Рішення № 57862701, 12.05.2016, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 597/1124/15-ц Головуючий у 1-й інстанції Дудяк С.В. Провадження № 22-ц/789/488/16 Доповідач - Костів О.З.Категорія - 48

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2016 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Костіва О.З.

суддів - Жолудько Л. Д., Сташків Б. І.,

при секретарі - Романюк Х.Ю.

зза участю апелянта - ОСОБА_1,

представника апелянта - ОСОБА_2,

позивача - ОСОБА_3,

представника позивача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 11 лютого 2016 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И Л А:

В жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до Заліщицького районного суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

В обґрунтування заявлених вимог позивачка посилалася на те, що з 2001 по 2010 рік вона із відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі. ІНФОРМАЦІЯ_1 року у них народилася дитина - син ОСОБА_5 Рішенням Бедриківської сільської ради Заліщицького району №10 від 14 квітня 2002 року відповідачу було надано у власність земельну ділянку загальною площею 0.20 га., що в АДРЕСА_1, 6, для будівництва житлового будинку, та зобов'язано його виготовити проект на забудову та оформити дозвіл на будівництво. З серпня 2001 року по липень 2010 року вона разом із відповідачем, перебуваючи в зареєстрованому шлюбі, самочинно, без належного дозволу та затвердженого проекту на будівництво, збудували житловий будинок. На даний час будівництво спірного будинку перебуває на завершальній стадії, орієнтовний відсоток його готовності складає 85 %. Оскільки будівництво будинку на даний час не узаконено, в експлуатацію його не прийнято, право власності на нього в установленому законом порядку не зареєстровано, то поділу, на думку позивачки, підлягають виключно матеріали та обладнання, що використані в процесі даного будівництва. Також підлягає поділу належна відповідачу земельна ділянка, яка призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, оскільки спірний будинок poзміщений на ній. Позивачка стверджує, що дійти добровільної згоди з відповідачем щодо позасудового розподілу в натурі вищевказаного майна неможливо, а тому вона змушена звертатись за вирішенням даного спору до суду. Виходячи із наведеного, просила визнати за нею право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів та обладнання, використаних в процесі будівництва житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1, а також на 1/2 частину земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд загальною площею 0.2026 га за вказаною адресою.

Рішенням Заліщицького районного суду Тернопільської області від 11 лютого 2016 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів та обладнання, використаних в процесі будівництва житлового будинку (бутовий фундамент, цегляні стіни, дах з металочерепиці) площею 105.1 кв.м., мезоніну (цегляні стіни) площею 52.5 кв.м., стайні (бутовий фундамент, кам'яні стіни, дах з азбестобетонних листів) площею 53.5 кв.м., огорожі (штахетної) площею 22.5 кв.м., воріт (металевих) площею 6.2 кв.м., відмостки (плитка) площею 33.0 кв.м., що знаходяться на земельній ділянці площею 0.2026 га. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована в АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, загальною площею 0.2026 га., кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована в АДРЕСА_1.

Скасовано забезпечення позову - заборону відчуження земельної ділянки площею 0.2026 га. для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться в АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_1, які застосовані ухвалою Заліщицького районного суду №597/1125/15-ц від 27 жовтня 2015 року.

ОСОБА_1 подав на вказане рішення апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам. Зазначає, що спірна земельна ділянка площею 0.2026 гектара з кадастровим номером НОМЕР_1 не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки набута ним у власність після розірвання шлюбу. Крім того, судом не встановлено факт придбання сторонами за спільні кошти будівельних матеріалів та обладнання, використаних згодом при спорудженні будинку. Також станом на момент подачі позову по справі сплинув 3-річний строк позовної давності для звернення до суду з позовом про поділ майна подружжя. Просить рішення скасувати та постановити нове, яким в задоволенні позову відмовити повному обсязі.

В судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримали, зіславшись на мотиви, викладені в ній.

Позивач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 проти апеляційної скарги заперечили та просили рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 11 лютого 2016 року залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін, їх представників, ознайомившись з матеріалами справи, доводами апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи із наступних міркувань.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги повністю доведені в судовому засіданні дослідженими матеріалами справи, показами свідків та підтверджені судовими рішеннями, що набрали законної сили. Крім того, спірна земельна ділянка надавалась для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, які є спільною власністю подружжя, а тому підлягає поділу між сторонами.

