Постанова № 57815203, 19.05.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2016 р.м.ОдесаСправа № 487/6007/15-а

Категорія: 10.2 Головуючий в 1 інстанції: Павлова Ж.П.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

доповідача - судді Турецької І.О.

суддів - Стас Л.В., Косцової І.П.

за участю секретаря - Скоріної Т.С.

апелянта - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційні скарги ОСОБА_1, управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва на постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва про скасування рішення та про зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом в якому просив скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва (надалі - УПФУ в Заводському районі м. Миколаєва) від 01 липня 2015 року №40/1 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років, зобов'язати зарахувати до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, відповідно до Закону України «Про прокуратуру», термін перебування на військовій службі з 01 серпня 1988 року по 10 березня 1998 року, у тому числі і навчання у військово-навчальному закладі з 01 серпня 1988 року по 30 червня 1992 року.

До того ж позивач просить зобов'язати відповідача прийняти відповідне рішення та призначити пенсію за вислугу років на підставі Закону України «Про прокуратуру» з моменту його звернення до органів Пенсійного фонду, а саме з 16 квітня 2015 року.

В обґрунтування позову зазначено, що статтею 25 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» в редакції від 25 березня 1992 року та статтею 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції від 20 грудня 1991 року, які діяли до часу переведення його на службу в органи прокуратури України, було передбачено, що період навчання у військово-навчальних закладах зараховується курсантам як строкова військова служба, а час перебування громадян на військовій службі зараховується до загального і безперервного трудового стажу, а також до стажу роботи за спеціальністю.

Постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2016 року адміністративний позов задоволено частково.

Суд визнав протиправним рішення УПФУ в Заводському районі м. Миколаєва від 01 липня 2015 року №40/1 в частині незарахування до 22-х річного стажу роботи, що дає право на вислугу років, час проходження ОСОБА_1 навчання курсантом Курганського вищого військово-політичного авіаційного училища з 01 серпня 1988 року по 27 червня 1992 року, яке прирівнюється до проходження строкової військової служби, із розрахунку два місяці служби за один місяць строкової служби.

Також суд зобов'язав УПФУ в Заводському районі м. Миколаєва зарахувати до 22-х річного стажу роботи, що дає право на пенсійне забезпечення за вислугу років працівникам прокуратури, час проходження ОСОБА_1 навчання курсантом Курганського вищого військово-політичного авіаційного училища з 01 серпня 1988 року по 27 червня 1992 року, яке прирівнюється до проходження строкової військової служби із розрахунку два місяці служби за один місяць строкової служби.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення його позову в повному обсязі.

УПФУ в Заводському районі м. Миколаєва ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, у зв'язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи, а також у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Апелянт просить прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апелянт ОСОБА_1 в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримав доводи викладені в апеляції та просив її задовольнити, а проти апеляційної скарги відповідача заперечував.

Представник УПФУ в Заводському районі м. Миколаєва в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, належним чином сповіщений про дату, час та місце судового розгляду справи.

Відповідно до ч.4 ст.196 КАС України, неприбуття у судове засідання сторони, належним чином повідомленої про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

З'ясувавши обставини справи, доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичні обставини справи свідчать про те, що позивач з 01 серпня 1988 року по 10 березня 1998 року проходив військову службу на посадах:

- з 01 серпня 1998 року по 30 червня 1992 року - курсант Курганського вищого військово-політичного авіаційного училища;

- з 30 червня 1992 року по 05 квітня 1996 року - офіцер у 708 авіаційної технічної бази 33 бойового застосування і перенавчання особового складу морської авіації.

На підставі наказу Міністра оборони України від 05 квітня 1996 року №0182 з 05 квітня 1996 року по 20 червня 1996 року був відряджений у розпорядження Генерального прокурора України.

Наказом військового прокурора Миколаївського гарнізону від 08 квітня 1996 року №25 ОСОБА_1 призначений виконувачем обов'язків слідчого військової прокуратури Миколаївського гарнізону, а з 20 червня 1996 року призначений слідчим військової прокуратури Миколаївського гарнізону (а.с.8,11).

Із вказаної посади був звільнений за власним бажанням 10 березня 1998 року, відповідно до наказу військового прокурора Миколаївського гарнізону за №25, виключений зі списків особового складу військової прокуратури Миколаївського гарнізону та усіх видів забезпечення (а.с.12).

01 липня 2015 року УПФУ в Заводському районі м. Миколаєва прийняте рішення за №40/1 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за вислугу років.

Підставою для відмови в призначенні даного виду пенсії було те, що за нормами ч.1 ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» в редакції від 08 липня 2011 року у позивача відсутня необхідна вислуга років, тобто 22 роки, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 12 років.

УПФУ в Заводському районі м. Миколаєва вважало, що стаж роботи позивача, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» складає 18 років, 8 місяців 19 днів (а.с.7-9).

Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ч. 11 ст. 25 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» (в редакції чинній на дату звернення позивача до органів Пенсійного фонду) у строк військової служби військовослужбовця зараховується тривалість військової служби під час навчання у вищих військових навчальних закладах із розрахунку два місяці служби (навчання) за контрактом - за один місяць строкової військової служби.

Відмовляючи в задоволенні іншої частини позову, суд зазначив, що статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» не передбачено зарахування часу військової служби на офіцерських посадах у Збройних Силах до 22-річного стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років за вказаною статтею.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про те, що час військової служби на офіцерських посадах у Збройних Силах не може входити до 22-річного стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років працівникам прокуратури.

Водночас, суд апеляційної інстанції не погоджується з правовою позицією суду першої інстанції про те, що час навчання позивачем у вищому військовому навчальному закладі повинно зараховувати із розрахунку два місяці служби (навчання) за контрактом - за один місяць строкової військової служби та з неврахуванням періоду роботи позивача на посаді виконуючого обов'язки слідчого прокуратури Миколаївського гарнізону.

На думку суду апеляційної інстанції, неправильне застосування норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи та до порушень вимог ст. 159 КАС України.

Такий висновок суду апеляційної інстанції ґрунтується на наступному.

Відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції на день виникнення спірних правовідносин) прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:

- з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 12 років;

Частина 6 даної статті визначає, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі, стажистами в органах прокуратури, слідчими, суддями, на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, офіцерських посадах Служби безпеки України, посадах державних службовців, які займають особи з вищою юридичною освітою, в науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким присвоєно класні чини, на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, що мають класні чини, були направлені туди, а потім повернулися в прокуратуру, строкова військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах, частково оплачувана відпустка жінкам по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років.

Статтею 11 Закону СРСР від 12 липня 1967 року «Про загальний військовий обов'язок», на громадян, які були прийняті до військово-навчальних закладів, перебували на дійсній військовій службі, розповсюджувалися обов'язки, які встановлені для військовослужбовців строкової служби.

Постановою Ради Міністрів СРСР від 17 лютого 1981 року №193, якою було затверджено Положення про пільги військовослужбовців, військовозобов'язаних, осіб, звільнених з військової служби у відставку, та їх сімей, було передбачено зарахування часу перебування громадян на дійсній військовій службі у Збройних Силах СРСР до загального трудового стажу та стажу роботи за спеціальністю.

Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року № 1545-XXII «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території Республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

25 березня 1992 року ухвалено Закон України № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу», у частині першій ст. 25 якого зазначено, що навчання у військово-навчальних закладах зараховується курсантам як строкова військова служба.

Зазначений закон набув чинності 12 травня 1992 року, тобто в період навчання позивача у даному навчальному закладі.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що до події, факту застосовується той закон, або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що строк навчання позивача з серпня 1988 року по червень 1992 року - курсантом Курганського вищого військово-політичного авіаційного училища прирівнюється до строкової військової служби, яка підлягає зарахуванню до 22-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції, що такий строк необхідно зараховувати, відповідно до змін, внесених у ст.25 цього Закону в червні 1999 року, із розрахунку два місяці служби (навчання) у зазначених військових навчальних закладах за один місяць строкової військової служби.

Як правильно зазначив апелянт ОСОБА_1, ст. 25 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», в редакції на момент його навчання, регулювала військову службу курсанта за призовом військового комісаріату, а в редакції після закінчення позивачем навчання, визначала військову службу курсантів за контрактом.

Отже, застосування Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції, чинної на день звернення позивача до органів Пенсійного фонду, не відповідає вимогам щодо дії нормативно-правового акта в часі, а саме дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Викладене, на думку суду апеляційної інстанції, дає підстави вважати, що строк навчання позивача в період з 01 серпня 1988 року по 30 червня 1992 року (3 роки, 11 місяців) курсантом Курганського вищого військово-політичного авіаційного училища може бути зарахований в повному обсязі до 22-річного загального стажу позивача, необхідного для призначення пенсії за вислугу років на підставі статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Верховний Суд України, висловлюючи свою позицію про можливість пільгового обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, який дає право прокурорам і слідчим право на пенсію за вислугою років, виходив із того, що визначальною підставою у цьому випадку є наявність законодавчого регулювання, яке передбачає включення зазначеного періоду (строку) до стажу роботи працівників певних категорій для реалізації цими особами права на призначення різних видів пенсії, щомісячного грошового утримання чи інших соціальних виплат.

Основними актами, на підставі яких здійснюється таке регулювання є, зокрема, Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» та Закон України «Про прокуратуру» (Постанова ВСУ від 05 лютого 2008 року № 08/03).

Доводи апелянта, в особі УПФУ в Заводському районі м. Миколаєва, що статтею 50-1 Закону України «Про прокуратуру» не передбачено зарахування до вислуги років виду військової служби, яка прирівняна до строкової служби, спростовуються наведеними законодавчими нормами.

