Рішення № 57805539, 12.05.2016, Вінницький районний суд Вінницької області

Справа № 128/3082/15-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

12 травня 2016 року місто Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області

В складі: головуючого судді Ганкіної І.А.

При секретарі: Шеванюк О.О.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон»» про визнання договору недійсним та стягнення коштів, -

Встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон»» про визнання договору недійсним та стягнення коштів, посилаючись на те що 01.08.2015р. він уклав з відповідачем ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» договір № 002698 фінансового лізингу з додатками. Згідно п. 1.1 укладеного договору фінансового лізингу (надалі договір) лізингодавець (відповідач) бере на себе зобовязання придбати предмет лізингу (автомобіль Chevrolet Aveo, зазначений у п. 3.1 договору та специфікації, що є додатком № 3 до договору) у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором. Предмет лізингу є власністю лізингодавця (п. 3.3 договору) та придбається ним на своє імя за договором купівлі-продажу у продавця автомобіля (п. 5.9 договору). Згідно ст. 11 договору позивач має право викупу предмету лізингу за окремим договором купівлі-продажу за умови сплати його повної вартості, а також інших заборгованостей, штрафних санкцій та збитків. Водночас згідно п. 5.1 договору предмет лізингу передається лізингоодержувачу у строк не більше 50 робочих днів з моменту сплати ним на рахунок лізингодавця авансового платежу (50% від вартості предмета лізингу), комісії за організацію у розмірі (10% від вартості предмета лізингу) та комісії за передачу предмета лізингу (3% від вартості предмета лізингу). Позивач вважає, що укладений договір не відповідає законодавству про фінансовий лізинг, нормам ЦК України та до нього включено положення, які порушують права споживача, що полягає в наступному: Всупереч вимогам Закону України «Про фінансовий лізинг» та норм ЦК України, у договорі і у специфікації відсутня обов'язкова для договору фінансового лізингу істотна умова щодо його предмету у обсягах, визначених законом. Так, згідно ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» до істотних умов договору лізингу відноситься умова про предмет лізингу, який згідно ч. 1 ст. 3 закону та ч. 1 ст. 807 ЦК України визначається як неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Згідно ч. 1 ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що відрізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивіалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками є незамінними.

Натомість у специфікації, що є додатком до договору, предметом лізингу визначено: марка Chevrolet, модель Aveo, у кількості 1, еквівалент 8747,06, ціна 200920 грн. Таке визначення предмету лізингу не відповідає поняттю індивідуально визначеної речі (рік випуску, колір, об'єм двигуна, індивідуальних технічних характеристик, індивідуальної комплектації, тощо), не містить вимог щодо якості предмету лізингу відповідно до ДСТУ, класифікаторів, технічних умов тощо). У спірному договорі відсутня обовязкова умова щодо індивідуальної визначеності предмета лізингу, прямо передбачена законодавством про фінансовий лізинг, і це є порушенням ст. 203 ЦК України. За чинним законодавством лізинговими платежами є платежі, повязані із користуванням предметом лізингу. Перелік лізингових платежів є вичерпним, у звязку з чим, договірні умови можуть містити лише такі лізингові платежі, які передбачені переліком, встановленим законом, сплата яких здійснюється у порядку, встановленому договором. Перелік встановлений законом та розширенню у договірному порядку не допускається. Водночас будь-яких інших платежів на користь лізингодавця, окрім лізингових, законодавством про фінансовий лізинг не передбачено. Між тим, відповідач включив до договірних умов платежі, які не є лізинговими так як не пов'язані із користуванням предметом лізингу та у додаток не передбачені переліком, встановленим у наведеній вище законодавчій нормі, та, чим вийшов за межі, передбачені законом для діяльності фінансового лізингу, що доводиться наступним:

Перелік та розрахунок лізингових платежів описаний у ст. 8 договору та містить, зокрема:

Перший лізинговий платіж (п. 8.2.1) який складається із:

- а) комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, повязані з підготовкою та укладенням договору («комісія за організацію») у розмірі 10% вартості предмета лізингу згідно додатку № 1 до договору;

- б) авансу ціни предмета лізингу, який розраховується як авансовий платіж, який визначений в додатку № 1 до договору;

- в) комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу як платіж, що покриває витрати лізингодавця повязані з організацією передачі предмета лізингу на користь лізингодавця. Розмір комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмету лізингу визначений в додатку № 1 до договору та складає 3% вартості предмета лізингу.

Другий лізинговий платіж(п. 8.2.3), який складається із:

- відшкодування частини вартості предмета лізингу;

- сплата відсоткової ставки за користування предметом лізингу;

- сплата комісії за супроводження договору.