З таким висновком колегія суддів погоджується частково.

Судом встановлено, що 03 серпня 2001 року Бедриківською сільською радою Заліщицького району Тернопільської області зареєстровано шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_6, актовий запис №7, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 від 03 серпня 2001 року.

Рішенням Заліщицького районного суду від 12 липня 2010 року шлюб між сторонами розірвано.

У відповідності до договору купівлі-продажу від 19 лютого 2000 року, ОСОБА_1 придбав у гр.ОСОБА_7 будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1, яке складається із житлового будинку загальною площею 38.8 кв.м., житловою 16.7 м.кв., комори літ. «Б», стайні літ. «В», огорожі, воріт, колодязя літ. «К».

В судовому засіданні сторони підтвердили, що старий житловий будинок, придбаний ОСОБА_1 згідно договору купівлі-продажу від 19 лютого 2000 року, в подальшому був зруйнований, а на його місці розпочато спорудження нового будинку, будівельні матеріали, використані в будівництві якого, є предметом спору.

Відповідно до даних технічного паспорту, виготовленого Заліщицьким районним БТІ 24 травня 2012 року, спірне будинковолодіння складається із житлового будинку «А» площею 105.1 кв.м., мезоніну «М» площею 52.5 кв.м., стайні «Б» площею 53.5 кв.м., огорожі «І» площею 22.5 кв.м., воріт «ІІ» площею 6.2 кв.м., відмостки «ІІІ» площею 33.0 кв.м., та його вартість визначена в сумі 364355 грн.

Сторони в судовому засіданні вказали, що господарська будівля «стайня», позначена літерою «Б», ні позивачкою, ні відповідачем не споруджувалася, і в даний час існує у вигляді, в якому була придбана в 2000 році.

Також сторони ствердили, що огорожа, позначена цифрою «І», існувала на час придбання ОСОБА_1 будинковолодіння в 2000 році та була споруджена із каменю. В подальшому ОСОБА_1 огорожа була перебудована та встановлено елементи із дерев»яними штахетами, однак основні матеріали - камінь - використані із старої огорожі.

Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції безпідставно визнано спільною сумісною власністю подружжя будівельні матеріали, використані при будівництві стайні «Б» (бутовий фундамент, кам'яні стіни, дах з азбестобетонних листів) площею 53.5 м.кв., та огорожі «І» площею 22.5 м.кв., оскільки вказані будівельні матеріали існували до придбання ОСОБА_1 будинковолодіння.

З приводу інших конструктивних елементів спірного будинковолодіння сторони в судовому засіданні ствердили, що вони були повністю наново збудовані.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що сторони перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, самочинно, тобто без належного дозволу та належно затвердженого проекту на будівництво, збудували на земельній ділянці по АДРЕСА_1, спірний житловий будинок.

Дана обставина встановлена рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 05 березня 2013 року по справі №1905/1343/2012 та рішенням Заліщицького районного суду від 20 жовтня 2014 року по справі №597/1127/14-ц, яке набрало законної сили 25 листопада 2014 року.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч.3 ст.61 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.22 КпШС України, чинного на час набуття майна, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Аналогічні положення містяться й у ч.1 ст.60 СК України, відповідно до якої майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно ч.1 ст.61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ч.1 ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст.ст.58, 59 ЦПК України) і це є її процесуальним обов'язком (ст.ст.10, 60 ЦПК України).

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що будівельні матеріали, використані в будівництві спірного будинковолодіння, придбані ним до реєстрації шлюбу та не є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки жодних належних та допустимих доказів в підтвердження цього (квитанцій, чеків, накладних, інших документів) суду надано не було, а покази свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не можуть вважатися достатніми доказами в підтвердження вказаних обставин.

Крім цього, судом першої інстанції із-за їх суперечності вказані покази оцінено критично.

Натомість з показів допитаних судом першої інстанції свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 вбачається, що будівництво спірного будинковолодіння було розпочато сторонами під час їх спільного проживання після реєстрації шлюбу, в 2002 році.

