Рішення № 57854466, 19.05.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22ц/790/2960/16

Справа № 640/11807/15-ц Головуючий 1 інст. - Губська Я.В.

Категорія: сімейні Доповідач - Трішкова І.Ю.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2016 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Трішкової І.Ю.,

суддів: Гуцал Л.В., Піддубного Р.М.,

за участю секретаря - Сотнікової А.Ю., Огар І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_7. на рішення Київського районного суду м. Харкова від 01 березня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу; за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, в якому просив розірвати шлюб, зареєстрований з відповідачем 26 квітня 1980 року.

Крім того, просив також в порядку розподілу майна подружжя: визнати за ОСОБА_1 право власності на автомобіль TOYOTA LAND CRUISER, 2005 року випуску; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1; визнати за відповідачем ОСОБА_3 право власності на побутову техніку та меблі, що знаходяться в квартирі АДРЕСА_2, а саме: телевізор (10000грн.), телевізор (3500грн.), дві шафи-купе (20000грн.), шафа-купе (4500грн.), ноутбук (5000грн.), диван та крісло «Версаль» (18000грн.), холодильник (8000грн.), пральна машина (5500грн.), меблі на кухні (20000грн.), газова плита (2500грн.), диван (4500 грн.), комп'ютерний стіл (2500 грн.), 2 книжкові шафи (7000грн.).

Відповідач ОСОБА_3, не погодившись з позовними вимогами ОСОБА_1, звернулась до суду з зустрічною позовною заявою, в якій просила: здійснити поділ майна подружжя та виділити їй у власність 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 та автомобіль TOYOTA LAND CRUISER. У власність ОСОБА_1 виділити в порядку розподілу майна подружжя 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 та автомобілі BA3-21083 вартістю 36500 грн. та Мазда-323 вартістю 866100 грн. Крім того, просила стягнути судові витрати з відповідача.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 01 березня 2016 року позови задоволені частково.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірваний.

За ОСОБА_1 в порядку розподілу майна подружжя визнано право власності на ? частину автомобілів TOYOTA LAND CRUISER, Мазда-323 та ? частину квартири АДРЕСА_3.

За ОСОБА_3 в порядку розподілу майна подружжя визнано право власності на ? частину автомобілів TOYOTA LAND CRUISER, Мазда-323 та ? частину квартири АДРЕСА_3.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати і постановити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги, посилаючись на те, що рішення суду винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права; судом неповно досліджені надані докази, обставини справи, які суд вважав встановленими недоведені; висновки суду не відповідають обставинам справи.

ОСОБА_3 рішення суду не оскаржила.

Судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст.303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

В судовому засіданні встановлено, що сторони з 26 квітня 1980 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

Суд, перевіривши доводи сторін, встановив, що даний шлюб підлягає розірванню.

В цій частині рішення суду не оскаржувалось.

Вирішуючи питання щодо розподілу майна подружжя, суд першої інстанції прийшов до висновку, що спільним майном подружжя є автомобілі TOYOTA LAND CRUISER, 2005 року випуску та Мазда-323, а також суд вважав спільною сумісною власністю подружжя квартиру АДРЕСА_3.

Доводи про те, що автомобіль Мазда проданий за довіреністю, не знайшов свого підтвердження, оскільки встановлено, що на час розгляду справи у суді даний автомобіль був зареєстрований за ОСОБА_1, а тому суд обґрунтовано включив зазначений автомобіль у склад спільного майна подружжя.

Також не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги про можливість виділення автомобілю TOYOTA LAND CRUISER у власність тільки ОСОБА_1, оскільки цей автомобіль є предметом професійної діяльності позивача за основним позовом.

Відповідно до вимог ст.ст. 70-71 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік недомовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Сторони не дійшли згоди щодо поділу вказаного автомобілю, ОСОБА_1 не сплатив грошову компенсацію за частину автомобілю, тому суд прийшов до обґрунтованого висновку про визнання права власності на даний автомобіль за кожним з подружжя у частках.

