Рішення № 57846747, 23.05.2016, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2016 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області в складі :

головуючого судді: - Максимчук З.М.,

суддів: - Собіни І.М., Хилевича С.В.,

секретар судового засідання - Мельник С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне апеляційну скаргу Національного природного парку «Дермансько-Острозький» на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 16 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Національного природного парку «Дермансько-Острозький» про зміну підстав та формулювання звільнення, стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за несвоєчасний заробіток, вихідної допомоги, скасування дисциплінарного стягнення та відшкодування моральної шкоди,

у с т а н о в и л а :

Рішенням Острозького районного суду Рівненської області позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Зобов»язано Національний природний парк «Дермансько-Острозький» змінити формулювання підстав звільнення ОСОБА_4 в наказі № 91 від 23.11.2015 року "Про звільнення ОСОБА_4." та викласти підставу звільнення у наступній редакції:

ОСОБА_4, інспектора з охорони природно - заповідного фонду ІІ категорії, звільнити із займаної посади 23 листопада 2015 року у зв»язку з невиконанням власником умов колективного договору за ч.3 ст.38 КЗпП України.

Стягнуто з Національного природного парку «Дермансько-Острозький» на користь ОСОБА_4 вихідну допомогу в розмірі 7407,12 гривень.

Стягнуто з Національного природного парку «Дермансько-Острозький» на користь ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 561 гривень 27 копійок, витрати на правову допомогу в розмірі 1102 гривень 40 копійок.

Провадження в справі в частині позовних вимог ОСОБА_4 до Національного природного парку «Дермансько-Острозький» в частині стягнення моральної шкоди, скасування наказу № 66 від 02.11.2015 «Про оголошення догани ОСОБА_4.» - закрито.

________________

Справа № 567/8/16-ц Головуючий у суді 1 інстанції - Венгерчук А.О.

Провадження № 22-ц/787/922/2016 Суддя-доповідач - Максимчук З.М.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В поданій на рішення апеляційній скарзі Національний природний парк «Дермансько-Острозький» доводить про незаконність та необґрунтованість рішення суду в частині зобов»язання відповідача змінити формулювання підстав звільнення, стягнення вихідної допомоги, судового збору, витрат на правову допомогу через неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неповне з»ясування всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору.

Вказує, що при задоволенні позовних вимог у частині зміни формулювання підстав звільнення судом не встановлено обставин, які мають значення для справи : чи дійсно саме порушення законодавства про працю стали причиною розірвання трудового договору з ініціативи працівника, чи можливо існували інші причини, які спонукали ОСОБА_4 подати заяву про звільнення відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України.

Зазначає, що з моменту працевлаштування ОСОБА_4 з лютого 2015 року по жовтень 2015 року включно ОСОБА_4 працював у Парку без пред»явлення будь-яких вимог Парку щодо недотримання останнім його трудових прав, законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору.

Стверджує, що відсутність у лютому-жовтні 2015 року форменного одягу, медичних аптечок, особистого страхування, інструктування з охорони праці не перешкоджали ОСОБА_4 виконувати посадові обов»язки, не спонукали працівника подавати відповідачу заяву про звільнення на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України. Крім того, вина відповідача у відсутності у ОСОБА_4 форменного одягу, медичних аптечок, обов»язкового державного особистого страхування, інструктування з охорони праці відсутня, через заборону придбання форменного одягу відповідно до Постанови КМ України «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету» від 01.03.2014 року № 65; зупинення операцій з бюджетними коштами на рахунку відповідача відповідно до розпорядження Державної фінансової інспекції в Рівненській області. Відповідач є бюджетною установою та у кошторисі установи на 2015 рік кошти з цільовим призначенням на сплату страхових внесків за особисте страхування працівників служби державної охорни природно-заповідного фонду не передбачені; відсутність заяви ОСОБА_4 про його особисте страхування та відмову позивача проходити інструктування.

Покликаючись на ст.44 КЗпП України доводить, що якщо зі сторони роботодавця і здійснювались порушення законодавства, але ці порушення не перешкоджали роботі працівника і не змушували працівника звільнитися, вихідна допомога працівнику не повинна виплачуватись. Підставою для виплати вихідної допомоги може бути не будь-яке порушення трудового законодавства, а саме те, яке унеможливило подальшу роботу працівника і змусило його прийняти рішення про звільнення, оскільки при таких порушеннях виконання трудових обов»язків працівника було неможливим, і іншого виходу, крім звільнення, він не мав.

