Постанова № 57868532, 17.05.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" травня 2016 р. Справа № 917/37/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В., суддя Білецька А.М.

при секретарі - Кохан Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, паспорт серія МН 962971 від 27.12.1997 року (директор).

відповідача - не з"явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" (вх. № 1133 П/3-12) на рішення господарського суду Полтавської області від 22 березня 2016 року по справі №917/37/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрологістика Україна", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод", Гадяцький район, м. Гадяч, Полтавська область

про стягнення 102520,57 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 22.03.2016 року по справі № 917/37/16 (суддя Іваницький О.Т.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрологістика Україна" заборгованість за договором перевезення вантажів №010814-02 від 01.08.2014 року в розмірі 104428,71 грн.: з яких основний борг 101818,08 грн., 3 % річних в розмірі 834,12 грн., інфляційних втрат 1776,51 грн., а також витрати на сплату судового збору в розмірі 1566,43 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 22 березня 2016 року по справі № 917/37/16.

В апеляційній скарзі заявник посилається на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України і що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував обставини справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору, неправильно та неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи, а також на те, що суд невірно застосував норми як матеріального, так і процесуального права, що потягло за собою неправильне вирішення господарського спору та згідно статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для його скасування.

Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрологістика Україна" у відзиві на апеляційну скаргу зазначило, що рішення господарського суду Полтавської області було винесено без порушення приписів чинного матеріального та процесуального законодавства, та з урахуванням всіх доказів поданих сторонами, та доказів, які були витребувані судом. Просить рішення господарського суду Полтавської області від 22.03.2016 року по справі № 917/37/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Відповідач в судове засідання 17.05.2016 року не зявився, однак на адресу суду направив клопотання, в якому просить відкласти розгляд справи на іншу дату, у звязку із зайнятістю його уповноваженого представника.

Розглянувши вищезазначене клопотання відповідача, враховуючи, що діюче законодавство не обмежує сторін певним колом осіб, які можуть представляти їх інтереси в суді, у звязку з чим учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідність участь у судовому засіданні іншого представника, колегія суддів вирішила у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи відмовити

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Аналогічні вимоги ст. 27 Господарського процесуального кодексу України покладено також і на третіх осіб.

Статтею 77 зазначеного кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 року Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Одночасно, застосовуючи положення Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи колегія суддів зазначає, що ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку, який кореспондується з обовязком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989 року Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За висновками суду апеляційної інстанції, незважаючи на те, що відповідач свого представника у судове засідання 17.05.2016 року не направив, у відповідності до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши в судовому засіданні представника позивача, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, 01.08.2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Агрологістика Україна (перевізник - позивач у справи) та Товариством з обмеженою відповідальністю Лозівський молочний завод (замовник - відповідач у справі) був укладений договір про перевезення вантажів № 010814-02, у відповідності до умов якого замовник доручає, а перевізник на умовах даного договору власними (орендованими, іншими) транспортними засобами, за відповідну оплату здійснює перевезення визначеного товаротранспортними накладними вантажу з визначеного замовником місця завантаження до пункту його розвантаження.

Перевезення вантажів здійснюється на підставі письмових заявок на перевезення, узгоджених сторонами даного договору. Заявка має бути оформлена письмово та передаватися з використанням факсимільного звязку (факсу) або електронної пошти. У разі погодження сторонами така заявка має юридичну силу (пункт 2.1, 2.2 договору).

Пункт 5.1. договору зазначено, що розрахунки за договором здійснюються у безготівковій формі, в національній валюті України, шляхом перерахування відповідачем грошових коштів на поточний рахунок позивача після 10-ти банківських днів з моменту підписання замовником акту приймання-передачі наданих послуг та отримання замовником документів.

Як вбачається з матеріалів справи, ціна на послуги узгоджена сторонами додатками до договору від 27.03.2015 року, 02.10.2015 року, що є невід'ємними додатками до договору. Сторонами досягнуто згоди, що з 27.03.2015 року вартість 1-го км пробігу автомобіля при перевезенні вантажу складає 18,50 грн. з ПДВ, а з 02.10.2015 року 17,50 грн. з ПДВ.