При цьому, «Комісія за організацію» не передбачена ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», а відтак включена до договору безпідставно. Перш за все цей платіж не є лізинговим, так як не відповідає його поняттю, визначеному законом як плати за користування предметом лізингу. У розділі 2 договору «Визначення термінів» Комісія за організацію формулюється як «одноразова плата лізингогодержувачем лізингодавцю за перевірку, розгляд та підготовку документів для оформлення даного договору, моніторинг, систематизацію та аналіз даних, отриманих з різних джерел по всій території України, зустрічі та перемовини з дилерами та дистрибюторами на предмет придбання предмету лізингу, купівлю предмета лізингу, супроводження договору протягом усього строку його дії, та відшкодування інших витрат лізингодавця, що повязані із його виконанням (у тому числі не зазначені у договорі, але можуть виникнути в процесі його виконання)», а саме: Законом передбачений лише один вид лізингового платежу, що є винагородою за передачу у лізинг майна, і така винагорода окремо передбачена договірною умовою у складі першого лізингового платежу у вигляді «комісійної винагороди лізингодавцю за передачу предмета лізингу» (п.п. в) п. 8.2.1 ст. 8 договору), а тому «комісію за організацію» не можна віднести до цього виду винагороди. «Супроводження договору протягом усього строку його дії» у складі комісії за організацію спростовується аналогічною складовою другого лізингового платежу. Таким чином, із договірних умов вбачається подвійне включення до обовязків лізингоодержувача винагороди, що не передбачено законом та подвійної плати за «супроводження договору» тобто за одні й ті ж самі дії, не говорячи про те, що поняття «супроводження договору» є абстрактним, не передбаченим жодною нормою закону, перш за все, ч. 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», а у договірних умовах не розшифровано його зміст та вартість. Формулюючи зміст лізингових платежів, відповідач застосовує поняття, що мають протилежні значення як у загальновизначеному значенні так і у значенні, визначеному законодавством аванс визначає як відшкодування, винагороду як витрати. Крім того, подвійне включення до договору винагороди за укладання договору, що водночас не передбачено законодавством та за передачу у лізинг майна порушує принцип рівності сторін договору, так як збільшується передбачений законом обсяг обовязків лізингоодержувача, зокрема, по сплаті лізингових платежів, в той час як обовязки, які приймає на себе відповідач залишаються у обсязі, передбаченому законом. Відповідно до п.4 ч.1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» порушення рівності сторін договору є порушенням прав споживача.

Договірне формулювання дій відповідача, обумовлених обовязком лізингоодержувача сплатити комісію за організацію, як-то «моніторинг, систематизацію та аналіз даних, отриманих з різних джерел по всій території України, зустрічі та перемовини з дилерами та дистрибюторами на предмет придбання предмету лізингу, купівлю предмета лізингу», окрім абстрактності таких визначень, їх безпідставність в якості лізингового платежу, окрім викладеного вище, доводиться наступним: як позивач зазначив вище, фінансовий лізинг є фінансовою послугою, зміст якої визначено у законі та полягає у наданні у користування предмету лізингу за плату. Водночас спірний договір за своєю суттю єдоговором приєднання за визначенням згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України, оскільки його умови встановлені відповідачем у формулярі (стандартній формі), і договір міг бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Таким чином, визначення умов договору приєднання за законом віднесено до питань внутрішньої діяльності відповідача, дії щодо "організації та оформлення" такого договору не можуть вважатися послугою в розумінні ч. 1 ст. 901 ЦК України та п. 17 ст. 1 Закону України "Про захист прав споживачів", а отже, відповідач не може безпосередньо включати витрати на них в ціну договору та зобов'язувати споживача їх оплатити. штраф, як вид неустойки є способом забезпечення зобов'язання і стягується лише у випадку невиконання чи неналежного виконання боржником свого обов'язку. Штрафу за розірвання договору законом не передбачено. Однак, п. 12.12 договору не визначає, за невиконання якого договірного зобовязання застосовується «штраф», рівно як сума цього зобовязання та відсотки від нього, як-то передбачено законом. Сплачена позивачем «комісія за організацію» якраз є виконаним договірним зобовязанням з боку позивача. Водночас розірвання договору за бажанням лізингоодержувача є узгодженою сторонами договірною умовою. Тому використання лізингоодержувачем договірного права на розірвання договору не є порушенням зобовязання, у звязку з чим застосування неустойки у вигляді штрафних санкцій та неповернення сплаченого за договором суперечить нормам ЦК України. При цьому, розірвання позивачем договору не містить для відповідача будь-яких негативних наслідків для здійснення ним господарської діяльності, так як:

- «комісія за організаційні заходи, повязані з підготовкою та укладання договору» не є послугою та отримана відповідачем безпідставно, шляхом включення до договору умов, не передбачених законом, що обґрунтовано вище;

- аванс ціни предмета лізингу сплачується згідно договірних умов на придбання відповідачем у свою власність предмету лізингу і фактично, виходячи з договірних умов є привласненням відповідачем 20% авансового платежу під виглядом штрафу, законні підстави для якого відсутні та суперечить нормам ЦК України в частині визначення поняття штрафу та підстав його застосування.

