Ухвала суду № 57846096, 18.05.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/529/15-ц Номер провадження 22-ц/786/1458/16Головуючий у 1-й інстанції Городівський О.А. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів: Бутенко С.Б., Обідіної О.І.,

при секретарі Зеленській О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 та апеляційною скаргою ОСОБА_4

на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 24 березня 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Миргородської міської ради Полтавської області, Управління Держземагенства у Миргородському районі Полтавської області, Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру

про визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки та скасування їх державної реєстрації,-

В С Т А Н О В И Л А :

В березні 2015 року позивачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, Миргородської міської ради Полтавської області про визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки та скасування їх державної реєстрації.

У листопаді 2015 року позивачі надали доповнення до позовних вимог, де також зазначено відповідачами у справі Управління Держземагенства у Миргородському районі Полтавської області, Державне підприємство "Центр державного земельного кадастру", Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру та скасування їх державної реєстрації.

Позов обґрунтовано тим, що 31 серпня 2001 року ОСОБА_7 та ОСОБА_5 продали, а ОСОБА_3 купила житловий будинок з надвірними побудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Продавці будинку, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 набули права власності на земельну ділянку площею 0,2825 га, на якій розташований будинок з надвірними побудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом укладення 27 січня 1997 року договору купівлі - продажу земельної ділянки з ОСОБА_6 Цільове призначення земельної ділянки - будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд та ведення особистого підсобного господарства.

09 квітня 2002 року ОСОБА_7 та ОСОБА_5 отримали державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_1 в АДРЕСА_1, площею 0,2825 га з цільовим призначенням - будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, ведення особистого підсобного господарства, кадастровий номер НОМЕР_2.

21 вересня 2011 року ОСОБА_4 отримала державні акти на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 та НОМЕР_4, відповідно до яких вона на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_5 є власником ділянок площею 0,1825 га та 0,10 га, розташованих по АДРЕСА_2

Незважаючи на те, що у отриманих державних актах вказана інша адреса АДРЕСА_4, однак схеми в актах підтверджують, що це та сама спірна земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1

Позивачі вважають, що на підставі договору купівлю-продажу житлового будинку з надвірними побудовами є власниками домоволодіння по АДРЕСА_1 і відповідно до ч.1 ст. 30 ЗК України (від 18.12.1990 року), що діяв на момент укладення зазначеного договору купівлі-продажу будинку, до них перейшло право власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення.

Позивачі просили суд:

- визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 площею 0,1825 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_5, яка розташована по АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_4, що проживає АДРЕСА_3, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 531090001000312 з моменту державної реєстрації, а саме з 21 вересня 2011 року;

- визнати недійсним та скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4, площею 0,1 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер НОМЕР_6, яка розташована по АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_4, що проживає АДРЕСА_3, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 531090001000311 з моменту державної реєстрації, а саме з 21 вересня 2011 року.

- визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 09 квітня 2002 року на ім'я ОСОБА_7 та ОСОБА_5, площею 0,2825 га з цільовим призначенням - будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_2, яка розташована по АДРЕСА_1, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № НОМЕР_7, з моменту державної реєстрації, а саме з 09 квітня 2002 року;

- поновити строк позовної давності по всіх заявлених позовних вимогах, визнавши, що він пропущений з поважних причин;

- скасувати державну реєстрацію земельних ділянок в Державному земельному кадастрі та державну реєстрацію права власності на земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 кадастрові номери НОМЕР_6, НОМЕР_5, що належать ОСОБА_4, а також державну реєстрацію земельних ділянок в Державному земельному кадастрі та державну реєстрацію права власності на землю за адресою АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2, що належать ОСОБА_7 та ОСОБА_5;

- скасувати в національній кадастровій системі України державну реєстрацію земельних ділянок та державну реєстрацію права власності на земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1, м. Миргород, Полтавської області, кадастрові номери НОМЕР_6, НОМЕР_5, що належить ОСОБА_4, а також державну реєстрацію земельних ділянок та державну реєстрацію права власності на землю за адресою: АДРЕСА_1 кадастровий номер НОМЕР_2, що належить ОСОБА_5, ОСОБА_7

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 24 березня 2016 рокузадоволено частково позовну заяву ОСОБА_2, ОСОБА_3

Визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_4 площею 0,1 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, кадастровий номер НОМЕР_6, яка розташована по АДРЕСА_1, м. Миргород, Полтавської області та належить ОСОБА_4, що проживає АДРЕСА_3, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 531090001000311 з моменту державної реєстрації, а саме з 21 вересня 2011 року.