Покликаючись на ч.2 п.2, п.3, п.4 Постанови КМУ від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» додатково доводить, що при обрахуванні середньомісячної заробітної плати позивача судом допущена помилка, зокрема середня заробітна плата обрахована з врахуванням сум матеріальної допомоги на оздоровлення і відпускних виплат, виплачених у вересні 2015 року, допомоги по листку непрацездатності за жовтень 2015 року, що суперечить п.4 зазначеного порядку.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині зобов»язання відповідача змінити формулювання підстав звільнення, стягнення вихідної допомоги, судового збору та витрат на правову допомогу та відмовити в задоволенні позову в цій частині.

В запереченнях на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_4 адвокат Нікітюк П.М. вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, просить її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача і представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що є підстави для задоволення апеляційної скарги частково, виходячи із наступного.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є, зокрема невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права /ст.309 ЦПК України/.

Судом установлено, що наказом № 91 від 23.11.2015 року ОСОБА_4 звільнено з роботи згідно з ч.1 ст.38 КЗпП України за власним бажанням з 23.11.2015 року..

Не погоджуючись з вказаним наказом про звільнення, позивач 04.01.2016 року звернувся до суду з позовом про зміну підстав та формулювання причини звільнення, стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок, вихідної допомоги, скасування дисциплінарного стягнення та відшкодування моральної шкоди.

В частині вимог, в задоволенні яких було відмовлено: про визнання незаконними дії відповідача щодо безпідставного увільнення від виконання обов»язків завідуючого господарством згідно наказу № 72 від 20.10.2015 року "Про увільнення від виконання обов»язків ОСОБА_4." та скасування даного наказу, стягнення невиплаченої заробітної плати в розмірі 2358,75 гривень та середньомісячну заробітну плату за не проведення своєчасного розрахунку в розмірі 3045,15 гривень, та в частині вимог, провадження в справі яких було закрито, рішення суду сторонами не оскаржується і не є предметом апеляційного розгляду. Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України та роз»яснень п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» - суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог рішення не оскаржується.

Матеріалами справи також установлено, що ОСОБА_4 наказом № 17 від 11 лютого 2015 року був прийнятий на посаду інспектора з охорони природно-заповідного фонду ІІ категорії НПП «Дермансько-Острозький».

16.11.2015 року позивач звернувся до відповідача з заявою про звільнення з роботи за власним бажанням на підставі ч.3 ст.38 та ст.39 КЗпП України, у зв»язку з порушенням відповідачем законодавства про працю на умовах колективного договору, а саме невиплати лікарняних відповідно до листа непрацездатності від 29.10.2015 року, відсутністю медичних аптечок, відсутністю обов»язкового медичного страхування та належного оформлення законодавства про працю /а.с.60/.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4 в частині зміни підстав та формулювання звільнення, стягнення на його користь вихідної допомоги в порядку ст.44 КЗпП України, суд першої інстанції виходив з того, що подаючи заяву про звільнення за власним бажанням на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, ОСОБА_4 розраховував на настання низки бажаних для нього наслідків. Звільнення без посилання на ч.3 ст.38 КЗпП України не тягне виникнення у позивача права на вихідну допомогу та відшкодування моральної шкоди, не відповідає його бажанню і не є звільненням за власним бажанням у розумінні ст.38 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду в цій частині, так як він ґрунтується на законі і фактичних обставинах справи.

За змістом ст.38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. В разі, якщо вказані працівником причини звільнення - порушення працедавцем трудового законодавства /ч.3 ст.38 КЗпП України/, не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч.1 ст.38 КЗпП України.

Така правова позиція Верховного Суду України викладена в постанові від 31.10.2012 року у справі за № 6-120цс12 та відповідно до ст.360-7 ЦПК України є обов»язковою для всіх суб»єктів владних повноважень та для всіх судів України.

Статтею 44 КЗпП України передбачено, що вихідна допомога сплачується у разі, якщо звільнення спричинило порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору.

Відповідно до п.п.2,3 Постанови КМУ від 01.03.2014 року № 65 «Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету» до заходів економного використання державних коштів віднесено: припинення придбання форменного одягу /крім форменного одягу для військовослужбовців, військовозобов»язаних, резервістів, осіб рядового і начальницького складу та поліцейських, що згідно із законом зобов»язані виконувати обов»язки військової служби і служби у сфері цивільного захисту, щодо організації спеціального зв»язку та захисту інформації, провадження правоохоронної та охоронної діяльності у форменному одязі, державних виконавців, державних інспекторів органів рибоохорони, кадетів, ліцеїстів ліцею цивільного захисту та курсантів навчальних закладів.

Відповідно до ст.61 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» служба державної охорони природно - заповідного фонду України має статус правоохоронного органу.

