Ухвала суду № 57869055, 16.05.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2016 р.Справа № 818/3813/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Калиновського В.А.

Суддів: Філатова Ю.М. , Бенедик А.П.

за участю секретаря судового засідання Тітової А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 15.02.2016р. по справі № 818/3813/15

за позовом ОСОБА_2

до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області , Головне управління національної поліції в Сумській області

про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_2, звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області, Головне управління національної поліції в Сумській області, в якому просив суд: визнати протиправним та скасувати наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в сумській області від 05.11.2015р. за №380о/с «По особовому складу», відповідно до якого ОСОБА_2 було звільнено відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ за пунктом 64 «г» (через скорочення штатів);

- поновити його на посаді старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Сумського районного відділу;

- стягнути з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області (далі - 1-й відповідач) на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу;

- зобов'язати Головне Управління Національної поліції в Сумській області (далі - 2-й відповідач), відповідно до Закону України «Про національну поліцію», надати позивачу можливість, як такому, що виявив бажання проходити службу в поліції, відповідно до п.9 розділу ХІ проходити конкурс на посади, що заміщуються поліцейськими.

В судовому засіданні 15 лютого 2016 року позивач уточнив позовні вимоги відмовившись від позовних вимог щодо зобов'язання Головного Управління Національної поліції в Сумській області, відповідно до Закону України «Про національну поліцію», надати позивачу можливість, як такому, що виявив бажання проходити службу в поліції, відповідно до п.9 розділу ХІ, проходити конкурс на посади, що заміщуються поліцейськими. Крім цього, позивач уточнив позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. З урахуванням розміру середньоденної заробітної плати (грошового утримання) 127,49 грн., позивач просив стягнути з відповідача суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2015 року по 15 лютого 2016 року (за 69 робочих днів) 8796 грн. 81 коп.

Позов мотивовано тим, що позивача звільнено за відсутності правових підстав і з порушенням вимог законодавства, без врахування наявності пільг та гарантій позивача.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 15.02.2016 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем, УМВС України в Сумській області, подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті постанови, норм матеріального права, а саме: ст. 19 Конституції України, Закону України "Про Національну поліцію", Закону України "Про міліцію", Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

В судове засідання сторони не прибули, про дату, час та місце апеляційного розгляду повідомлені належним чином.

Представник УМВС України в Сумській області надав клопотання, в якому останній просив відкласти розгляд справи у зв'язку із тим, що представник у справі відряджений до патрульної поліції м. Суми, інший представник 16.05.2016 р. буде у відрядженні по іншій справі. Разом з тим, враховуючи, що відповідач не позбавлений можливості направити іншого представника та у зв'язку з необхідністю дотримання розумних строків розгляду справи визначених КАС України, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість вказаного клопотання, та як наслідок, відсутність правових підстав для відкладення розгляду справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін.

Згідно ст. 41 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ з 17.06.2004р.

Наказом УМВС України в Сумській області від 05.11.2015 № 380 о/с (а.с.8) майора міліції ОСОБА_2, старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Сумського районного відділу було звільнено з ОВС з 6 листопада 2015 року у запас Збройних Сил України за п. 64 г (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Підставою звільнення позивача зазначено Закон України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію».

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що оскаржуваний наказ в частині звільнення позивача є протиправним та підлягає скасуванню. Діяльність УМВС України в Сумській області не припинена, а отже наявні підстави для поновлення позивача на посаді в органі, з якого його було звільнено. У зв'язку з поновленням позивача на роботі, підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2015р. по 15 лютого 2016 року (69 днів), загальний розмір якого, з урахуванням розміру середньоденного розміру грошового утримання 127,49 грн., становить 8796,81 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до п.1 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» він набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім:

1) пунктів 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17 - 18 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування;

2) частини сьомої статті 15 та частини п'ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

Оскільки перше офіційне опублікування відбулося в газеті Голос України 06.08.2015 (випуск № 141-142), Закон набрав законної сили з 07.11.2015, окрім вищевказаних норм.

Враховуючи, що позивача було звільнено з ОВС з 6 листопада 2015 року, колегія суддів зазначає, що оскаржуваний наказ прийнято на підставі норм Закону, які ще не набули чинності.

