Ухвала суду № 57867659, 18.05.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

18.05.2016

Справа № 910/26032/15

За скаргою

Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України»

на дії

Відділу державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції

у справі

№910/26032/15

за позовом

Публічного акціонерного товариства «Житомир-Авто»

до

Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України»

про

стягнення 26 710,99 грн.

Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:

не з’явився

від відповідача:

не з’явився

від ВДВС:

не з’явився

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Житомир-Авто» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» про стягнення 28 919,50 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 30.11.2015 р. позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Житомир-Авто» задоволено повністю, стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» на користь Публічного акціонерного товариства «Житомир-Авто» заборгованість з орендної плати у розмірі 7 194 (сім тисяч сто дев’яносто чотири) грн. 74 коп., орендну плату за час фактичного користування орендованим майном у розмірі 7 096 (сім тисяч дев’яносто шість) грн. 75 коп., неустойку за неповернення орендованого майна у розмірі 12 419 (дванадцять тисяч чотириста дев’ятнадцять) грн. 50 коп. та судовий збір у розмірі 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2016 р. рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2015 р. у справі №910/26032/15 скасовано частково, резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції: «Позов задовольнити частково. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» (02154, м. Київ, б-р Русанівський, 7, ідентифікаційний код 22599262) на користь Публічного акціонерного товариства «Житомир-Авто» (10004, Житомирська обл., Житомирський р-н, с. Довжик, вул. Богунська, 1-А, ідентифікаційний код 03112857) 14 291 (чотирнадцять тисяч двісті дев’яносто одна) грн. 49 коп. заборгованості, а також 1 368 (одна тисяча триста шістдесят вісім) грн. 53 коп. судового збору за розгляд справи в судах першої та апеляційної інстанцій. В задоволенні решти позову відмовити».

17.02.2016 р. господарським судом міста Києва на виконання вказаної постанови було видано відповідний наказ.

16.03.2016 р. до канцелярії суду надійшла скарга Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» на дії Відділу державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції, в якій скаржник просив суд визнати незаконними дії державного виконавця та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП№50357279 від 04.03.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.03.2016 р. скаргу Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» призначено до розгляду на 06.04.2016 р.

05.04.2016 р. до канцелярії суду від представника відповідача надійшли доповнення до поданої скарги, в яких відповідач просив суд додатково скасувати постанови державного виконавця про арешт коштів боржника, стягнення виконавчого збору та стягнення витрат на організацію та проведення виконавчих дій від 24.03.2016 р.

З урахуванням того, що подані відповідачем доповнення до поданої скарги відповідають приписами ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд приймає їх для подальшого розгляду.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.04.2016 р. розгляд скарги відкладено на 25.04.2016 р. у зв’язку із неявкою представників учасників судового процесу та неподанням витребуваних доказів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.04.2016 р. розгляд скарги відкладено на 18.05.2016 р. у зв’язку із неявкою представників учасників судового процесу та неподанням витребуваних доказів.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, 31.03.2016 р. одав до суду відзив на скаргу, в якому проти задоволення скарги заперечував повністю з огляду на правомірність відкриття державним виконавцем спірного виконавчого провадження за місцезнаходженням майна боржника; розгляд скарги просив здійснювати за його відсутності.

В судове засідання представник відповідача не з’явився, в поданих 05.04.2016 р. доповненнях до скарги просив розгляд скарги здійснювати за відсутності його представника.

Державний виконавець Відділу державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, 25.04.2016 р. до суду подав відзив на скаргу відповідача та витребувані судом матеріали виконавчого провадження.

Розглянувши скаргу, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду, господарський суд міста Києва встановив наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України «Про виконавче провадження».

Статтею 19 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа:

1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення;

2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді;

3) у разі якщо виконавчий лист надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду в порядку, встановленому законом;

4) в інших передбачених законом випадках.

Із матеріалів справи вбачається, що заявою №63 від 01.03.2016 р. позивач звернувся до Відділу державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції із заявою про примусове виконання рішення суду у даній справі.

Постановою Відділу державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції від 04.03.2016 р. відкрито виконавче провадження ВП №50357279 з виконання наказу господарського суду міста Києва від 17.02.2016 р. у справі №910/26032/15.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.

Тобто, стягувач має право пред’явити виконавчий документ до виконання або за місцезнаходженням постійно діючого органу боржника-юридичної особи або його майна.

На підтвердження факту знаходження майна боржника на території Житомирської області позивачем надано державному виконавцю копію договору оренди №0383/178 від 01.10.2011 р., згідно з умовами якого ПАТ «Житомир-Авто» було передано ТОВ «Телесистеми України» місце для розміщення майна останнього.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2016 р. у справі №910/26032/15 встановлено, що станом на момент винесення такої постанови дія договору №0383/178 від 01.10.2011 р. не припинилася.

Також відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження факту припинення дії вказаного договору, а також доказів вивезення свого майна та повернення на користь позивача орендованої площі станом на момент відкриття виконавчого провадження ВП №50357279.

За таких обставин суд приходить до висновку, що станом на момент звернення ПАТ «Житомир-Авто» до Відділу державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції із заявою про відкриття виконавчого провадження, на території Житомирської області знаходилося майно ТОВ «Телесистеми України», а тому позивачем правомірно було реалізовано право вибору місця виконання рішення суду у даній справі за місцезнаходженням майна боржника.

З огляд на викладене, постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №50357279 від 04.03.2016 р. була правомірно винесена державним виконавцем відділу Відділу державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції в межах визначеного Законом України «Про виконавче провадження» строку пред’явлення наказу господарського суду міста Києва від 17.02.2016 р. у справі №910/26032/15 до виконання.

