Рішення № 57806487, 16.05.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/16950/13-ц Провадження № 22-ц/772/1608/2016Головуючий в суді першої інстанції Гриневич В. С.Категорія 27 Доповідач Медяний В. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі :

головуючого Медяного В.М.,

суддів: Ковальчука О.В., Сало Т.Б.,

за участю секретаря Агеєвої Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» та апеляційною скаргою ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 березня 2016 року,

встановила:

У липні 2013 року ПАТ «Унівесал Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3., ОСОБА_7, ОСОБА_8 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 30.11.2007 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_9 було укладено кредитний договір №037-2915/840-0598.

З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_9 за кредитним договором між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 30.11.2007 року було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Ткачук М.В. за реєстровим №4772. ОСОБА_3 відповідно до умов договору передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 63,9 кв.м., яка належить їй на праві особистої приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Грабовенською Т.А. 16.10.2001 року за реєстровим №3422, зареєстрованого в КП «ВОБТІ» 23.10.2001 року і записаного в реєстровій книзі під №496 за реєстр. №723/45447.

У зв'язку із невиконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором, банк звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості. Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 10.12.2009 року у справі №2-5945/09 стягнуто солідарно з ОСОБА_9 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором №037-2915/840-0598 від 30.11.2007 року в сумі 326984,94 гривень та судові витрати.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_9 помер.

Оскільки відповідач не бажає сплатити заборгованість за кредитним договором, тому позивач вважає, що стягнення необхідно звернути на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_2, що належить ОСОБА_3, шляхом продажу даної квартири на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації не нижчій за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №037-2915/840-0598 від 30.11.2007 року. За рахунок отриманих від продажу предмета іпотеки коштів позивач просить задовольнити вимоги ПАТ «Універсал Банк», які полягають у погашенні заборгованості за кредитним договором №037-2915/840-0598 від 30.11.2007 року в сумі 326984 гривень 95 копійок, яка стягнута рішенням Ленінського районного м. Вінниці від 10.12.2009 року по цивільній справі №2-5945/09, з яких: 1744,96 грн. - непогашений кредит, 299313,22 грн. - сума дострокового стягнення кредиту, 25750,68 грн. - несплачені відсотки, 176,09 грн. - підвищені відсотки. Також, позивач просить виселити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3, та інших осіб з квартири АДРЕСА_3.

В ході розгляду справи представник позивача уточнила позовні вимоги, в зв'язку з тим, що в судовому засіданні їй стало відомо, що відповідачем ОСОБА_3 змінено прізвище з «ОСОБА_3» на «ОСОБА_3».

Дана справа розглядалася судами неодноразово.

В ході розгляду справи 01.03.2016 р. представник позивача збільшила позовні вимоги та просила суд:

- звернути стягнення за договором іпотеки, укладеним 30.11.2007 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3, зареєстрованим в реєстрі за №4772 на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 63,9 кв. м., житловою площею 38,4 кв. м., що належить ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі договору купівлі - продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Грабовенською Т.А. 16.10.2001 року за реєстром № 3422, зареєстрованого в КП «Вінницьке обласне бюро технічної інвентаризації» 23.10.2001 року і записаного в реєстровій книзі під №496 за реєстровим №723/45447, шляхом продажу даної квартири на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації в розмірі 915446,00 грн. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 037-2915/840-0598 від 30.11.2007 року;

- за рахунок отриманих від продажу предмета іпотеки коштів задовольнити вимоги ПАТ «Універсал Банк», які полягають у погашенні заборгованості за кредитним договором №037-2915/840-0598 від 30.11.2007 року в сумі 54035,33 доларів США, з яких: 39271,36 доларів США - заборгованість по кредиту, 14149,36 доларів США - відсотки за користування кредитом, 614,60 доларів США - підвищені відсотки, у тому числі для задоволення вимог по рішенню Ленінського районного суду м. Вінниці від 10.09.2009 р. по цивільній справі №2-5945/09 на загальну суму 326984,95 грн. (т. 3., а.с. 40-42)

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 01.03.2016 р. позовну заяву ПАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення відповідачів з квартири АДРЕСА_5, в частині позовних вимог про виселення ОСОБА_2, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та всіх інших осіб з квартири АДРЕСА_5, залишено без розгляду (т. 3, а.с. 88).

