Ухвала суду № 57861463, 19.05.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2938/16

Головуючий у першій інстанції Котов В. Г.

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.05.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Гайворонського С.П.,

Кононенко Н.А.,

за участю секретаря Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Южного міського суду Одеської області від 19 лютого 2016 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_5 як законного представника малолітнього ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, Фонду комунального майна Южненської міської ради Одеської області, Комунального підприємства «Южненське міське бюро технічної інвентаризації», про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, визнання незаконним розпорядження та зобов'язання скасувати державну реєстрацію права власності, третя особа - Служба у справах дітей Южненської міської ради Одеської області та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_3 як законного представника малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, виселення та стягнення плати за комунальні послуги в сумі 6 157,19 грн., третя особа - Служба у справах дітей Южненської міської ради Одеської області,

встановила:

29.09.2014 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що вона є донькою ОСОБА_4, а ОСОБА_8 та ОСОБА_9 є родичами, сестрою та племінником відповідно.

Також зазначила, що позивач та відповідачі однією сім'єю проживають у квартирі АДРЕСА_1 з моменту вселення у дану квартиру, а саме з жовтня 1996 року на підставі ордеру на житлове приміщення.

Наприкінці серпня 2014 року позивач дізналась, що квартира АДРЕСА_1 була приватизована у 2006 році без її участі. Про обставину, що вона не приймала участі в приватизації квартири позивач дізналась від матері ОСОБА_4 під час сімейної сварки, в процесі якої її було повідомлено, що позивач не має будь яких прав на квартиру.

Після цієї сварки позивач звернулась до БТІ м. Южного та отримала копії документів на квартиру, а саме технічний паспорт, свідоцтво про право власності на житло, розпорядження про приватизацію житлового фонду, з яких дійсно вбачається, що квартира НОМЕР_1 була приватизована на ім'я ОСОБА_4, сестри ОСОБА_8 та її сина ОСОБА_9 в рівних частках - по 1/3.

Оскільки позивач постійно мешкає в квартирі АДРЕСА_1 з моменту вселення по сьогоднішній день та не була позбавлена права на це житло - з підстав та у спосіб, визначений чинним законодавством, приватизація вказаної квартири без участі позивача порушує її права, передбачені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» Житловим кодексом та Конституцією України.

Також зазначила, що з Розпорядження фонду комунального майна Южненської міської ради від 24 березня 2006 року №3861 вбачається, що заява про приватизацію квартири, яка надана ОСОБА_4, містила не правдиву інформацію щодо кількості осіб, які проживали у квартирі та мали відповідно до Закону України від 19 червня 1992 р. № 2482-12 «Про приватизацію державного житлового фонду» право на прийняття участі в приватизації.

У довідці від 16.03.2006 року про склад сім'ї наймача ізольованої квартири та займані ними приміщення зазначено, що у квартирі АДРЕСА_1 мешкають та мають право на момент введення в дію ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» ОСОБА_10, ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_11 Отже на момент приватизації орган приватизації при прийнятті рішення про приватизацію мав отримати письмовий дозвіл ОСОБА_12

Однак, незважаючи на цю довідку, в якій були зазначені всі особи, які мають право на приватизацію житла, позивача не запрошували до органу приватизації для надання дозволу чи згоди про передачу займаної квартири в спільну часткову власність.

Крім того, позивач також посилалась на те, що 16.07.2001 року було укладено договір найму жилого приміщення №087, з якого вбачається, що останній був укладений на підставі ордеру на жиле приміщення серії АБ №397 між ОСОБА_13 та КП « ЖЕД№4», предметом якого є квартира АДРЕСА_2 та яка надається ОСОБА_13, та членам його сім'ї ОСОБА_4- дружина, ОСОБА_14 - дочка, ОСОБА_12 - дочка та ОСОБА_9 - онук у безстрокове користування.

З підстав викладеного, позивач посилалась на те? що вселившись у спірну квартиру НОМЕР_1 разом із членами своєї сім'ї, вона з іншими членами сім'ї набула рівного права користування жилим приміщенням, та набула права на придбання цього житлового приміщення у власність шляхом приватизації.

Таким чином, позивач зазначила, що розпорядження фонду комунального майна Южненської міської територіальної громади від 24.03.2006 року №3861 «Про приватизацію житлового фонду», яким передано відповідачам у приватну власність квартиру АДРЕСА_1 підлягає визнанню судом незаконним, а реєстрація права власності відповідачів на зазначену квартиру підлягає скасуванню.

