Ухвала суду № 57822047, 19.05.2016, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1109/16Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 47 Клочко О. В. Доповідач в апеляційній інстанції Бородійчук В. Г.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2016 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоБородійчука В. Г.суддівПодороги В. М., Демченка В. А. при секретаріНаконечній М. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, третя особа - Черкаська міська рада про відновлення межі та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши ОСОБА_6, ОСОБА_7 та її представника ОСОБА_8, представника Черкаської міської ради - Луговського О.С., експерта ЧВ КНДІСЕ - Шишкіна О.В., колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

23 квітня 2015 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, третя особа - Черкаська міська рада про відновлення межі та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

В обгрунтування позовних вимог позивачка вказувала, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 березня 2000 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Черкаської державної нотаріальної контори, реєстровий номер 617, їй належить на праві приватної власності 12/50 частин будинковолодіння, розташованого по АДРЕСА_1.

Крім того, на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 29 березня 2013 року, посвідченого державним нотаріусом Другої Черкаської державної нотаріальної контори реєстровий номер - 1-194 їй належить 12/50 частин будинковолодіння, розташованого по АДРЕСА_1.

Загалом їй належить 24/50 частин вказаного будинковолодіння, розташованого по АДРЕСА_1.

Відповідно до витягу за № 1773995 її право власності належним чином зареєстроване в Черкаському обласному об'єднаному бюро технічної інвентаризації, а також в Державному реєстрі прав на нерухоме майно.

За будинковолодіння у постійному користуванні закріплена земельна ділянка площею 578 кв.м., згідно рішення виконкому міської ради.

Вказане підтверджується правовстановлюючими документами на домоволодіння та технічним паспортом.

Вказує, що відповідно до ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в містах - не більше 0,10 гектарів.

Бажаючи реалізувати своє право на отримання частини земельної ділянки у власність, позивачка 29 липня 2014 року звернулася до Черкаської міської ради із заявою про надання їй дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Рішенням Черкаської міської ради за № 2-546 від 09 грудня 2014 року їй надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0266 га по АДРЕСА_1 безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку). На її ідеальну частку припадає 277 кв.м..

Крім того, з метою розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, позивачка звернулася до Черкаського міського земельно-кадастрового центру і їхні спеціалісти провели геодезичні обміри земельної ділянки складення відповідної схеми та інших документів.

В ході геодезичних обмірів земельної ділянки було виявлено, що фактичний розмір земельної ділянки складає лише 253 кв.м., що на 24 кв.м. менше, ніж припадає на її ідеальну частку, і на 13 кв.м. менше, ніж зазначено в рішенні Черкаської міської ради при наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

При цьому, з'ясувалось, що суміжна земельна ділянка по АДРЕСА_2 знаходиться у власності ОСОБА_6, яка належить йому на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 19 вересня 2007 року, площа земельної ділянки становить 476 кв.м..

При проведенні геодезичних обмірів та складенні схеми, встановлено, що розмір земельної ділянки ОСОБА_6 станом на 25 березня 2015 року становить 0,0492 га, що на 16 кв.м. більше, ніж йому надано у власність згідно Державного акту.

Відповідно до даних технічної документації за належними їй сараями - літ. Б/, б/, літньою кухнею - літ. Б, б є прохід для їх обслуговування.

Межі між їхніми земельними ділянками були визначені актами від 26 листопада 2005 року та 26 липня 2006 року.

В результаті само захвату з боку ОСОБА_6, належна їй земельна ділянка зменшилась на 16 кв.м. та оскільки ОСОБА_6 переставив межу у бік її земельної ділянки, вона не має можливості обслуговувати надвірні споруди.

Крім того, ОСОБА_6 здійснює перешкоди у користуванні земельною ділянкою, відновити межу не бажає, що змусило позивачку звернутися до суду із вказаним позовом.