Крім того, в ході розгляду справи ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» про зобов'язання вчинити дії. Однак, в подальшому, згідно з ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 24.03.2016 р. даний зустрічний позов також був залишений без розгляду (т. 3, а.с. 1-4, 141).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 24 березня 2016 року позов ПАТ «Унівесал Банк» задоволено частково.

Звернуто стягнення за договором іпотеки, укладеним 30.11.2007 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3, зареєстрованим в реєстрі за №4772 на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 63,9 кв. м., житловою площею 38,4 кв. м., що належить ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі договору купівлі - продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Грабовенською Т.А. 16.10.2001 року за реєстром №3422, зареєстрованого в КП «Вінницьке обласне бюро технічної інвентаризації» 23.10.2001 року і записаного в реєстровій книзі під №496 за реєстровим №723/45447, шляхом продажу даної квартири на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації яку визначить суб'єкт оціночної діяльності в ході виконавчого провадження, але не нижчою за 915446,00 грн. (дев'ятсот п'ятнадцять тисяч чотириста сорок шість грн.), визначеної згідно з висновком судової оціночно-будівельної експертизи №238 від 20.01.2016р. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №037-2915/840-0598 від 30.11.2007 року.

За рахунок отриманих від продажу предмета іпотеки коштів задоволено вимоги ПАТ «Універсал Банк», які полягають у погашенні заборгованості за кредитним договором №037-2915/840-0598 від 30.11.2007 року в сумі 48132,74 доларів США (сорок вісім тисяч сто тридцять два долари сімдесят чотири центи), що згідно з офіційним курсом НБУ станом на 24.03.2016р. становить 1252178,04 грн. (один мільйон двісті п'ятдесят дві тисячі сто сімдесят вісім грн. чотири коп.), з яких: 39271,36 доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ станом на 24.03.2016р. становить 1021648,36 грн. - заборгованість по кредиту, 8732,13 доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ станом на 24.03.2016р. становить 227167,24 грн. - відсотки за користування кредитом, 129,25 доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ станом на 24.03.2016р. становить 3362,45 грн. - підвищені відсотки, у тому числі для задоволення вимог по рішенню Ленінського районного суду м. Вінниці від 10.09.2009р. по цивільній справі №2-5945/09 на загальну суму 326984,95 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк 6544,39 грн. витрат пов'язаних зі сплатою судового збору та витрат пов'язаних з проведенням судової експертизи.

Відповідно до ст. 217 ЦПК України відстрочено виконання судового рішення на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року №1304-VIІ.

В апеляційній скарзі позивач ПАТ «Універсал Банк» просить рішення суду першої інстанції змінити, виключивши з резолютивної частини рішення в абзаці третьому визначення грошового еквівалента в національній валюті суми кредитної заборгованості, вираженої в доларах США та викласти даний абзац резолютивної часини рішення з урахуванням викладеного у новій редакції. Посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. В іншій частині рішення суду позивачем не оскаржується.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 яка діє в інтересах відповідача ОСОБА_3. просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник позивача у справі ПАТ «Універсал Банк» - Вонсович О.А. апеляційну скаргу свого довірителя повністю підтримала та просила її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи. Разом з тим, апеляційну скаргу ОСОБА_6 яка діє в інтересах ОСОБА_3. не визнала та заперечила проти її задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість.

В свою чергу ОСОБА_6 яка діє в інтересах відповідача ОСОБА_3. в судовому засіданні також повністю підтримала апеляційну скаргу свого довірителя та просила її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи, а апеляційну скаргу позивача ПАТ «Універсал Банк» не визнала та заперечила проти її задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін у справі, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга ПАТ «Універсал Банк» підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга ОСОБА_6 яка діє в інтересах ОСОБА_3. - відхиленню, виходячи з наступних підстав.