В рамках укладеного між сторонами договору, були узгоджені наступні заявки: № 2/08 від 08.08.2015 pоку, № 4989 від 13.08.2015 року № 1/10 від 02.10.2015 pоку, № 5367 від 14.10.2015 pоку, № 5374 від 16.10.2015 року, № 5449 від 28.10.2015 pоку, №1/11 від 31.10.2015 pоку, № 2/11 від 10.11.2015 року, №3/11 від 12.11.2015 року, №4/11 від 24.11.2015 року.

Відповідно до матеріалів справи, між контрагентами по договору були складені акти виконаних робіт (наданих послуг): № 429 від 09.08.2015 року на суму 6 660,00 грн., № 443 від 13.08.2015 року на суму 11 840,00 грн., № 531 від 03.10.2015 року на суму 4 200,00 грн., № 549 від 15.10.2015 року на суму 11 200,00 грн., №552 від 17.10.2015 року на суму 11 200,00 грн., №574 від 30.10.2015 року на суму 19 215,00 грн., № 581 від 01.11.2015 року на суму 8 575,00 грн., № 615 від 12.11.2015 року на суму 11 970,00 грн., № 619 від 13.11.2015 року на суму 11 970,00 грн., № 639 від 25.11.2015 року на суму 1081,00 грн.

Також за фактом надання послуг перевезення перевізником були надані замовнику наступні рахунки-фактури на оплату: № 291 від 09.08.2015 року на суму 6 660,00 грн., № 301 від 13.08.2015 року на суму 11 840,00 грн. 00 коп., № 358 від 03.10.2015 року на суму 4 200,00 грн., № 372 від 15.10.2015 р. на суму 11 200,00 грн., № 373 від 17.10.2015 року на суму 11 200,00 грн., № 390 від 30.10.2015 року на суму 19 215.00 грн., № 397 від 01.11.2015 року на суму 8 575,00 грн., № 417 від 12.11.2015 року на суму 11 970,00 грн., № 419 від 13.11.2015 року на суму 11 970,00 грн., № 431 від 25.11.2015 року на суму 10 815,00 грн.

Доказами виконання позивачем своїх зобов'язань за договором також є наступні товарно-транспортні накладні: №7698 від 09.08.2015 pоку, спеціалізована товарна накладна на перевезення молочної сировини №7698 від 09.08.2015 року, № ЛМ-00001717 від 13.08.2015 року, № 029527 від 03.10.2015 pоку, № 905 від 15.10.2015 року, спеціалізована товарна накладна на перевезення молочної сировини №905 від 15.10.2015 року, №917 від 17.10.2015 pоку, спеціалізована товарна накладна на перевезення молочної сировини №917 від 17.10.2015року, №ЛМ-00002210 від 28.10.2015 pоку, №111175 від 01.11.2015 pоку, спеціалізована товарна накладна на перевезення молочної сировини №111479 від 01.11.2015 року, №238 від 01.11.2015 року, №238 від 01.11.2015 року, №1616 від 01.11.2015 року, №б/н від 01.11.2015 року, №б/н від 11.11.2015 pоку, спеціалізована товарна накладна на перевезення молочної сировини №б/н від 11.11.2015 року, №б/н від 13.11.2015 року, спеціалізована товарна накладна на перевезення молочної сировини №б/н від 13.11.2015 року, спеціалізована товарна накладна на перевезення молочної сировини серія ГСЗ №PG035364 від 25.11.2015 pоку, що відповідають вище переліченим заявкам Відповідача та актам виконаних робіт.

Однак, відповідач в порушення умов договору зобовязання щодо повної та своєчасної оплати наданих послуг належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 101818,08 грн.

З метою досудового регулювання спору на адресу відповідача була направлена вимога про сплату заборгованості, що утворилась внаслідок не належного виконання останнім зобовязань за договором.