Також включення до договору умов, за якими лізингоодержувач зобовязаний сплатити на користь лізингодавця не передбачені законом платежі (що надає підстави для визнання таких умов недійсними на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України), та ще й у невиправдано великому розмірі (10% від вартості предмета лізингу), які при розірванні договору не повертаються - є очевидно несправедливими договірними умовами

Водночас договірна умова, передбачена п. 12.12 договору в частині часткового повернення авансового платежу та неповернення комісії за організацію при розірванні договору прямо підпадає під поняття несправедливої умови, конкретно визначеної п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якого до несправедливих умовдоговору відноситься надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору.

Як вбачається із аналізу п. 12.12 договору на предмет його відповідності зазначеній нормі закону, то згідно останньої при розірванні договору позивач мав би отримати відповідну компенсацію, проте договірна умова навпаки, передбачає таку компенсацію для відповідача (причому у порушення ст. 549 ЦК України), що прямо суперечить закону та є конкретно визначеною ним несправедливою договірною умовою. Визнання недійсними зазначених позивачем у позові несправедливих умов договору, а також невизначеність у договорі предмету лізингу у передбачених законом обсягах зумовить і зміну інших, взаємопов'язаних з ними положень договору, так як за договірними умовами сплата комісії за організацію прямо пов'язана із наданням предмету лізингу у користування, який, у свою чергу не є визначеним та, відповідно прав та обовязків, відповідальності сторін, повязаних із таким користуванням, умов поставки, передачі, страхування тощо. Водночас за договором без сплати комісії за організацію предмет лізингу не надається, а за відсутності індивідуального визначення предмету лізингу фактично відсутній предмет договору, щодо якого у сторін виникають права та обовязки. На виконання договору позивачем було сплачено на користь відповідача 20292,92 грн., які на думку позивача підлягають поверненню.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав в межах позовних вимог та на підставах визначених у позові. Суду показав, що укладаючи угоду він розраховував на її належне виконання, та добросовістність надавача послуг. Однак в подальшому зрозумів, що його ввели в оману, так як з нього були стягнуті суми, які не передбачені законодавством про лізінг, чим було порушено його права споживача. В решті позов підтримав в межах заявленого. В подальшому позивач надав суду заяву про слухання справ у його відсутність, позов підтримує в повному обсязі, просить винести рішення, яким позов задоволити.

Відповідач ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» в судове засідання не зявилися, надали суду письмове заперечення, за яким в задоволені позову просили відмовити, та в запереченнях зазаначили, що 01.08.2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "ЕТАЛОН" та ОСОБА_1 було укладено договір фінансового лізингу № 002698. Відповідно до п. 1.1 Договору, лізингодавець зобов'язується придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі згідно з умовами цього договору. На виконання договору фінансового лізингу № 002698, позивач 01.08.2015 року, згідно з додатком № 1 до зазначеного договору, що є його невід'ємною частиною, сплатив 20 292,00 грн. - комісії за організацію, згідно п. 8.2.1 а ст. 8 договору. Згідно ч.ч. З, 4 ст. 203 Цивільного кодексу України, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин вчиняється у формі встановленій законом. Договір фінансового лізингу № 002698 вчинений у письмовій формі відповідно до

ч. 1 ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг", підписаний ОСОБА_1 добровільно на