Згідно правової позиції, яку Верховний Суд України висловив у постанові від 16 грудня 2015 року в справі №6-2710цс15, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

Відповідно до ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власносте на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно ч.3 ст.331 ЦКУ до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

В судовому засіданні встановлено, що новостворене нерухоме майно - спірний житловий будинок не прийняте в експлуатацію та не проведено його державної реєстрації, а тому право власності на нього не виникло (ч.2 ст.331 ЦК України).

Оскільки будівництво житлового будинку на даний час не узаконено, в експлуатацію його не прийнято, право власності на нього не зареєстровано в установленому законом порядку, то поділу можуть підлягати лише будівельні матеріали та обладнання, використані в процесі його будівництва.

Крім цього, відповідно до ч.5 ст.39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та п.11 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №461 від 13 квітня 2011 року датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є реєстрація декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

В силу вимог ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Згідно ч.3 ст.368 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч.1 та ч.2 ст.372 Цивільного кодексу України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Пунктом 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року встановлено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст.372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Згідно з вимогами ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У відповідності до ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

У відповідності до ст.ст.57, 58 ЦПК України суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.2 ст.59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч.3 ст.212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Задовольняючи позов в частині поділу будівельних матеріалів судом першої інстанції надано вірну оцінку обставинам справи, оскільки відповідачем суду не надано будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження своїх заперечень по суті заявленого позову, а саме, що будівельні матеріали були придбані та спірне будинковолодіння збудоване до реєстрації шлюбу.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів щодо поділу будівельних матеріалів, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими при вирішенні справи, доведені.

Висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в даній частині відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Однак, судом першої інстанції помилково визнано спільною сумісною власністю подружжя та проведено поділ будівельних матеріалів, використаних при будівництві стайні «Б» (бутовий фундамент, кам'яні стіни, дах з азбестобетонних листів) площею 53.5 м.кв., та огорожі «І» площею 22.5 м.кв., оскільки стайня була збудована ще до придбання ОСОБА_1 старого будинковолодіння в 2000 році, а огорожа перебудована із використанням будівельних матеріалів старої огорожі.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що судом в рішенні не зазначено перелік будівельних матеріалів, на які за позивачкою визнано право власності, оскільки такі твердження є безпідставними.

Судом в рішенні наведено перелік та кількість будівельних матеріалів, використаних в будівництві спірного будинковолодіння, у відповідності до даних, які зазначені в технічному паспорті на садибний (індивідуальний) житловий будинок, який виготовлений 24 травня 2012 року Заліщицьким районним БТІ, а саме, в розділі «Характеристика будівель та споруд». В даному розділі, як і в рішенні суду, перераховано тип та кількість будівельних матеріалів («камінь бутовий», «цегла», «метал», «металочерепиця»), а також зазначено конструктивні елементи будинковолодіння, в будівництві яких використані вказані матеріали («фундамент», «стіни», дах»).

Разом із тим рішення суду в частині поділу земельної ділянки суперечить діючому законодавству.

В судовому засіданні встановлено, що згідно рішення Бедриківської сільської ради Заліщицького району №10 від 14 квітня 2002 року ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку площею 0.20 га., що знаходиться в АДРЕСА_1, для будівництва. Цим же рішенням відповідача зобов'язано виготовити проект на забудову та оформити дозвіл на будівництво в Державній архітектурно-будівельній інспекції.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №46141176 від 22 жовтня 2015 року кадастровий номер даної земельної ділянки НОМЕР_1, площа - 0.2026 га., цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Згідно витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №8-1906-99.8-612/2-16 від 11 лютого 2016 року, виданої відділом держгеокадастру у Заліщицькому районі, власником земельної ділянки, що знаходиться в АДРЕСА_1, являється ОСОБА_1.

Задовольняючи позовні вимоги в цій частині суд зазначив, що вказана земельна ділянка надавалась для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, які є спільною власністю подружжя.

Обґрунтовуючи такий висновок, суд посилається на рішення Бедриківської сільської ради №10 від 14 квітня 2002 року, відповідно до якого відповідачу надано безоплатно у власність спірну земельну ділянку.