Відповідачі заявлені позовні вимоги не визнали, просили в їх задоволенні відмовити, в свою чергу відповідач ОСОБА_4 подала до суду зустрічну позовну заяву, мотивуючи свої вимоги тим, що на підставі свідоцтва про право власності на житло серії ЯЯЯ № 265093, вона, її донька ОСОБА_5 та неповнолітній ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н., є власниками квартири АДРЕСА_1

З 14.06.2006 р. у вказаній квартирі зареєстрована та мешкає відповідачка ОСОБА_3 та її неповнолітній син ОСОБА_7

Відповідачка робить неможливим їх спільне проживання, оскільки постійно вчиняє сварки, закидає на адресу ОСОБА_4 погрози та застосовує до неї фізичну силу, що підтверджується довідкою із Южного міського відділу ГУ МВС України в Одеській області. Крім того, до неї постійно навідується її чоловік, який також погрожує розправами.

Внаслідок останніх сварок у неї сталося загострення серцевої недостатності, що призвело до того, що її госпіталізували та на даний час необхідна операція на серці. Даний факт підтверджується відповідними документами з лікарні.

На даний час спільне проживання з відповідачкою неможливе, що примушує її реалізувати своє право власника та разом із іншими власниками квартири продати її для того, щоб придбати окремі квартири для окремого проживання. Однак реєстрація відповідачки та її сина не дає такої змоги.

Також пояснила, що відповідачкою не сплачуються комунальні послуги, оскільки вона відмовляється сплачувати за спожиту нею воду, електроенергію, утримання будинку, прибудинкової території та опалення, однак повинна сплачувати 2/5 частини всіх комунальних платежів за себе та свого сина.

ОСОБА_4 також зазначила, що нею в період з 30.05.2013 р. по 31.01.2015 р. було сплачено за комунальні послуги 13 275 грн., а також на даний час рахується заборгованість у розмірі 2 117 грн. 98 коп. Отже відповідачка мала б сплатити 2/5 частини від суми 13 275 грн. + 2117.98 грн., що складає 6 157.19 грн., однак відповідачкою не вносяться вказані платежі.

Посилаючись на зазначені обставини ОСОБА_4 просила суд визнати ОСОБА_3 та ОСОБА_7 такими що втратили право користування житловою квартирою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, виселити ОСОБА_3 та ОСОБА_7 зі спірної квартири, стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 6157,19 грн. в якості сплати за комунальні послуги, а також стягнути судові витрати по справі.

ОСОБА_3 та її представник у судовому засіданні зустрічну позовну заяву не визнали в повному обсязі, просили в її задоволенні відмовити.

Представник служби у справах дітей Южненської міської ради Одеської області в судовому засіданні пояснила, що заперечує проти визнання неповнолітнього ОСОБА_7 таким, що втратив право користування житловим приміщенням та виселення його з житлового приміщення, в іншій частині зустрічного та первісного позовів покладається на розсуд суду.

Представник Комунального підприємства «Южненське міське бюро технічної інвентаризації» до судового засідання не з'явився, надавши до суду заяву, згідно якої просила справу слухати в їх відсутність, в частині первісного позову щодо зобов'язання скасувати державну реєстрацію права власності відмовити, в іншій частині покладається на розсуд суду.

Представник Фонду комунального майна Южненської міської ради Одеської області до судового засідання не з'явився, надавши до суду заяву згідно якої просив справу слухати в його відсутність, при ухваленні рішення покладається на розсуд суду.

Рішеннням Южного міського суду Одеської області від 19 лютого 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 та у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_4 було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування даного рішення та ухвалення нового рішення, про задоволення її позовних вимог, посилаючись на порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 ставить питання про скасування даного рішення, в частині відмови у задоволені зустрічної позовної заяви та ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення їх позовних вимог, посилаючись на порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Представники Служби у справах дітей, а також Фонду комунального майна Южненської міської ради Одеської області до суду апеляційної інстанції не з'явились, надавши суду заяви про розгляд справи без їх участі (т.2, а.с.19, 21).

Представник КП «Южненське міське бюро технічної інвентаризації» до суду апеляційної інстанції не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час і місце судового засідання, про причини неявки суд не повідомив (т.2, а.с.44).

