Ухвала суду № 57851671, 12.05.2016, Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 11-кп/781/146/16 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Категорія 286 (215) Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2 І. С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2016 року. м.Кіровоград

Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого - судді Олексієнко І.С.,

суддів Іванова Д.Л., Поступайло Н.І.,

із секретарем Сакарою І.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Кіровограді дистанційно в режимі відео конференції кримінальне провадження №12014120230000855 за апеляційними скаргами прокурора, представника потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ОСОБА_5, представника цивільних позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ОСОБА_6 на вирок Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 25.11.2015 року, яким

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, одруженого, працюючого сторожем в ОСОБА_8 благодійному фонді дітей інвалідів ім. Літвака, проживаючого та зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше не судимого

засуджено за ч.2 ст.286 КК України на 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки. На підставі ст.75 КК України звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 2 роки, з покладенням обовязків, передбачених п.2,3,4 ч.1 ст.76 КК України.

Стягнуто з ОСОБА_8 обласної організації «Українське товариство мисливців і рибалок» на користь потерпілого ОСОБА_3 427439 грн. 96 коп. в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 100000 грн. в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_4 70000 грн. в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди. Стягнуто з ОСОБА_7 в дохід держави процесуальні витрати за проведення експертиз в сумі 1230 грн. Цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі Кіровоградської обласної лікарні про стягнення вартості витрат на лікування потерпілих від злочину залишено без розгляду

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора Вергелеса В.В.,

потерпілого ОСОБА_3,

представника цивільних позивачів ОСОБА_6,

обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_9,

представника цивільного відповідача ОСОБА_10

В С Т А Н О В И Л А:

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду скасувати через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості. Ухвалити новий вирок, за яким визнати ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити покарання у виді 4 років позбавлення волі, з позбавленням права керувати транспортними засобами на 3 роки, без застосування вимог ст. 75 КК України. На підставі ч.3 ст. 404 КПК України під час апеляційного розгляду просить дослідити докази, які характеризують обвинуваченого, при цьому зясувавши позицію потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо понесених ними страждань та позиції стосовно призначення покарання.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що під час призначення покарання судом не в повній мірі враховано суспільну небезпеку та тяжкість скоєного ОСОБА_7 злочину, який є тяжким та таким, що представляє підвищену суспільну небезпеку в момент вчинення. Крім того, суд оцінюючи характеристику обвинуваченого у рішенні вказав, що ОСОБА_7 відшкодував завдану матеріальну шкоду, у той самий час заливши поза увагою ту обставину, що внаслідок порушення правил безпеки дорожнього руху останнім, спричинено тяжкі тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_3 та середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження, які викликали тривалий розлад здоров'я ОСОБА_4 Також суд не повною мірою врахував обставину, яка характеризує обвинуваченого, наявність притягнень до адміністративної відповідальності за порушення правил безпеки дорожнього руху, а також не врахував позицію потерпілих щодо призначення обвинуваченому реальної міри покарання з позбавленням спеціального права - керувати транспортними засобами на 3 роки.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_5 в інтересах потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4 просить вирок суду першої інстанції скасувати та призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції, мотивуючи тим, що вирок суду винесений з порушенням норм кримінального процесуального закону. Зазначає, що суд при призначені покарання урахував дані про особу обвинуваченого, вказавши його похилий вік, що він характеризується позитивно. Однак, суд не має право встановлювати такі оціночні критерії, як схильність особи до вчинення будь яких правопорушень. Крім того, не були досліджені у судовому засіданні данні про облік обвинуваченого у психіатра та нарколога, тому твердження суду що обвинувачений не схильний до вчинення правопорушень також не відповідає дійсності і не може бути підставою обґрунтування висновку суду про призначення покарання з випробуванням. Твердження суду про відшкодування ОСОБА_7 шкоди є необґрунтованим. Ні матеріальної ні моральної шкоди потерпілим не відшкодовано. Суд жодної обставиною не мотивував свій висновок про можливість виправлення засудженого без відбування реального покарання.