кожному аркуші зазначеного договору, в якому передбачені усі істотні умови. Крім того 01.08.2015 року, в день підписання договору, позивач також написав заяву про те, що він уважно прочитав та зрозумів умови договору і отримав свій примірник договору разом з додатками №№ 1, 2, 3, а також ОСОБА_1 01.08.2015 р. підписав заяву (для фізичної особи) на отримання фінансового лізингу, в якій вказано про марку, модель, та вартість предмета лізингу, котрий він самостійно обрав. Цивільний кодекс України (ЦК України) у п. З ч. 1 ст. 3 прямо проголошує свободу договору однією з головних загальних засад цивільного законодавства. Крім цього, згідно статті 6 ЦК України, сторони мають право укласти договір, не передбачений цивільним законом, урегулювати у передбаченому законом договорі свої відносини, не врегульовані ним, а також відступити від положень закону і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Відповідно ст. 627 ЦК України встановлює, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні змісту такого договору, а ст. 628 ЦК України передбачає можливість укладення змішаних договорів, що складаються з елементів різних договорів. Крім цього, статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Позивач стверджує, що договір не містить істотних умов щодо предмета договору лізингу, так як предмет договору лізингу, а саме - транспортний засіб: Автомобіль Chevrolet Aveo - є річчю, яка не визначена індивідуальними ознаками. Таке твердження позивача не відповідає фактичним обставинам справи з огляду на наступне: Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" - істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї з сторін має бути досягнуто згоди. Вищевказані істотні умови договору, що визначені спеціальним законом, містяться в самому договорі та додатках до нього. Так, предмет лізингу визначений в п. 3.1 договору, додатках № 1, № 2 та № 3 до Договору, а також предмет лізингу позивачем був визначений у заяві на отримання фінансового лізингу від 01.08.2015р. Частиною 1 статті 3 Закону України «Про фінансовий лізин» встановлено, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесений відповідно до законодавства до основних фондів. Додатком № 3 від 01.08.2015р. до договору (Специфікація) зазначена марка та модель предмету лізингу. Згідно п. 1.3 Договору - замовлення предмету лізингу відбувається з моменту сплаті лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця авансового платежу у повному обсязі. Після того як лізингоодержувач виконав свої зобов'язання по додатку № 1 до логовору, лізингодавец зобов'язується придбати предмет лізингу та згідно з п. 5.1. логовору, після сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію; авансового платежу комісії за передачу предмета лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу та комісії за організацію на умовах викладених у п. 5.4 цього договору, також відшкодування платежів за реєстрацію та страхування предмета лізингу - передати предмет лізингу лізингоодержувачу. Відповідно до п. 5.6 договору, - лізингоодержувач зобов'язаний оглянути предмет лізингу в місці поставки протягом 3 (трьох) днів з моменту повідомлення його про адресу місц поставки. За результатами огляду в вищезазначений термін лізингоодержувач та лізингодавець підписують акт приймання-передачі.

Підписаний акт приймання-передачі має засвідчувати повне прийняття предмету лізингу лізингоодержувачем. У акті приймання-передачі зазначаються усі індивідуальні ознаки предмета лізингу, а саме: найменування, тип, марка, модель, заводський номер, номер двигуна, колір і таке інше. Зазначене свідчить, що п. 3.1 договору «предмет лізингу» не порушує чинного законодавства України та не суперечить нормам Закону України «Про фінансовий лізинг», а транспортний засіб: Автомобіль Chevrolet Aveo - є річчю, яка визначена індивідуальними ознаками і тому може бути предметом договору лізингу. У зв'язку з вищенаведеними фактами спірний договір містить усі істотні умови передбачені чинним законодавством України.

Крім вищевказаних істотних умов договір містить й інші умови, що не суперечать вимогам чинного законодавства України, а тому відсутні правові підстави для визнання спірного договору недійсним, у зв'язку з відсутністю у ньому істотних умов, зокрема, предмету договору. Позивач стверджує, що п.п. 8.2.1 п 8.2 договору вийшов за межі, передбачені Законом для діяльності фінансового лізингу, оскільки комісійна винагорода лізингодавця за організаційні заходи, повязані з підготовкою та укладанням договору не передбачено ст. 16 ЗУ «Про фінансовий лізинг», але це не відповідає дійсності та суперечить вищевказаному закону. Комісія за організацію договору відноситься до інших витрат, що безпосередньо повязані з виконанням договору лізингу. Ч. 2 ст. 16 Закону встановлено, що лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг

майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Свобода визначення змісту договору регламентується виходячи з концепції застосування імперативних та диспозитивних норм закону. Імперативні норми застосовуються незалежно від волі сторін, а використання диспозитивних є предметом їхньої автономної волі, тобто розсуду. Таким чином, позивач і відповідач при укладанні договору, на основі вільного волевиявлення, узгодили всі умови та пункти договору, які в силу положень статті 629 ЦК України є обов'язковими для виконання сторонами. Щодо тверджень позивача про те, що умовами договору не передбачено право

лізингодавця не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі його відмови

укласти або виконати договір, то такі твердження є помилковими та не відповідають дійсності, оскільки таке право позивача умовами договору передбачено п. 12.12 ст. 12 договору, відповідно до якого - у випадку розірвання даного договору лізингоодержувачем до підписання акта приймання-передачі предмета лізингу, лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20% від сплаченої суми авансового платежу. Як вбачається зі змісту вказаного пункту договору позивач отримує компенсацію у зв'язку з його розірванням, а саме - відповідач повертає сплачені позивачем кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20% від сплаченої суми авансового платежу. Крім того, право позивача розірвати договір фінансового лізингу передбачено п. 3 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг", відповідно до якого лізингоодержувач має право вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках.

