Ухвала суду № 57854467, 17.05.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/1125/16 Головуючий 1 інст. - Пашнєв В.Г.

Справа № 642/8491/14-ц Доповідач - Бурлака І.В.

Категорія: договірні

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«17» травня 2016 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді: Бурлака І.В.,

Суддів: Карімової Л.В., Яцини В.Б.,

за участю секретарів: Кривошеіної О.А., Баранкової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, припинення права власності та визнання права власності та зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Карташова Світлана Іванівна, ОСОБА_4, Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визнання договору позики частково недійсним, визнання договору іпотеки недійсним,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_1. В обґрунтування свого позову посилалася на те, що 20 лютого 2012 року між нею та ОСОБА_1, ОСОБА_3 укладено договір позики, відповідно до якого позичальникам надано солідарно грошові кошти в сумі 113600,00 грн., що в еквіваленті за згодою сторін склало 14200,00 доларів США, а ОСОБА_1, ОСОБА_3 в свою чергу зобов'язались повернути грошові кошти солідарно на суму 113600,00 грн. у порядку та строки передбачені договором; платежі повинні здійснюватись щомісячно у фіксованій сумі, встановленій в еквіваленті до доларів США, а останній платіж мав бути здійснений не пізніше 20 лютого 2013 року, також передбачено солідарну сплату штрафу (пені) в розмірі 1 % за кожен день прострочення, починаючи з шостого дня прострочення.

20 лютого 2012 року між нею та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, відповідно до якого з метою забезпечення виконання зобов'язання за договором позики іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно: житловий будинок з надвірними будівлями під номером АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 457 кв. м. Домоволодіння складається з житлового будинку з прибудовами літ. «А-1», цегла, житловою площею 40,7 кв. м., загальною площею 62,9 кв. м., сарай літ. «Б», дерево, льох літ. «В», лаколіт, вбиральня літ. «Г», дерево, огорожа № 1, 2, 3. Сторони домовилися, що вартість предмета іпотеки склала 120000,00 грн.

Зазначила, що жодних платежів з боку позичальників за умовами договору здійснено не було, у зв'язку з чим станом на 11 червня 2014 року заборгованість відповідача становила 396981,11 грн., яка складається з суми основної заборгованості 113494,36 грн., суми нарахованої пені 283486,75 грн.

Вказала, що вона позичальникам направляла вимогу від 11 червня 2014 року про усунення порушення та сплату суми заборгованості.

Просила у рахунок погашення заборгованості за договором позики від 20 лютого 2012 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, ОСОБА_3, звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 20 лютого 2012 року укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, а саме - житловий будинок з надвірними будівлями під номером АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 457 кв. м.; домоволодіння складається з житлового будинку з прибудовами літ. «А-1», цегла, житловою площею 40,7 кв. м., загальною площею 62,9 кв. м., сарай літ. «Б», дерево, льох літ. «В», лаколіт, вбиральня літ. «Г», дерево, огорожа № 1, 2, 3 шляхом визнання за ОСОБА_2 право власності на них; визнати за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями під номером АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 457 кв. м.; будинок складається з житлового будинку з прибудовами літ. «А-1», цегла, житловою площею 40,7 кв. м., загальною площею 62,9 кв. м., сарай літ. «Б», дерево, льох літ. «В», лаколіт, вбиральня літ. «Г», дерево, огорожа № 1, 2, 3; припинити право власності ОСОБА_1 на житловий будинок з надвірними будівлями під номером АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 457 кв. м.; домоволодіння складається з житлового будинку з прибудовами літ. «А-1», цегла, житловою площею 40,7 кв. м., загальною площею 62,9 кв. м., сарай літ. «Б», дерево, льох літ. «В», лаколіт, вбиральня літ. «Г», дерево, огорожа № 1, 2, 3 у зв'язку з переходом права власності до ОСОБА_2; судові витрати покласти на відповідача.

Не погодившись з позовом ОСОБА_1 подала зустрічний позов до ОСОБА_2, ОСОБА_3. В обґрунтування свого зустрічного позову посилалась на те, що їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом належить житловий будинок АДРЕСА_1, який складається з житлового будинку з прибудовами літ «А-1», житловою площею 40,7 кв. м., загальною площею 62,9 кв. м., а також надвірних будівель: сараю літ «Б», льоха літ «В», вбиральні літ «Г», огорож № 1, 2, 3. В цьому будинку зареєстровані та проживають вона, її діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4, онуки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Зазначила, що 20 лютого 2012 року між нею, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 передала у власність їй та ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 113600,00 грн., що еквівалентно 14200,00 доларів США, які зобов'язалися повернути частинами за вказаним у договорі графіком не пізніше 20 лютого 2013 року. Також 20 лютого 2012 року між нею та ОСОБА_2 з метою забезпечення виконання зобов'язання за договором позики укладено договір іпотеки, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1.

Вказала, що при укладенні зазначених договорів її волевиявлення не було вільним, не відповідало її волі та укладені під впливом помилки.

