Постанова № 57813583, 12.05.2016, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2016 року Чернігів Справа № 825/758/16

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді - Кашпур О.В.,

за участі секретаря - Пушенко О.І.,

представників позивача - Лось І.І., Красної О.А.,

представника відповідача - Басюк С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Батьківщина" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В:

Позивач 21.04.2016 звернувся до суду з адміністративним позовом до СТОВ «Батьківщина» і просить стягнути з відповідача в дохід Державного бюджету України 80721,93 грн. адміністративно-господарських санкцій та 339,06 грн. пені, мотивуючи тим, що відповідачем згідно звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік не виконано встановлених чинним законодавством вимог щодо нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Позивач вважає, що відповідачем не було вжито всіх заходів щодо усунення порушення, оскільки ним подавалась звітність про наявність вакансій за формою З-ПН для працевлаштування інвалідів до Срібнянського районного центру зайнятості, проте всім направленим на роботу інвалідам з невідомих підстав було відмовлено у працевлаштуванні. Отже, позивач вважає, що СТОВ «Батьківщина» не вжило всіх можливих заходів щодо виконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2015 році.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог, зазначив, що СТОВ «Батьківщина» було створено робочі місця у відповідній кількості для працевлаштування інвалідів, щомісяця подавались до Срібнянського районного центру зайнятості звіти форми 3-ПН про наявність вільних вакансій для працевлаштування інвалідів, а також відповідач інформував Фонд соціального захисту інвалідів про наявність вільних робочих місць для інвалідів. Центром зайнятості було видано направлення для працевлаштування двом інвалідам, зазначені особи не були працевлаштовані через те, що на посаді, на яку претендував направлений центром зайнятості інвалід вже працювала інша особа, щодо іншого направлення було неможливе навантаження особи згідно програми реабілітації інваліда, посада, на яку було направлено інваліда - підсобний робітник. Враховуючи зазначене відповідач вважає, що непрацевлаштування вказаних осіб відбулося не з вини товариства.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлено, що відповідно до ч. 3 ст. 18 «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до ч. 2, 3, 5 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 року № 42 затверджена форма звітності № 10-ПІ "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" та Інструкція щодо її заповнення. Згідно п. 3.1. Інструкції середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік визначається відповідно до п. 3.2. Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 року № 1442/11722. За таким же правилом визначається середньооблікова кількість штатних працівників за рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

Згідно ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до ч. 3 ст. 18-1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Тобто цією нормою визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення інваліда до підприємства або звернення інваліда до державної служби зайнятості (з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

Суд вважає, що стаття 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов'язане самостійно здійснювати пошук інвалідів для їх працевлаштування на своєму підприємстві.

Разом з тим, частиною 3 статті 18 вказаного Закону чітко визначені обов'язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

В судовому засіданні встановлено, що норматив робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, для СТОВ «Батьківщина» складає 24 робочі місця, згідно звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів у 2015 році середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність - 21 особа. Таким чином, невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 3 робочі місця.

Працевлаштуванню інваліда передує створення відповідачем робочих місць відповідно до встановленого нормативу та інформування органів працевлаштування про наявність вакантних місць. Відповідач інформував Срібнянський районний центр зайнятості про наявність вільних вакансій для інвалідів, подаючи звіти форми 3-ПН про наявність вільних вакансій протягом 2015 року від 05.01.2015, від 02.02.2015, від 02.03.2015, від 01.04.2015, від 04.05.2015, від 01.06.2015, від 01.07.2015, від 03.08.2015, від 02.09.2015, від 01.10.2015, від 02.11.2015 року, від 02.12.2012 року, про що свідчать копії звітів (а.с. 21-32) та лист Срібнянського районного центру зайнятості від 06.05.2016 року № 02/317 (а.с.33).

В цьому листі Срібнянський районний центр зайнятості зазначає, що в звітах форми 3-пН, поданих відповідачем було наявних 10-11 вакансій по слідуючих професіях: вулканізаторник, моторист, зварювальник, слюсар-ремонтник, нормувальник, вагар, обліковець, ветфельдшер, підсобний робітник, тракторист.

Двом особам було видано направлення для працевлаштування до СТОВ «Батьківщина (а.с. 34, 35) яким відмолено у працевлаштуванні. Відмови були пов'язані з укомплектуванням вакансій та у зв'язку з відсутністю досвіду роботи та неможливим навантаженням згідно програми реабілітації інваліда. Відповідно до рекомендацій в індивідуальних програмах реабілітації, підходяща робота для решти даної категорії осіб, які перебували на обліку, відсутня.

Враховуючи наведене, суд вважає, що відповідач за наявності обґрунтованих підстав не мав можливості працевлаштувати інвалідів, що направлялись центом зайнятості, а отже посилання позивача, що причини такого працевлаштування є невідомими, суд вважає безпідставними.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що відповідач на протязі 2015 року створив робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформував Срібнянський центр зайнятості про наявність вакантних місць, призначених для працевлаштування інвалідів, про що надавав звіти за формою 3-ПН про наявність вакансій до центру зайнятості.

Згідно положень частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У частині другій наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Отже, оскільки відповідач ужив усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватись, або за відсутність реальної можливості працевлаштувати інваліда через несумісність посадових обов'язків робітника з індивідуальною програмою реабілітації інваліда, а також відсутності вільних місць на момент звернення інваліда за працевлаштуванням. Враховуючи наведене, суд вважає, що відповідач не може нести відповідальності у вигляді накладення на нього адміністративно-господарських санкцій за вчинене порушення.

Таке застосування норм законодавства відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в ухвалі від 31.01.2011 у справі № 21-60а10 та Вищого адміністративного суду України, викладеній в ухвалі від 25.11.2014 року № К/800/50623/14.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення в адміністративних справах, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

На думку суду позивачем не доведено ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, а відповідачем доказана правомірність своїх дій, оскільки відповідачем вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, органами працевлаштування не приймались заходи щодо працевлаштування інвалідів, тому є незаконним застосування адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, тобто відсутні підстави для задоволення позову.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Чернігівському обласному відділенню Фонду соціального захисту інвалідів відмовити в задоволенні позову.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя О.В. Кашпур