Ухвала суду № 57869555, 12.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2016 року м. Київ К/800/26874/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Загородній А.А.,

за участю представника позивача Кваши І.В.,

представника відповідача Барабаш О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Октан Трейд» до Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби в Черкаській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Октан Трейд» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 16 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Октан Трейд» (далі - позивач, ТОВ «Октан Трейд») звернулось до суду першої інстанції із позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області від 09.10.2014 року № 00003282301.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Суди попередніх інстанцій мотивували свої рішення тим, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків господарсько-фінансової діяльності, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірними. Наявність у позивача виписаних контрагентами податкових накладних та інших документів, за відсутністю реального вчинення господарських операцій у спірних правовідносинах не надає позивачу право на формування податкового кредиту.

Не погоджуючись із рішенням судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що ухвалені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог. У доводах касаційної скарги зазначає, що ним подані всі необхідні первинні документи, що підтверджують реальність здійснення господарських операцій між ним та контрагентами, що свідчить про правомірність формування податкового кредиту. Крім того, позивачем здійснено оплату за поставлений товар у безготівковій формі, що також підтверджує реальність господарських операцій та зміну майнового стану платника.

Державну податкову інспекцію у м. Черкасах Головного управління Міндоходів у Черкаській області замінено правонаступником Державною податковою інспекцією у м. Черкасах Головного управління Державної фіскальної служби в Черкаській області (далі - відповідач, ДПІ) відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

Посадовою особою відповідача з 09.09.2014 року по 15.09.2014 року проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Октан Трейд» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при проведенні взаємовідносин з ТОВ «Антарес» (код ЄДРПОУ 31037491) за період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року, за результатами якої складено акт від 22.09.2014 №357/23-01-22-04/37106146.

У вказаному акті перевірки відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог п.п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 та п.п. 201.1, 201.4, 201.7, 201.8, 201.10 ст. 201 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за липень 2014 року на суму 714771,00 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 09.10.2014 року № 00003282301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1072157,00 грн., в тому числі за основним платежем 714771,00 грн., за штрафними санкціями 357386,00 грн.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V ПК України (пп. 14.1.181. п. 14.1. ст. 14 ПК України)

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Отже, в даному випадку, враховуючи специфіку придбаних у контрагента товарів (нафтопродуктів), судовими інстанціями перевірились фізичні, технічні та технологічні можливості позивача та його постачальника виконати обумовлені договорами поставки, як-от - наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, платежів, супутніх звичайній господарській діяльності будь-якого господарюючого суб'єкта (комунальні платежі, оренда приміщень, послуги зв'язку, управлінські витрати тощо), або ж залучення контрагентом з цією метою третіх осіб та, відповідно, понесення витрат, пов'язаних із таким залученням, наявність складських приміщень.

Єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі - нафта) і нафтопродуктів встановлений Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою наказом Міністерства палива та енергетики, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155 (далі - Інструкція №281/171/578/155).

Відповідно до пп. 5.4.1-5.4.3 п. 5.4 Інструкції з прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об'єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об'єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою № 1-ТТН (нафтопродукт), відповідність найменування, марки і виду (залежно від масової частки сірки) нафтопродукту, зазначених у ТТН і паспорті якості на відвантажений нафтопродукт. Відповідність густини нафтопродукту під час відвантаження та приймання визначається після її приведення до температури 20°C відповідно до ГОСТ 3900; маса нафтопродукту в автоцистерні визначається зважуванням на автомобільних вагах або об'ємно-масовим методом; маса нафтопродуктів, розфасованих у тару, визначається зважуванням на вагах або за трафаретами на тарі (якщо нафтопродукти в заводській упаковці). Про прийнятий нафтопродукт матеріально відповідальна особа складає акт за своїм підписом, підписами водія та представника одержувача чи відправника із зазначенням їх прізвищ і посад.

Таким чином, законодавством встановлено особливий порядок транспортування, зберігання та передачі нафтопродуктів, а тому, вбачається очевидною необхідність оформлення відповідних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01.07.2014 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Антарес» (Постачальник) укладено договір поставки нафтопродуктів №ДГ-0107-31 (далі - договір), згідно з яким постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити нафтопродукти, в подальшому товар, згідно умов договору.

На підтвердження реальності виконання умов договору, позивачем надані первинні документи (договори, податкові накладні, акти приймання-передачі нафтопродуктів, товарно-транспортні накладні, сертифікати відповідності, тощо), які за своїм змістом не дають можливості встановити реальність спірних операцій, а лише фіксують господарські операції з контрагентом саме за даними договорами.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до п. 4.1 договору, поставка товару здійснюється на основі заяви покупця та підписаної Сторонами Додаткової угоди до договору, однак відповідні заяви на поставку товару позивач до суду не надав.

Передача нафтопродуктів від контрагента позивача здійснена згідно з актом №140731000000067 від 31.07.2014 приймання-передачі нафтопродуктів до договору поставки нафтопродуктів. Однак, вказаний акт є зведеним документом та включає весь обсяг нафтопродуктів, які були протягом відповідного періоду поставки (місяця) відвантажені з нафтобаз - ПАТ «Дніпронафтопродукт» та перевезені позивачем на АЗС, що виключає можливість ідентифікувати дату, час, місце поставки та обсяг поставленої продукції. У вказаному акті визначено лише: «протягом періоду липень 2014 року», дата складання акту - 31.07.2014 року. Також, у вказаному акті відсутня місце його складання, у зв'язку з чим не вбачається зрозумілим, де конкретно відбувалась передача Товару (адреса). Водночас, згідно з товарно-транспортними накладними на перевезення вказаного Товару, пункт навантаження: м. Кременчук, проїзд Гулузевий, 80, ТОВ «Еквіта» (дог. № 3220 від 04.01.2013 року з ПАТ «Дніпронафтопродут»).

Крім того, згідно вищезгаданого акту прийому-передачі у липні 2014 року Зберігач додатково прийняв бензин автомобільний А-92 Євро вид І класу В в кількості 99,706 т, який не передбачений Додатковою угодою, податковою накладною від 31.07.2014, та актом приймання-передачі від 31.07.2014 року, вказана обставина свідчить про те, що позивач додатково отримував товар від інших постачальників.

Доказів перевірки якості та кількості придбаного товару згідно вимог пп. 4.2.4 п. 4.2, пп. 5.1.1 п. 5.1, 5.1.2 п.5.1, пп. 5.4.1-5.4.3 п. 5.4 Інструкції № 281/171/578/155 позивачем не надано.

Доводи позивача про те, що оплату за поставлений товар здійснено у безготівковій формі, що також підтверджує реальність господарських операцій та зміну майнового стану платника суд касаційної інстанції вважає необґрунтованими, оскільки наявність платіжних доручень за спірними операціями самі по собі не є підтвердженням фактичного здійснення операцій та в даному випадку - самостійною підставою для формування спірних сум податкових вигод, оскільки рух цих коштів, виходячи з вищенаведеного у сукупності, не підтверджує реальність господарських операцій у своїй сукупності.

З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій, що за відсутності необхідних вищевказаних документів, висновки відповідача про відсутність у позивача доказів переміщення придбаного у відповідного контрагента бензину та палива, доказів перевірки його кількості, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків господарсько-фінансової діяльності, а тому у позивача були відсутні підстави відображення наслідків цих господарських операцій в податковому обліку та оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та встановленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Октан Трейд» залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 16 березня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року у справі № 823/280/15 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235-244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Повний текст виготовлено 17.05.2016 року.