Рішення № 57867548, 17.05.2016, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 травня 2016 року Справа № 913/409/16

Провадження №26/913/409/16

За позовом першого заступника керівника Сєвєродонецької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Рубіжанської міської ради, м.Рубіжне

до відповідача 1 Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Сєвєродонецьк

до відповідача 2 Управління освіти Рубіжанської міської ради, м.Рубіжне

про визнання недійсним договору оренди та зобов'язання повернути приміщення

Суддя Масловський С.В.

У засіданні брали участь:

прокурор: Великодна К.В., прокурор відділу прокуратури Харківської області, посвідчення від 02.10.14 № 029423;

від позивача: представник не прибув;

від відповідача -1: представник не прибув;

від відповідача -2: представник не прибув.

В судовому засіданні 17.05.2016 судом у відповідності до статті 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

15.03.2016 перший заступник керівника Сєвєродонецької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Рубіжанської міської ради звернувся до господарського суду Луганської області з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 та управління освіти Рубіжанської міської ради, про визнання недійсним договору оренди та зобов'язання повернути приміщення.

Ухвалою господарського суду Луганської області від 15.03.2016 було порушено провадження у справі та її розгляд призначено на 04.04.2016, ухвалою від 04.04.2016 відкладено на 15.04.2016, ухвалою від 15.04.2016 на 25.04.2016, ухвалою від 25.04.2016 відкладено на 10.05.2016, ухвалою від 10.05.2016 відповідно до ст..69 ГК України строк розгляду справи продовжено на п'ятнадцять днів та її розгляд відкладено на 17.05.2016.

30.04.2016 від Управління освіти Рубіжанської міської ради на адресу електронної пошти господарського суду Луганської області надійшов відзив на позовну заяву №371 від 28.03.2016, в якому останній просить припинити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору. Відповідач 2 повідомляє, що договір оренди нерухомого комунального майна територіальної громади №63 від 01.11.2013 укладений між Управлінням освіти Рубіжанської міської ради та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 розірвано 28.03.2016 за згодою сторін, нежиле приміщення площею 65,0 кв.м. вартістю 28255,00 грн повернуто актом приймання-передачі майна б/н від 28.03.2016, який додано до відзиву. Також додається заява б/н від 25.03.2016, в якої ФОП ОСОБА_1 просить розірвати договір оренди нерухомого комунального майна територіальної громади №63 від 01.11.2013 с 28.03.2016 у зв'язку з непотрібністю використання приміщення.

15.04.2016 від першого заступника керівника Сєвєродонецької місцевої прокуратури через канцелярію господарського суду Луганської області надійшли заперечення на відзив на позовну заяву №03/08-94 від 13.04.2016, в яких посилаючись на ч.1 ст.203, ч.1 ст.215, ч.1. ст.236, ч.1,3 ст.207 ЦК України, ч.5 ст.63 Закону України "Про освіту", ч.2 ст.4 Закону України " Про оренду державного та комунального майна", п.2.7. Постанови Пленуму ВГСУ №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначає, що договір оренди №63 від 01.11.2013 підлягає визнанню недійсним лише на майбутнє. Також, перший заступник керівника Сєвєродонецької місцевої прокуратури, просить суд, оскільки відповідно до акту приймання-передачі б/н від 28.03.2016 ФОП ОСОБА_1 повернула Управлінню освіти Рубіжанської міської ради спірне нежитлове приміщення, припинити провадження у справі в цій частині.

15.04.2016 від ФОП ОСОБА_1 на адресу господарського суду Луганської області надійшла заява, в якій остання повідомляє, що договір оренди нерухомого комунального майна територіальної громади №63 від 01.11.2013 укладений між Управлінням освіти Рубіжанської міської ради та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 розірвано 28.03.2016 за згодою сторін, нежиле приміщення площею 65,0 кв.м. вартістю 28255,00 грн повернуто актом приймання-передачі майна б/н від 28.03.2016, надає акт приймання-передачі б/н від 28.03.2016 та просить суд припинити провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору.