Просила суд зобов'язати відповідача ОСОБА_6 відновити за власний рахунок межу між земельними ділянками по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 в попередній стан, шляхом переміщення паркану на межу, визначену в Державному акті серії НОМЕР_1 від 19 вересня 2007 року та звільнити самовільно зайняту ним земельну ділянку площею 16 кв.м. (на час подачі позову) по АДРЕСА_1 та не чинити їй перешкоди у користуванні даною земельною ділянкою.

Також, просила надати дозвіл Черкаській міській раді прийняти рішення стосовно передачі їй безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку) орієнтовною площею 0,0266 га по АДРЕСА_1 без погодження з ОСОБА_6.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 березня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_7 задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_6 відновити за власний рахунок межу між земельними ділянками по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 в попередній стан шляхом переміщення паркану на межу, визначену в Державному акті серії НОМЕР_1 від 19 вересня 2007 року.

Зобов'язано ОСОБА_6 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 17 кв.м. по АДРЕСА_1 і не чинити ОСОБА_7 перешкоди у користуванні вказаною земельною ділянкою.

В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 судові витрати по оплаті судового збору в сумі 243,60 грн. та оплаті судової земельно-технічної експертизи в сумі 3 302,40 грн., а всього 3 546 грн..

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 березня 2016 року як незаконне та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 відмовити.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до відхилення з слідуючих підстав.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Ст. 213 ЦПК України вказує, що рішення суду повинно бути законним та обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Статтею 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірності кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що позивачці по справі ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 березня 2000 року (а.с. 24), посвідченого державним нотаріусом Другої Черкаської державної нотаріальної контори, реєстровий номер - 617 належить на праві приватної власності 12/50 частин будинковолодіння, розташованого по АДРЕСА_1.

Також встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 29 березня 2013 року (а.с. 23), посвідченого державним нотаріусом Другої Черкаської державної нотаріальної контори реєстровий номер - 1-194, ОСОБА_7 належить 12/50 частин будинковолодіння, розташованого по АДРЕСА_1.

Тобто, встановлено і це підтверджується матеріалами справи та не спростовано сторонами, що загалом ОСОБА_7 належить 24/50 частин вказаного будинковолодіння, розташованого по АДРЕСА_1.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме витягу, індексний № 1773995 (а.с. 19-20), право власності позивачки належним чином зареєстроване в ЧООБТІ а також в Державному реєстрі прав на нерухоме майно. За будинковолодінням у постійному користуванні закріплена земельна ділянка площею 578 кв.м., згідно рішення міськвиконкому. Вказаний розмір площі підтверджується правовстановлюючими документами на квартиру і, зокрема технічним паспортом (а.с. 13 зв. сторона).

Рішенням Черкаської міської ради № 2-546 від 09 грудня 2014 року (а.с. 22) ОСОБА_7 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0266 га по АДРЕСА_1 безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку). На її ідеальну частку припадає 277 кв.м.

З метою розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_7 Черкаським міським земельно-кадастровим центром проведено геодезичні обміри земельної ділянки для складення відповідної схеми та інших документів.

В ході геодезичних обмірів земельної ділянки було виявлено, що фактичний розмір земельної ділянки складає лише 253 кв.м., що на 24 кв.м. менше, ніж припадає на її ідеальну частку і на 13 кв.м. менше ніж зазначено в рішенні Черкаської міської ради при наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Судом також встановлено, що суміжна земельна ділянка по АДРЕСА_2 знаходиться у власності ОСОБА_6, яка належить йому на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 19 вересня 2007 року (а.с. 16). Згідно вищевказаного Державного акту площа земельної ділянки становить 476 кв.м..

При проведенні геодезичних обмірів та складенні схеми було встановлено, що розмір земельної ділянки ОСОБА_6 станом на 25 березня 2015 року становить 0,0492 га, що на 16 кв.м. більше, ніж йому надано у власність згідно Державного акту (а.с. 12).

Межі між земельними ділянками за адресами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 були визначені актами від 26 листопада 2005 року та 26 липня 2006 року.

