Ухвала суду № 57807970, 13.05.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/901/16

Головуючий у першій інстанції Кодінцева С. В.

Доповідач Кравець Ю. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді - Кравця Ю.І.,

суддів - Таварткіладзе О.М., Фальчука В.П.,

за участю секретаря судового засідання - Лопотана В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одеса цивільну справу за заявою Відділу державної виконавчої служби Болградського районного управління юстиції Одеської області про встановлення порядку виконання рішення суду по справі за позовом ОСОБА_2, діючого в своїх інтересах і в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3, а також за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої злочином, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу Болградського районного суду Одеської області від 26 листопада 2015 року,

встановила:

25.09.2015 року представник відділу ДВС Болградського районного управління юстиції Одеської області звернувся до суду з вищевказаною заявою, якою він просить встановити спосіб примусового виконання виконавчих листів, виданих Болградським районним судом Одеської області 19.12.2004 року, а саме: дозволити реалізацію рухомого майна Mersedes-Benz 312D, 1999 року випуску, зеленого кольору, кузов НОМЕР_2, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який зареєстрований на ім'я чоловіка боржниці та співвласника ОСОБА_7 у якому згідно із рішенням Болградського районного суду Одеської області за боржником ОСОБА_8 визначена 1/2 частка майна, яка не була виділена в натурі (а.с.1-2). Також в судовому засіданні державний виконавець просив зобов'язати відповідний орган здійснити перереєстрацію цього транспортного засобу на ім'я боржниці ОСОБА_8 В обґрунтування заяви зазначав, що на примусовому виконанні у Відділі державної виконавчої служби Болградського районного управління юстиції Одеської області перебувають виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_9 коштів у сумі 586 126,97 гривен на підставі виконавчих листів № 1507/2589/12, виданих Болградським районним судом Одеської області. Зазначені вимоги боржницею ОСОБА_8 добровільно не виконуються на протязі 2013-2015 років. В порядку примусового виконання, державний виконавець встановив, що боржниця має майно у спільній власності з ОСОБА_7. У зв'язку з чим державний виконавець направив до Болградського районного суду подання про виділення частки майна. Ухвалою зазначеного суду від 05.11.2014 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 11.12.2014 року, подання задоволено та визначено, що ОСОБА_8 належить 1/2 частка зазначеного транспортного засобу, який зареєстрований на ім'я ОСОБА_7. 21.08.2015 року за адресою фактичного проживання боржниці державним виконавцем було проведено опис названого вище транспортного засобу. В своїй заяві державний виконавець посилаючись на вимоги ст.ст.4, 5 ч.2 Закону України «Про виконавче провадження» стверджував, що за власною ініціативою він не вправі застосовувати певний спосіб або порядок виконання рішення. Тобто, звернути стягнення на належне на праві власності нерухоме майно боржниці, державний виконавець не в змозі, оскільки є рухоме майно, а саме 1/2 частка транспортного засобу Mersedes-Benz 312 D, на який в свою чергу не можливо звернути стягнення у зв'язку з тим, що законодавством не передбачено процедуру реалізації 1/2 частини названого вище транспортного засобу не порушивши першочергового права заінтересованої особи ОСОБА_7 на придбання цієї частки належної ОСОБА_8, а також не представляється можливим виділення в натурі 1/2 частки транспортного засобу для проведення процедури реалізації. За викладених обставин, посилаючись на вимоги ст. 36 ч.1 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець просив задовольнити його заяву.

Ухвалою Болградського районного суду Одеської області від 26 листопада 2015 року у задоволені заяви представника відділу ДВС Болградського районного управління юстиції Одеської області відмовлено.

Вважаючи ухвалу суду незаконною, ОСОБА_6 звернулася з апеляційною скаргою, в якій з посиланням на порушенням судом норм процесуального права просить ухвалу скасувати та прийняти нову, якою задовольнити заяву відділу ДВС Болградського районного управління юстиції Одеської області та встановити спосіб і порядок виконання рішення суду, дозволивши реалізацію зазначеного транспортного засобу.

Свої вимоги ОСОБА_6 мотивує тим, що згідно пояснень державного виконавця відсутнє пряме врегулювання цього питання у Законі України «Про виконавче провадження», тому вона вважає помилковим висновок суду першої інстанції стосовно того, що встановивши порядок виконання рішення, суд порушить вимоги ст.. 373 ЦПК України, адже на думку ОСОБА_6 роз'яснення порядку виконання рішення не може змінити рішення суду, а саме його резолютивну частину та відмовивши у задоволені заяви районний суд зробив неможливим виконання рішення суду.