Зазначила, що відповідачку в нотаріальній конторі ніколи не бачила та грошей від неї не отримувала; вона є пенсіонеркою, юридично не обізнана, знаходиться на обліку у невропатолога, страждає на атеросклероз та кардіосклероз, постійно скаржиться на погіршення пам'яті, шум у голові, головні болі, що підтверджується медичною документацією.

Вказала, що у нотаріуса текст договорів їй не зачитувався, права, обов'язки сторін, а також наслідки невиконання договорів не роз'яснювалися. Також у день укладення договорів її самопочуття погіршилося, у зв'язку з чим єдиним її бажанням було скоріше повернутися додому.

Просила визнати договір позики від 20 лютого 2012 року, укладений між ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карташовою С.І., реєстраційний № 582, недійсним в частині сторін договору та вважати, що він був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2; визнати іпотечний договір від 20 лютого 2012 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карташовою С.І., реєстраційний № 585, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1, недійсним.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2015 року та додатковим рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 26 січня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 - відмовлено, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 - задоволено частково, визнано іпотечний договір від 20 грудня 2012 року укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Карташовою С.І. за реєстровим № 585, предметом якого є житловий будинок АДРЕСА_1 - недійсним, в іншій частині в задоволенні зустрічних позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через свого представника подали апеляційні скарги, в яких ОСОБА_1 просила рішення - скасувати в частині відмови у задоволенні вимог ОСОБА_1 за зустрічною позовною заявою про визнання договору позики від 20 лютого 2012 року недійсним в частині сторін договору.

ОСОБА_2 просила рішення - змінити в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_2, а також в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1, в іншій частині (щодо відмови у задоволенні зустрічної позовної вимоги ОСОБА_1) залишити без змін, задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2, в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 - відмовити.

При цьому посилалися на неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Вважали, що суд не надав належної оцінки доказам у справі і як доводи апеляційних скарг виклали позовні вимоги.

ОСОБА_1 вважала, що суд не звернув увагу на те, що договір позики від 20 лютого 2012 року нею вчинено під впливом помилки; що текст договорів у нотаріуса їй не зачитувався, права та обов'язки сторін, а також наслідки невиконання договорів не роз'яснювалися; що її стан в цей день погіршився.

ОСОБА_2 зазначила, що нотаріусом було роз'яснено суть договорів ОСОБА_1; показання свідків не можна вважати належними та допустимими доказами; станом на 20 лютого 2012 року ОСОБА_1 не могла страждати на деменцію, про що свідчить її медична картка; на момент укладення договору іпотеки жодних неповнолітніх осіб в спірному будинку не було зареєстровано.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 необхідно відхилити, рішення суду - залишити без змін.

При цьому судова колегія виходить з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 та задовольняючи частково позов ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, обґрунтовано виходив з обставин справи та вимог закону.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною 2 статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Частиною 2 статті 1049 ЦК України передбачено, що якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 20 лютого 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, ОСОБА_3 укладено договір позики на суму 113600,00 грн., що в еквіваленті склало 14200,00 доларів США строком до 20 лютого 2013 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язання 20 лютого 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, відповідно до якого вона передала в іпотеку ОСОБА_8 нерухоме майно: житловий будинок з надвірними будівлями під номером АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 457 кв. м. Оскільки зобов'язання не виконано, станом на 11 червня 2014 року заборгованість відповідачів становила 396981,11 грн., яка складається з суми основної заборгованості в розмірі 113494,36 грн., суми нарахованої пені в розмірі 283486,75 грн.

11 червня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 направлено вимогу про усунення порушень, які як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не отримали.

В суді апеляційної інстанції сторони підтвердили, що заборгованість за договором позики не погашено, з позовом про стягнення грошових коштів за договором позики ОСОБА_2 не зверталась.

Частиною першою статті 33 та частиною третьою цієї статті Закону України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року із змінами та доповненнями передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Із іпотечного договору вбачається, що у випадку невиконання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушення зобов'язання за цим Договором та/або Договором позики у встановлений іпотекодержателем строк, таку вимогу іпотекодержатель може задовольнити за рахунок предмету іпотеки, що є предметом цього Договору. Застереженням відповідно до Закону сторони домовились визначити такі можливі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: зокрема набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержателем. Підписанням договору іпотекодавець засвідчує, що він надає іпотекодержателю згоду про набуття права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя за власним одноосібним письмовим рішенням іпотекодержателя набути предмет іпотеки у власність. Іпотекодавець підписанням Договору засвідчує, що наявність будь-яких інших документів, крім Договору та письмового рішення іпотекодержателем набути предмет іпотеки у власність для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки не вимагається. Ці документи є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Згідно з частинами першою - третьою, п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, вставновлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (ст. 229 ЦК України), мають існувати на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного.

Як вбачається з матеріалів справи, 20 лютого 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір, предметом якого є житловий будинок з надвірними будівлями під номером АДРЕСА_1.