В апеляційній скарзі представник цивільних позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ОСОБА_6 просить змінити вирок районного суду в частині вирішення цивільних позовів, задовольнивши цивільні позови останніх в повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд помилково частково задовольнив позовні вимоги цивільних позивачів, а саме матеріальні витрати позивача ОСОБА_3 на суму 427439 грн., та заподіяну моральну шкоду у сумі 100000 грн., у задоволенні відшкодування матеріальних збитків ОСОБА_4 відмовив та задовольнив частково моральні збитки на суму 70000 грн., що не відповідає дійсним витратам як матеріальних збитків так і розмір заподіяних моральних збитків. Так, суд першої інстанції не вважав за доцільне стягнути матеріальні витрати ОСОБА_3 які він поніс у той період коли сам тяжко хворів та його мати як онкологічна хвора потребувала стороннього догляду, а його батько переніс черговий інфаркт після того як дізнався про те, що сталося з його сином ОСОБА_3 та вони обидва потребували стороннього догляду і матеріальної допомоги. Також суд не врахував всі обставини, які змінили усе життя потерпілого ОСОБА_3, оскільки останній переніс багато складних операцій як в Україні так і за кордоном (Німеччина) для відновлення свого здоров'я та визнаний інвалідом першої групи, втратив працездатність та був позбавлений можливості заробляти кошти для утримання своєї родини як єдиний годувальник. Після скоєного важкого злочину обвинуваченим, ОСОБА_3 переніс надзвичайно важкий стрес та емоційне потрясіння, порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, отримання тяжких тілесних ушкоджень постало для нього як інтенсивно травмуючи, призвела до повної зміни його життєдіяльності, необхідності тривалого лікування та реабілітації, адаптації до погіршення умов життя, фізичних та соціальних обмежень, що заподіяло йому інтенсивних психологічних переживань.

Потерпілий ОСОБА_4 від скоєного кримінального правопорушення обвинуваченим, отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, знаходився на стаціонарному та амбулаторному лікуванні, поніс матеріальні витрати на придбання ліків, оплату, лікарям та медперсоналу, поніс моральні страждання. Крім того, вказує, що він не має батьків та не одружений, тому йому ніхто не міг надати сторонньої допомоги окрім медперсоналу лікарні де він знаходився. ОСОБА_4 в наслідки скоєного злочину обвинуваченим, переніс емоційний стрес, який характеризується як інтенсивно психотравмуючим, що призвело до зміни його життєдіяльності, він довгий час проходив курс лікування та реабілітації, адаптації до погіршення умов свого життя, до фізичних та соціальних обмежень. Він займався професійно футболом, майстер спорту СРСР міжнародного класу, заслужений майстер спорту СРСР, захищав честь СРСР та України на міжнародних змаганнях у якості форварда, нападаючий футбольних клубів «Чорноморець» та Київського «Динамо» являється володарем «Золотого м'яча», займався активною громадською діяльністю та пропагандою спорту серед молоді. В даний час потерпілий не може займатися своїми звичайними заняттями, знаходиться у стані постійного стресу, так як здоровя його підірване, після отримання черепно-мозкової травми постійно відчуває головні болі та болі у шийному відділі, тому часто відвідує лікарняний заклад для проведення амбулаторного лікування та масажу, витрачає свої кошти та час.

Виходячи з вище наведеного вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі дотримався вимог Закону не прийняв до уваги усі ці моменти та прийняв помилкове рішення у частині вирішенні питання щодо розгляду та прийняття рішення відносно задоволення вимог цивільних позивачів.