З дня опублікування наведеного Закону (п.8 Розділу XI) всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Отже законодавець імперативно визначив спосіб і час попередження відповідних працівників.

В даному випадку будь-якого обов'язку в УМВС України в Сумській області щодо додаткового попередження позивача про наступне звільнення чинним законодавством не передбачено, оскільки останній попереджений про звільнення через скорочення штатів в силу закону.

Разом з тим Пункти 9, 10, 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII передбачають, що працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до Прикінцевих та перехідних положень цього Закону.

Отже, Законом № 580-VIII передбачена альтернатива вибору працівників міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, а саме: прийняття на службу за їх згодою або проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

У цьому контексті слід також зазначити, що пункти 9 та 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII передбачають вирішення питання подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції до 06.11.2015р. включно.

Вказані норми є імперативними, тобто неприйняття працівника на службу до поліції до вказаного терміну є безальтернативною підставою для його звільнення зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Судом з'ясовано, що позивач звертався до керівництва та до відділу кадрів УМВС в Сумській області з приводу наявності бажання проходження служби в поліції.

Так, в ході розгляду даної справи, судом було встановлено, що з 5 листопада 2015 року позивач перебував на лікарняному, що підтверджується копією листка непрацездатності /а.с.7/. 6 листопада 2015 року позивачу в телефонному режимі, приблизно 18-00 години, повідомили про те, що 06.11.2015р. о 16-00 годині відбулася нарада - зібрано особовий склад, переважна більшість якого звернулась з рапортами про звільнення їх з числа працівників МВС та призначення їх на рівнозначні посади в структурних підрозділах вже Національної поліції України. Не зважаючи на те, що позивача про це було повідомлено вже після проведення наради, ОСОБА_2 все ж таки приїхав до райвідділу міліції та звернувшись до начальника відділу кадрів Сумського РВ ОСОБА_3 попросив надати йому можливість написати рапорт про звільнення з ОВС та призначення його на посаду у структурних підрозділах новоутвореної Національної поліції. Однак, керівник відділу кадрів відмовила йому в написанні рапорту зазначивши, що проти цього заперечує ОСОБА_4 (Начальник Сумського РВ). На безпосередньому прийому у керівника Сумського РВ ОСОБА_4 позивачу було теж відмовлено у написанні рапорту мотивуючи це тим, що він вчасно не приїхав до райвідділу 06.11.2015р., відповідно, штат вже складений і позивач в ньому «зайвий». При цьому, начальник відділу кадрів зазначила, що «нічого не вирішує», а тому запропонувала позивачу звернутись до міського відділу міліції за для можливого пошуку роботи.

Отже, наміри позивача щодо написання та бажання написати відповідні рапорти про звільнення з ОВС та призначення його на посаду у структурних підрозділах новоутвореної Національної поліції було проігноровано вищезазначеними посадовими особами Сумського райвідділу міліції.

Зважаючи на те, що позивачу було відмовлено у написанні рапортів ОСОБА_2 звернувся із відповідною заявою до Начальника Головного управління Національної поліції в Сумській області ОСОБА_5 (а.с.69-72), яку було зареєстровано 09.11.2015р. в якій виклав події, що відбувалися 06.11.2015р. зазначаючи, що внаслідок самовпевнених, незаконних дій начальника Сумського РВ були порушені його права, передбачені чинним законодавством, а саме - відмова у написанні рапортів про звільнення з ОВС та призначення його на посаду у структурних підрозділах новоутвореної Національної поліції.

Звернення позивача було розглянуто, відібрано відповідні пояснення.

Так, у своїх поясненнях старший інспектор Сумського ВП ГУНП України в Сумській області майор міліції ОСОБА_3 (а.с.74), пояснила, що 06.11.2015р. начальником Сумського РВ УМВС полковником міліції ОСОБА_4 о 12 годині було надано вказівку черговому частини повідомити особовий склад про збір на оперативну нараду о 16-00 під час якої прийматиметься рішення про призначення на посади працівників згідно нового штату. Під час перевірки особового складу було встановлено, що на нараді відсутній майор міліції ОСОБА_2 Під час наради начальник Сумського РВ акцентував увагу на відсутності ОСОБА_2 Прибув ОСОБА_2 до райвідділу лише о 19-30 годині. Під час розмови ОСОБА_2 з керівником Сумського РВ начальників відділу кадрів ОСОБА_3 присутня не була.