10.05.2016 представником Управління освіти Рубіжанської міської ради через канцелярію господарського суду Луганської області подано відзив на позовну заяву №545 від 06.05.2016, в якому повторно зазначено, що договір оренди нерухомого комунального майна територіальної громади №63 від 01.11.2013 укладений між Управлінням освіти Рубіжанської міської ради та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 розірвано 28.03.2016 за згодою сторін, на підставі заяви ФОП ОСОБА_1 від 25.03.2016, повернуто актом приймання-передачі майна б/н від 28.03.2016, протягом періоду з 25.03.2016 по 28.03.2016 ФОП ОСОБА_1 вивезено з приміщення власне майно, яке використовувалося для господарської діяльності, та просить суд вимоги позивача про визнання недійсним договору оренди нерухомого комунального майна територіальної громади №63 від 01.11.2013 укладений між Управлінням освіти Рубіжанської міської ради та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1

10.05.2016 Рубіжанською міською радою через канцелярію господарського суду Луганської області подані письмові пояснення, в яких позовні вимоги підтриманні в повному обсязі.

В судовому засіданні 10.05.2016 представником відповідача 2 подано клопотання про продовження строку розгляду справи згідно із ст.69 ГК України на п'ятнадцять днів, яке судом задоволено задоволене, а розгляд справи відкладено на 17.05.2016.

17.05.2016 від відповідача 2 на адресу електронної пошти суду надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника та відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Управління освіти Рубіжанської міської ради, вважає, що відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі визнання недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, та посилаючись на ч.3 ст.207 ГК України, ст.ст.651, 653 ЦК України та ч.1 ст..759 ЦК України та зазначає, що із правової природи зобов'язання вбачається, що фактичне користування майном на підставі договору оренди в разі визнання його недійсним унеможливлює застосування наслідків недійсності правочину відповідно до ст.216 ЦК України, оскільки використання майна - «річ» безповоротна і відновити первісне положення сторін неможливе. При визнанні договору оренди недійсним, необхідно встановити обставини, пов'язанні з виконанням договору, визначити момент, з якого вважаються припиненими зобов'язання за цим договором. Також, відповідач 2 зазначає, що перший заступник керівника Сєвєродонецької місцевої прокуратури просить суд визнати недійсним договір оренди нерухомого комунального майна територіальної громади №63 від 01.11.2013, який сторони розірвали, а майно повернули, зобов'язання за спірним договором є припиненим, тобто визнання договору недійсним є неможливим. Відповідач 2 надає постанову ВСУ від 23.12.2015 у справі №918/144/15 та зазначає, що вимога Управління освіти Рубіжанської міської ради про припинення провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмету спору не суперечить даній постанові.

Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суду Луганської області,-

ВСТАНОВИВ:

01.11.2013 між відповідачем 2, Управлінням освіти Рубіжанської міської ради, як орендодавець, та відповідачем 1 Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, як орендарем, укладено договір оренди нерухомого комунального майна територіальної громади №63 від 01.11.2013.

Умовами договору сторони погодили, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування комунальне майно - нежитлове приміщення, що складається з двох кімнат і приміщень громадського користування на першому поверсі, площею 65,0 кв.м., в одноповерховій будівлі майстерні школи №6, що розташована за адресою АДРЕСА_1, яке знаходитися на балансі Управління освіти Рубіжанської міської ради, вартість майна визначена згідно з актом оцінки на 30.09.2013 та складає по незалежній оцінці 28255,00 грн (п.1.1.). Майно передається для розміщення виробництва для шкарпетко - панчішних виробів (п.1.2.). Орендна плата визначається на підставі методики розрахунку і порядку використання плати за оренду комунального майна, затвердженої рішенням Рубежанського міської ради і становить без ПДВ за базовий місяць оренди 353,19 грн (вересень 2013) (п.3.1.) Договір укладено терміном на 2 роки 11 місяців з 01 листопада 2013 року по 30 вересня 2016 року (п.10.1.).