Згідно ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст.214 ЦПК України, при ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст.10, 57, 60 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобов'язана доказами довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ч.1-3 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Судом встановлено, що 30.11.2007 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_9 було укладено кредитний договір №037-2915/840-0598, на виконання якого ОСОБА_9 було надано кредит в сумі 40000,00 доларів США зі сплатою 13,45 % річних до 10.11.2027 року. (т. 1, а.с. 6-9)

З метою забезпечення виконання ОСОБА_9 зобов'язань по кредитному договору №037-2915/840-0598 від 30.11.2007 року, між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 30.11.2007 року було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Ткачук М. В. за реєстровим №4772. Згідно даного договору ОСОБА_3 передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 63,9 кв.м., яка належить їй на праві особистої приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Грабовенською Т.А. 16.10.2001 року за реєстровим №3422, зареєстрованого в КП «ВОБТІ» 23.10.2001 року і записаного в реєстровій книзі під №496 за реєстр. № 723/45447. Обумовлена ціна предмету іпотеки - 368842, 00 гривень. (т. 1, а.с. 10-11)

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 10.12.2009 року по справі №2-5945/09 за позовом ВАТ «Універсал Банк» з ОСОБА_9 та ОСОБА_3 стягнуто солідарно заборгованість за кредитним договором №037-2915/840-0598 від 30.11.2007 року в сумі 326984, 94 гривень та судові витрати. Рішення суду набрало законної сили 21.12.2009 року. (т. 1, а.с. 22-23)

Згідно з ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається зі Статуту Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», банк є правонаступником усіх прав та обов'язків Відкритого акціонерного товариства «Банк Універсальний», який було перейменовано на Відкрите акціонерне товариство «Універсал Банк». (т. 1, а.с. 26-28)

Позивачем на адресу відповідача неодноразово направлялись вимоги про необхідність погашення заборгованості по кредиту із зазначенням про необхідність звільнення іпотечного приміщення з усіма мешканцями у разі невиконання цих вимог, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення. (а.с. 12-18) Однак, вимоги позивача залишені відповідачем без належного реагування.

Як вбачається зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 № НОМЕР_2, виданого відділом ДРАЦС Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області 22.06.2011 року, ОСОБА_9 помер ІНФОРМАЦІЯ_5 року в м. Вінниці. (т. 1, а.с. 24)

Також зі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1, виданого відділом ДРАЦС Вінницького міського управління юстиції Вінницької області 17.07.2012 року вбачається, що ОСОБА_3 17.07.2012 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_13 та змінила своє прізвище з «ОСОБА_3» на «ОСОБА_3». (т. 3, а.с. 80)

Відповідно до статей 1054, 1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно зі статтями 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно з частиною 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини друга статті 554 ЦК України).

Враховуючи те, що ОСОБА_3 при укладенні кредитного договору №037-2915/840-0598 від 30.11.2007 року виступила поручителем, згідно з договором поруки №037-2915/840-0598-Р від 30.11.2007 року та поручилася перед банком відповідати по зобов'язанням ОСОБА_9 по вказаному кредитному договору, рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 10.12.2009 року стягнуто солідарно з ОСОБА_9 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором №037-2915/840-0598 від 30.11.2007 року в сумі 326984, 94 грн.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_9 зобов'язань по кредитному договору №037-2915/840-0598 від 30.11.2007 року, між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 30.11.2007 року було укладено договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_3 передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

Пленум Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 9 постанови №5 від 30.03.2012р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснив судам, що право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві (частина перша статті 20 ЦК, статті 3 і 4 ЦПК).

Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена.

Судом першої інстанції встановлено, що виконавчий лист про стягнення заборгованості на виконання рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 10.12.2009 року неодноразово перебував на примусовому виконанні у відділі ДВС. Однак станом на дату розгляду справи в суді заборгованість за кредитним договором №037-2915/840-0598 від 30.11.2007 року в сумі 326984,94 грн. не погашена, що підтверджується листом Центрального відділу ДВС Вінницького міського управління юстиції від 23.02.2016р. №5621/07-35 та від 29.02.2016р. №6918/07-36 (т. 3, а.с. 72, 111).