Вироком суду ОСОБА_7 визнано винним та засуджено за те, що він 07.12.2014 року близько 21 год. 50 хв., керуючи автомобілем MITSUBISHI L-200, реєстраційний номер BH 9775 CK, який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу належить ОСОБА_8 обласній організації «Українського товариства мисливців і рибалок», рухаючись на 45 км. + 931м. автодороги Кіровоград - Полтава, зі сторони м. Кіровоград в напрямку м. Первомайськ Миколаївської області, на території Новоукраїнського району Кіровоградської області, будучи завчасно проінформованим про погіршення дорожніх та погодних умов, порушуючи при цьому вимоги п.п. 1.5, 2.3 (б,д) Правил дорожнього руху України (п.1.5. дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоровю громадян, завдавати матеріальних збитків. п.2.3 для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобовязаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, не відволікатися від керування цим засобом у дорозі; д) не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху), проявив особисту неуважність і безпечність, не врахував стан дорожніх та погодних умов, (зимової пори року і мінусової температури), рухаючись по обледенілій проїзній частині дороги, що значно впливало на зчеплення шин коліс автомобіля з проїзною частиною, маючи реальну можливість знизити швидкість для стабілізації напрямку керованого автомобіля, в порушення п.12.1 ПДР України («під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним»), застосував невірні навики управління транспортним засобом, не впорався з керуванням та не вжив заходів до зменшення швидкості, аж до повної зупинки транспортного засобу, у результаті чого допустив занос автомобіля з наступним виїздом на смугу зустрічного руху, де в подальшому сталося його перекидання. У результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілі ОСОБА_3 і ОСОБА_4, які були пасажирами автомобіля MITSUBISHI L-200, отримали тілесні ушкодження, а саме: потерпілий ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження у вигляді: закритої сполученої травми голови, тулубу та кінцівок, закритої черепно-мозкової травми у виді струсу головного мозку із забоями мяких тканин голови, закритої травми грудної клітини у вигляді переломів 5,6,7,8,9,10,11 ребер зліва з утворенням пневмогемотораксу, забій лівої легені з колапсом його базальних сегментів, емфіземой середостіння, мяких тканин лівої половини грудної клітини, лівого надпліччя, шиї, закритої травми черева у вигляді травматичного розриву селезінки з внутрішньочеревним крововиливом обємом 500 мл, наслідком чого стало її хірургічне видалення, закритого перелому велико-стегнової та мало-стегнової кісток лівої голені, закритого перелому плечової та променевої кісток лівого передпліччя, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент спричинення; потерпілий ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження у вигляді: відкритої непроникаючої черепно-мозкової травми у виді струсу головного мозку з забійною раною лобно-тімяної ділянки, садна голови, закритої травми шийного відділку хребта у вигляді закритого перелому остистого відростка другого шийного хребта з розтягненням його мязово-звязуючого апарату, закритого перелому основи І пясної кістки лівої кисті, які відносяться до категорії середньої тяжкості тілесних ушкоджень, що спричинили тривалий розлад здоровя.

Заслухавши доповідача, провівши під час апеляційного розгляду судове слідство в обємі дослідження характеризуючи даних особи обвинуваченого ОСОБА_7, у дебатах прокурора, який частково підтримав подану апеляційну скаргу, відмовившись від характеризуючої ознаки особи обвинуваченого наявність раніше притягнень до адміністративної відповідальності ОСОБА_7, так як помилково зазначив, потерпілого ОСОБА_3 та представника цивільних відповідачів ОСОБА_6, які просили задовольнити подані апеляційні скарги ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у повному обсязі, обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_9, які просили вирок суду залишити без міни, представника цивільного відповідача ОСОБА_10, який просив скасувати вирок суду в частині вирішення цивільного позову, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія приходить до таких висновків.

Так як фактичні обставини кримінального провадження та кваліфікація дій обвинуваченого ОСОБА_7 ніким із апелянтів не заперечується, а тому відповідно до ст. 404 КПК України відсутні апеляційні підстави піддавати сумніву правильність встановлення судом першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження та правову кваліфікацію.

Розглянувши справу в межах поданих апеляцій, встановлено що викладені у вироку суду висновки про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.286 КК України, за що його засуджено, ґрунтуються на сукупності зібраних по справі доказів, які є взаємоузгодженими між собою, відповідають фактичним обставинам справи, і яким суд першої інстанції дав правильну та обєктивну оцінку.

На підставі цих доказів, достатність та достовірність яких не була поставлена під сумнів вагомими доводами чи доказами стороною захисту під час судового розгляду, суд першої інстанції правильно визнав обвинуваченого винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, кваліфікувавши його дії, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило тяжкі тілесні ушкодження та тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Таким чином, колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки такі висновки суду відповідають матеріалам кримінального провадження.

Щодо доводів апеляційних скарг прокурора та представника потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5 про мякість призначеного покарання, то вони є необґрунтованими зважаючи на наступне.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання» при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, суди мають суворо додержуватися вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. У кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Згідно з п.3 вищезазначеної Постанови, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а при його призначенні суд повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Обґрунтовуючи висновок щодо виду й міри покарання та призначаючи ОСОБА_7 основне покарання із застосуванням вимог ст.75 КК України, місцевий суд, як убачається з вироку, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, який відноситься до тяжкого злочину з необережності, наявність обставин, які пом'якшують покарання щире каяття, добровільне часткове відшкодування матеріальних збитків, обставини, що обтяжують покарання відсутні, а також дані про його особу, зокрема, те, що останній за місцем проживання характеризується позитивно, є особою похилого віку, вперше притягується до кримінальної відповідальності, працює, на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває.

