Рішення № 57867618, 16.05.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.05.2016р. Справа№ 914/327/16

За позовом: Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк», м.Львів

до відповідача: Державного підприємства «Стрийський вагоноремонтний завод», м.Стрий, Львівська область

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1, с.Гірське Миколаївського району Львівської області

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», м.Київ

про стягнення 19897,80грн.

Суддя Щигельська О.І.

при секретарі Горбань М.Ю.

Представники:

від позивача: Кушнерик О.С. - представник за довіреністю

від відповідача: Васьків І.В. - представник за довіреністю

від третьої особи-1: не з'явився

від третьої особи-2: не з'явився

Суть спору: позов заявлено Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» в особі філії - Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк», м.Львів до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі філії «Стрийський вагоноремонтний завод», м.Стрий Львівська область про стягнення 18997,60грн. збитків, з яких 12993,21грн. тіла кредиту, 443,04грн. нарахованих, але не сплачених відсотків, 4966,61грн. пені за невиконання договірних зобов'язань по основному боргу та 594,74грн. пені за невиконання договірних зобов'язань по відсотках.

Ухвалою суду від 08.02.2016р. справу прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні 24.02.16р., до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача залучено ОСОБА_1, с.Гірське Миколаївського району Львівської області. Ухвалою суду від 24.02.2016р. прийнято заяву ПАТ «Державний ощадний банк України» про збільшення розміру позовних вимог та стягнення із відповідача 19897,80грн., з яких 12993,21грн. тіла кредиту, 858,98грн. нарахованих, але не сплачених відсотків, 5420,84грн. пені за невиконання договірних зобов'язань по основному боргу та 624,77грн. пені за невиконання договірних зобов'язань по відсотках, та відкладено розгляд справи на 09.03.2016р. у зв'язку з неявкою окремих учасників судового процесу. Ухвалою суду від 09.03.2016р. замінено первісного відповідача - ПАТ «Українська залізниця» в особі філії «Стрийський вагоноремонтний завод» належним - Державним підприємством «Стрийський вагоноремонтний завод» та залучено до участі у справі в якості третьої особи-2 - Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця», розгляд справи відкладено на 30.03.2016р. Ухвалою суду від 30.03.2016р. розгляд справи відкладено на 25.04.2016р. Ухвалою суду від 25.04.2016р. строк вирішення спору за клопотанням представника відповідача продовжено на 15 днів, розгляд справи відкладено на 16.05.2016р.

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Представник позивача в судове засідання 16.05.2016р. з'явився, долучив до матеріалів справи додаткові документи (вх.№20575/16 від 16.05.2016р.), позовні вимоги підтримав повністю з підстав, зазначених у позовній заяві, заяві про збільшення розміру позовних вимог (вх.№969/16 від 23.02.2016р.), заяві про уточнення позовних вимог (вх.№13229/16 від 28.03.2016р.) та поясненнях по справі (вх.№17642/16 від 21.04.2016р.). Ствердив, зокрема, що внаслідок неналежного виконання відповідачем взятих на себе за договором зобов'язань із повідомлення про звільнення працівника, банку завдано збитки в розмірі 19897,80грн., що й зумовило звернення до суду із позовною заявою. Просив позов задоволити.

Представник відповідача в судове засідання 16.05.2016р. з'явився, проти задоволення позовних вимог заперечив з мотивів, наведених у поданому ним відзиві (вх.№13674/16 від 30.03.2016р.). Зокрема, зазначив, що позивачем не доведено, що заборгованість третьої особи за кредитним договором є збитками і що їх заподіяння спричинене саме діями ДП «Стрийський вагоноремонтний завод». У задоволенні позову просив відмовити.

Третьою особою-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, явки повноважного представника в судове засідання 16.05.2016р. повторно не забезпечено, письмових пояснень по суті спору не подано, витребуваних судом документів не подано, поважності причин неявки суду не повідомлено, хоча про час та місце проведення судового засідання його повідомлено належним чином.