01.11.2013 сторонами підписано акт приймання передачі майна до договору оренди нерухомого комунального майна територіальної громади №63 від 01.11.2013.

28.03.2016 договір оренди нерухомого комунального майна територіальної громади №63 від 01.11.2013 укладений між Управлінням освіти Рубіжанської міської ради та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 розірвано за згодою сторін, на підставі заяви б/н від 25.03.2016 ФОП ОСОБА_1, в якій останній просить розірвати договір оренди нерухомого комунального майна територіальної громади №63 від 01.11.2013 з 28.03.2016 у зв'язку з непотрібністю використання приміщення. Нежиле приміщення площею 65,0 кв.м. вартістю 28255,00 грн повернуто актом приймання-передачі майна б/н від 28.03.2016.

Статтею 2 ГПК України встановлено, що господарський суд порушує справи за позовами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Згідно з положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до вимог ст.23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це тюмадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором в суді.

Згідно Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 №11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними правовідносини, пов'язані з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, регулюються ЦК України, ГК України, Земельним кодексом України, Законами України "Про оренду землі", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про іпотеку", "Про страхування", "Про банки і банківську діяльність", "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", "Про запобігання корупції" та іншими актами законодавства.

Частиною 2 статті 18 Закону №1060-ХІІ Про Освіту визначено, що навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Частиною 1 ст.63 Закону №1060-ХІІ Про Освіту визначено, що матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством.

Частиною 5 ст.63 Закону №1060-ХІІ Про Освіту визначено, що об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Не можуть бути об'єктами оренди: цілісні майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), що здійснюють діяльність, передбачену частиною першою статті 4 Закону України "Про підприємництво".

Крім того, у ч. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» зазначено, що не можуть бути об'єктами оренди об'єкти державної власності, що мають загальнодержавне значення і не підлягають приватизації відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна». За приписами ч.2 ст. 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" загальнодержавне значення мають і не підлягають приватизації об'єкти освіти.

Відповідно до п. 3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу (ДСанПіН 5.5.2.008-01), затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України № 63 від 14.08.2001 здача в оренду території, будівель, приміщень, обладнання підприємствам, установам, організаціям іншим юридичним та фізичним особам для використання, що не пов'язано з навчально-виховним процесом, не дозволяється.

Статтею 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР зі змінами (далі - Закон № 280/97-ВР) передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 54 Закону № 280/97-ВР сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Згідно п.1. ст.32 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» управління закладами освіти, охорони здоров'я, культури, фізкультури і спорту, оздоровчими закладами, які належать територіальним громадам або передані їм, молодіжними підлітковими закладами за місцем проживання, організація їх матеріально технічного та фінансового забезпечення.

Відповідно до положень п.2 ст. 327 ЦК України, управління майном, яке знаходиться в комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та створені нею органи місцевого самоврядування.

Статтею 5 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом, забезпечують:розвиток мережі навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, соціального захисту, а також позашкільних навчальних закладів, діяльність яких спрямована на організацію дозвілля, відпочинку і оздоровлення дітей, зміцнення їх матеріально-технічної бази.

Згідно п.10 розділу V «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що з набрання чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Луганської обласної ради народних депутатів № 56 від 29.02.1992 «О разграничении комунального имущества между собственностью области и собственностью районов, городов областного подчинения» та додатку №2 «Перечень государственного имущества, передаваемого в коммунальную собственность городских и районных Советов народных депутатов» до комунальної власності передано середні школи у всіх містах та районах області.

Рішенням одинадцятої сесії Рубіжанської міської ради народних депутатів двадцять першого скликання від 10.11.1992 «О перечне объектов городской коммунальной собственности» затверджено перелік об'єктів, які є комунальною власністю станом на 01.01.1992 року. Згідно з вказаним переліком середня школа № 6 є об'єктом комунальної власності.