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг, заперечень проти них, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційних скарг, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про відмову в задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що вона не проживала і не була зареєстрованою у спірній кватирі на момент її приватизації відповідачами ОСОБА_4, її донькою ОСОБА_5 та неповнолітнім ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 р.н., а тому не мала права на приватизацією квартири.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 про виселення своєї доньки ОСОБА_3 та її неповнолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 р.н. із спірної квартири через неможливість сумісного проживання без надання іншого жилого приміщення, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 не надала суду достатніх і належних доказів протиправної поведінки ОСОБА_3, які б давали підстави для виселення її та її неповнолітнього сина.

З такими висновками суду повністю погоджується колегія суддів, з огляду на наступні обставини.

Так, у відповідності до ст.1, ч.1 ст.5, ст.8 «Про приватизацію державного житлового фонду» Закону України від 19 червня 1992 p. № 2482-12 наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у даній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на Житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.

Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Аналогічні положення містяться у п.5 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 р. № 56 (із змінами та доповненнями), що діяло в момент приватизації спірної квартири.

Відповідно до пунктів 20,21 цього Положення при оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім'ї та займані приміщення (додатки 4. 5). У довідці вказуються члени сім'ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло. Частина друга п. 19 Положення визначає, що згода тимчасово відсутніх членів сім'ї наймача на приватизацію квартири (будинку) підтверджується письмово і додається до заяви.

Суд першої інстанції правильно застосував вказані положення матеріально-правових норм, при цьому пославшись на аналогічну практику Верховного Суду України, висловлену в Постанові по цивільній справі № 6-125цс12 від 30 січня 2013 року.

З підстав викладеного, суд дійшов правильного і обгрунтованого висновку про те, що первісний позивач ОСОБА_3 на час приватизації спірної квартири не мешкала і не була зареєстрована в ній, а тому не мала права на участь в її приватизації.

Доводи апелянта ОСОБА_3 про те, що вона знялась з реєстрації у спірній квартирі формально за порадою своєї мами - первісного відповідача ОСОБА_4В, однак продовжувала в ній проживати, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Так, ОСОБА_3 на час зняття з реєстрації зі спірної квартири була повнолітньою, повністю усвідомлювала значення своїх дій і керувала ними, а тому доводи ОСОБА_4 про те, що її донька ОСОБА_3 20.04.2005 року знялась з реєстраційного обліку у спірній квартирі, оскільки переїхала в інше місце проживання, де фактично створила сім'ю, не спростовані матеріалами справи.

Однак, не зареєструвавшись в іншому житловому приміщені, та після того, коли ОСОБА_3 завагітніла - на початку 2006 року, 14.06.2006 року вона була змушена знову зареєструватись у спірній квартирі, що і було нею здійснено за згодою всіх членів сім'ї, які проживали у спірній квартирі. Зазначені обставини були пов'язані тим, що в період вагітності вона повинна була мати реєстрацію місця проживання та проходити медичне обстеження.

Разом з тим, Розпорядження про приватизацію квартири було видано 24.03.2006 року, Свідоцтво про право власності відповідачів на спірну квартиру було видано 03.04.2006 року, тобто в той час, коли ОСОБА_3 вже рік не проживала і не була зареєстрована у спірній квартирі (т.1, а.с.56-58).

ІНФОРМАЦІЯ_2 року у ОСОБА_3 народився син ОСОБА_15 т.1, а.с.52, який також був зареєстрований у спірній квартирі АДРЕСА_1

З огляду на викладене, первісний позивач ОСОБА_3 не довела суду того, що вона знялась з реєстрації у спірній квартирі формально, продовжувала в ній проживати на час її приватизації та що при приватизації спірної квартири за нею зберігалось право на житлове приміщення у цій квартирі, чим були порушені її права, як користувача цієї квартири при її приватизації.

Доводи апелянта ОСОБА_3 про те, що вона тимчасово була відсутня у спірній квартирі і за нею зберігалось право, передбачене ст. 64 ЖК України, на приватизацію квартири, а факт зняття з реєстрації не може бути пов'язаний з проживанням, є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 у спірній квартирі не проживала тимчасово, та що за нею зберігалось право користування цією квартирою, та про те, що вона зналась з реєстрації формально, без виїзду із квартири.