Згідно зі статтею 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно з частиною 1 статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Відповідно до статті 1 ЗУ «Про іпотеку» від 5 червня 2003 року №898-IV (далі - закон №898-IV) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника.

Згідно з ч. 1 ст. 7 названого Закону іпотекодержатель має право за рахунок предмета іпотеки задовольнити свою вимогу за основним зов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону №898-IV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення напредмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Частиною 3 ст. 33 Закону №898-IV передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно зі ст. 590 ЦК України та ст. 33 ЗУ «Про іпотеку» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. У разі часткового виконання боржником зобов'язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі.

У відповідності до положень статті 38 ЗУ «Про іпотеку» іпотекодавець має право на продаж предмета іпотеки у випадку наявності рішення суду про продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві.

Статтею 591 ЦК України передбачено право реалізації предмета застави, на який звернено стягнення, шляхом його продажу.

Таким чином, відповідно до вищезазначених норм чинного законодавства, умов іпотечного та кредитного договорів, за рахунок предмету іпотеки, належного відповідачу, позивач має право шляхом продажу задовольнити свої вимоги, які виникають із кредитного договору, оскільки зобов'язання позичальника та поручителя за кредитним договором, в частині повернення заборгованості, не виконуються.

Суд першої інстанції з огляду на викладене дійшов висновку, що вимога щодо звернення стягнення на предмет іпотеки є обґрунтованою, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. З таким висновком суду погоджується і колегія суддів.

Відповідно до положень статті 39 ЗУ «Про іпотеку» реалізація майна за рішенням суду може проводитися шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону.

Разом з цим, згідно з ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання кредитного договору, укладеного 30.11.2007 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якою є позивач, та ОСОБА_9, останньому було надано кредит в сумі 40000,00 доларів США зі сплатою 13,45 % річних до 10.11.2027 року. Отже, валюта договору - долари США.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 10.12.2009 року по справі №2-5945/09 з ОСОБА_9 та ОСОБА_3 солідарно стягнуто заборгованість за кредитним договором №037-2915/840-0598 від 30.11.2007 року в сумі 326984, 94 грн.

Судом оглянуто в судовому засіданні матеріали цивільної справи №2-5945/09 за позовом ВАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_9 та ОСОБА_3 про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором №037-2915/840-0598 від 30.11.2007 року та встановлено, що заборгованість за даним кредитним договором станом на 27.07.2009 р. складала 42653,36 доларів США, в тому числі прострочена заборгованість по кредиту 227,32 долари США, сума дострокового погашення кредиту 39043,74 долари США, відсотки - 3359,03 долари США, підвищенні відсотки - 22,97 доларів США. При цьому, з розрахунку заборгованості станом на 27.07.2009 року вбачається, що еквівалент заборгованості в національній валюті за офіційним курсом НБУ станом на дату розрахунку складає 236984,95 грн., в тому числі: прострочена заборгованість по кредиту - 1744,96 грн., сума дострокового погашення кредиту - 299313,22 грн., відсотки - 25750,68 грн., підвищені відсотки - 176,09 грн.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 с. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Саме з урахуванням вищевказаного рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 10.12.2009 року по справі №2-5945/09 стягнуто заборгованість за кредитним договором №037-2915/840-0598 від 30.11.2007 року в сумі 326984,94 грн., що на момент винесення рішення суду в еквіваленті до курсу долара складало 42653,36 доларів США.

Судом першої інстанції встановлено, порівнявши розрахунки позовним вимог станом на 27.07.2009р. та станом на 19.02.2016р. (т. 3, а.с. 14-16), що заборгованість відповідача по тілу кредиту є незмінною, тоді як збільшення позовних вимог пов'язане з нарахуванням позивачем відсотків за користування кредитними коштами за період з 10.07.2009 р. (дата кінцевого нарахування відсотків, які увійшли в рішення Ленінського районного суду м. Вінниці) по ІНФОРМАЦІЯ_5 р. (дата смерті ОСОБА_9.)

Відповідно до п.12 Постанови Пленуми Вищого спеціалізовано суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК.