При цьому, в письмових поясненнях (а.с.74) ОСОБА_3 вказує на те, що ОСОБА_2 має ряд значних недоліків у службовій діяльності, тому йому не було запропоновано інших посад.

Старшого інспектора Сумського ВП ГУНП України в Сумській області майор міліції ОСОБА_3 було запрошено до суду першої інстанції та допитано в якості свідка по даній справі. ЇЇ пояснення співпадають з письмовими поясненнями, які надавались. При цьому, на запитання суду відносно того з яких підстав було звільнено позивача «скорочення чисельності штатів» чи зважаючи на «наявність недоліків в службовій діяльності», свідок пояснила, що позивача було звільнено у зв'язку зі скороченням штатів.

Дана обставина підтверджується матеріалами справи, а тому питання наявності чи відсутності у позивача дисциплінарних стягнень, суд не вбачає за доцільне досліджувати.

Крім того, судом з'ясовувалось питання доцільності виклику позивача на нараду 06.11.2015р. для вирішення питання щодо подальшого перебування в ОВС в той час, коли вже 05.11.2015р. відповідачем - УМВС у Сумській області було прийнято відповідний Наказ від 05.11.2015р. №380о/с про звільнення ОСОБА_2 з посади згідно п.64 «г» Положення. Свідок ОСОБА_3 не змогла пояснити підстави звільнення позивача саме 05.11.2015р. в той час як пункти 9 та 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VIII передбачають вирішення питання подальшого проходження служби діючими співробітниками міліції до 06.11.2015р. включно.

При цьому, допитані в якості свідків за клопотанням позивача працівники новоствореної Національної поліції ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 зазначили, що на нараді 06.11.2015р. їм було запропоновано рівнозначні посади в новоствореній структурі та звільнено з попередніх посад відповідно до пункту 64 «з» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ за пунктом у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші Міністерства, Центральні органи виконавчої влади (установи, організації) згідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у зв'язку із виявленням бажання проходити службу в поліції.

Враховуючи викладене колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що мотивація, яка викладена ОСОБА_3 у письмових поясненнях (а.с.74) та в судовому засіданні відносно ігнорування ОСОБА_2 явки до Сумського РВ для написання відповідних рапортів 06.11.2015р. є безпідставною, оскільки в той час, коли іншим працівникам було надано можливість виявити своє бажання працювати далі в Національній поліції шляхом написання відповідних рапортів, ОСОБА_2 вже було фактично звільнено з ОВС.

Крім того, в ході проведення перевірки за заявою ОСОБА_2 до Т.в.о. начальника ГУНП в Сумській області ОСОБА_9 від 09.11.2015р., заступник начальника УКЗ ГУ НП у Сумській області ОСОБА_10 склав відповідну доповідну записку (а.с.75-77), згідно якої також повідомляв, що в своїй заяві "ОСОБА_2 вказав, що йому було відмовлено у написанні рапортів про звільнення з ОВС та призначення на рівнозначні посади». Однак, знову ж таки не погоджується з такими твердженнями позивача оскільки на нараді Сумського РВ 06.11.2015р. об 16-00 год. ОСОБА_2 був відсутній, а тому ОСОБА_2 було звільнено з органів внутрішніх справ України.

За наслідками розгляду заяви ОСОБА_2 від 09.11.2015р., останньому була надана відповідь, що звільнення є правомірним.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що всі вищезазначені обставини свідчать про те, що позивач мав намір продовжувати працювати в Національній поліції, однак його спроби написати відповідні рапорти були проігноровані. Той факт, що відповідний рапорт на переведення позивача на рівнозначну посаду в новоствореному органі Національної поліції не було належним чином зареєстровано (факт відсутності такого рапорту відповідачем однозначно та беззаперечно не спростовується), ще не значить, що позивач не виявив бажання продовжувати працювати в ОВС. Матеріали перевірки за заявою позивача від 09.11.2015р. свідчать про те, що відповідні рапорти могли бути складними ОСОБА_2, однак не зареєстровані належним чином в силу ситуації, яка склалася з керівником Сумського РВ.