Однак, висновки суду, що покладені в основу оскаржуваного рішення в даній частині, не відповідають наявним у справі доказам, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з ч.1 ст.79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Отже, конкретна земельна ділянка може виступати об'єктом цивільних прав лише за умови її формування, тобто після визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (з присвоєнням кадастрового номеру).

Згідно з ч.2 ст.78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Як свідчать наявні у справі докази, земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_1, стосовно поділу якої заявлено позов, виникла (була сформована) як об'єкт цивільних прав у 2015 році на підставі «Технічної документації із землеустрою...», затвердженої рішенням Бедриківської сільської ради Заліщицького району від 25 вересня 2015 №485.

Відповідно до ст.ст.125, 126 ЗК України (чинного на час формування спірної земельної ділянки) право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Виходячи з вимог п.8-1 ч.1 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» фізичним особам у разі безоплатної передачі їм земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності за рішеннями органів державної влади, органів місцевого самоврядування видається свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно.

12 жовтня 2015 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про реєстрацію за відповідачем права власності на земельну ділянку площею 0.2026 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а 13 жовтня 2015 року йому видано правовстановлюючий документ - свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний НОМЕР_3.

Таким чином, саме у жовтні 2015 році у відповідача виникло право власності на спірну земельну ділянку, яку він отримав безоплатно шляхом приватизації.

Судом під час розгляду справи було достовірно встановлено, що позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі з 03 серпня 2001 року по 16 серпня 2010 року.

Тобто, відповідач став власником земельної ділянки, стосовно якої заявлено вимогу про поділ, вже після розірвання шлюбу з позивачем.

Таким чином, спірна земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1 не належить до спільної сумісної власності подружжя, а отже, у відповідності до ст.69 СК України, не підлягає поділу між сторонами.

Таким чином, рішення Бедриківської сільської ради №10 від 14 квітня 2002 року, відповідно до якого ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку загальною площею 0.20 га по АДРЕСА_1 для будівництва житлового будинку, під час перебування у шлюбі відповідачем не було реалізовано і на його підставі він не набув права власності на землю.

Відповідно до ст.ст.125, 126 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття рішення Бедриківської сільської ради №10 від 14 квітня 2002 року) право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку, та його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється. Право власності на земельну ділянку посвідчується державними актами.

В судовому засіданні встановлено, що на підставі рішення Бедриківської сільської ради №10 від 14 квітня 2002 року, державний акт на право власності на земельну ділянку загальною площею 0.20 га по АДРЕСА_1 ні позивачу, ні відповідачу не видавався, реєстрація права на землю не проводилась.

При цьому підтвердженням того, що відповідач в період шлюбу з позивачем не набув право власності на вказану земельну ділянку, є лист Бедриківської сільської ради №5 від 14 січня 2013 року, у якому повідомляється, що земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд площею 0.20 га не приватизована.

Однак, якщо б спірна земельна ділянка була приватизована ОСОБА_1 під час шлюбу, вона також не являлась би об»єктом спільної сумісної власності подружжя виходячи із наступного.

Згідно ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Відповідно до абз.1 п.18-2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» зі змінами та доповненнями, відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Отже, спірна земельна ділянка площею 0.2026 гектара з кадастровим номером НОМЕР_1 не належить до спільної сумісної власності позивача та відповідача, та не могла підлягати поділу між ними.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в цій частині прийнято внаслідок неправильного застосування норм ст.ст.125, 126 ЗК України (стосовно моменту виникнення права власності на землю), без врахування положень ст.69 Сімейного кодексу України (стосовно визначення майна, яке належить до спільної власності подружжя), а також без врахування правових висновків, викладених у п. 18-2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (якими чітко встановлено, що приватизована одним з подружжя земельна ділянка є його особистою власністю і не входить до обсягу спільно нажитого майна).

Також не відповідає фактичним обставинам справи і висновок суду першої інстанції про те, що спірна земельна ділянка надавалась для будівництва і обслуговування житлового будинку, який є спільною власністю подружжя.