Як стверджує позивач, відповіді зобовязаний контрагент (відповідач у справі) на вказані претензії не надав, грошові кошти за договором не сплатив, що стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду для відновлення своїх порушених прав і інтересів.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Як вбачається з договору №010814-02 від 01.08.2014 року він є договором перевезення вантажу, взаємовідносини сторін за яким врегульовано положеннями глави 64 ЦК України.

Статтею ст. 909 ЦК України унормовано, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно з ст. 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.

Відповідно до ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи заявок відповідача на транспортні послуги, актів надання послуг, товарно-транспортних накладних, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками, позивачем належним чином виконано умови договору та надано відповідачеві відповідні послуги з перевезення вантажу.

Вказані послуги прийняті відповідачем без зауважень, про що свідчать акти надання послуг, в яких зазначено, що сторони претензій одна до одної не мають.

Таким чином, слід дійти висновку, що послуги за договором позивачем надано відповідачу належної якості та погодженої сторонами вартості, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, докази повної оплати спірних послуг у матеріалах справи відсутні.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 920 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

З огляду на викладене, враховуючи умови п. 5.1 договору, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у відповідача наявне грошове зобов'язання перед позивачем, строк виконання якого настав і яке відповідачем не виконане, тому позовна вимога про стягнення 101818,08 грн. основного боргу є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вже зазначалось, перевезення здійснюється на підставі письмових заявок на перевезення, узгоджених сторонами договору. Розрахунки за договором здійснюються у безготівковій формі, шляхом перерахування замовником грошових коштів на поточний рахунок перевізника після 10-ти банківських днів з моменту підписання замовником акту приймання-передачі наданих послуг (п. 5.1 договору).

Колегія суддів зазначає, що умовами договору визначено певний алгоритм дій: оформлення заявок на кожне перевезення - проведення замовником оплати на перевезення вантажу, здійснення перевезення.

З матеріалів справи вбачається, що позивач виставляв відповідачу рахунки на оплату, які останній частково оплатив. Зокрема, акт виконаних робіт №429 від 09.08.2015 року є частково сплаченим відповідачем на суму 5826,92 грн.

На підтвердження суми основного боргу - вартості наданих відповідачу послуг за договором, позивач надав розгорнутий розрахунок із зазначенням номерів, дат, сум та актів виконаних робіт (наданих послуг), дат платіжних доручень про отримання коштів (а.с.85-90, том 1). Відповідач контррозрахунку не надав.

Дослідивши обставини справи, суд першої інстанції встановив, що позивач за заявками відповідача надав останньому послуги з перевезення вантажу за договором від 01.08.2014 №010814-02, який такі послуги отримав, проте за них повністю не розрахувався. Вартість отриманих і неоплачених останнім послуг становить 101818,08 грн., з чим погоджується суд апеляційної інстанції.

При цьому, колегія суддів зазначає, що процесуальним законодавством України передбачено право сторін подавати докази до закінчення розгляду справи.

Доводи відповідача про те, що у нього відсутній обов'язок оплатити послуги, адже він не отримував рахунків на оплату, актів надання послуг, товарно-транспортних накладних є безпідставними, оскільки неотримання замовником рахунків на оплату не звільняє контрагента від обов'язку оплатити отримані послуги за договором.

Також скаржник зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази направлення відповідачу рахунків на оплату, актів надання послуг, товарно-транспортних накладних із описом вкладення у цінний лист.

Однак, колегія суддів зазначає, що на позивача ані договором, ані нормами законодавства не покладено обов'язку з направлення відповідачеві рахунків на оплату, актів виконаних робіт, товарно-транспортних накладних цінним листом з описом вкладення.

Відсутність опису вкладення у цінний лист не є підставою для звільнення відповідача від обовязку оплатити послуги з перевезення вантажу.

Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року №270, в залежності від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поштових відправлень відносять до таких, які допускають можливість проставлення відмітки відділення зв'язку, реєстровані поштові відправлення.

В п. 17 Правил надання послуг поштового зв'язку визначено, що внутрішні реєстровані поштові відправлення можуть прийматися для пересилання з рекомендованим повідомленням для їх вручення.

Позивачем надано суду повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.80, том 1), який містить інформацію про дату вручення реєстрованого поштового відправлення та прізвище одержувача, тобто, дане рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення оформлене відповідно до вимог п. 2 Правил надання послуг поштового зв'язку та є належним доказом підтвердження як надання послуг поштового зв'язку, так і дати вручення та прізвища одержувача.

Як уже зазначалось вище, подані позивачем заявки на транспортні послуги, акти надання послуг, які підписаним обома сторонами, підтверджується факт виконання позивачем своїх договірних зобов'язань в повному обсязі, в тому числі і щодо надання визначених п. 5.2 договору документів, цей факт окрім того підтверджується і діями відповідача, який частково сплатив вартість наданих послуг та який не надав жодних доказів звернення з претензіями до перевізника ні щодо наданих послуг з перевезення, ні щодо вимоги про надання документів.

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зауважити, що сплата річних від простроченої суми не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Відповідно до статті 78 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про договори міжнародної купівлі-продажу товарів від 11.04.1980 (Віденської конвенції), до якої Україна приєдналася відповідно до Указу Президії Верховної Ради Української РСР № 7978-ХІ від 23.08.1989, та яка набула чинності 01.02.1991, встановлено, що «якщо сторона допустила прострочення у виплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми, без шкоди для будь-якої вимоги про відшкодування збитків, які можуть бути стягнуті на підставі статті 74».

При цьому, відповідно до статті 74 цієї Конвенції «збитки за порушення договору однією із сторін становлять суму, що дорівнює тій шкоді, включаючи упущену вигоду, якої зазнала інша сторона внаслідок порушення договору. Такі збитки не можуть перевищувати шкоди, яку сторона, що порушила договір, передбачала чи повинна була передбачати в момент укладення договору як можливий наслідок його порушення, враховуючи обставини, про які вона в той час знала чи повинна була знати».

Таким чином, проценти річних, за змістом Віденської конвенції, не є мірою відповідальності і являють собою винагороду кредитору за користування боржником коштами, що мали б бути сплачені кредитору. Проценти річних не виконують компенсаційної функції (як штрафні санкції, на що зверталася увага вище), а їх застосування ґрунтується на презумпції того, що гроші, за своєю суттю, мають властивості природного приросту, а тому боржник, який вчасно не сплачує належні кошти, повинен передати кредитору і такий приріст, який кредитором був би отриманий за умови вчасного платежу.

Слід зауважити, що сплата інфляційних втрат не має характеру штрафних санкцій, а виступає способом захисту майнового права та інтересу кредитора, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 року, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Крім того, необхідно враховувати, що, як на тому наголошено в пункті 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 року сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (див. постанову Вищого господарського суду України № 23/466 від 05.04.2011 року та лист Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» № 62-97р від 03.04.1997 року).

Таким чином, найменший період визначення інфляційні втрат складає місяць. При стягненні інфляційних за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, термін прострочення, яких становить менше ніж місяць, індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.

Розглядаючи вимоги про стягнення річних та збитків від інфляції, суд першої інстанцій дослідив наданий позивачем розрахунок суми, встановив вірний період за який вказана сума повинна нараховуватись, що є беззаперечним дотриманням судом першої інстанції вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

У звязку з чим, місцевий господарський суд правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 834,12 грн. та 1776,51 грн. інфляційних втрат.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів відзначає відсутність належних доказів щодо обставин, передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджували б наявність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Полтавської області від 22.03.2016 року по справі № 917/37/16 прийняте при належному зясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і відсутні підстави для його скасування, в звязку з чим, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, 102, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 22.03.2016 року по справі №917/37/16 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.