Що стосується зустрічних позовних вимог ОСОБА_4 про визнання ОСОБА_3 та її неповнолітнього сина ОСОБА_15 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, виселення із спірної квартири та стягнення плати за комунальні послуги в сумі 6 157,19 грн., то колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У відповідності до ч.3 ст.9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Так, як було зазначено вище, відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_3 за згодою всіх членів сім'ї, які проживали у спірній квартирі, поселилась і зареєструвалась в ній в якості члена сім'ї власників квартири, таким чином набувши право користування нею.

Її син ОСОБА_15, який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 року у цій квартирі також набув право користування нею.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійснені. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Звертаючись до суду із зустрічним позовом, позивач ОСОБА_4 посилалась на те, що її донька ОСОБА_3 створює їй перешкоди у здійсненні права власності у спірній квартирі, вчиняє сварки і бійки, в результаті яких ОСОБА_4 наносяться тілесні ушкодження, погрожує їй розправою, а тому ОСОБА_4 вимагала визнати ОСОБА_3 та її неповнолітнього сина такими, що втратили право користування спірною квартирою а також виселити їх без надання іншого жилого приміщення, посилаючись на ст. 116 ЖК України.

Однак, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що зазначені обставини не доведені матеріалами справи.

Так, матеріали справи свідчать про те, що між ОСОБА_3 з одного боку, та матір'ю ОСОБА_4 і сестрою ОСОБА_5 з іншого, склались неприязні стосунки, які виникли з приводу володіння, користування спірною квартирою та сплати комунальних платежів.

Проте матеріали справи не містять достатньо доказів того, що саме ОСОБА_3 вчиняє сварки і бійки, що створює її матері ОСОБА_4 систематичні перешкоди у здійсненні нею права власності у спірній квартирі, та що в свою чергу є підставою для виселення ОСОБА_3 та її неповнолітнього сина із спірної квартири.

Також матеріали справи не містять доказів вжиття заходів до ОСОБА_3 щодо її попередження або громадського впливу стосовно систематичного порушення правил співжиття, та того, що ці заходи не дали позитивних результатів.

Посилання ОСОБА_4 на кримінальні провадження, які відкриті за її неодноразовими заявами до Южненського ВП Комінтернівського ВП ГУНП в Одеській області, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки обставини, на які посилається ОСОБА_4 щодо побиття її донькою ОСОБА_3, у відповідності до чинного законодавства України не є встановленими на даний час.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання ОСОБА_3 та її неповнолітнього сина такими, що втратили право користування спірною квартирою а також виселення їх без надання іншого жилого приміщення, на підставі ст. 116 ЖК України, матеріали справи не містять.

З цих підстав також не підлягають задоволенню позовні вимоги про зняття ОСОБА_3 та її неповнолітнього сина з реєстраційного обліку зі спірної квартири.

Аналогічний висновок колегії суддів також стосується і позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення на її користь із ОСОБА_3 витрат на комунальні послуги у сумі 6 157,19 грн., у задоволенні яких суд відмовив.

Так, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 також несла витрати по сплаті за комунальні послуги, сплативши за період з 2010 року по 2015 рік 11 142,2 грн. (т.1, а.с.126-148), а тому доводи ОСОБА_4 про її заборгованість у вищевказаній сумі, є безпідставними і такими, що не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Крім того, ОСОБА_4 в своїй зустрічній позовній заяві посилалась на те, що у спірній квартирі зареєстровано 5 осіб, вона несе витрати за 3-х осіб, а за 2 особи повинна нести витрати ОСОБА_3, в той час як згідно довідки КП «ГЖКЦ» № 65 від 23.03.2015 року у квартирі зареєстровано 6 осіб (т.1, а.с.125).

Також ОСОБА_4 зазначила, що нею сплачено витрати на комунальні послуги в сумі 13275 грн., однак матеріали справи містять докази сплати нею комунальних послуг лише в сумі 8760 грн.

З підстав викладеного, позовні вимоги ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_3 на її користь витрат на комунальні послуги у сумі 6 157,219 грн., з посиланням на ст. 168 ЖК України, також не підлягають задоволенню.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявники апеляційних скарг не надали суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог та доводів апеляційних скарг.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційних скарг його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційні скарги слід відхилити, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Южного міського суду Одеської області від 19 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

ОСОБА_16

Н.А. Кононенко