Наявні в матеріалах справи докази підтверджують, що на спірній земельній ділянці знаходиться самочинно збудований житловий будинок площею 105.1 м.кв.

За змістом ч.1 ст.376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об'єкт нерухомості (ч.2 ст.376 ЦК України).

Таким чином, здійснення особою самочинного будівництва відповідно до ч.2 ст.376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту.

Оскільки будинок, розміщений на спірній земельній ділянці, збудований самочинно, то в суду першої інстанції не було жодних підстав робити висновок про те, що такий будинок є спільною власністю подружжя.

Таким чином висновки суду про те, що спірна земельна ділянка підлягає поділу, так як на ній споруджено житловий будинок, що є об'єктом спільної власності подружжя, не відповідає фактичним обставинам справи та спростовується наявними доказами.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання позивачки на те, що оскільки їй належить ? частина будівельних матеріалів, використаних при будівництві спірного будинковолодіння, то у неї виникло право власності і на ? частину спірної земельної ділянки, на якій знаходиться це будинковолодіння, виходячи із наступного.

У відповідності до абз.2 п.18-2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» зі змінами та доповненнями, якщо на земельній ділянці, одержаній громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі

поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу

конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала

права власності чи користування земельною ділянкою переходить це

право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку,

будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК, 377 ЦК.

Таким чином, підставою для переходу права власності чи користування земельною ділянкою є набуття права власності на будинок, будівлю чи споруду, а не на будівельні матеріали.

Також колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що позивачкою пропущено строк позовної давності.

Судом враховано, що позивачка раніше зверталась до суду із позовною заявою про поділ майна подружжя, який рішенням Заліщицького районного суду від 16 січня 2013 року задоволено. Однак, дане рішення суду першої інстанції скасовано рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 05 березня 2013 року, яким позивачці відмовлено в задоволенні позову про поділ майна подружжя.

Відповідач ОСОБА_1 до часу пред'явлення позову у цій справі не заперечував права позивачки на частину будівельних матеріалів та робіт, використаних в процесі будівництва житлового будинку, що підтверджується наявною в матеріалах справи апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком та вселення в нього.

У вказаній апеляційній скарзі відповідач не заперечував й визнавав право позивачки на ? частину будівельних матеріалів та робіт, використаних процесі будівництва житлового будинку.

У відповідності до ч.1 ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Згідно з ч.2 ст.72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Відповідно до п.15 постанови Пленуму ВСУ № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори про поділ майна подружжя, початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106, 107 СК) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч.2 ст.72 СК).

Як зазначалося вище, відповідач ОСОБА_1 у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні житловим будинком та вселення в нього не заперечував та визнавав право позивачки ОСОБА_3 на ? частину будівельних матеріалів та робіт, використаних процесі будівництва житлового будинку, тому його заперечення проти позову у цій справі свідчить про початок перебігу позовної давності саме з цього часу.

Виходячи із наведеного, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що строк позовної давності позивачкою не пропущено.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 11 лютого 2016 року змінити та викласти в такій редакції: «позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя - задовольнити частково. Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів та обладнання, використаних в процесі будівництва будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1, а саме:

- бутовий фундамент, цегляні стіни, дах з металочерепиці, площею 105.1 кв.м.;

- мезоніну (цегляні стіни) площею 52.5 кв.м.;

- воріт (металевих) площею 6.2 кв.м.;

- відмостки (плитка) площею 33.0 кв.м.;

В задоволенні решти позовних вимог відмовити».

Керуючись п.3 ч.1 ст.307, ст.ст.309, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Заліщицького районного суду Тернопільської області від 11 лютого 2016 року - змінити та викласти в наступній редакції:

«Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину будівельних матеріалів та обладнання, використаних в процесі будівництва будинковолодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1, а саме:

- бутовий фундамент, цегляні стіни, дах з металочерепиці, площею 105.1 кв.м.;

- мезоніну (цегляні стіни) площею 52.5 кв.м.;

- воріт (металевих) площею 6.2 кв.м.;

- відмостки (плитка) площею 33.0 кв.м.;

В задоволенні решти позовних вимог відмовити».

Рішення вступає в законну силу з моменту проголошення, однак може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області О.З. Костів