Постанова № 57813530, 12.05.2016, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 травня 2016 року Чернігів Справа № 825/760/16

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді - Кашпур О.В.,

за участі секретаря - Пушенко О.І.,

представників позивача - Лось І.І., Красної О.А.,

представника відповідача - Спиридонова А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження-СВ" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В:

Позивач 21.04.2016 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Відродження-СВ" і просить стягнути з відповідача в дохід Державного бюджету України 65688,20 грн. адміністративно-господарських санкцій та 275,88 грн. пені, мотивуючи тим, що відповідач у 2015 році не виконав встановлених чинним законодавством вимог щодо нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, просив в його задоволенні відмовити, пояснив, що ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» не передбачає обов'язку роботодавця здійснювати безпосередній пошук інвалідів з метою працевлаштування, тобто передбачений статтею 19 цього Закону обов'язок по забезпеченню працевлаштування інвалідів не слід ототожнювати з обов'язком роботодавця здійснювати фактичний пошук інвалідів для їх працевлаштування на створених останнім робочих місцях, оскільки законом на роботодавця такий обов'язок не покладається. Обов'язок державних органів щодо працевлаштування інвалідів виникає після виконання підприємствами обов'язку зі створення робочих місць і надання передбаченої законодавством про соціальну захищеність інвалідів інформації про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, на яких може використовуватися праця інвалідів. Відповідач наполягає на тому, що товариством систематично виконувались в повному обсязі нормативні приписи щодо надсилання звітності про наявність вакансій за формою № 10-ПН до Фонду соціального захисту інвалідів, в яких зазначались наявність двох вакантних посад для робітників-інвалідів. Враховуючи наведене, відповідач вважає, що при вирішенні питання про правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій необхідно виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов'язань та встановлення в діях або бездіяльності роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій. Таким чином, відповідачем створено робочі місця для працевлаштування інвалідів, подавалися звіти протягом 2015 року про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів, а тимчасова відсутність робітників-інвалідів виникла не з вини товариства. Враховуючи наведене, просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлено, що згідно поданого 15.02.2016 відповідачем звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила - 39 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів - 2 особи; середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність - 0 осіб, тобто відповідач не виконав нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості двох робочих місць.

Частинами 1, 2, 3, 5 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 року № 42 затверджена форма звітності № 10-ПІ "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" та Інструкція щодо її заповнення. Згідно п. 3.1. Інструкції середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік визначається відповідно до п. 3.2. Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 року № 1442/11722. За таким же правилом визначається середньооблікова кількість штатних працівників за рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

Відповідно до частини 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Враховуючи наведені норми, суд вважає, що ТОВ «Відродження-СВ», як підприємство, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом повинен був розрахувати і сплатити адміністративно-господарські санкції самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу. На момент подачі позову до суду сума заборгованості до Державного бюджету сплачена не була. Згідно розрахунку позивача сума адміністративно господарських санкцій, яку необхідно сплатити відповідачу, становить 65688,20 грн.

Посилання відповідача на те, що обов'язок щодо сплати адміністративно-господарських санкцій за порушення нормативу працевлаштування інвалідів на підприємстві у нього відсутній, через те що ним вживалися всі заходи щодо працевлаштування інвалідів, зокрема подавались у 2015 році подавались звіти форми 10-ПН до Чернігівського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів про наявність вакансій форми 3-ПН, створювались робочі місця для працевлаштування інвалідів суд не приймає до уваги.

Відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи і організації незалежно від форми власності реєструються у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, щомісяця подають цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ст. 19-1 Закону України "Про інформацію", ст. 20 Закону України "Про зайнятість населення" затверджено форму звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (наказ Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316).

У цьому звіті обов'язкова до заповнення є інформація щодо характеристики вакантного місця та основні вимоги до претендента на вакантне місце тощо.

Здійснивши системний аналіз наведених норм права, суд дійшов висновку, що до обов'язків роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування, крім створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, відноситься також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації такого працевлаштування. При цьому така інформація повинна подаватися в порядку та формі, визначеними Законом.

Під час судового засідання відповідачем не було надано суду доказів звернення до Новгород-Сіверського районного центру зайнятості з інформацією про наявність вільних вакансій для працевлаштування інвалідів, зокрема доказів щомісячного подання звітів за формою № 3-ПН.

Однак, суд зазначає, що будь-які інші дії не виправдовують відповідача та не звільняють його від відповідальності за порушення правил господарської діяльності, якщо він не подав до центру зайнятості звітів за формою № 3-ПН за всі місяці певного року.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України у від 31.01.2011 у справі № 21-60а10 та постанові Вищого адміністративного суду України від 20.11.2014 права № К/800/8732/14.

Згідно положень частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У частині другій наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Нарахування адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку із скоєнням ним правопорушення. Такі санкції можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб'єкт господарювання не вжив усіх передбачених Законом № 875 заходів для працевлаштування останніх, тобто, коли у його діях присутній склад правопорушення.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що відповідач не вжив усіх залежних від нього заходів щодо працевлаштування на товаристві інвалідів та не виконав нормативу щодо працевлаштування таких осіб на підприємстві, а тому ТОВ «Відродження-СВ» не позбавлене обов'язку щодо сплати адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно до ч. 2 статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

На підставі вищевказаного на суму заборгованості була нарахована пеня в розмірі 275,88 грн.

За наведених обставин, а саме, враховуючи те, що відповідачем не виконано нормативу працевлаштування інвалідів та за відсутності доказів вжиття підприємством всіх заходів щодо інформування органів зайнятості населення, що не звільняє ТОВ «Відродження-СВ» від обов'язку сплати адміністративно-господарських санкцій за вчинення порушення вимог законодавства щодо соціального захищеності інвалідів, а тому суд вважає, що позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами і підлягають до задоволення повністю.

Судові витрати по справі згідно ч.4 ст.94 КАС України з відповідача не стягуються.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю"Відродження-СВ" (р/р 26007039568, ПАТ "Східно-український банк "Грант", МФО 351607, код ЄДРПОУ 37048603) в дохід Державного бюджету України (Отримувач: Державний бюджет Новгород-Сіверського району, банк отримувача: ГУДКСУ у Чернігівській області, рахунок 31213230700334, МФО 853592, код ЄДРПОУ 38049215) 65688 (шістдесят п'ять тисяч шістсот вісімдесят вісім) грн. 20 коп. адміністративно-господарських санкцій та 275 (двісті сімдесят п'ять) грн. 88 коп. пені.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя О.В. Кашпур