З приводу вимог про зарахування часу проходження військової служби на офіцерських посадах у Збройних Силах в період з 01 липня 1992 року по 05 квітня 1996 року до 22-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, передбачене ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» та призначення пенсії за вислугу років, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з дня подання заяви, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Як зазначалось вище, спеціальним законом, що визначає право та процедуру призначення пенсії, в даному випадку є Закон України «Про прокуратуру» (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин).

Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи відповідача, з приводу того, що ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» не передбачено зарахування часу військової служби на офіцерських посадах у Збройних Силах України до 22-річного стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років за вказаною статтею.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції Закону від 04 квітня 2006 року), а також ч. 1 ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції Закону від 03 листопада 2006 року) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

В свою чергу ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» не передбачено зарахування часу військової служби на офіцерських посадах у Збройних Силах до 22-річного стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, оскільки застосуванню до даних правовідносин підлягають норми спеціального Закону України «Про прокуратуру».

Відповідно до п. «в» ч. 3 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», час проходження позивачем військової служби з липня 1992 року до квітня 1996 року зараховується до загального трудового стажу, однак зазначений період не може бути зарахований до 22-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, передбачену ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» для прокурорів і слідчих.

Згідно з ч. 10 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції на момент існування спірних правовідносин) прокурорам і слідчим, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їхнім вибором, у тому числі на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу». Військові прокурори і слідчі військових прокуратур при звільненні з військової служби мають право на одержання пенсії відповідно до цієї статті або на одержання пенсії, встановленої законом для військовослужбовців.

Отже, позивач не позбавлений права звернутися за призначенням пенсії в порядку передбаченому Законом України «Про державну службу» чи Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 14.04.2015 р.№21 -114а15

Слід звернути увагу також на те, що відповідно до послужного списку ОСОБА_1, він, в період з 05 квітня 1996 року по 20 червня 1996 року, на підставі наказу Міністра оборони України від 05 квітня 1996 року за №0182 був відряджений у розпорядження Генерального прокурора України та виконував обов'язки слідчого прокуратури Миколаївського гарнізону.

Водночас, стаття 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції на момент існування спірних правовідносин), встановлювала, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, перелічених у статті 56 цього Закону, в тому числі у військовій прокуратурі.

Беручи до уваги, що в цей спірний період позивач працював на прокурорській посаді, суд першої інстанції помилково не зарахував період з 05 квітня 1996 року по 20 червня 1996 року до 22-річного загального трудового стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років.

За таких обставин справи, підсумовуючи викладене та враховуючи те, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення суду, на підставі п.4 ч.1 ст.202 КАС України, підлягає скасуванню з ухваленням нового - про часткове задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо судових витрат, суд апеляційної інстанції зазначає, що ухвалою від 01 березня 2016 року УПФУ в Заводському районі м. Миколаєва було відстрочено сплату судового збору до винесення судового рішення за подання апеляційної скарги.

Суд, на підставі ст.88 КАС України, стягує відстрочений судовий збір з УПФУ в Заводському районі м. Миколаєва у розмірі 80,39 грн.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги ОСОБА_1, управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва - задовольнити частково.

Постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 05 лютого 2016 року - скасувати.

Прийняти у справі нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва про скасування рішення та про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва від 01 липня 2015 року № 40/1 в частині незарахування до 22-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, час проходження ОСОБА_1 навчання курсантом Курганського вищого військово-політичного авіаційного училища з 01 серпня 1988 року по 30 червня 1992 року, яке прирівнюється до проходження строкової військової служби

Визнати протиправним та скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва від 01 липня 2015 року № 40/1 в частині незарахування до 22-річного стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років, період виконання ОСОБА_1 з 05 квітня 1996 року по 20 червня 1996 року обов'язків слідчого військової прокуратури Миколаївського гарнізону.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1, що дає право на пенсію за вислугою років, відповідно до статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру», період навчання ОСОБА_1 курсантом Курганського вищого військово-політичного авіаційного училища з 01 серпня 1988 року по 30 червня 1992 року, а саме - 3 роки 11 місяців та період виконання з 05 квітня 1996 року по 20 червня 1996 року обов'язків слідчого військової прокуратури Миколаївського гарнізону, тобто - 2 місяця 15 днів.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з управління Пенсійного фонду України в Заводському районі м. Миколаєва судовий збір у розмірі 80 (вісімдесят) грн. 39 коп. до спеціального фонду Державного бюджету України за наступними реквізитами: отримувач коштів - ГУК в Одеській області /Приморський р-н./ 22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 38016923, банк отримувача - ГУДКСУ в Одеській області, код банку отримувача (МФО) - 828011, рахунок отримувача - 31212206781008, код класифікації доходів бюджету - 22030101.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з моменту виготовлення повного тексту судового рішення.

Доповідач - суддя І.О.Турецька

суддя Л.В. Стас

суддя І.П. Косцова