Разом з тим, згідно з абз. 2 п. 14 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009р. N14 у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Таким чином, оскільки кредит надавався в іноземній валюті, та незважаючи на наявність рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 10.12.2009 р. заборгованість по кредитному договору не погашена, суд першої інстанції дійшов висновку що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості в іноземній валюті (долари США) підлягають задоволенню, з наведенням розрахунку з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення (24.03.2016 р.).

Також суд першої інстанції в частині погашення заборгованості в сумі 14149,36 доларів США відсотків та 614,60 доларів США підвищених відсотків, дійшов висновку, що ці вимоги підлягають частковому задоволенню.

Так, відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 2.4 кредитного договору №037-2915/840-0598 від 30.11.2007 року погашення основної суми кредиту та процентів здійснюється шляхом сплати позичальником щомісячних платежів. Позичальник зобов'язується щомісячно в дату погашення щомісячних платежів здійснювати погашення щомісячних платежів, шляхом зарахування до такої дати (включно) відповідної суми коштів на поточний рахунок, відкритий згідно з п. 2.1.3 Договору. При цьому, під терміном «дата погашення щомісячних платежів» сторони розуміють останній робочий день, що передує 10 числу кожного місяця.

Враховуючи те, що заборгованість за кредитним договором №037-2915/840-0598 від 30.11.2007 не погашена, позивач не позбавлений можливості здійснювати нарахування відсотків за користування кредитними коштами. При цьому, місцевий суд звернув увагу на те, що нарахування відсотків за кредитним договором припинено позивачем ІНФОРМАЦІЯ_5 р. (дата смерті ОСОБА_9)

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю в три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлено спеціальну позовну давність.

Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права чи про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Аналізуючи норми статей 261, 530, 631 ЦК України, слід дійти висновку про те, що в разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу до закінчення строку виконання останнього зобов'язання має право заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті разом з нарахованими відсотками, а також стягнути несплачені до моменту звернення кредитора до суду з позовом щомісячні платежі (з відсотками) в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. В останньому випадку, перебіг позовної давності буде починатись залежно від закінчення строку сплати кожного зі щомісячних платежів.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03.06.15 р. при розгляді справи №6-31цс15.

Таким чином, оскільки, враховуючи умови договору, позивач починаючи з 28.07.2009 року здійснював щомісячне нарахування відсотків за користування кредитними коштами, а з вимогою до суду про стягнення заборгованості, в тому числі й за відсотками, звернувся лише 09.07.2013 р. (шляхом направлення через поштове відділення даної позовної заяви (т. 1 а.с. 30), тому суд першої інстанції дійшов висновку про те, позовні вимоги в частині стягнення 5417,23 доларів США відсотків та 485,35 доларів США підвищених відсотків нараховані за період з 28.07.2009 р. по 10.07.2010 р. знаходяться за межами трирічного строку позовної давності, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

З огляду на вказане та беручи до уваги те, що представник відповідача звернувся до суду із заявою від 14.03.2016 р. щодо застосування строків позовної давності (т. 3, а.с. 104), тому суд першої інстанції дійшов висновку про те, вимоги позивача в частині стягнення 5417,23 доларів США відсотків та 485,35 доларів США підвищених відсотків нараховані за період з 28.07.2009 р. по 10.07.2010 р. задоволенню не підлягають.

Позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу даної квартири на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною предмета іпотеки для його подальшої реалізації в розмірі 915446,00 грн. в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 037-2915/840-0598 від 30.11.2007 року.

Частиною 6 статті 38 ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Згідно з ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Закону №898-IV реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої ЗУ "Про виконавче провадження" з дотриманням вимог цього Закону.

Згідно висновку експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи №238 від 20.01.2016 р. ринкова вартість об'єкта нерухомості - квартири, що має три кімнати, загальною площею 69,3 кв.м., житловою площею 38,4 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6, станом на час проведення дослідження визначена за порівняльним підходом, складає 915446 грн. (т. 2, а.с. 185-210)

Відповідно до ч.6 ст. 147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу.

Розглянувши висновок за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи №238 від 20.01.2016 р., суд першої інстанції вважав його обґрунтованим, а відтак дійшов висновку про те, що початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації має становити не менше 915446 грн.