Крім того, на той момент, коли позивач намагався вирішити питання про його подальше перебування в ОВС (06.11.2015р.), його фактично було вже звільнено.

Таким чином, колегія суддів вважає хибними доводи апелянта про те, що позивач не виявив бажання на прийняття його на службу до поліції та своєчасно не надав заяви про прийняття його на цю службу, оскільки такі твердження спростовано встановленими обставинами справи та зібраними по справі доказами.

Відповідно до п. 10 Розділу XI Закону працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до "Прикінцевих та перехідних положень" цього Закону (п.11 Розділу XI).

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що автоматичне звільнення позивача оскаржуваним наказом 05.11.2015р. на підставі Закону є таким, що не відповідає його вимогам, оскільки його застосування відбулося до часу набрання ним чинності. До вказаної дати відповідач мав керуватися вимогами діючого Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення).

Крім того, колегія суддів зазначає, що звання майора міліції відповідно до п. 2 Розділу І Положення належить до старшого начальницького складу. На підставі п.70 Положення звільнення осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу в запас і відставку провадиться: до полковника міліції, полковника внутрішньої служби включно - начальниками головних управлінь, управлінь МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі і рівними їм начальниками, яким таке право надано Міністром внутрішніх справ; осіб вищого начальницького складу - відповідно до законодавства.

На підставі вимог вищевказаного абзацу другого п.10 Розділу XI Закону суд першої інстанції для вирішення спору та оцінки дотримання відповідачем способу, строків, меж, визначеним законом, як того вимагає ст. 19 Конституції України, правомірно врахував абзац восьмий п. 8 Положення, який передбачає виключний перелік підстав, за наявності яких провадиться дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ: за станом здоров'я - відповідно до висновків військово-лікарської комісії; у зв'язку із скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі; за власним бажанням - при наявності причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків; у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації; за службовою невідповідністю; у зв'язку з набранням законної сили судовим рішенням щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, яким накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати посади або займатися діяльністю, що пов'язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, чи кримінального правопорушення; через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України; у зв'язку з непроходженням випробування в період іспитового строку; у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі.

Таким чином, умовою скорочення вказаних осіб є відсутність можливості використання на службі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано вказав про відсутність належних доказів дотримання відповідачем цих умов.

Відповідно до п. 64 наведеного Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік). Підп. «г» вказаної норми передбачає можливість звільнення через скорочення штатів при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення прийняте уповноваженою посадовою особою, але всупереч вимог діючого законодавства, оскільки позивачу не пропонувалося іншої посади в органах внутрішніх справ, а отже не виконано вищевказаного обов'язку встановити можливість використання його на службі в органах внутрішніх справ.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії МВ № 024324 /а.с. 6/. Як учасник бойових дій, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ст. 42 КЗпА України він має гарантоване державою переважне право на залишення на роботі при скороченні штату та на працевлаштування в національній поліції України у разі ліквідації установи в якій він працював.

Проте, відповідач проігнорував таке переважне право позивача на залишення на роботі при скороченні штату та на працевлаштування в Національній поліції України у разі ліквідації установи в якій останній працював.

Згідно з п.10 наведеного вище Положення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Згідно з правовою позицією Верховного суду України у постановах від 28.10.2014, 04.11.2014 встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов'язання роботодавця (держави) зі працевлаштування працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Іншого способу порушеного права у спорах про незаконне звільнення, аніж поновлення на посаді відповідного органу (установи, підприємства, організації), КЗпП України не передбачає.

Зваживши на вищевикладені обставини справи та вимоги законодавства, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про те, що оскаржуваний наказ в частині звільнення позивача є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до абз.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Оскільки діяльність УМВС України в Сумській області не припинена, наявні підстави для поновлення позивача на посаді в органі, з якого його було звільнено.

