Ухвала суду № 57869610, 12.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2016 року м. Київ К/800/38836/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Загородній А.А.,

за участю представника позивача Мазепи Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сітал Україна» до Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6 серпня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Сітал Україна» (далі - позивач, ТОВ «Сітал Україна») звернулось до суду першої інстанції із позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, правонаступником якої є Державна податкова інспекція у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, № 0004012203 від 31.10.2014 року.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6 серпня 2015 року, адміністративний позов задоволено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що позивачем належним чином підтверджено реальність господарських операцій з його контрагентами, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що ухвалені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. У доводах касаційної скарги зазначає, що позивачем порушено вимоги пп. 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податкових зобов'язань зі сплати податку на додану вартість. Посилається на те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач просить залишити таку без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки при їх ухваленні суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального чи процесуального права.

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

У період з 08.10.2014 року по 14.10.2014 року посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Сітал Україна» з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинам з платниками податків по декларації з ПДВ за липень 2014 року, за результатами якої складено акт №2894/04-65-22-03/34883645 від 21.10.2014 року.

У висновках вказаного акту перевірки відповідачем зазначено про порушення позивачем вимог п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в розмірі 484550,00 грн., за липень 2014 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 31.10.2014 року № 0004012203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у розмірі 605687,50грн., в тому числі за основним платежем 484550,00 грн., та штрафні (фінансові) санкції - 121137,50 грн.

За результатами адміністративного оскарження зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з ПК України (пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у перевіряє мий період позивач мав господарські відносини з ТОВ «Тревелко-Груп», ТОВ «Старекс Холдинг», ТОВ «УПМТ», ТОВ «Маджеро інвест сервіс» та ТОВ «НВК «Ромсат».

На підтвердження реальності господарських операцій із вищевказаними контрагентами, позивачем надано до суду копії: договорів, специфікацій, рахунків фактур, видаткових та податкових накладних, актів прийому-передачі, товарно-транспортних накладних, банківських виписок та інші документи.

Позивач здійснював оплату за отриманий товар шляхом безготівкових розрахунків через банківську установу з урахуванням ПДВ.

Крім того, на момент здійснення господарських операцій ТОВ «Тревелко-Груп», ТОВ «Старекс Холдинг», ТОВ «УПМТ», ТОВ «Маджеро інвест сервіс» та ТОВ «НВК «Ромсат» були включені до Єдиного державного реєстру і перебували на обліку платників податків.

Судами попередніх інстанцій не встановлено порушення позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість, які б позбавляли позивача права на податковий кредит за наслідками здійснення господарських операцій із зазначеними контрагентами.

Вищенаведене свідчить про дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту по господарських операціях з ТОВ «Тревелко-Груп», ТОВ «Старекс Холдинг», ТОВ «УПМТ», ТОВ «Маджеро інвест сервіс» та ТОВ «НВК «Ромсат».

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ «Тревелко-Груп», ТОВ «Старекс Холдинг», ТОВ «УПМТ», ТОВ «Маджеро інвест сервіс» та ТОВ «НВК «Ромсат», оскільки реальність виконання взятих зобов'язань позивачем за укладеними договорами, підтверджується первинними документами. Первинні документи у своїй сукупності в повній мірі відображають зміст господарських операцій та їх вартісні і кількісні показники.

Колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на акти перевірок контрагентів позивача якими, на думку податкового органу, встановлено їх відсутність за місцезнаходженням, оскільки цей факт не може однозначно свідчити про невиконання вказаним суб'єктом договірних зобов`язань перед позивачем, на момент виникнення спірних правовідносин зазначені юридичні особи не була позбавлена права укладати з іншими суб`єктами господарювання договори з метою забезпечення власної господарської діяльності, були належним чином зареєстровані.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Кіровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 травня 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 6 серпня 2015 року у справі № 804/5589/15 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Повний текст виготовлено 17.05.2016 року.