Державний виконавець судове рішення не оскаржив, в судове засідання не з'явився, посилаючись на свою зайнятість, просив справу розглянути за його відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи не перешкоджає розглядові справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали, доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Постановляючи ухвалу про відмову у задоволені заяви у встановленні способу порядку виконання рішення, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не наведено обставини, які мають характер особливих або виняткових, не надано жодних доказів на підтвердження обставин, які унеможливлюють виконання рішення, що ці обставини є особливими та винятковими, обумовлюють об'єктивні ускладнення при виконання судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим і дають підстави для встановлення порядку виконання рішення суду.

Крім того звернув увагу на те, що запропонований відділом ДВС варіант, не є способом і порядком в розумінні ст. 373 ЦПК України, оскільки фактично призведе до зміни рішення суду, а саме його резолютивної частини, а не спосіб його виконання.

За таких обставин суд дійшов висновку, що зміна на підставі статті 373 ЦПК України способу і порядку виконання судового рішення не передбачає зміни обраного судом відповідно до ст.ст1, 4 ЦПК України при ухваленні рішення способу відновлення порушеного права.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Судом встановлено, що у провадженні Відділу державної виконавчої служби Болградського районного управління юстиції Одеської області на примусовому виконанні знаходиться зведене виконавче провадження відповідно до вимог виконавчого листа № 1507/2589/12 від 19 грудня 2012 року, виданого Болградським районним судом Одеської області щодо стягнення з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_6 в рахунок відшкодування моральної шкоди, для відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, витрат, пов'язаних з похованням і ритуальними послугами та вартість відновлюваного ремонту автомобіля (а.с.1-45).

Ухвалою Болградського районного суду Одеської області від 05.11.2014 року визначено належну частку майна ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 у транспортному засобі Mersedes-Benz 312 D, 1999 року випуску, зеленого кольору, кузов НОМЕР_2, державний номер НОМЕР_1, зареєстрований на ім'я ОСОБА_7 в розмірі 1/2 частки (а.с.38-39), залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 11.12.2014 року (а.с.40-42).

21 серпня 2015 року державним виконавцем проведено опис названого транспортного засобу за адресою місця його знаходження, та передано на відповідальне зберігання співвласнику (чоловіку боржниці) ОСОБА_7 (а.с.42-43).

Боржниця ОСОБА_8 на ім'я державного виконавця 10 вересня 2015 року подала заяву, якою виразила згоду сплатити стягувачу 1 500.00 доларів США за належну їй 1/2 частку транспортного засобу Mersedes-Benz 312 D (а.с.74).

Однак стягувач ОСОБА_6 відповіла відмовою, оскільки вважає, що ця сума є не співмірною з фактичною вартістю названого транспортного засобу, та просила державного виконавця здійснити належним чином оцінку цього майна (а.с.77).

Відповідно до частин 1, 2 статті 14 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Обов'язковість виконання судових рішень прямо передбачена статтею 124 Конституції України.

Виконання судових рішень - це заключна стадія цивільного процесу, а саме заключний етап у процесі реалізації захисту цивільних прав, у цьому разі порушених прав ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4, а згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини для визначення розумного строку розгляду справи включається період з надходження до суду позовної заяви й закінчується виконанням рішення суду.

Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі їх невиконання у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження».

Зокрема, відповідно до ст. 11 п.1 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 8 частини 3 цієї статті Закону України передбачено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право звертатися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа, про встановлення чи зміну порядку і способу виконання, про відстрочку та розстрочку виконання рішення.

В цивільному судочинстві, поняття способів захисту прав, свобод та інтересів особи охоплюється визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цих прав, свобод та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно з вимогами ст. 373 ЦПК України за наявності обставин, що утруднюють виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), за заявою державного виконавця або за заявою сторони суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення в судовому засіданні з викликом сторін і у виняткових випадках може відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення.

Порядок виконання рішення - це визначена законодавством послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем, а також права і обов'язки суб'єктів виконавчого провадження під час їх вчинення.

Перелік підстав, які б давали суду право змінити спосіб і порядок виконання рішення суду є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 351 ЦПК України і ст. 121 ГПК України їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Таким чином, після відкриття виконавчого провадження, у процесі примусового виконання виконавчого документа, можуть виникнути обставини, які ускладнюють або взагалі унеможливлюють його виконання. Зазначені обставини можуть свідчити про тимчасові ускладнення, в строки, встановлені законом, для здійснення виконавчого провадження, провести державним виконавцем виконавчі дії з виконання рішення суду, внаслідок тяжкого майнового становища боржника, або про неможливість виконання у спосіб і в порядку, передбаченому у виконавчому документі.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в Узагальненні «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов'язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах» від 01.07.2015 року в п.9 роз'яснив наступне: «Під час розгляду заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 373 ЦПК їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Наведений у ст. 373 ЦПК перелік найбільш характерних виняткових обставин, що можуть враховуватися судом під час розгляду питання про відстрочку або розстрочку виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання рішення, не є вичерпним.