Враховуючи вищевикладене, вбачається, що право позивача на розірвання договору передбачено як спеціальним законом, так і самим договором, а тому вищезазначені твердження позивача вдповідач вважає безпідставними. Щодо тверджень позивача про те, що умови договору є несправедливими та такими, що суперечать принципу добросовісності і створюють істотний дисбаланс прав та обов'язків, відповідач зазначає, що в укладеному між сторонами договорі фінансового лізингу № 002698 від 01.08.2015 року не містяться несправедливі умови, а тому твердження позивача про наявність таких умов у договорі є необгрунтованим та такими, що не відповідають дійсності. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", - Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо проаналізувати умови договору то вбачається, що у даному випадку не відбулося дисбалансу договірних прав між сторонами чи порушення принципу добросовісності і створюють істотний дисбаланс прав та обов'язків, оскільки у договорі немає обов'язків лізингоодержувача, які спричиняють чи могли спричинити шкоду останньому. Умови договору є прозорими і відповідають чинному Законодавству України. Договір, укладений між сторонами не містить несправедливих умов, тому не може бути визнаний судом недійсним. Згідно ст. 638 Цивільного кодексу України, - договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Відповідно до ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України, - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідно до ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Також, 01.08.2015 року, в день підписання договору, позивач написав заяву про те, що він уважно прочитав та зрозумів умови договору, а також ОСОБА_1 01.08.2015 року підписав заяву (для фізичної особи) на отримання фінансового лізингу, в якій вказано про марку, модель, та вартість предмета лізингу, котрий він самостійно обрав. Тумачення позивачем п. 12.11 договору як обмеження принципів справедливості, розумності, при наявності беззаперечних доказів про те, що лізингоодержувач розумів зміст договору, бажав отримання результату за вказаним договором та усвідомлював настання правових наслідків в разі його невиконання - є ні що інше, ніж суперечення самій природі справедливості та розумності як принципів в цивільному праві. Стосовно принципу добросовісності, то одним із проявів цього принципу містить класичне правило добросовісності в договірних зобов'язаннях, згідно з яким боржник несе обов'язок виконати зобов'язання добросовісно, з урахуванням звичаїв цивільного обороту. Більше того, за невиконання зобов'язань по договору, наявність відповідальності передбачає Цивільний кодекс України, при чому її величину надає на розсуд сторонам при укладенні договору. Проте, максимально можливий розмір відповідальності споживача передбачено п. 5, ч. 2, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», в якому, серед іншого, зазначено, що встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором - є несправедливою умовою договору. В договорі, в п. 12.11 зазначено, що у випадку розірвання даного договору лізингоодержувачем до підписання акта приймання - передачі предмета лізингу, лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20% від сплаченої суми авансового платежу. В такому випадку комісія за організацію даного договору лізингоодержувачу не повертається. Отже, в даній ситуації, з сторони, що порушила умови, по договору стягується: - 10% комісія за організацію; 20% від сплаченої суми авансового платежу чи його частини. Таким чином, навіть якщо лізингоодержувач сплатив у повній мірі авансовий платіж, при порушенні ним умов договору, до нього можливе застосування лише 20% від ціни предмету лізингу, що відповідно до п. 5, ч. 2, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не підпадає під визначення несправедливих умов будь-якого договору. Враховуючи те, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч.3 ст. 509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві, - однак позивачем не доведено про одночасну наявність таких ознак, а тому відповідач вважає, що підстави для визнання договору фінансового лізингу недійсним. Щодо відсутності у договорі істотного дисбалансу прав та обоє 'язків - зазначені у договорі права та обов'язки сторін, їх кількість не суперечить положенням ст.ст. 10, 11 Закону України «Про фінансовий лізинг», де визначено загальні права та обов'язки лізингодавця і лізингоодержувача. Крім того, у ч. 3 ст. 10 та у ч. 4 ст. 11 зазначеного Закону вказано, що лізингодавець, лізингоодержувач можуть мати інші права та обов'язки відповідно до умов договору лізингу, цього Закону та нормативно-правових. Твердження позивача про позбавлення можливості запропонування внесення будь-яких змін до договору є лише припущенням та не може бути взято судом до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, які могли б підтверджувати факт пропонування позивачем внесення таких змін до договору. Отже, позов ґрунтується на припущеннях, спрямований на наведення необ'єктивних тлумачень, що суперечать чинному законодавству України, тому відповідач просить в задоволені позову відмовити. Слухання справи за заявою просять проводити у відсутність представника відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, врахувавши пояснення позивача, позицію відповідача викладену у письмовій заяві, оцінивши докази в їх сукупності, дійшов до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом є встановленим, що 01 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» було укладено договір фінансового лізингу № 002698 (а.с.8-19).

Як вбачається з додатку № 1 до Договору фінансового лізингу № 002698 від 01.08.2015 року, вартість предмета лізингу складає 200920,00 грн. (а.с.20).

Відповідно до додатку № 2 до Договору фінансового лізингу № 002698 від 01.08.2015 року, встановлено графік сплати лізингових платежів (а.с.21).

Згідно додатку № 3 до Договору фінансового лізингу № 002698 від 01.08.2015 року, відповідач взяв на себе зобовязання придбати предмет лізингу - автомобіль «Chevrolet Aveo», без визначення предмету лізингу, що відповідають поняттю індивідуально визначеної речі (рік випуску, колір, об'єм двигуна, індивідуальних технічних характеристик, індивідуальної комплектації, тощо) (а.с.22).