Крім того, у зв'язку з поновленням на роботі, підлягає стягненню у відповідності до КЗпП України середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.11.2015р. по 15 лютого 2016 року (69 днів), загальний розмір якого, з урахуванням розміру середньоденного розміру грошового утримання 127,49 грн. (а.с.61), становить 8796,81 грн.

Для вирішення спору та оцінки оскаржуваного рішення суд першої інстанції також обгрунтовано врахував вимоги Європейської соціальної хартії, обов'язок з дотримання якої Україна взяла на себе відповідно до закону України від 14 вересня 2006 року №137-V Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої) та якої не дотримався відповідач.

Так, відповідно до п.1 ч. 1 кожна людина повинна мати можливість заробляти собі на життя професією, яку вона вільно обирає. Працюючі жінки у разі материнства мають право на особливий захист. Усі працівники мають право на захист у випадках звільнення. Кожна людина має право на захист від бідності та соціального відчуження. (пункти 8, 24, 30 ч. І вказаної Хартії)

Відповідно до ст.20 ч.ІІ Європейської соціальної хартії з метою забезпечення ефективного здійснення права на рівні можливості та рівне ставлення у вирішенні питань щодо працевлаштування та професії без дискримінації за ознакою статі Сторони зобов'язуються визнавати це право і вживати відповідних заходів для забезпечення його застосування або для сприяння його застосуванню у таких галузях:

a) працевлаштування, захист від звільнення та професійна реінтеграція;

b) професійна орієнтація, підготовка, перепідготовка та перекваліфікація;

c) умови працевлаштування і праці, включаючи винагороду;

d) професійний ріст, включаючи просування по службі.

Статтею 24 ч. ІІ вказаної Хартії з метою забезпечення ефективного здійснення права працівників на захист у випадках звільнення Сторони зобов'язуються визнати:

a) право всіх працівників не бути звільненими без поважних причин для такого звільнення, пов'язаних з їхньою працездатністю чи поведінкою, або поточними потребами підприємства, установи чи служби;

b) право працівників, звільнених без поважної причини, на належну компенсацію або іншу відповідну допомогу.

З метою забезпечення ефективного здійснення права працівників отримувати інформацію та консультації у випадках колективного звільнення Сторони відповідно до ст.29 ч.ІІ Європейської соціальної хартії зобов'язуються забезпечити, щоб роботодавці до такого колективного звільнення завчасно інформували і консультували представників працівників щодо шляхів і засобів запобігання колективному звільненню або обмеження кількості звільнюваних осіб і пом'якшення наслідків звільнення, наприклад шляхом вжиття соціальних заходів, спрямованих, зокрема, на надання відповідним працівникам допомоги у працевлаштуванні або перепідготовці.

Наказом МВС України від 07 серпня 2015 року № 959 затверджено План заходів Міністерства внутрішніх справ України з організації виконання Плану заходів щодо забезпечення виконання положень Європейської соціальної хартії (переглянутої) на 2015 - 2019 роки, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 травня 2015 року №450-р.

Оскільки діяльність органу, в якому безпосередньо ніс службу позивач, не припинено, що підтверджується даними з ЄДРПОУ станом на час судового вирішення спору, а його ліквідація не передбачає правонаступництва, питання працевлаштування на рівнозначній звільненій посаді (переведення) (у т.ч. за відсутності її письмового звернення) на службі в органах внутрішніх справ у державному органі, який отримав функціональні повноваження органу, з якого позивача звільнено, не у компетенції суду.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про доцільність задоволення позовних вимог ОСОБА_2 щодо поновлення його в органі, в якому він ніс службу (на посаді, якого його звільнено у відповідача), з часу, коли він вважався звільненим.

Відповідно до статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень доказів, які б спростовували доводи позивача, суду не надав, правомірності прийнятого ним наказу не довів.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є законними, обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 15.02.2016 року по справі № 818/3813/15 прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для її скасування не виявлено.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 15.02.2016р. по справі № 818/3813/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Калиновський В.А.Судді(підпис) (підпис) Філатов Ю.М. Бенедик А.П. Повний текст ухвали виготовлений 23.05.2016 р.