Разом з тим, суд першої інстанції вважає такими що не ґрунтуються на вимогах закону та не приймаються до уваги заперечення відповідача щодо того, що у зв'язку зі смертю ОСОБА_9 - боржника, зобов'язання за кредитним договором припинилися, а відтак зобов'язання сторін які виникають з договору поруки та договору іпотеки також припинилися.

Так, статтею 526 ЦК України визначено загальні умови виконання зобов'язання, а саме: зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 ст. 608 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Судом встановлено, що зобов'язання ОСОБА_9 за кредитним договором забезпечено договором поруки від 30.11.2007 р., відповідно до якого ОСОБА_3 виступила поручителем та поручилася перед банком відповідати по зобов'язанням ОСОБА_9 по вказаному кредитному договору, та договором іпотеки від 30.11.2007 р., відповідно до якого ОСОБА_3 передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

Законом України «Про іпотеку» встановлено, що іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди); з інших підстав, передбачених Законом (стаття 17).

Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Отже, аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що, припинення зобов'язання можливе за умови його належного виконання, що проведено належним чином, а смерть боржника за кредитним договором, виконання якого забезпечено іпотекою, в тому числі у випадку коли боржник та іпотекодавець відмінний між собою, не є підставою для припинення іпотеки, якою може забезпечуватися виконання зобов'язання, що виникло до дати смерті боржника.

Таким чином, оскільки зобов'язання ОСОБА_9 за кредитним договором забезпечено договором іпотеки від 30.11.2007р., іпотекодавцем являється ОСОБА_3 - відповідач у справі, тому суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що правові підстави для висновку про припинення іпотеки у зв'язку зі смертю ОСОБА_9 відсутні, з чим також погоджується і колегія суддів..

Судом не взято до уваги посилання представника відповідача на те, що банк пропустив строк для звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки такі твердження суперечать нормам статей 257, 258, 599 ЦК України, а також статей 12, 17 ЗУ «Про іпотеку».

Так, відповідно до частини 1 статті 12 ЗУ «Про іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, при цьому в силу пункту 1 частини 1 статті 17 вказаного закону іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно пункту 6.1 договору іпотеки від 30.11.2007 р. цей договір підлягає нотаріальному посвідченню, набирає чинності з моменту такого посвідчення та діє до повного виконання зобов'язань за основним договором, що обумовлюють основне зобов'язання.

Оскільки основне зобов'язання не виконано строк дії іпотечного договору не закінчився, а відтак суд першої інстанції правильно вважає, що посилання представника відповідача на пропуск банком строку для звернення стягнення на предмет іпотеки, не ґрунтуються на вимогах закону.

Аналогічні правові позиції висловлені Верховним Судом України у постановах від 09.09.15 р. №6-939цс15 та від 17.02.2016 р. №6-31цс16.

Відповідно до частини 2 статті 360-7 ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Згідно ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає лексичному значенню відповідного слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови. Мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом України «Про мораторій», не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.

Таким чином суд першої інстанції також дійшов правильного висновку про те, що рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії ЗУ «Про мораторій» не підлягає виконанню.

Дану правову позицію висловлено Верховним судом України в постановах від 30 вересня 2015 року у справах №6-1825цс15 та №6-1494цс15., а також у даній справі.

З матеріалів справи вбачається, що нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1, загальною площею 63,9 кв.м., що належить ОСОБА_3, яке є предметом іпотеки, є постійним та єдиним житлом іпотекодавця, загальна площа такого нерухомого житлового майна не перевищує 140 кв. метрів, ним забезпечувався споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, а тому відповідно підпадає під дію положень вказаного закону. Враховуючи вказане, суд вважає за можливе відстрочити виконання рішення на час дії Закону України «Про мораторій».