Призначене судом першої інстанції покарання, з яким згодна і колегія суддів, відповідає принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» 1950 року.

У статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення суду від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Як встановлено матеріалами справи, та з урахуванням доводів поданих апеляційних скарг, ОСОБА_7 раніше не судимий, до адміністративної відповідальності раніше не притягувався, визнав свою вину, у вчиненому розкаявся, позитивно характеризується за місцем проживання та роботи, на спеціальних обліках не перебуває, до винесення вироку судом першої інстанції самостійно відшкодував завдану шкоду за позовом прокурора в інтересах Кіровоградської обласної лікарні в повному обсязі, в звязку з чим прокурор відмовився від позовних вимог, ніякихпротиправних дій не вчиняв, від слідства й суду не ухилявся, кримінальне правопорушення останнім вчинено з необережної форми вини та під час виконання своїх трудових обовязків із особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, яким керував 07.12.2014 року ОСОБА_7 Зазначені обставини у сукупності з даними про його особу і поведінку свідчать про істотне зниження ступеня тяжкості вчиненого злочину.

Посилання прокурора та потерпілих на те, що ОСОБА_7 має відбувати покарання в місцях позбавлення волі, через вчинення тяжкого злочину, з необережної форми вини не можуть бути визначені достатніми для ухвалення рішення щодо відмови у звільненні особи від відбування покарання із іспитовим строком, оскільки вчинення тяжкого злочину з необережності за законом не є перешкодою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням за наявності до того інших характеризуючих даних про обвинуваченого та обставин справи.

Крім того, в апеляційні скарзі представника потерпілих ОСОБА_11, останній разом з потерпілими наполягають на скасуванні вироку з призначенням нового судового розгляду у звязку з призначенням мякого покарання, що не передбачено згідно діючого КПК України.

Враховуючи зазначене та приймаючи до уваги, що ОСОБА_7 позитивно характеризується як за місцем роботи так і за місцем проживання, є особою похилого віку, має ряд тяжких хронічних захворювань згідно копії виписки №5671 із медичної карти стаціонарного хворого (т.5 а.п.106), вину свою визнав, щиро розкаявся у вчиненому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про можливість досягти визначеної законом мети заходу примусу із застосуванням до обвинуваченого положень ст. 75 КК України та звільнення його від відбування основного покарання з випробуванням, а щодо додаткового покарання, яке суд першої інстанції застосував до ОСОБА_7, то колегія суддів вважає, що воно призначене з дотриманням вимог до реального покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 2 роки.

Таким чином, що стосується доводів в апеляційній скарзі прокурора про те, що суд при призначенні покарання обвинуваченому не врахував тяжкість вчиненого ним злочину та дані про особу ОСОБА_7В, та те, що потерпілі наполягали на призначення реального покарання в місцях позбавлення волі, то колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки зазначені в апеляційній скарзі прокурора обставини були враховані судом при призначенні покарання. Сама по собі тяжкість вчиненого діяння з необережної форми вини в силу закону не є перешкодою для ухвалення зазначеного рішення суду.

Переконливих доводів щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм кримінального закону, які визначають мету, загальні засади призначення покарання та порядок його відбування в апеляційній скарзі прокурора не міститься.

Так, з вироку суду вбачається, що районний суд при вирішенні питання щодо покарання, врахував суспільну небезпечність вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, дані про його особу, який раніше не судимий, до адміністративної відповідальності не притягувався, працює, будучи пенсіонер за віком, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, позитивно характеризується за місцем проживання. Крім того, судом враховано наявність обставини, яка помякшує покарання щире каяття обвинуваченого та відсутність обставин, що обтяжує його.

Доводи апеляційної скарги представника потерпілих про безпідставне визнання судом обставини, яка помякшує покарання щире каяття обвинуваченого, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Загальновизнано, що щире каяття має бути добровільним, тобто базуватися на внутрішньому переконанні особи. Воно характерне тим, що засновано на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, обвинувачений ОСОБА_7 в судовому засіданні з самого початку і до розгляду в апеляційній інстанції визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, надавав послідовні, взаємоузгодженні з матеріалами кримінального провадження показання, розкаявся у вчиненому, в судових дебатах просив вибачення у потерпілих, що підтверджує щире визнання вини та каяття останнього.