Третьою особою-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, явки повноважного представника в судове засідання 16.05.2016р. не забезпечено, до матеріалів справи долучено раніше подані відзиви на позовну заяву (вх.№7777/16 від 25.02.2016р., вх.№10699/16 від 16.03.2016р.). Окрім цього, ПАТ «Укрзалізниця» подано клопотання (вх.№13675/16 від 30.03.2016р.), в якому, зважаючи на участь в справі представників ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» просив проводити розгляд справи без участі його повноважного представника. Вказане клопотання прийнято судом.

Суд, беручи до уваги встановлений ст.69 ГПК України строк вирішення спору, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, в яких достатньо доказів для прийняття рішення по суті спору, у відповідності до ч.3 ст.4-3 ГПК України, судом створювались сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, у зв'язку із чим передбачені у ст.77 ГПК України підстави для відкладення розгляду справи не вбачаються.

Розглянувши матеріали справи та оцінивши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, судом встановлено таке.

Між Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (банк за договором, позивач по справі) та Державним підприємством «Стрийський вагоноремонтний завод» (клієнт за договором, відповідач по справі), укладено договір №32 між банком та організацією про надання послуг по зарахуванню та виплаті заробітної плати та інших виплат через поточні рахунки фізичних осіб (працівників організацій) з використанням платіжних карток від 01.10.2012р., за яким клієнт замовляє та оплачує, а банк зобов'язується здійснювати зарахування на поточні рахунки, операції за якими здійснюються з використанням платіжних карток, відкриті в банку працівникам клієнта на умовах та в строки, визначені цим договором, заробітної плати працівників клієнта (п.1.1).

На виконання п.2.1.2 зазначеного договору, ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» надано банку Список №1 працівників, на поточні рахунки яких будуть надходити кошти для зарахування, від 21.12.2012р. У цьому списку, серед інших, зазначений п.ОСОБА_1.

Відтак, на виконання умов вказаного договору, 26.10.2012р. між Акціонерним товариством «Ощадбанк» (банк за договором) та ОСОБА_1 (клієнт за договором, третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, по справі) укладено договір №586891 про відкриття фізичній особі поточного рахунку для зарахування заробітної плати/пенсії та здійснення платіжних операцій з використанням платіжної картки за дебетово-кредитною платіжною системою, за яким банк відкрив ОСОБА_1 рахунок НОМЕР_1 в гривні України для обліку по ньому грошових коштів до запитання і операцій за платіжною карткою на умовах цього договору відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України, правил Міжнародної платіжної системи та тарифів за послуги банку (п.1.1).

Відповідно до п.1.2 вказаного договору, банк відкриває клієнту рахунок, встановлює по ньому відновлювальну кредитну лінію, за умови отримання заробітної плати, шляхом її зарахування на рахунок.

Так, за заявою клієнта, банком встановлено по картковому рахунку п.ОСОБА_1 кредитну лінію в розмірі 13000,00грн. шляхом укладення 08.08.2013р. додаткового договору №1 до договору №586891 від 02.08.2013р. про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки. У п.4.4 вказаного додаткового договору зазначено, що клієнт, серед іншого, зобов'язаний погасити заборгованість за кредитом в повному обсязі у разі звільнення з організації, з якою банком укладено договір про надання послуг по зарахуванню та виплаті заробітної плати та інших виплат через поточні рахунки фізичних осіб (працівників організації) з використанням платіжних карток (для тарифного пакету «Зарплатний»).

Як вбачається з матеріалів справи, п.ОСОБА_1 звільнено із займаної ним посади 12.03.2014р. наказом ДП «Стрийський вагоноремонтний завод», про що останнє повідомило ПАТ «Державний ощадний банк України» 21.12.2015р. листом, надісланим у відповідь на його звернення.

Водночас, позивач звертає увагу на те, що згідно з п.2.1.6 договору між банком та організацією, ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» зобов'язалось, серед іншого, інформувати банк в письмовій формі за адресою м.Стрий, вул. 1-го Листопада, 12 або факсимільним зв'язком за визначеним номером телефону про звільнених працівників не пізніше наступного робочого дня, з дати подання заяви про звільнення до відділу кадрів. Проте, як встановлено судом, п.ОСОБА_1 звільнено із ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» за його бажанням, однак, відповідачем встановленого договором порядку повідомлення банку про звільнення працівника не дотримано.