Рішенням третьої сесії Рубіжанської міської ради двадцять другого скликання від 28.09.1994 «О перечне объектов городской коммунальной собственности» затверджено перелік об'єктів міської комунальної власності, відповідно до якого середня школа № 6 є об'єктом комунальної власності.

Згідно ч. ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин); недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

В ст. 207 ГК України зазначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути визнане судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з ч. 1 ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Пунктом 2.7 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 №11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними визначено, що частиною третьою статті 207 ГК України передбачена і можливість припинення господарського зобов'язання лише на майбутнє. Отже, якщо зі змісту господарського договору випливає, що зобов'язання за цим договором може бути припинено лише на майбутнє, оскільки неможливо повернути усе одержане за ним (наприклад, вже здійснене користування за договором майнового найму (оренди), користування електроенергією, спожиті послуги, зберігання, здійснене за відповідним договором, тощо), то господарський суд одночасно з визнанням господарського договору недійсним (за наявності підстав для цього) зазначає в резолютивній частині рішення, що зобов'язання за договором припиняється лише на майбутнє.

В абзаці 3 підпункту 2.1 пункту 2 Постанови Пленуму ВГСУ від 29.05.2013 №11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними зазначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідно до висновку викладеному у постанові судової палати у господарських справах Верховного суду України у справі № 3-1143гс15 від 23.12.2015, […] У справі, що розглядається, позовні вимоги прокурора зводяться до визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, який сторони розірвали, а майно повернули, тобто зобов'язання за спірним договором є припиненими. Ураховуючи встановлені у справі обставини, визнання договору оренди недійсним є неможливим, оскільки предмет спору припинив існування. Викладене свідчить про те, що суди неправильно застосували норми матеріального права та дійшли помилкового висновку про відсутність підстав для припинення провадження у цій справі. Згідно з п. 1№ ч. 1 ст. 80 ГПК господарський суд припиняє провадження у справі, зокрема, якщо відсутній предмет спору. Отже, неправильне застосування судами норм матеріального права призвело до того, що господарський суд помилково розглянув спір за відсутності предмета спору, а тому ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню із припиненням провадження у справі на підставі ст.ст. 80, 11125 ГПК. […]

Відповідно до статті 111-28 господарсько-процесуального кодексу України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Користуючись правом передбаченим статтею 111-28 ГПК України, суд відступає від висновку викладеному у постанові судової палати у господарських справах Верховного суду України у справі № 3-1143гс15 від 23.12.2015 з огляду на нижчевикладене.

Так згідно статті 215 ЦК України, передбачено два види недійсних правочинів, а саме нікчемні правочини, якщо його недійсність встановлена законом та його визнання судом не вимагається, та оспорювані правочини, недійсність яких встановлюється судом.

Відповідно до ч. 1 статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно з статтею 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. 2. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. 3. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Так відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України, сукупність прав та обов'язків які існують між сторонами, виникають з підстав встановлених статтею 11, та однією з яких є саме правочини. Недійсні правочини, не створюють юридичних наслідків, крім тих що пов'язані з їх недійсністю, а тому у разі якщо судом буде встановлено недійсність правочину, у сторін буде відсутнє право на його добровільне, позасудове розірвання (за домовленістю), навіть якщо дії по розірванню, були вчиненні до ухвалення рішення.

Передумовою права на розірвання договору, є наявність діючого договору, який відповідає нормам чинного законодавства.

Крім того частиною 2 статті 216 ЦК України передбачено, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Визнання правочину недійсним, породжує право на відшкодування збитків та моральної шкоди, у разі їх наявності відповідно до ч. 2 ст. 216 ЦК України, а отже припиняючи провадження на підставі п. 1. ч. 1 ст. 80, особа буде позбавлена права на таке відшкодування.