Визнано недійсним та скасовано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 09 квітня 2002 року на ім'я ОСОБА_7 та ОСОБА_5, площею 0,2825 га з цільовим призначенням - будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_2, яка розташована по АДРЕСА_1 зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № НОМЕР_7, з моменту державної реєстрації, а саме з 09 квітня 2002 року.

Скасовано державну реєстрацію земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та державну реєстрацію права власності на земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_1 в м.Миргород, Полтавської області, кадастрові номери НОМЕР_6, що належать ОСОБА_4, а також державну реєстрацію земельних ділянок в Державному земельному кадастрі та державну реєстрацію права власності на землю за адресою АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2, що належить ОСОБА_5 та ОСОБА_7

Скасовано в Національній кадастровій системі України державну реєстрацію земельної ділянки та державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 в м. Миргород, Полтавської області, кадастровий номер НОМЕР_6, що належить ОСОБА_4, а також державну реєстрацію земельної ділянки та державну реєстрацію права власності на землю за адресою: АДРЕСА_1 в м. Миргород, Полтавської області, кадастровий номер НОМЕР_2, що належить ОСОБА_5, ОСОБА_7

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Скасовано заходи забезпечення позову вжиті ухвалою суду від 24 квітня 2015 року щодо заборони ОСОБА_4 та ОСОБА_5 здійснювати дії спрямовані на відчуження, передання під заставу, зміну цільового призначення земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_5, площею 0,1825 га, яка розташована по АДРЕСА_1 в м. Миргород, Полтавської області.

Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати по 526 грн. 30 коп. з кожного.

Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 понесені судові витрати по 526 грн. 30 коп. з кожного.

З рішенням суду не погодились ОСОБА_2, ОСОБА_3, які його оскаржили, просили скасувати та повністю задовольнити позовні вимоги в частині:

- визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_3 площею 0,1825 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_5, яка розташована по АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_4, що проживає АДРЕСА_3, який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 531090001000312 з моменту державної реєстрації, а саме з 21 вересня 2011 року;

- скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та державної реєстрації права власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 в м. Миргород Полтавської області, кадастровий номер НОМЕР_5, що належать ОСОБА_4,

- поновлення строку позовної давності по всих заявлених позовних вимогах, визнавши, що він пропущений з поважних причин;

- скасування в національній кадастровій системі України державної реєстрації земельної ділянки та державної реєстрації права власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 в м. Миргороді, Полтавської області, кадастровий номер НОМЕР_5, що належить ОСОБА_4;

- скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та державну реєстрацію права власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 в м.Миргород Полтавської області, кадастровий номер НОМЕР_2, що належать ОСОБА_7 та ОСОБА_5

В іншій частині просили рішення залишити без змін.

ОСОБА_2, ОСОБА_3 вважають, що рішення суду прийнято із порушенням норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_4 оскаржила рішення місцевого суду, в апеляційній скарзі просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 повністю і скасувати заходи забезпечення позову, оскільки вважає, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивачів, відповідача ОСОБА_4 та його представника та інших осіб, що з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційних скарг, приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають відхиленню.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Cудом першої інстанції вірно встановлено, що 2 грудня 1996 року ОСОБА_6, яка мешкала в АДРЕСА_1 отримала державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_8, на підставі рішення виконавчого комітету Миргородської міської ради народних депутатів від 20 листопада 1996 року за № 954, відповідно до якого їй передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,2825 га для обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства.

04 грудня 1996 року ОСОБА_6 продала, а ОСОБА_7 та ОСОБА_5 уклали договір міни, відповідно до якого останні набули право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1.

27 січня 1997 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 та ОСОБА_5 уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2825 га в АДРЕСА_1 цільове призначення якої обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства.

31 серпня 2001 року ОСОБА_7 та ОСОБА_5 продали, а ОСОБА_3 купила житловий будинок з надвірними побудовами в АДРЕСА_1.

09 квітня 2002 року ОСОБА_7 та ОСОБА_5 отримали державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 27 січня 1997 року.