Також обвинувачений після вчинення кримінального правопорушення добровільно відшкодував витрати комунального закладу щодо лікування потерпілих після ДТП в Кіровоградській обласній лікарні, про що свідчить квитанція про сплату 3446, 45 грн. до винесення вироку, що підтверджує поведінку ОСОБА_7 після скоєного кримінального правопорушення та його ставлення до скоєного, тому колегія суддів вважає, що останній щиро розкаявся у вчиненому.

Крім того, доводи потерпілих про те, що обвинувачений ухиляється від добровільного відшкодування завданої їм шкоди не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження. Так обвинувачений подав до суду апеляційної інстанції копії квитанцій від14.04. 2016 року про переказ потерпілому ОСОБА_4 коштів в сумі2000 грн. та потерпілому ОСОБА_3 3000 грн.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до переконання, що призначене ОСОБА_7 покарання із застосуванням положень ст.75 КК України до основного покарання відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення з необережної форми вини та особі обвинуваченого, і не може бути визнане занадто мяким або не справедливим.

Крім того, всупереч доводам апеляційних скарг прокурора та представника потерпілих, суд першої інстанції, з урахуванням конкретних обставин провадження, даних про особу обвинуваченого, наявність помякшуючої обставини, його поведінки в суді, яка свідчить про те, що він є особою, яка усвідомила тяжкість наслідків кримінального правопорушення, обґрунтовано прийшов до висновку, що виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень можливо досягти без ізоляції його від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» при призначенні покарання за ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, а також обставини, що помякшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Колегія суддів, не може погодитися з доводами апеляційної скарги представника потерпілих, що обвинувачений проявив повну байдужість щодо скоєного злочину та не надав жодної допомоги, оскільки, як встановлено апеляційним судом, ОСОБА_7 з місця пригоди не зник, згідно пояснень свідка ОСОБА_12, він разом з обвинуваченим викликали швидку допомогу та працівників міліції, сам отримавши тілесні ушкоджень залишився на місці пригоди слідкувати за автомобілем, який належить ОСОБА_8 обласній організації «Українського товариства мисливців і рибалок», де він працював. Крім того, під час апеляційного розгляду потерпілий ОСОБА_3 пояснював, що ОСОБА_7 приходив до нього в лікарню.

Таким чином, за доводами апеляційних скарг прокурора та представника потерпілих, підстав вважати, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права і внаслідок цього призначив обвинуваченому мяке покарання, колегія суддів не вбачає. Підстави для задоволення апеляційних скарг останніх відсутні.

Крім того, перевіривши, у відповідності до вимог ст. 404 КПК України, законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі представника цивільних позивачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ОСОБА_6 щодо неправильності вирішення судом цивільного позову потерпілих, колегія суддів вважає, що вирок суду в цій частині підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства, виходячи з таких підстав.

У відповідності до вимог ст. 374 КПК України, при ухваленні вироку, суд приймає рішення про цивільний позов, який згідно з вимогами ст.ст. 128,129 КПК України, розглядається у кримінальному провадженні за правилами, встановленим КПК України. Якщо правовідносини, повязані з цивільним позовом, КПК України не врегульовані, до них застосовуються норми ЦПК України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

При цьому, ч. 1 ст. 129 КПК України передбачає, що суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, залежно від доведеності підстав і розміру позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє у ньому.

Обґрунтованим, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 370 КПК України, є рішення, ухвалене судом на підставі обєктивно зясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом.

Проте, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, вирішуючи цивільний позов потерпілих, суд першої інстанції відступив від вимог вищезазначених норм права.

09.06.2015 року ОСОБА_3 подав цивільний позов про стягнення з цивільного відповідача ОСОБА_8 обласної організації «Українське товариство мисливців і рибалок» 465000 грн. майнової шкоди та стягнення з цивільного відповідача ОСОБА_7 1500000 грн. моральної шкоди на його користь.