Судом встановлено, що договір оренди нерухомого комунального майна територіальної громади №63 від 01.11.2013 яке, розташоване у будинку АДРЕСА_1, перебуває на балансі Управління освіти Рубіжанської міської ради, було укладено не для освітніх цілей (навчальний, науковий та виховний процес), а з метою «для розміщення виробництва для шкарпетко - панчішних виробів», тобто здійснення господарської діяльності відповідача 1, що протирічить пункту 3.19. Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчального процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених Постановою Головного державного санітарного лікаря України № 63 від 14.08.2001 року.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що договір оренди нерухомого комунального майна територіальної громади №63 від 01.11.2013 укладений між відповідачем 2, Управлінням освіти Рубіжанської міської ради, як орендодавець, та відповідачем 1 Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, як орендарем, укладено з порушенням норм чинного законодавства та не відповідають положенням пункту 3.19. Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчального процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01, затверджених постановою Головного державного санітарного лікаря України № 63 від 14.08.2001 року, та ч. 5 ст. 63 Закону України «Про освіту», оскільки використання відповідачем 1 орендного приміщення з метою розміщення виробництва для шкарпетко - панчішних виробів не можна вважати таким, що пов'язано з навчально-виховним процесом, що є відповідно положення «Про організацію роботи з охорони праці учасників навчально-виховного процесу в установах і навчальних закладах», затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 1 серпня 2001 року за № 563, системою організації навчально-виховної, навчально-виробничої діяльності, визначеної навчальними, науковими, виховними планами (уроки, лекції, лабораторні заняття, час відпочинку між заняттями, навчальна практика, заняття з трудового, професійного навчання і професійної орієнтації, виробнича практика, робота у трудових об'єднаннях, науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, походи, екскурсії, спортивні змагання, перевезення чи переходи до місця проведення заходів тощо), а тому вимога про визнання недійсним вказаного договору є законною, обґрунтованою, доведеною належними та допустимими доказами, та такою, що підлягає задоволенню.

В частині заявленої вимоги щодо зобов'язання повернути Управлінню освіти Рубіжанської міської ради приміщення будівлі площею площею 65,0 кв. м., вартістю 28255 грн., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, суд припиняє провадження на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, адже станом на момент розгляду справи, вищезазначене майно передано по акту приймання передачі б/н від 28.03.2016, а отже предмет спору - відсутній.

У відповідності до 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За таких обставин судовий збір покладається на відповідача 1 в сумі 689,00 грн та на відповідача 2 в сумі 689,00 грн.

Відповідно до ст. 7 ЗУ «про судовий збір» судовий збір повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: 5) закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 116 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд Луганської області,-

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги першого заступника керівника Сєвєродонецької місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Рубіжанської міської ради задовольнити частково.

2. Припинити провадження у справі № 913/409/16 в частині позовної вимоги щодо зобов'язання повернути Управлінню освіти Рубіжанської міської ради приміщення будівлі площею площею 65,0 кв. м., вартістю 28255 грн., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

3. Визнати недійсним договір нерухомого комунального майна територіальної громади №63 від 01.11.2013, укладений між Управлінням освіти Рубіжанської міської ради та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1.

4. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1; місцезнаходження: АДРЕСА_2) на користь прокуратури Луганської області (ЄДРПОУ - 02909921, місцезнаходження: 93400, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, вул.. Богдана Ліщіни, будинок 27, розрахунковий рахунок №35211068000839, банк УДКСУ м. Київ, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету - 2800) судовий збір в розмірі 689 (шістсот вісімдесят дев'ять) грн. 00 коп.

5. Стягнути з Управління освіти Рубіжанської міської ради (код ЄДРПОУ 02141957; місцезнаходження: 93000, Луганська область м. Рубіжне, проспект Кірова, буд.28) на користь прокуратури Луганської області (ЄДРПОУ - 02909921, місцезнаходження: 93400, Луганська обл., місто Сєвєродонецьк, вул.. Богдана Ліщіни, будинок 27, розрахунковий рахунок №35211068000839, банк УДКСУ м. Київ, МФО 820172, код класифікації видатків бюджету - 2800) судовий збір в розмірі 689 (шістсот вісімдесят дев'ять) грн. 00 коп.

6. Видати наказ відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.05.2016.

Суддя С.В. Масловський