Доводи апеляційної скарги про те, що квартира АДРЕСА_1 не є особистою власністю ОСОБА_3 спростовуються матеріалами справи, а саме: копією договору дарування квартири АДРЕСА_1 від 17.09.2004 року, згідно якого ОСОБА_4 (мати ОСОБА_3.) подарувала ОСОБА_3 зазначену квартиру.

Також суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у визнанні за ОСОБА_3 права власності на майно, яке знаходиться в квартирі АДРЕСА_2, а саме: 2 телевізора, 3 шафи-купе, ноутбук, диван та крісло «Версаль», холодильник, пральна машина, меблі на кухні, газова плита, диван, комп'ютерний стіл, 2 книжкові шафи, оскільки суду не надано доказів існування цих предметів, підтвердження вартості.

Згідно зі ст. 60 ч.1 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У вищезазначеній частині рішення суду є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі доказів, наданих сторонами.

Але судова колегія не погоджується з висновком суду щодо розподілу квартири АДРЕСА_3, як об'єкту спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до вимог ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Частиною 6-7 даної статті також передбачено, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин та якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.

З матеріалів справи вбачається, що право власності на квартиру АДРЕСА_3 оформлено за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 19.01.2015 року. ( а.с.41-42)

В пункті 7 договору купівлі-продажу зазначено, що придбання квартири вчиняється за особисті кошти покупця, про що подана заява його дружини ОСОБА_3

Судом досліджена надана до суду заява ОСОБА_3 від 19.01.2015 року (а.с. 128), в якій вказано, що ОСОБА_3 відомо про те, що її чоловік ОСОБА_1 купує квартиру АДРЕСА_3, та цією заявою підтверджує, що квартиру чоловік купує за власні кошти, зміст ст. 60 СК України їй роз'яснений, право власності на цю квартиру вона не має та звертатись до суду про визнання права власності не буде.

Визнаючи дану квартиру спільною сумісною власністю подружжя, суд виходив з того, що ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів, які б підтверджували особисту власність позивача на спірну квартиру.

Такі висновки суду не відповідають обставинам справи.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, за якими спірному набутому майну можна надати режим спільного майна, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте ( джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Тільки в разі встановлення цих фактів і визначення критеріїв норма ст.60 зазначеного Кодексу вважається застосованою правильно. ( Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 03.06.2015 року у справі №6-38цс15)

В судовому засіданні ОСОБА_3 не могла надати пояснення, які кошти використані для придбання квартири, для чого придбалась спірна квартира з урахуванням того, що у власності подружжя вже є трикімнатна квартира на вулиці Астрономічній, крім того, ОСОБА_3 отримала у дар від матері квартиру на Салтівському шосе. Також ОСОБА_3 не спростовувала написання нею заяви у нотаріуса про те, що її чоловік купує спірну квартиру за особисті кошти.

Навпаки, ОСОБА_1 пояснив, що придбав квартиру на кошти, які взяв у борг у ОСОБА_5 у сумі еквівалентній 34000 доларів США. Надав копії розписок, з яких вбачається, що він частинами віддає борг. Спірну квартиру купував для проживання з іншою сім'єю. Суду була надана копія довідки з житлового кооперативу "Поліграфіст", з якої вбачається, що ОСОБА_1 проживає у АДРЕСА_3 разом з ОСОБА_6 та її дітьми з серпня 2015 року.

При оформленні договору купівлі-продажу спірної квартири ОСОБА_3 не заперечувала про те, що квартира придбана на особисті кошти позивача, про що надала нотаріально посвідчену заяву.

За таких обставин, судова колегія вважає, що ОСОБА_1 надав суду належні та допустимі докази, які підтверджують, що спірна квартира АДРЕСА_3 є особистою власністю позивача, а тому розподілу між колишнім подружжям не підлягає.

З огляду на наведене, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції в частині розподілу квартири АДРЕСА_3 підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати з цивільних справ,

В И Р І Ш И ЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 01 березня 2016 року в частині розподілу квартири АДРЕСА_3 скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку розподілу майна на частину квартири АДРЕСА_3 відмовити.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційної інстанції набирає чинності негайно, але може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий: І.Ю. Трішкова

Судді: Л.В. Гуцал

Р.М. Піддубний