12.06.2015 року прийнята постанова слідчого про визнання цивільним відповідачем ОСОБА_8 обласну організацію «Українське товариство мисливців і рибалок» та підозрюваного ОСОБА_7

17.06.2015 року ОСОБА_4 подав цивільний позов про стягнення з відповідача страхова компанія «ІНГО Україна» 50000 грн. відшкодування витрат на лікування та стягнення з відповідача ОСОБА_8 обласної організації українського товариства мисливців і рибалок 300000 грн. моральної шкоди на його користь.

Прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі Кіровоградської обласної лікарні про стягнення з ОСОБА_7 на користь Кіровоградської обласної лікарні 3446 грн. 45 коп. витрат понесених на лікування потерпілих ОСОБА_3 та ОСОБА_4

07.07.2015 року ОСОБА_4 подав цивільний позов про стягнення з цивільного відповідача ОСОБА_8 обласної організації «Українське товариство мисливців і рибалок» 300000 грн. майнової шкоди та про стягнення з цивільного відповідача ОСОБА_7 700000 грн. моральної шкоди на його користь.

07.07.2015 року ОСОБА_3 подав цивільний позов про стягнення з цивільного відповідача ОСОБА_8 обласної організації «Українське товариство мисливців і рибалок» 567000 грн. майнової шкоди та стягнення з цивільного відповідача ОСОБА_7 1500000 грн. моральної шкоди на його користь.

Відповідно до ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у звязку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Як визначено в ч. 5 ст. 122 ЦПК України в ухвалі про відкриття провадження у справі зазначаються: 2) ким і до кого предявлено позов; 3) зміст позовних вимог.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в ухвалі підготовчого судового засідання від 07.07.2015 року про призначення судового розгляду суд першої інстанції однозначно не вказав, які саме особи є цивільними позивачами і цивільними відповідачами по справі. Зокрема, не вирішено питання про правовий статус страхової компанії «ІНГО Україна» філія в місті ОСОБА_3 до якої первісно подавав потерпілий ОСОБА_4 цивільний позов про стягнення 50000 грн. вартості витрат на лікування. Також судом не вирішено питання про процесуальний статус Кіровоградської обласної лікарні в інтересах якої прокурор подав позов.

Таким чином, з врахуванням наявності кількох цивільних позовів поданих як під час досудового слідства так і в суді, в тому числі і прокурором, суд першої інстанції порушив процесуальні вимоги визначені в пунктах 2, 3 ч. 5 ст. 122 ЦПК України.

Також, у вироку суду від 25.11.2015 року суд першої інстанції залишив без розгляду цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі Кіровоградської обласної лікарні пославшись на те, що обвинувачений добровільно відшкодував витрати в сумі 3446 грн. 45 коп. і клопотання прокурора про залишення позову без розгляду. Однак, випадки залишення позову без розгляду перелічені в ч. 3 ст. 129 КПК України. В даній справі постановлений обвинувальний вирок, який породжує наслідки для цивільного позову визначені в ч. 1 ст. 129 КПК України. Крім того, залишення позову без розгляду надає особі право на повторне звернення до суду, а обвинувачений вже погасив витрати в сумі 3446 грн. 45 коп., як зазначає суд першої інстанції.

Крім того, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд мав виходити із розяснення, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», і врахувати характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, дотримуючись при цьому засад розумності, виваженості та справедливості.

Так, місцевий суд, задовольняючи позовні вимоги потерпілих про відшкодування моральної шкоди, не врахував у повному обсязі вимог статей 10, 60 ЦПК України щодо засад змагальності сторін у цивільному судочинстві та покладення на позивача обовязків доводити обставини, на які він посилається як на підстави своїх вимог, суд належним чином не мотивував свого рішення і не обґрунтував якими критеріями він виміряв присуджений розмір відшкодування моральної шкоди. Судом також не враховано й методики встановлення заподіяної моральної шкоди та методу оцінки розміру компенсації спричинених страждань, зареєстрованої Міністерством юстиції України 03 березня 2010 року під номером 14.01.04.

Не містить вирок у цій частині посилань на матеріальний закон (статті 23, 1167, 1187 ЦК України, якими врегульовано питання відшкодування моральної шкоди, в тому числі й завданої джерелом підвищеної небезпеки), яким керувався суд, розвязуючи цивільний позов потерпілих.

Більше того, законом передбачені випадки, коли особа, яка фактично володіє (управляє) обєктами зі шкідливими властивостями, не визнається володільцем джерела підвищеної небезпеки та не несе відповідальності перед потерпілим на підставі ст.1187 ЦК України.