Згідно п.6,7 Положення «Про службу державної охорони природно-заповідного фонду України», затвердженого постановою КМУ від 14.07.2000 року № 1127 працівники служби держохорони мають право: носити під час виконання службових обов'язків форму встановленого зразка, табельну зброю та спеціальні засоби (гумові кийки, наручники і балончики з препаратами сльозоточивої та подразливої дії) відповідно до законодавства; знаки розрізнення, зразки, порядок та норми носіння форменого одягу працівниками служби держохорони затверджуються Мінприроди.

Відповідно до ст.61-1 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» посадові особи служби державної охорони природно-заповідного фонду України підлягають обов»язковому державному особистому страхуванню в порядку, встановленому законодавством.

До початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов»язаний проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони /п.4 ч.1 ст.29 КЗпП України/.

Статтею 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" передбачено, що розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах- суб»єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Місцевий суд, встановивши наявність підстав для присудження з відповідача компенсації понесених позивачем витрат на правову допомогу, з»ясував граничний розмір такої компенсації, що передбачений вищезазначеним законом.

З огляду на зазначене, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги в частині задоволення позову про зобов»язання відповідача змінити формулювання підстав звільнення позивача, стягнення вихідної допомоги при звільненні та витрат на правову допомогу - є безпідставними та такими, що повністю спростовані в судовому засіданні, а рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає залишенню без змін, так як ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Натомість, в решті визнати законними та обґрунтованими висновки суду першої інстанції в часті, яка оскаржується, повністю неможливо з огляду на наступне.

Матеріали справи містять дві довідки, надані відповідачем про нарахування заробітної плати ОСОБА_4 за 2015 рік /а.с. 19/ № 324 від 25.11.2015 року, на яку посилається позивач при обрахуванні середньої заробітної плати та на а.с. 136 від 27.01.2016 року № 42, на яку посилається відповідач в апеляційній скарзі.

Судова колегія рахує за можливе при обрахуванні вихідної допомоги, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, взяти до уваги довідку про нарахування заробітної плати ОСОБА_4 від 27.01.2016 року /а.с. 136/, оскільки вказана довідка складена після врахування всіх обрахунків заробітної плати ОСОБА_4 відповідачем. /а.с.132/.

Отже, виходячи з наведеного, та керуючись п.3, 4 Постанови КМУ від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» вбачається, що розмір нарахованої заробітної плати позивача за вересень-жовтень 2015 року становить 2711,64 гривні /1288,64 + 1423,0/, середньомісячна заробітна плата відповідно складає 1355,82 гривні / /1288,64 + 1423,0/ : 2/.

З урахуванням зазначеного, загальний розмір вихідної допомоги, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в порядку ст.44 КЗпП України складає 4067,46 гривень / 1355,82 Х 3/.

Таким чином, установивши під час розгляду справи, що позивач має право на отримання вихідної допомоги в розмірі трьох середньомічних зарплат, та, обраховуючи суму середнього заробітку, яка підлягала стягненню, суд допустився помилки, в рішенні суду не навів арифметичних розрахунків чому він прийшов до висновку про стягнення саме 7407,12 гривень.

При цьому поза увагою суду залишилось те, що здійснення відповідних розрахунків визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Оскільки, при подачі позову до суду позивачем сплачено судовий збір за одну вимогу немайнового та одну вимогу майнового характеру в мінімальному розмірі в сумі 974,40 гривень /а.с. 159/, то зазначена сума судового збору підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 974,40 гривень.

Виходячи із вищенаведеного, колегія суддів прийшла до висновку що рішення суду першої інстанції в частиністягнення з відповідача на користь позивача вихідної допомоги в розмірі 7407,12 гривень та стягнення судового збору в сумі 561,27 гривень на підставі п.3,4 ст.309 ЦПК України підлягає зміні шляхом зменшення суми вихідної допомоги до 4067,46 гиревнь та збільшення стягнутої суми судового збору до 974, 40 гривень.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Національного природного парку «Дермансько-Острозький» задовольнити частково.

Рішення Острозького районного суду Рівненської області від 16 березня 2016 року в частині стягнення з Національного природного парку «Дермансько-Острозький» на користь ОСОБА_4 вихідної допомоги та стягнення з Національного природного парку «Дермансько-Острозький» судового збору змінити, зменшивши розмір стягнутої вихідної допомоги з 7407 / семи тисяч чотириста сім гривень/ 12 копійок до 4067 /чотири тисячі шістдесят сім гривень/ 46 копійок та збільшивши розмір стягнутого судового збору з 561 /п»ятсот шістдесят одної / гривні 27 копійок до 974 /дев»ятсот сімдесят чотири /гривень 40 копійок.

В решті оскаржуваної частини рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржене протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: З.М. Максимчук

Судді: І.М. Собіна

С.В. Хилевич