Позивач зазначає, що п.ОСОБА_1., всупереч умовам додаткового договору до договору про відкриття фізичній особі поточного рахунку, не погашено існуючу на момент звільнення із ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» заборгованість за кредитом в розмірі 12993,21грн., хоча, із довідки банку №21-05/678 від 01.02.2016р. вбачається, що на дату звільнення на рахунку п.ОСОБА_1 знаходилися кошти в сумі 12992,30грн.

Позивач стверджує, що у випадку своєчасного повідомлення ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» банку про звільнення п.ОСОБА_1 банк міг би за рахунок наявних коштів, в порядку, передбаченому п.п. 2.11., 6.1.2 довору із працівником, списати дані кошти в погашення заборгованості, однак, про звільнення п.ОСОБА_1 банк дізнався лише по спливу 10 місяців з дати звільнення. Оскільки умовами п.1.1.4 додаткового договору передбачено сплату позичальником процентів в розмірі 24% річних, банком нараховано за користування кредитом 858,98грн. відсотків, які п.ОСОБА_1. не сплачено, окрім цього, позичальнику нараховано банком 5420,84грн. пені за невиконання договірних зобов'язань по основному боргу та 624,77грн. пені за невиконання договірних зобов'язань по відсотках.

Заборгованість по тілу кредиту та зазначені нарахування позивач відносить до збитків, заподіяних внаслідок неналежного виконання ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» взятого на себе за договором зобов'язання із повідомлення про звільнення працівника, якому відкрито рахунок в банку та встановлено на нього кредитний ліміт зважаючи на факт його перебування у трудових відносинах із відповідачем.

Оскільки відповідно до п.3.2 договору між банком та організацією, за неподання або невчасне подання клієнтом інформації згідно п.2.1.6 договору, окрема й щодо звільнення працівників, на нього покладається обов'язок відшкодувати збитки завдані банку звільненим/померлим працівником та не відшкодовані ним у встановлений термін, ПАТ «Державний ощадний банк України» звернулось до суду із позовною заявою про стягнення із ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» збитків в розмірі 19897,80грн.

При вирішенні спору суд виходив з такого.

Згідно ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини.

За своєю правовою природою, укладений між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» договір №32 між банком та організацією про надання послуг по зарахуванню та виплаті заробітної плати та інших виплат через поточні рахунки фізичних осіб (працівників організацій) з використанням платіжних карток від 01.10.2012р., є договором про надання послуг.

Як передбачено ч.1 ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Водночас, договір №586891 про відкриття фізичній особі поточного рахунку для зарахування заробітної плати/пенсії та здійснення платіжних операцій з використанням платіжної картки за дебетово-кредитною платіжною системою, укладений між Акціонерним товариством «Ощадбанк» та ОСОБА_1 26.10.2012р., є договором банківського рахунка.

Так, відповідно до ч.1 ст.1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Згідно з ч.1 ст.1069 ЦК України, якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу.

У відповідності до ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Як визначено ч.1 ст.610 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так, суд приходить до висновку, що в порушення взятих на себе за договором між банком та організацією зобов'язань, ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» не повідомлено ПАТ «Державний ощадний банк України» у встановлений договором строк про звільнення п.ОСОБА_1 із займаної ним посади за власним бажанням.

Позивач стверджує, що внаслідок цього банку завдано збитків в розмірі 19897,80грн.

Відповідно до ст.224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Так, ч.1 ст.225 ГК України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

У заявлену до стягнення суму збитків, позивач включає 12993,21грн. заборгованості п.ОСОБА_1 по тілу кредиту, 858,98грн. нарахованих, але не сплачених ним відсотків, 5420,84грн. пені за невиконання договірних зобов'язань по основному боргу та 624,77грн. пені за невиконання договірних зобов'язань по відсотках.