Судом встановлено, що зазначений житловий будинок є єдиним місцем проживання ОСОБА_9

На час укладання договору ОСОБА_1 виповнилося 77 років.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_3 пояснив, що при укладання іпотечного договору він запевнив мати, що вона підписує документи для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на зазначений будинок, яке датовано 14 лютого 2012 року. При цьому надав довідку про склад сім'ї з трьох осіб, в якій зазначив: себе, свою матір ОСОБА_1 та сестру ОСОБА_4, однак не вказав її малолітнього сина, який на час укладання іпотечного договору проживав та був зареєстрований в іпотечному будинку, хоча фактично в цьому будинку зареєстровані та фактично проживають: ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_7 та ОСОБА_4 разом із своїм сином - неповнолітнім ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В суді апеляційної інстанції приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Карташова Світлана Іванівна пояснила, що нею було роз'яснено суть іпотечного договору, однак про інші обставини їй невідомо.

Із медичних документів та пояснень керівника неврологічного відділення КЗОЗ «Харківська міська поліклініка № 24» ОСОБА_10, на обліку в якому з 1998 року перебуває ОСОБА_1 вбачається, що ОСОБА_1 має захворювання: атеросклероз, кардіосклероз, деменція (слабоумство) в тому числі і на 20 лютого 2012 року (понеділок), які не могли не вплинути на усвідомлення реальності ОСОБА_1 наслідків її дій, розуміння змісту іпотечного договору, який вона підписувала.

Судом встановлено, що під час укладання іпотечного договору ОСОБА_1 вважала, що підписує документи для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом на зазначений будинок, яке оформлювалося також у лютому 2012 року (вівторок). Свідоцтво датовано 14 лютого 2012 року.

Отже, наявність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення іпотечного договору, визначено в даному випадку не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору та роз'яснення нотаріусом суті договору, а за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного.

Оскільки ОСОБА_1 має похилий вік, страждає на захворювання, які не могли не вплинути на усвідомлення реальності ОСОБА_1, судова колегія вважає, що іпотечний договір укладено під впливом помилки.

Відмовляючи ОСОБА_2 в задоволенні позову в частині звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок з надвірними будівлями за іпотечним договором шляхом визнання за ОСОБА_2 права власності на нього, визнання за ОСОБА_2 право власності на спірний будинок з надвірними будівлями, припинення права власності ОСОБА_1 на спірний будинок з надвірними будівлями та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_1 в частині визнання іпотечного договору від 20 лютого 2012 року недійсним під впливом помилки, суд першої інстанції правильно зазначив, що дійсної волі позивача як власника будинку в момент його відчуження відповідачу не було, оскільки ОСОБА_1 помилялася щодо правової природи та змісту правочину та вважала, що оформлює спадкові права на житловий будинок після смерті її батьків.

Відсутність волі позивача як власника будинку в момент його відчуження відповідачу, власна помилка щодо правової природи й змісту правочину, введення в оману щодо істотних умов вчиненого договору зумовили укладення позивачем оспорюваного договору та призвели до позбавлення єдиного житла.

Судом встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції ОСОБА_3, що грошові кошти за договором позики ними були отримані.

Згідно з вимогами статей 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказів того, ці гроші отримані не від ОСОБА_2, а від іншої особи, матеріали справи, крім пояснень ОСОБА_3, не містять і в суді апеляційної інстанції їх не надано. Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 звертався до правоохоронних органів з відповідною заявою.

Посилання представника ОСОБА_2 на те, що оскільки іпотечний договір підписано ОСОБА_1, що вона була присутня при передачі грошових коштів не спростовує висновків суду щодо визнання іпотечного договору недійсним та підтверджує висновок суду щодо того, що грошові кошти за договором позики боржники отримали.

Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні зустрічного позову в частині визнання договору позики від 20 лютого 2012 року недійсним в частині сторін договору та вважати, що він укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за недоведеністю, суд першої інстанції правильно зазначив, що належних та допустимих доказів того, що договір позики сторонами не було виконано (позикодавець передав у власність другій стороні позичальникові грошові кошти, а позичальник зобов'язується їх повернути) матеріали справи не містять.

Виходячи з вимог закону і обставин справи судова колегія вважає висновок суду обгрунтованим, оскільки суд дійшов його на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи та наявних в ній доказів, яким надана належна оцінка, та правильно встановив юридичну природу правовідносин і застосував закон, який їх регулює.

У зв'язку з чим судова колегія вважає, що оскільки доводи апеляційних скарг про порушення судом норм матеріального і процесуального права не грунтуються на матеріалах справи і висновків суду не спростовують, а оскаржене судове рішення ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, підстав для його зміни чи скасування немає. Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ст. ст. 308, 313, п.1 ч.1.ст.314, ст.ст.315, 317, 319 ЦПК України судова колегія

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 - відхилити

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 21 грудня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Судді колегії