Колегія суддів повністю погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині звернення стягнення за договором іпотеки та погашення заборгованості за кредитним договором за рахунок отриманих від продажу предмета іпотеки коштів в сумі 48132,74 доларів США, у тому числі для задоволення вимог по рішенню Ленінського районного суду м. Вінниці від 10.09.2009 р. по цивільній справі №2-5945/09 на загальну суму 326984,95 грн., а також відстрочення виконання судового рішення на час дії ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 р.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції в частині визначення в резолютивній частині рішення грошового еквівалента в національній валюті суми кредитної заборгованості, вираженої в доларах США.

В цій частині суд першої інстанції ухвалюючи таке рішення, виходив з того, що згідно з абз.2 п.14 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 N14 у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення, а тому суд дійшов висновку про зазначення в резолютивній частині рішення суду еквівалентну заборгованості саме станом на день ухвалення рішення (24.03.2016 р.).

Проте, колегія суддів не може в цій частині погодитись з такими висновками суду першої інстанції через неповно з'ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Так, частиною 1 статті 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Як вбачається із заяви ПАТ «Універсал Банк» про збільшення розміру позовних вимог (т. 3 а.с. 40-42) позивачем не ставилось вимог про зазначення суми боргу за кредитним договором №037-2915/840-0598 від 30.11.2007 року в гривневому еквіваленті.

Відповідно до вимог ч.ч.2,3 ст. 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Вимоги позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення боргу в доларах США відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 24.09.2014 року у цивільній справі № 6-145цс14, а також ч. 3 ст. 533 ЦК України та п. 12 постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

Так зокрема, згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 24.09.2014 року у цивільній справі № 6-145цс14, у силу положень статей 192, 533 ЦК України та статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини,- стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 39 ЗУ «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються зокрема загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки.

Оскільки судом встановлено, що кредит позивачем правомірно надавався в іноземній валюті і банк зазначив складові заборгованості за кредитом саме в іноземній валюті, та зважаючи на те, що відповідно до вимог статті 533 ЦК України гривневий еквівалент заборгованості по кредиту має визначатися виходячи з офіційного курсу саме на день платежу, а не на день ухвалення судового рішення, колегія вважає, що апеляційна скарга ПАТ «Універсал Банк» підлягає у такому випадку частковому задоволенню, а з резолютивної частини рішення в абзаці третьому слід виключити визначення грошового еквівалента в національній валюті суми кредитної заборгованості, вираженої в доларах США.

Зазначаючи в резолютивній частині рішення гривневий еквівалент, суд першої інстанції посилається на абз. 2 п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 року № 14, згідно якої у разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення. Однак, зазначена постанова не містить вказівки на зазначення гривневого еквіваленту саме в резолютивній частині судового рішення. Згідно абзацу 3 даної постанови с уд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті з правовідносин, які виникли при здійсненні валютних операцій, у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК, частина третя статті 533 ЦК; Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року N 15-9 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю").

Колегія суддів також вважає за необхідне звернути увагу на те, що відповідно до ст. 217 ЦПК України судом першої інстанції відстрочено виконання судового рішення на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року №1304-VIІ. Оскільки даний Закон своєї чинності не втратив та фактично судове рішення наразі не підлягає виконанню, тому недоцільним є ї зазначення у резолютивній частині рішення гривневого еквіваленту.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_3., що наведені на її обґрунтування, які фактично зводяться до незгоди з ухваленим районним судом по справі рішенням та його суб'єктивної переоцінки, в даному випадку є несуттєвими, не спростовують висновків суду і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які можуть бути підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового про відмову в задоволенні даного позову.

Таким чином, з урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ПАТ «Універсал Банк» підлягає частковому задоволенню, апеляційна скарга ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_3. - відхиленню, а судове рішення першої інстанції суду підлягає зміні на підставі п.п.1, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 10, 303, 307, 309, 314, 316, 319, 324, 360-7, ЦПК України, колегія суддів, -

вирішила :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 березня 2016 року змінити.

Виключити з резолютивної частини рішення в абзаці третьому визначення грошового еквівалента в національній валюті суми кредитної заборгованості, вираженої в доларах США.

В іншій частині рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 24 березня 2016 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : /підпис/ В.М. Медяний

Судді : /підпис/ О.В. Ковальчук

/підпис/ Т.Б. Сало

Згідно з оригіналом: