с задоволенню не підлягають.

Щодо інших позовних вимог, колегія суддів зазначає, що вони є похідними від тих, у задоволенні яких було відмовлено, а отже не підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Київського окружного адміністративного суду 18 березня 2016 року залишити без задоволення.

Постанову Київського окружного адміністративного суду 18 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Петрик І.Й.

Судді: Твердохліб В.А.

Літвіна Н.М.

Головуючий суддя Петрик І.Й.

Судді: Твердохліб В.А.

Літвіна Н. М.