Зазначені додатки оглянуто у судовому засіданні та копії приєднано до матералів справи.

На виконання договору фінансового лізингу позивачем ОСОБА_1 було сплачено на користь відповідача 20292.92 грн., що підтверджується копією квитанції № 0.0.416870858.2 від 01.08.2015 року (а.с.23). Аналізуючи зміст даного договору, суд встановив, що як вбачається з п. 3.5 Договору, лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

Згідно з п. 1.3 вище вказаного Договору фінансового лізингу, лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу (Chevrolet, модель Aveo), зазначений у п. 1.1 договору та специфікації, що є додатком № 2 до договору у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених договором.

Проте, в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Крім того, всупереч вимогам Закону України «Про фінансовий лізинг» та норм ЦК України, у договорі і у специфікації відсутня обов'язкова для договору фінансового лізингу істотна умова щодо його предмету у обсягах, визначених законом.

Згідно ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» до таких істотних умов договору лізингу відноситься умова про предмет лізингу, який згідно ч. 1 ст. 3 закону та ч. 1 ст. 807 ЦК України визначається як неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. Згідно ч. 1 ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що відрізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивіалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками є незамінними.

Відповідно до частини 1ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг»лізингоодержувач має право: обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю; відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, специфікаціям; вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках; вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу.

У пунктах 3.1 і 3.2 договору зазначено, що предметом лізингу по договору є автомобіль Chevrolet Aveo, вартість якого вказана у додатку № 1: 200920,00 гр. (а. с. 21). Специфікація у додатку № 3 до договору містить лише: марку автомобіля Chevrolet Aveo, кількість 1, еквівалент 8747,06, ціна200920,00 гр. (а. с. 22). Індивідуальними ознаками автомобіля, зокрема, являються: марка, модель, тип, обєм двигуна, тип пального, колір, дата випуску, вартість тощо. Зі змісту договору і додатку № 3 до нього (специфікація) вбачається, що предмет фінансового лізингуавтомобіль, не визначений, оскільки відсутні його технічні й індивідуальні характеристики, рік випуску, продавець тощо. Отже, укладений сторонами договір фінансового лізингу не містить обовязкових істотних умов договору, оскільки він не містить таких індивідуальних ознак автомобіля, який наділений тільки йому властивими ознаками, що вирізняють цей автомобіль із поміж інших однорідних авто. Пунктом 8 договору передбачені лізингові платежі, які складаються із: першого лізингового платежу (пункт 8.2.1), періодичного авансового платежу ціни предмета лізингу (пункт 8.2.2) і другого лізингового платежу (пункт 8.2.3). Перший лізинговий платіж (пункт 8.2.1.) складається із: комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, повязані з підготовкою та укладенням цього договору (надалі«комісія за організацію», яка розраховується у додатку № 1 до договору; авансу ціни предмета лізингу, який розраховується як авансовий платіж, який визначений у додатку № 1 до договору; комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу, як платіж, що покриває витрати лізингодавця повязані з організацією передачі предмета лізингу на користь лізингоодержувача, визначений в додатку № 1 до договору. Періодичний авансовий платіж ціни предмета лізингу (пункт 8.2.2) вираховується за формулою: ПАП = АП : ТС, де ПАПперіодичний авансовий платіж; АПавансовий платіж, ТСтермін сплати авансового платежу. Другий лізинговий платіж (пункт 8.2.3) складається з періодичних лізингових платежів, кількість яких відповідає кількості періодів лізингу, зазначених у додатку № 2 до договору. Періодичний лізинговий платіж складається з: відшкодування частини вартості предмета лізингу; сплата відсоткової ставки за користування предметом лізингу (вказаної в додатку №2 до договору); сплата комісії за супроводження договору (розмір комісії вказано в додатку № 2 до договору. У випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів, лізонгодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобовязаний прийняти такі зміни (пункт 8.3 договору). Лізингодавець може письмово повідомити лізингоодержувача про суму лізингового платежу, що належить до сплати згідно з цим договором, до чергової дати платежу (пункт 8.4 договору). Коригування розмірів лізингових платежів, у випадках, передбачених цим договором, не призводить до збільшення загальної вартості предмета лізингу. Відповідно також не збільшується і частина лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості предмета лізингу. Зазначене коригування індексує частину лізингових платежівкомісію (винагороду) лізингодавцю в частині витрат на фінансування предмету лізингу (пункт 8.8 договору). Пунктом 2.1 договору термін «авансовий платіж» визначений як сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, в розмірі вказаному у додатку № 1 до договору, сплачена лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця до дати передачі предмета лізингу; дата платежу означає дату сплати лізингоодержувачем будь-якого лізингового платежу, визначеного в додатку № 1 та № 2 до цього договору. У додатку № 1 до договору вартість предмета лізингу вказана у розмірі 200 920,00 гр., відсоток платежу (з урахуванням посилання договору у п.2.1 на додаток № 1)50,00 %, авансовий платіж 100460,00 гр.; щомісячний платіж 8371,67 гр., комісія за організацію (10 %)20092,00 гр., комісія за передачу (3 %) 6027,60 гр. (а. с. 20). У цьому ж додатку № 1 період лізингу зазначений12, погашення вартості предмета лізингупо 8371,67 гр., всього 100460,00 гр. (а. с. 20). Пунктом 1.2 договору визначено строк користування лізингоодержувачем предметом лізингу, який складається з періодів (місяців) згідно з графіком сплати лізингових платежів (додаток № 2 до договору) та починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу за формою встановленою лізингодавцем. Пунктом 2.1 договору визначено поняття графіка сплати періодичних лізингових платежівце додаток № 2 до договору, в якому визначається строк лізингу, графік платежів (розмір лізингових платежів після отримання предмету лізингу, періодичність сплати лізингових платежів). У додатку № 2 до договору зазначена вартість предмета лізингу200920,00 гр., авансовий платіж50,00 %, сума авансу100460,00 гр., викупна вартість 3014,00 гр., відсоткова ставка12,50 %, комісія5,00 %, період лізингу60 місяців, щомісячний платіж 2523,78 грн. Також у додатку № 2 міститься графік сплати періодичних лізингових платежів, у якому відображено: період лізингу 60 місяців, погашення вартості предмета лізингупочинаючи із суми 1058,74 гр. і закінчуючи сумою 2487,50 гр.; погашення відсотківпочинаючи із суми 1046,46 гр. і закінчуючи сумою 25,91 гр.; комісія 418,58 грн. (а. с. 21). У пункті 2 договору фінансового лізингу, який дає визначення термінів, зазначено, що предметом лізингу є транспортний засіб, зазначений в п. 3.1 договору (автомобіль, сільськогосподарська техніка, навісне обладнання, механізми та інше), що підлягає обовязковій державній реєстрації; специфікаціядодаток № 3 до договору, в якому визначаються певні особливості предмета лізингу (марка, модель, вартість).