Так, відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 року № 6 не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальність за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки у звязку з трудовими відносинами (шофер, машиніст, тощо). Така особа може бути притягнена до відповідальності лише самим володільцем джерела підвищеної небезпеки в регресному порядку, враховуючи характер відносин, які склалися.

Відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяно шкоду, перебуває у трудових відносинах із цією організацією, і шкоду було заподіяно нею у звязку з виконанням трудових обовязків незалежно від того,яким саме працівником цієї організації вона була.

Задовольняючи цивільний позов потерпілих про стягнення моральної шкоди з обвинуваченого ОСОБА_7 суд першої інстанції не врахував те, що останній перебував із ОСОБА_8 обласною організацією «Українське товариство мисливців і рибалок» у трудових правовідносинах, а тому покладаючи відповідальність за заподіяну позивачеві моральну шкоду на водія ОСОБА_7, суд послався лише на наявність його вини в заподіянні цієї шкоди і ч.1 ст.1167 ЦК України. При цьому, у п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року №4 (зі змінами) визначено, що за моральну шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обовязків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває в трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу.

З наведеного вбачається, що судом при вирішенні цивільних позовів не було додержано вимог процесуального законодавства, що регулює порядок вирішення цього питання, а тому вирок суду в частині вирішення цивільних позовів не можна вважати законним, і в цій частині вирок суду підлягає скасуванню.

Таким чином, наведені вище обставини позбавляють суд апеляційної інстанції виправити недоліки суду першої інстанції при розгляді в апеляційному порядку поданих цивільних позовів, визначити належних цивільних позивачів і цивільних відповідачів, підставність заявлених до стягнення грошових сум та обґрунтування їх належними доказами.

Скасовуючи вирок Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області щодо ОСОБА_7. в частині вирішення цивільних позовів, колегія суддів вважає, що в цій частині необхідно призначити новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства з огляду на те, що судом першої інстанції вимоги процесуального законодавства, які регулюють порядок вирішення позовів не дотримано, докази належним чином не досліджувались, а тому наведене, у звязку з істотним порушенням норм ЦПК України, позбавляє апеляційного суду можливості розглянути цивільні позови по суті.

Колегія суддів звертає увагу на те, що при новому судовому розгляді суду першої інстанції слід перевірити підстави направлення потерпілого ОСОБА_3 на лікування до іншої країни, в даному випадку Німеччині м. Берлін, та перевірити діагноз (хворобу), яка потребує лікування в цій країні. Безпосередньо дослідити підтверджуючі фінансові документи проведення ОСОБА_3 оплати в лікувальній установі м. Берлін.

Крім того, безпосередньо слід дослідити в повній мірі фінансові документи щодо сплати ОСОБА_3 перебування останнього в ДП «Кліничний санаторій ім. Пирогова».

Також суду першої інстанції слід звернути увагу на те, що в матеріалах кримінального провадження є лише незавірені ксерокопії чеків з різних аптек виданих в різний час (з грудня 2014 року по березень 2015 року) і від руки написано, що це є медикаменти для хворого ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 213-214, 216, 218-224) та оплата розмов з клінікою в м. Берлін, яка також підтверджується лише ксерокопією чеку від 03.02.2015 року, в якому не зазначено прізвище платника і не вказано, за що саме здійснена така оплата (т. 1 а. с. 219).

За таких обставин, на думку колегії суддів, саме призначення нового розгляду в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства з врахуванням пояснень учасників кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, забезпечить право як цивільних позивачів так і цивільних відповідачів на повний, всебічний та неупереджений розгляд цивільних позовів, під час якого слід перевірити викладені в апеляційній скарзі представника цивільного позивача доводи, дати їм оцінку, і в залежності від встановленого постановити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ч.2 ст.376, ст.ст.404, 405, 407 КПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги прокурора, представника потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ОСОБА_5, представника цивільних позивачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок Новоукраїнського районного суду Кіровоградської області від 25.11.2015 року стосовно ОСОБА_7 скасувати в частині вирішення цивільних позовів прокурора в інтересах Кіровоградської обласної лікарні та потерпілих ОСОБА_4 та ОСОБА_3, а кримінальне провадження направити в цій частині на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства в той же суд в іншому складі.

В решті вирок суду залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Судді:

І.С. ОСОБА_13 ОСОБА_14 Поступайло