За своїм змістом зміна способу й порядку виконання рішення застосовується лише у виключних випадках.

Поняття зміни способу виконання рішення випливає зі ст.16 ЦК України, в якій йдеться про можливі способи захисту цивільних прав та інтересів. Зокрема, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Під зміною способу виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб, який раніше встановлений. При цьому розглядаючи заяву про зміну способу виконання рішення, суд не вправі змінювати зміст рішення або його суть.

Таким чином, при вирішенні питання про зміну способу виконання суд повинен з'ясувати обставини, що свідчать про абсолютну неможливість виконання рішення.

Суд прийняв до уваги, що рішенням апеляційного суду Одеської області від 19.12.2012 року на користь позивачів ОСОБА_2, діючого в своїх інтересах, та інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_3, а також на користь ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 стягнуто з ОСОБА_8 певну суму коштів в рахунок відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника.

З метою виконання названого рішення суду, державним виконавцем Відділу ДВС проведено ряд виконавчих дій, направлених на виявлення майна божниці з метою погашення боргу, що вбачається з матеріалів виконавчого провадження.

Саме з цих підстав державний виконавець звертався до суду з поданням, за наслідками розгляду якого було постановлено ухвалу Болградським районним судом Одеської області від 05.11.2014 року, якою визначено належну частку майна ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 у транспортному засобі Mersedes-Benz 312 D, 1999 року випуску, зеленого кольору, кузов НОМЕР_2, державний номер НОМЕР_1, зареєстрований на ім'я ОСОБА_7 в розмірі 1/2 частки (а.с.38-39).

Положеннями статті 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до вимог ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.

Главою 26 ЦК України регламентовано право спільної власності.

Так, відповідно до вимог ст. 356 ч.1 ЦПК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності (ст.366 ЦК України).

Відповідно до положень ч.1 ст.367 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

Стаття 366 ЦК України передбачає звернення стягнення на частку у майні, що є у спільній частковій власності.

Так, кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред'явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї (ч.1).

У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу.

У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов'язків співвласника-боржника, з проведенням відповідного перерахунку (ч.2).

Згідно ч. 1 ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець має право звернути стягнення на майно боржника, що перебуває в інших осіб, а також на майно та кошти, що належать боржнику від інших осіб.

Окрім майна, зазначеного в переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернуто стягнення за виконавчими документами, згідно з додатком до цього Закону (стаття 56 ЦК України).

Транспортний засіб Mersedes-Benz 312 D - (про який йдеться у заяві державного виконавця) не підпадає під цей перелік майна, визначений Законом України «Про виконавче провадження».

Закон визначає дії, які слід вчинити державному виконавцю з метою виконання рішення суду, а саме арешт і вилучення майна боржника (ст.57).

Наступним етапом примусового виконання має бути визначення вартості майна, а саме:

Положеннями статті 58 ч.1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Ще 21 серпня 2015 року державним виконавцем здійснено опис і арешт транспортного засобу Mersedes-Benz 312 D, що підтверджується відповідним актом (а.с.75-76), однак станом на час звернення державного виконавця із заявою до суду, не проведено оцінку описаного майна, що перешкоджає у подальшому здійснити реалізацію цього майна.

Державний виконавець не взяв до уваги заяву боржниці ОСОБА_8, яка згодна сплатити вартість своєї 1/2 частки цього транспортного засобу, яку вона оцінила в 1 500 доларів США (а.с.74), оскільки необхідної оцінки цього майна до теперішнього часу державним виконавцем не здійснено, на що також вказує стягувач ОСОБА_6 в своїй заяві від 12.10.2015 року (а.с.77).

Отже, докази та обставини, на які посилається апелянт в скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині ухвали.

Таким чином колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції оскаржувана ухвала постановлена з додержанням вимог закону, а тому в силу п.1 ч. 1 ст. 312 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а ухвала районного суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 209, 303, 312, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 - відхилити.

Ухвалу Болградського районного суду Одеської області від 26 листопада 2015 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Ю.І.Кравець

Судді: О.М.Таварткіладзе

В.П.Фальчук