Ухвала суду № 57859930, 19.05.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №473/1201/16-ц 19.05.2016 19052016 19.05.2016

Провадження № 22ц/784/1286/16 Суддя першої інстанції Вуїв О.В.

Справа№473/1201/16-ц

Категорія 50 Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

У Х В А Л А

Іменем України

19 травня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів: Мурлигіної О.Я., Яворської Ж.М.

із секретарем Лівшенком О.С.,

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 квітня 2016 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_4 про стягнення аліментів на утримання сина, який продовжує навчання, -

В С Т А Н О В И Л А:

24 березня 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання сина, який продовжує навчання.

Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що до 16 січня 2008 року вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі.

Від шлюбу мають спільних дітей, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Старший син є студентом першого курсу історичного факультету Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки, що розташований у м. Луцьку, навчається за денною формою, строк навчання 4 роки.

Син знаходиться на її повному матеріальному утриманні та у зв'язку з навчанням потребує матеріальної допомоги.

Відповідач є працездатним, отримує щомісячний прибуток, а тому має змогу сплачувати аліменти на утримання сина.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_2 просила суд стягнути з ОСОБА_3 аліменти на утримання повнолітнього сина в розмірі 1/3 частки від заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з дати подачі позовної заяви і до закінчення навчання.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 квітня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_5 в розмірі 1/9 частки всіх видів заробітку щомісячно, починаючи з 24 березня 2016 року і до закінчення навчання - 30 червня 2019 року при умові продовження ним навчання, проте не більше, як до досягнення 23 років. Також розподілено судові витрати.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, суд не дослідив належним чином розмір витрат, пов'язаних з навчанням дитини, безпідставно взяв до уваги доводи відповідача про витрати, пов'язані з утриманням його батьків.

Не погодившись з рішення районного суду, ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з нього аліменти на період навчання сина в розмірі 1/12 частки від заробітку, посилаючись на те, що суд не врахував майновий стан дитини, яка може отримувати стипендію, безпідставно не взяв до уваги те, що він потребує лікування внаслідок отриманого поранення у зв'язку з чим несе додаткові витрати.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до приписів ст. 303 ЦПК України, в межах доводів апеляційних скарг та вимог заявлених в суді першої інстанції, судова колегія вважає, що вони задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 199 СК України, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 СК України суд визначає розмір аліментів на повнолітню дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст. 182 СК України.

Частиною 1 ст. 182 СК України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом сторони до 16 січня 2008 року перебувала у зареєстрованому шлюбі (а.с. 3).

Від шлюбу мають спільних дітей, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.2).

ОСОБА_4 досяг повноліття та є студентом першого курсу історичного факультету Східноєвропейського національного університету ім. Лесі Українки, що розташований у м. Луцьку. Навчається за денною формою, однак за місцем навчання не зареєстрований та в гуртожитку не проживає. Строк навчання складає 4 роки - з 1 вересня 2015 року по 30 червня 2019 року (а.с. 5). Останній зареєстрований за місцем проживання відповідачки у м. Вознесенську Миколаївської області (а.с.8).

ОСОБА_3 є працездатним, військовослужбовцем (військовим прокурором), за місцем служби щомісячно отримує грошове забезпечення, має певні захворювання, пов'язані з отриманим під час проходження служби пораненням (а.с. 29).

Позивачка працює нотаріусом.

Відповідач надає допомогу непрацездатній матері, яка має тяжке захворювання та потребує лікування (а.с.31-32).

За рішенням суду ОСОБА_3 сплачує аліменти на користь позивачки на сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі ? частки заробітку.

Відповідно до ст. 213 ЦПК та постановою пленуму Верховного Суду України № 14 від 19 грудня 2009 року «Про судове рішення» рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справи згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд оцінює докази з урахуванням вимог статей 58 і 59 ЦПК України про їх належність та допустимість. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Доказування не може ґрунтуватися на припущенням.

Згідно з ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, інших представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко-і відеозаписів, висновків експертів.

При цьому, згідно із ст. 60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

При звернені до суду з позовом ОСОБА_2 будь-яких доказів на обґрунтування розміру аліментів, що підлягають стягненню з відповідача, а саме 1/3 частки заробітку (доходу), суду не надала, обмежившись посилання на факт продовження навчання дитини в університеті на денній формі навчання за межами м. Вознесенська та долученням до справи довідки з учбового закладу про цей факт. При цьому ні в позові, ні в доданих до справи документах позивачки не зазначала які саме витрати та в яких розмірах пов'язані з навчанням ОСОБА_4, а також не підтвердила ці обставини належними доказами й під час розгляду справи.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог та обґрунтовуючи свої заперечення в письмових поясненнях, наданих районному суду, не надав суду відповідних доказів щодо їх підтвердження, а саме: розміру своїх доходів, наявність у нього інших витрат, що впливають на його матеріальне становище, та їх розмір, а також щодо наявних доходів сина ОСОБА_4. На підтвердження своїх заперечень ОСОБА_3 надав суду лише документи, що підтверджують його поранення під час несення служби та хворобу його матері.

Скориставшись своїм процесуальним правом ні позивачка, ні відповідач в судові засідання суду першої та апеляційної інстанції не з'явилися, надавши відповідні заяви про розгляд справи без їх участі.

З огляду на встановлені судом обставини та надані сторонами докази, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_4 потребує матеріальної допомоги, у зв'язку з продовженням навчання в університеті на денній формі у м. Луцьку, а відповідач зобов'язаний утримувати його у зв'язку з продовженням навчання і має таку можливість.

Підстав для звільнення відповідача від обов'язку утримувати повнолітню дитину, судом не встановлено.

Щодо розміру таких аліментів, то колегія суддів погоджується з обґрунтуванням такого розміру місцевим судом, з огляду на наведені правові норми та надані сторонами докази.

Доводи, наведені в скаргах, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоді заявників з висновками суду, проте такі висновки не спростовують та не дають підстав вважати, що судом при розгляді справи були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відхилити, а рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді О.Я. Мурлигіна

Ж.М. Яворська