Визначаючись щодо заявлених вимог, також суд враховує, що відповідно дост. 806 ЦК Україниза договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій сторін (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі) (частина 1). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, повязаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Поняття фінансового лізингу надається устатті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», який являє собою вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Пунктом 1.1 договору відповідач взяв на себе зобовязання придбати і передати позивачу майноавтомобіль, тобто даний договір є договором непрямого лізингу. Відповідно до частини 1ст. 807 ЦК Україниі частини 1ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг»предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів. За положеннями ч. 1ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу. Тому, визначення особи продавця є обовязковою, що в договорі є відсутнім.

Таким чином, оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, то пункт 3.5 Договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності та ін. суперечить положеннямст. 808 ЦК Українищодо солідарної відповідальності продавця і лізингодавця, і водночас це обмежує права споживача на захист і отримання відшкодування у передбачених законом випадках. Отже, такі умови договору не відповідають вимогам ст.203 ЦК України та є несправедливими.

Договором фінансового лізингу у пункті 4.3 визначені права лізингодавця. Пунктом 4.3.5 договору надано право лізингодавцю на розірвання договору в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем умов цього договору, при цьому, лізингодавець не зобовязаний завчасно повідомляти лізингоодержувача про розірвання даного договору.

Пунктом 4.3.6 надано права лізингодавцеві в односторонньому порядку розірвати даний договір у випадку неможливості продавця здійснити продаж та/або поставку предмета лізингу, який визначив лізингоодержувач, по причинам, які не залежать від лізингодавця. У такому випадку лізингодавець повертає лізингоодержувачу кошти на умовах пункту 12.12 цього договору.

Також з пункту 5.4 договору вбачається, що розмір комісії за організацію та комісії за передачу предмета лізингу встановлюється в додатку № 1. У разі збільшення вартості предмета лізингу до моменту його замовлення лізингодавцем, відповідно до п.1.3 цього договору, лізингоодержувач повинен одноразово сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем з метою відповідності відсоткового розміру авансового платежу визначеного в додатку № 1 до цього договору фактичній вартості предмета лізингу на момент його купівлі у продавця, а також одноразово сплатити різницю комісії за організацію до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем. У разі зменшення вартості предмета лізингу на момент його передачі лізингоодержувачу різниця комісії за організацію поверненню не підлягає. В такому випадку остаточна вартість предмета лізингу та поточні лізингові платежі будуть розраховані, визначені та встановлені в додатковій угоді до даного договору.