Також скаржник просить суд скасувати постанови державного виконавця про арешт коштів боржника, стягнення виконавчого збору та стягнення витрат на організацію та проведення виконавчих дій від 24.03.2016 р., винесені в межах виконавчого провадження ВП№50357279.

Зокрема, як на підставу для скасування таких постанов відповідач вказує на те, що державним виконавцем всупереч приписам ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» не було зупинено виконавче провадження ВП №50357279, так вчинено відповідні дії з виконання рішення.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у разі прийняття судом до розгляду скарги на постанову органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення.

В той же час суд відзначає, що виконавче провадження ВП №50357279 було відкрито державним виконавцем виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва, в той час як приписи ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» пов’язують обов’язковість зупинення виконавчого провадження у випадку перебування на виконанні постанови органу, уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення.

При цьому, існування інших підстав для обов’язкового зупинення виконавчого провадження ВП №50357279 з виконання наказу господарського суду міста Києва від 17.02.2016 р. у справі №910/26032/15 скаржником не доведено, а судом не встановлено.

За таких обставин, твердження відповідача про існування підстав для обов'язкового зупинення виконавчого провадження не підтверджено жодними належними та допустимими доказами

При цьому, відповідно до п.п. 5, 6 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку та накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Тобто, за змістом приписів ст.ст. 11, 25 Закону України «Про виконавче провадження» накладення арешту на майно та/або кошти боржника є правом державного виконавця, яке він може реалізувати в залежності від того чи є необхідним проведення таких виконавчих дій.

Вказані норми не ставлять в залежність обов’язок накладення арешту від настання або ненастання строку для добровільного виконання боржником рішення суду, тобто вчинити таку виконавчу дію державний виконавець вправі на будь-якій стадії виконавчого процесу (в тому числі, разом з відкриттям виконавчого провадження).

Як визначено ч. 1 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Пунктом 4.1.9 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 р., передбачено, що на кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах та на зберіганні в банках чи інших фінансових установах, накладається арешт, про що виноситься постанова державного виконавця. У постанові зазначається сума коштів, яка підлягає арешту, з урахуванням вимог за виконавчими документами, виконавчого збору, витрат на організацію та проведення виконавчих дій та вказується номер рахунку, на якому знаходяться кошти, що підлягають арешту, або зазначається, що арешт поширюється на кошти на всіх рахунках боржника, у тому числі тих, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про правомірність винесення постанови про арешт коштів боржника від 24.03.2016 р. відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».

Стосовно стягнення з відповідача виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій суд відзначає наступне.

У відповідності зі ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений ч. 2 ст. 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Постанова про стягнення виконавчого збору приймається при першому надходженні виконавчого документа державному виконавцю. При наступних пред'явленнях до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута при попередньому виконанні.

Як вказано у пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії чи бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» № 14 від 26.12.2003 р., витрати виконавчого провадження та виконавчий збір стягується за постановою державного виконавця з боржника, якщо останній не виконав рішення добровільно в установлений для цього строк і воно було виконане примусово.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 28.01.2015 р. у справі №924/205/13-г, в якій, зокрема, вказано, що сплив строку, наданого для добровільного виконання рішення суду, сам по собі не є тією достатньою підставою, з якою законодавець пов'язує стягнення виконавчого збору з боржника. Виконавчий збір стягується на підставі постанови державного виконавця, якщо боржником в установлений для цього строк рішення добровільно не виконано, а державним виконавцем вчинено дії, спрямовані на примусове виконання.

Отже, стягнення виконавчого збору пов'язане з передбаченими Законом України «Про виконавче провадження» фактично здійсненими під час виконавчого провадження заходами примусового виконання рішення.

Аналогічні висновки містяться постановах Вищого господарського суду України від 20.10.2011 р. у справі № 32/306, від 17.04.2013 р. у справі № 7/29 та від 17.03.2014 р. у справі №31/271, від 22.04.2015 р. у справі № 6/538-09, від 14.04.2016 р. у справі № 5021/757/12.

При цьому, заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням (ст. 32 Закону України «Про виконавче провадження»).

З огляду на відсутність в матеріалах справи доказів здійснення державним виконавцем примусового виконання рішення суду у даній справі, винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 24.03.2016 р. є передчасним, а тому така постанова підлягає скасуванню.

Крім того, суд знаходить передчасним винесення державним виконавцем постанови про стягнення витрат на проведення виконавчих дій від 24.03.2016 р., оскільки за змістом ч. 5 ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження» постанова про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності їх примусового стягнення згідно з вимогами цього Закону.

Пунктом 9.13 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» №9 від 17.10.2012 р. встановлено, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов’язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

За таких обставин, доводи скаржника в частині визнання незаконними дій державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції з винесення постанов про стягнення з боржника виконавчого збору від 24.03.2016 р. та про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 24.03.2016 р. визнаються судом правомірними, вказані постанови підлягають скасуванню, а скарга в цій частині - задоволенню.

В іншій частині (визнання незаконними дій державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції та скасування постанов про відкриття виконавчого провадження від 04.03.2016 р. та про арешт коштів боржника від 24.03.2016 р.) в задоволенні скарги необхідно відмовити з викладених підстав.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 86, 1212 Господарського процесуального кодексу України, суд –

УХВАЛИВ:

1. Скаргу Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» на дії Відділу державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції задовольнити частково.

2. Визнати незаконними дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції з винесення постанови про стягнення з боржника виконавчого збору від 24.03.2016 р. ВП№50357279 та скасувати таку постанову.

3. Визнати незаконними дії державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Житомирського районного управління юстиції з винесення постанови про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій від 24.03.2016 р. ВП№50357279 та скасувати таку постанову.

4. В іншій частині в задоволенні скарги відмовити.

Суддя В.П. Босий