Проте, такі нарахування не є вартістю втраченого, пошкодженого або знищеного майна і не є матеріальною компенсацією моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Не можуть такі нарахування вважатись і додатковими витратами, оскільки такі нарахування проведено позивачем й стягнуто на його користь рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 23.03.2016р. у справі №447/249/16-ц (провадження 2/447/291/16) з п.ОСОБА_1, а не понесені ПАТ «Державний ощадний банк України» внаслідок порушення зобов'язання другою стороною, тобто сплачені на користь інших осіб внаслідок порушення зобов'язання ДП «Стрийський вагоноремонтний завод».

Також не можна вважати проведені позивачем нарахування неодержаним прибутком (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною. Так, пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання відповідачем взятих на себе за договором зобов'язань. Водночас, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази в обґрунтування того, що заявлена до стягнення сума є неодержаним прибутком, тобто могла і повинна була б бути отримана позивачем, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.

Натомість, суд приходить до висновку, що зазначена заборгованість п.ОСОБА_1 перед ПАТ «Державний ощадний банк України» виникла внаслідок неналежного виконання ним взятих на себе за додатковим договором до договору про відкриття фізичній особі поточного рахунку й неповернення кредиту у день звільнення з ДП «Стрийський вагоноремонтний завод». Зазначене також встановлено вищезазначеним рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 23.03.2016р. у справі №447/249/16-ц (провадження 2/447/291/16).

Також суд звертає увагу на те, що предмет договору №32 між банком та організацією про надання послуг по зарахуванню та виплаті заробітної плати та інших виплат через поточні рахунки фізичних осіб (працівників організацій) з використанням платіжних карток від 01.10.2012р., не передбачає надання банком кредиту ані ДП «Стрийський вагоноремонтний завод», ані його працівникам (п.2.2 договору). За цим договором банк не брав на себе зобов'язання надавати працівникам відповідача кредитний ліміт та обслуговувати його. Таким чином, надаючи кредитний ліміт п.ОСОБА_1 позивач діяв не на виконання вищезазначеного договору, а на виконання договору №586891 про відкриття фізичній особі поточного рахунку для зарахування заробітної плати/пенсії та здійснення платіжних операцій з використанням платіжної картки за дебетово-кредитною платіжною системою, укладеного між Акціонерним товариством «Ощадбанк» та ОСОБА_1 26.10.2012р. та додаткового договору до нього від 08.08.2013р. Суд звертає також увагу на те, що зазначений договір не підписано та не погоджено ДП «Стрийський вагоноремонтний завод», він не містить покликань на вищезазначений договір між банком та організацією.

Зазначене спростовує посилання позивача на те, що правовідносини між сторонами по справі носять характер поруки, оскільки відповідно до ч.1 ст.553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Водночас, п.3.2 договору між банком та організацією, передбачена відповідальність ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» саме за неподання або невчасне подання клієнтом інформації згідно п.2.1.6 договору, але не містить умов щодо поруки за виконання п.ОСОБА_1. умов договору №586891 від 26.10.2012р.

Відповідно до ч.1 ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно зі ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. У відповідності до ч.3 ст.35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, зважаючи на безпідставність позовних вимог.

Щодо заяви ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог про нарахування пені, зробленої у поданому ним відзиві (вх.№13674/16 від 30.03.2016р.), суд звертає увагу на те, що відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Як визначено ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до п.21 ч.2 ст.258 ЦК України, спеціальна позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Як визначено ст.260, ч.1 ст.261 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно з ч.ч.2, 3, 4 ст.267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Водночас, суд звертає увагу на те, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Так, Пленумом Вищого господарського суду України у п.2.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. роз'яснено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Зважаючи на те, що суд прийшов до висновку про необхідність відмовити у задоволенні позову зважаючи на його безпідставність, тобто недоведеність порушеного права позивача, сул відмовляє у задоволенні вказаної заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог про нарахування пені.

Як вбачається з матеріалів справи та відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ДП «Стрийський вагоноремонтний завод» перебуває в стані припинення з 17.07.2014р. Водночас, суд звертає увагу на те, що відповідний запис про припинення його діяльності до державного реєстру на час винесення спору не внесено.

Відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відтак, витрати зі сплати судового збору слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Строк і порядок оскарження рішення суду визначені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повне рішення складено 23.05.2016р.

Суддя Щигельська О.І.