21 вересня 2011 року відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 отримали державні акти на право власності на земельні ділянки НОМЕР_9 та НОМЕР_10 розташовані за адресою АДРЕСА_4. Одна з яких розміром 0,10 га. для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд, інша 0,1825 га. для ведення особистого селянського господарства. У даних державних актах вказана адреса їх розташування АДРЕСА_4.

Договором купівлі-продажу від 27 січня 1997 року та висновком судової земельно-технічної експертизи № 585 від 30 вересня 2015 року підтверджується, що дані земельні ділянки в сукупності накладаються на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1, межі якої визначені державним актом НОМЕР_1.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно з ч.1 ст. 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

З огляду на ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам рівні умови захисту прав власності на землю, при цьому власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист цих прав на земельну ділянку здійснюється, зокрема шляхом визнання прав, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Вимогами ст. 30 Земельного кодексу України (в редакції від 18 грудня 1990 року) передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди.

В п.п (ґ), п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 „Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" роз'яснено, що при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 року, згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження.

В Постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі N6-2цс15, яка є обов'язковою для застосування в силу ст. 360-7 ЦПК України, викладено правовий висновок, згідно якого статтею 30 ЗК України (1990 року) в імперативній формі передбачався автоматичний перехід права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на будівлю і споруду. Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. Згідно з цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Вірно врахувавши викладену правову позицію Верховного суду України, а також правовий режим спірної земельної ділянки площею 0,2825 га в АДРЕСА_1 цільове призначення якої не лише обслуговування житлового будинку та господарських споруд, а й ведення особистого підсобного господарства, також імперативну вказівку, яка міститься в статті 30 Земельного кодексу (від 18 грудня 1990 року), якою передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить не вся земельна ділянка, а лише в розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, тобто не більше 0,10 га., суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що з набуттям позивачами права власності на будинок в них виникло права власності на 0,10 га. спірної земельної ділянки.

Інша її частина, яка призначена для ведення особистого підсобного господарства залишилась у власності відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5

Разом з тим, наявність чинних державних актів на право власності відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 на вказану земельну ділянку являється порушенням прав власності позивачів.

Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що порушення прав позивачів підлягає захисту шляхом визнання державних актів на право власності на земельні ділянки недійсними та скасування державної реєстрації в Державному земельному кадастрі та в Національній кадастровій системі України.

Відповідний правовий висновок про можливість використання даного способу захисту прав також викладений у постанові Верховного Суду України від 19 червня 2013 року, справа №6-57цс13.

Окрім того, суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо визнання недійсним та скасування державного акту НОМЕР_3 та його державної реєстрації на земельну ділянку площею 0,1825 га розташовану по АДРЕСА_1 в м. Миргороді з цільовим призначення для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер НОМЕР_5, який підтверджує право відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5 на земельну ділянку, так як позивачами не доведено законних підстав для припинення права власності вказаних відповідачів на дану земельну ділянку або протиправності його набуття.

Не є обґрунтованими посилання в апеляційній скарзі позивачів про те, що скасувавши державну реєстрацію права власності на землю, суд помилково зазначив адресу розташування земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2, а саме: АДРЕСА_1

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як вбачається із позовної заяви ОСОБА_2, ОСОБА_3 та доповнення до неї, останні просили визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_2, яка розташована по АДРЕСА_1.

При цьому, як уже зазначалося, договором купівлі-продажу від 27 січня 1997 року та висновком судової земельно-технічної експертизи № 585 від 30 вересня 2015 року підтверджується, що земельні ділянки, які розташованих за адресою АДРЕСА_4 (державні акти НОМЕР_9 та НОМЕР_10) в сукупності накладаються на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1, межі якої визначені державним актом НОМЕР_1.

Відтак, суд першої інстанції вірно задовольнив позов в цій частині.

Разом з тим, можлива наявність описки не може бути підставою для скасування законного по суті рішення суду, однак може бути усунена шляхом вирішення питання про виправлення описки в судовому рішення (ст. 219 ЦПК України).

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні позову, що стосується земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_5 посилання апеляційної скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 на неврахування судом обставин отримання відповідачами державного акту НОМЕР_3 на право власності на дану ділянку, а саме - у спосіб не передбачений законодавством.

Так, згідно статті 30 Земельного кодексу (від 18 грудня 1990 року), якою передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить не вся земельна ділянка, а лише в розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, тобто не більше 0,10 га.

Суд першої інстанції задовольнив позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо державних актів, які порушують право позивачів на земельну ділянку, яка перейшла згідно статті 30 Земельного кодексу (від 18 грудня 1990 року) у розмірі 0,10 га ( ст. 67 ЗК України).

Разом з тим, оскільки земельна ділянка площею 0, 1825 га для ведення особистого селянського господарства у власність позивачів не переходила, а позивачами не доведено наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання недійсним та скасування державного акту НОМЕР_3 (на вказану земельну ділянку) та його державної реєстрації - суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні позову у цій частині.

Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 про відмову у задоволенні їх позову в частині поновлення строку позовної давності та доводів апеляційної скарги ОСОБА_4, зокрема, щодо порушення строку позовної давності при поданні позову, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як зазначали позивачі у своїх позовних вимогах, про існування у ОСОБА_4, ОСОБА_5 спірних державних актів на земельні ділянки вони дізналися із ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 14 жовтня 2013 року. При цьому з дійсним позовом до суду позивачі звернулися у березні 2015 року.

Тобто загальний строк позовної давності ними пропущений не був, а тому суд захистив порушене право в частині прав, порушення яких відповідачами було доведено.

Посилання у апеляційній скарзі ОСОБА_4 про те, що суд першої інстанції частково спотворив слова представника відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а саме трактування ОСОБА_8 ст. 30 ЗК України не ставлять під сумнів правильність рішення суду першої інстанції, тому що апеляційна скарга не містить доводів: як саме були спотворені слова представника відповідачів та яким чином невірне тлумачення пояснень представника вплинуло на результати розгляду справи.

Не може бути підставою для скасування законного рішення суду посилання відповідача ОСОБА_4 на залучення до участі у справі неналежних відповідачів, таких як ОСОБА_6, Миргородська міська рада Полтавської області, Управління Держземагенства у Миргородському районі Полтавської області, Державне підприємство "Центр державного земельного кадастру", оскільки вказані особи рішення суду не оскаржували.

При цьому, із урахуванням положень ч. 2 ст. 11 ЦПК України, колегія суддів позбавлена можливості перевіряти законність та обґрунтованість рішення суду щодо осіб, які не оскаржують рішення суду, оскільки ці особи самі визначають свою процесуальну поведінку.

При цьому, ОСОБА_4 у апеляційній скарзі не мотивувала, яким чином залучення до участі у справі вищеназваних осіб у якості відповідачів порушили її право.

Доводи відповідача ОСОБА_4 з приводу того, що право власності на земельну ділянку, площею 0,1 га, не могло перейти до позивачки на підставі ст. 30 ЗК України, з моменту укладення договору купівлі-продажу житлового будинку, що було встановлено судовими рішеннями під час розгляду позовної заяви ОСОБА_3 про визнання права власності на земельну ділянку, - не заслуговують на увагу.

Як вбачається із ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 14 жовтня 2013 року, підставою для відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання за нею права власності на земельну ділянку, площею 0,2825 (що складається із земельної ділянки площею 0,1825 га та земельної ділянки площею 0,10 га) була наявність у ОСОБА_4, ОСОБА_5 державних актів на право власності на вказані земельні ділянки, дійсність яких ОСОБА_3 не оспорювалась. (т.1 а.с. 34-35), а не безпідставність посилань на ст. 30 ЗК України, якою передбачено перехід права власності на земельну ділянку вразі переходу права власності на будівлю або споруду, в розмірах передбачених ст. 67 ЗК України.

Відносно вимог апеляційної скарги ОСОБА_4 про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою Миргородського районного суду Полтавської області від 24 квітня 2015 року, слід зазначити, що на даний час підстав для скасування вжитих судом заходів забезпечення позову відносно спірних земельних ділянок для запобігання розпорядження ними з боку відповідачів - немає.

На підставі наведеного та враховуючи, що апеляційні скарги не містять доводів щодо неправильності рішення суду, які б були підставою для його скасування чи зміни, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для задоволення апеляційних скарг відсутні.

Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 314, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 та апеляційну скаргу ОСОБА_4- відхилити.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 24 березня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий В.П. Пікуль

Судді: С.Б. Бутенко

О.І. Обідіна

Згідно оригіналу В.П. Пікуль