Звертаючись до суду з позовною заявою (а.с. 2-4), ОСОБА_7 мотивувала свої вимоги тим, що в результаті самозахвату з боку відповідача ОСОБА_6, належна їй земельна ділянка зменшилась на 16 кв.м. та в зв'язку з цим зник прохід для обслуговування її сараїв - літ. Б/, б/ і літньої кухні - літ. Б, б., що в свою чергу, позбавило її можливості обслуговувати дані надвірні споруди. Тому, просила зобов'язати ОСОБА_6 відновити за власний рахунок межу між їхніми земельними ділянками в попередній стан та звільними самовільно зайняту земельну ділянку площею 16 кв.м. по АДРЕСА_1 і не чинити їй перешкод в користуванні земельною ділянкою. Крім того, просила суд надати дозвіл Черкаській міській раді прийняти рішення стосовно передачі їй безоплатно у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку) орієнтовною площею 0,0266 га по АДРЕСА_1 без погодження з ОСОБА_6.

Ухвалюючи рішення по справі та задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції визнав обгрунтованими позовні вимоги ОСОБА_7 в частині зобов'язання ОСОБА_6 щодо відновлення за власний рахунок межі між спірними земельними ділянками та приведення її в попередній стан та зобов'язання відповідача щодо звільнення самовільно зайнятої земельну ділянку площею 16 кв.м. по АДРЕСА_1. Також, районний суд визнав вмотивованими вимоги щодо зобов'язання останнього не чинити перешкод позивачці в користуванні земельною ділянкою. Дані вимоги позовної заяви були підтверджені наданими сторонами доказами та поясненнями під час розгляду справи та висновком експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи № 30/16-23, 936/15-23 від 19 січня 2016 року.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині надання дозволу Черкаській міській раді прийняти рішення стосовно передачі позивачці безоплатно у власність присадибної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд орієнтовною площею 0,0266 га по АДРЕСА_1 без погодження з ОСОБА_6, суд першої інстанції мотивував свій висновок тим, що законодавством не визначено процедуру зобов'язування органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування приймати свої рішення щодо передачі безоплатно у користування земельних ділянок за рішенням суду.

Звертаючись до суду з апеляційної скаргою (а.с. 198-201) на вказане рішення суду, ОСОБА_6 обґрунтовував свої вимоги тим, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та судом порушено норми матеріального права при ухваленні рішення.

Зокрема, апелянт вказав, що задовольняючи позовні вимоги частково про відновлення межі та усунення перешкод в користуванні земельної ділянки не врахував рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради № 203 від 30 березня 1983 року, записів у технічному паспорті позивача, виготовленого станом на 07 лютого 2013 року про самозахват за даним житловим будинком з надвірними спорудами АДРЕСА_1 земельної ділянки площею 108 кв.м., неправильно визначив площу земельної ділянки, якою має право користуватися позивачка і на підставі чого відповідно мають встановлюватися межі з суміжними землекористувачами і землевласниками, в тому числі з відповідачем. Також вказав, що судом не було взято до уваги, що у рішенні на підставі якого виділялася земельна ділянка, зазначено розмір земельної ділянки позивача, що є значно меншою за розмір земельної ділянки, зазначений у позовній заяві та судом не враховано, що у відповідача окрім приватизованої площі земельної ділянки згідно державного акту на землю 476 кв.м., у постійному користуванні згідно рішення виконавчого комітету Черкаської міської ради № 203 від 30 березня 1983 року залишилось 8 кв.м., оскільки виділялася у постійне користування земельна ділянка загальною площею 484 кв.м.

Крім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_6 вказав, що районний суд помилково прийняв до уваги як доказ, висновок експерта по даній справі, оскільки вказаний висновок на думку апелянта є неправдивий, сфальсифікований та зроблений на підставі наданих позивачкою неправдивих відомостей для його проведення.

Перевіряючи обгрунтованість доводів апеляційної скарги, законність та вмотивованість судового рішення районного суду, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції є правильним, відповідає вимогам чинного законодавства, а доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими обставинами справи та наявними матеріалами справи і не дають підстав для зміни чи скасування рішення суду.

Як вже зазначалося вище, судом було встановлено позивачці по справі ОСОБА_7 належить 24/50 частин будинковолодіння, розташованого по АДРЕСА_1.

Відповідно до витягу індексний № 1773995 (а.с. 19-20), право власності позивачки належним чином зареєстроване в ЧООБТІ а також в Державному реєстрі прав на нерухоме майно. За будинковолодінням у постійному користуванні закріплена земельна ділянка площею 578 кв.м., згідно рішення міськвиконкому.

Вказаний розмір площі підтверджується правовстановлюючими документами на квартиру і, зокрема технічним паспортом (а.с. 13 зв. сторона).

Тому, посилання ОСОБА_6 в апеляційній скарзі на неправильність визначення судом розмірів земельних ділянок спростовуються визначеними даними технічного паспорту земельної ділянки по АДРЕСА_1 та проведеними геодезичними вимірами, що були проведені під час геодезичного дослідження.

Геодезичні виміри проведені відповідним уповноваженим органом для їх проведення, а саме Черкаським міським земельно-кадастровим центром, спеціалістами якого, відповідно по затвердженого порядку та інструкцій складені схеми та інші документи на підставі проведених вимірів.

Згідно до ст. 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), в містах - не більше 0,10 гектарів .

Рішенням Черкаської міської ради за № 2-546 від 09 грудня 2014 року (а.с. 22) ОСОБА_7 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,0266 га по АДРЕСА_1 безоплатно у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку). На її ідеальну частку припадає - 277,0 кв.м..

Судом встановлено, що з метою розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки позивачка ОСОБА_7 звернулась до Черкаського міського земельно-кадастрового центру та їхні спеціалісти провели геодезичні обміри земельної ділянки для складення відповідної схеми та інших документів.

В ході геодезичних обмірів земельної ділянки було виявлено, що фактичний розмір земельної ділянки складає лише 253,0 кв.м., що на 24,0 кв.м менше, ніж припадає на її ідеальну частку, і на 13, 0 кв.м. менше, ніж зазначено в рішенні Черкаської міської ради при наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

При цьому, з'ясувалось, що суміжна земельна ділянка по АДРЕСА_2 знаходиться у власності ОСОБА_6, яка належить йому на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії - НОМЕР_1 від 19 вересня 2007року, площа земельної ділянки становить 476,0 кв.м.

Також, при проведенні геодезичних обмірів та складенні схеми, встановлено, що розмір земельної ділянки ОСОБА_6 станом на 25 березня 2015 року становить 0,0492 га, що на 16,0 кв.м. більше, ніж йому надано у власність згідно Державного акту.

Відповідно до пункту «г» ч. 1 ст. 91 ЗК України визначено, що власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Відповідно до ст. 152 ЗК України землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Під час розгляду справи та з'ясуванню всіх обставин справи, судом першої інстанції за клопотанням позивачки було призначено по справі судову земельно-технічну експертизу, висновком № 30/16-23, 936/15-23 від 19 січня 2016 року (а.с. 98) якої, встановлено, що розмір та конфігурація земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2, яка належить ОСОБА_6 згідно Державного акта НОМЕР_1 від 19 вересня 2007 року не відповідає розмірам конфігурацією визначеної в правовстановлюючих документах, площа земельної ділянки становить 493 кв.м., що збільшує площу земельної ділянки шляхом самозахвату на 17 кв.м. за рахунок сусідньої земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_1. Вказано, що розмір та конфігурація земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 яка належить ОСОБА_7 не відповідає розмірам та конфігурацією визначеної правовстановлюючих документах та встановлено, що зміщення межі між земельними ділянками ОСОБА_7, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 та ОСОБА_6, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 відбулося в результаті переміщення паркану ОСОБА_6 в бік ОСОБА_7.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 ЦПК України для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.

Тому, з урахуванням вищевикладених обставин, колегія суддів не вбачає підстав для визнання обгрунтованими вимог апеляційної скарги щодо неправильного визначення районним судом розмірів спірних суміжних земельних ділянок так як апелянт не надав суду обгрунтованих доказів щодо неправильності таких обмірів, матеріали справи також їх не містять.

Крім того, під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції за клопотанням апелянта ОСОБА_6 було викликано в судове засідання та допитано експерта ЧВ КНДІСЕ Шишкіна О.В., який надав пояснення по проведеній ним експертизі щодо застосування ним методики та нормативних актів під час проведення експертизи.

Всі надані пояснення підтверджені викладеним висновком експертизи, який наявний в матеріалах справи, був предметом дослідження та вивчення судової колегії та іншими наявними матеріалами справи.

Посилання ОСОБА_6 на сфальсифікованість висновку експерта є недоведеними, оскільки експерт при проведенні експертизи відповідно до вимог п. 13 ст. 53 ЦПК України попереджався про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків за ст. 384 та 385 КК України і за зверненням ОСОБА_6 до відповідних органів і зокрема Черкаського відділу поліції щодо розслідування фальшивих даних ним не надано суду доказів, які б свідчили про притягнення експерта до відповідальності за наслідками виконаного ним експертного дослідження по даній справі та визнання висновку № 30/16-23, 936/15-23 від 19 січня 2016 року сфальсифікованим.

Крім того, при перевірці доводів апеляційної скарги в цій частині враховує, що за нормою ст. 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу.

Згідно роз'ясненням, що містяться у п. 17 постанові Пленуму Верховного суду України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» від 30 травня 1997 року № 8 зі змінами внесеними Постановою пленуму Верховного Суду України № 15 від 25 травня 1998 року, при дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності.

Тому, перевіряючи законність доводів районного суду щодо оцінювання висновку експерта, колегія суддів враховує, що висновок експерта є лише одним із доказів, який досліджений як судом першої так і апеляційної інстанції і наряду з іншими доказами по справі підтверджує законність та обґрунтованість висновку районного суду в частині визнання порушеними прав позивачки щодо зменшення розмірів її земельної ділянки шляхом переміщення паркану відповідачем в бік позивачки.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відновлення становища, що існувало до порушення прав та інші способи.

Виникнення права власності та права користування земельною ділянкою визначено ст.125 ЗК України.

Захист цивільних прав та інтересів судом, визначений ст. 16 ЦК України, якою визначено способи захисту цивільних прав та інтересів.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлені договором або законом.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з ч. 3 ст.152 ЗК України шляхом :

а) визнання прав,

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав,

в) визнання угоди недійсною,

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування,

д) відшкодування завданих збитків, застосування інших, передбачених законом способів.

Визнання права власності можливе у разі виникнення спору щодо його належності між особою, що вважає право порушеним та іншою, яка претендує на це право.

Вказівка на рівні умови захисту прав власності на землю є дублюванням ч.4 ст.13 Конституції України, відповідно до якої усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Власники та землекористувачі користуються захистом не лише від порушень, пов'язаних із позбавленням права володіння, а й від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння.

Самовільне зайняття земельних ділянок - це будь яке її фактичне використання, яке здійснюється без правових підстав і за своїм характером виключає можливість нормального користування земельною ділянкою з боку інших осіб.

Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, відповідачем по справі ОСОБА_6 не спростовано доводи позовної заяви щодо законності захисту порушеного права позивачки, тому суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку щодо часткового задоволення позову.

Оскільки, в прохальній частині апеляційної скарги апелянт просить скасувати рішення суду повністю, тому колегія суддів перевіряє законність і обґрунтованість висновку в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо надання дозволу Черкаській міській раді прийняти рішення стосовно передачі їй безоплатно у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку) орієнтовною площею 0,0266 га по АДРЕСА_1 без погодження з ОСОБА_6

Вирішуючи спір в цій частині, районний суд дійшов правильного висновку про те, що чинним законодавством не визначено процедуру зобов'язування органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування приймати свої рішення щодо передачі безоплатно у користування земельних ділянок за рішенням суду, а тому така вимога задоволенню не підлягає, оскільки за нормами ч. 11 ст. 123 ЗК України лише в разі відмови органів місцевого самоврядування або органів державної влади в наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду в установлений законом строк може бути оскаржено в судовому порядку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 оскаржує також рішення суду в частині стягнення з нього судового збору та в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції вказав, що з нього незаконно на користь позивачки були стягнуті витрати по оплаті судової земельно-технічної експертизи. Крім того, 25 квітня 2016 року надав суду апеляційної інстанції заяву про повернення йому 267 грн. 96 коп. судового збору, які на його думку надмірно ним сплачені на виконання ухвали апеляційного суду Черкаської області від 11 квітня 2016 року про залишення його апеляційної скарги без руху.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині розподілу судових витрат, колегія суддів враховує, що позов за основними вимогами про відновлення межі та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою задоволено, тому районним судом з врахуванням ст. 88 ЦПК України правомірно стягнуто з відповідача судові витрати в розмірі 243,60 грн., які були сплачені позивачкою за подачу позовної заяви відповідно до квитанції № 10922243-1 від 22 квітня 2015 року (а.с. 1) у відповідності до пропорційного розподілу судових витрат, визначених законодавством.

Доводи апелянта, заявлені в суді апеляційної інстанції про незаконність стягнення з нього витрат по оплаті за проведення експертизи також є необґрунтованими, оскільки п. 45 постанови пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2010 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» із змінами і доповненнями, внесеними постановою пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 вересня 2015 року № 10 визначено, що після закінчення розгляду справи витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи, підлягають розподілу судом на загальних підставах, визначених статтею 88 ЦПК України, що й було зроблено районним судом під час ухвалення рішення.

Крім того, колегія суддів не вбачає підстав для повернення надмірно сплаченої суми судового збору, яку ОСОБА_6 просив повернути йому згідно направленої заяви від 25 квітня 2016 року на виконання ухвали суду про залишення його апеляційної скарги без руху, оскільки фактично ОСОБА_6 оскаржує рішення суду, яким задоволено дві вимоги немайнового характеру: відновлення межі та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, а вищезазначеною постановою пленуму ВССУ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» судовий збір у справах, де заявлені вимоги немайнового характеру, сплачується за кожну вимогу окремо. Так як судовий збір при подачі апеляційної скарги був сплачений апелянтом у розмірі, що відповідав оскарженню лише однієї вимоги, суд апеляційної інстанції обгрунтовано зобов'язав апелянта доплатити судовий збір у визначеному розмірі у відповідності до вимог чинного законодавства.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно визначено правову природу спірних правовідносин, позивачем надано обгрунтовані та підтверджуючі докази в обгрунтування частини своїх позовних вимог, а тому висновок районного суду про часткове задоволення позовної заяви є правильним і скасуванню не підлягає.

Крім того, колегією суддів під час рогляду справи в суді апеляційної інстанції було вивчено та надано належну оцінку доводам апеляційної скарги, враховано доводи в підтвердження та заперечення вимог апеляційної скарги, за клопотанням апелянта допитано та вилухано пояснення експерта по справі, вислухано пояснення сторін та представника третьої особи Черкаської місьокї ради, явку якого було визнано обов'язковою для дачі пояснень щодо даного спору і визнано, що підстав, які б давали право для зміни чи скасування рішення суду апелянтом не наведено.

Доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 24 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, третя особа - Черкаська міська рада про відновлення межі та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий :

Судді :