Згідно пункту 12.11 договору у випадку розірвання даного договору лізингоодержувачем до підписання акта приймання-передачі предмета лізингу, лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20 % від сплаченої суми авансових платежів. В такому випадку комісія за організацію даного договору лізингоодержувачу не повертається.

Такі умови договору беззаперечно є несправедливими з огляду на те, що наслідком розірвання договору з ініціативи лізингодавця є неотримання транспортного засобу лізингоодержувачем, та ще й при цьому понесення ним неоправданих витрат: утримання штрафу у розмірі 20 % від сплаченого авансового платежу і повне неповернення йому сплаченої суми комісії за організацію.

Частинами 1, 2 , 3ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів»передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Відповідно достатті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (частина 1). Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача (частина 2). Несправедливими є, зокрема, умови договору про установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору (пункт 10 частини 3). Наведений у частині 3 статті 18 Закону перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним (частина 4).

Дані положення відображені і у положеннях Хартії захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ОСОБА_2 Європи від 17 травня 1973 року N 543, якою зокрема, передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача. Як вбачається із матеріалів справи укладений сторонами 01 серпня 2015 року договір фінансового лізингу є досить обємнимна 12 аркушах мілким шрифтом; є юридично складним і утрудненим для одноразового сприйняття при читанні, у звязку з чим для його прочитання, детального вивчення і зрозуміння його положень потребується досить тривалий проміжок часу. Позивач по справі не має юридичної освіти, тобто являється юридично необізнаним, у тому числі із таким видом договору як фінансовий лізинг, при укладенні договору потребував певного часу для ознайомлення із умовами цього договору, якого представник компанії йому не надала. Такі обставини не були враховані представником компанії при укладенні договору фінансового лізингу, яка діяла на підставі довіреності № 912. Відповідно до правил пункту 2 частини 6статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Крім того, як вбачається з п. 6.4 договору, лізингодавець звільняється від відповідальності стосовно будь-яких претензій, вимог або проваджень проти лізингодавця як власника предмета лізингу щодо будь-якого травмування, смерті, пошкодження або втрати, спричинених навколишньому середовищу, юридичним або фізичним особам або майну, що пов'язано з володінням, експлуатацією, транспортуванням та ін. предмета лізингу.

Але, на підставі п. 10.3 договору, страхування предмета лізингу здійснюється за рахунок споживача, але на користь лізингодавця.

Пунктом 8.13 договору встановлено, що у разі зміни розміру лізингових платежів, сторони укладають відповідну додаткову угоду до основного договору та підписують акт коригування вартості предмета лізингу. При цьому, передбачено, що у разі відмови споживача від підписання такої додаткової угоди, лізингодавець має право розірвати договір в односторонньому порядку, вимагати повернення предмета лізингу, а вже сплачені споживачем лізингові платежі поверенню не підлягають. Таким чином, позивачу як споживачу фактично не надається можливість відмовитися від зміни (збільшення) розміру лізингових платежів відповідачем в процесі виконання договору, а за таку відмову встановлена відповідальність у вигляді розірвання договору відповідачем і неповернення вже сплачених платежів.

До істотних умов договору лізингуЗакон України «Про фінансовий лізинг»відносить умову про лізингові платежі, які, згідно ч. 2ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Перелік лізингових платежів є вичерпним. Умовами договору передбачені такі лізингові платежі (ст. 8 договору): перший лізинговий платіж, який складається із: комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням договору («комісія за організацію»); авансу ціни предмета лізингу; комісію за передачу предмета лізингу. Крім того, позивач зобов'язується за договором сплачувати «другий лізинговий платіж» (п. 8.2.3 ст. 8 договору), який складається з: відшкодування вартості предмета лізингу; сплати відсоткової ставки за користування предметом лізингу; сплати комісії за супроводження договору. Таким чином, як вбачається із наведених договірних умов, складові першого лізингового платежу - «комісія за організацію» та «аванс ціни предмету лізингу» - виходять за межі переліку таких платежів, передбачених законом. Розділом 12 договору «Відповідальність сторін і порядок повернення предмета лізингу» встановлена відповідальність споживача перед лізингодавцем за невиконання будь-яких умов договору, і водночас відсутня така відповідальність лізингодавця перед споживачем, що створює значну перевагу у правах лізінгодавця над правами та обов»язками лізінгоотримувача.

Так, пунктами 12.1-12.12 договору стосовно лізингоодержувача встановлена відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій, одностороннього розірвання договору лізингодавцем, відшкодування збитків, повернення предмета лізингу. Споживач же позбавлений можливості захистити свої права та інтереси у випадку порушення відповідачем умов договору.

Згідно п. 12.11 договору, у випадку розірвання даного договору лізингоодержувачем до сплати останнім на рахунок лізингодавця авансового платежу, лізинговадець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору в сумі 20 % від сплаченої суми авансових платежів. В такому випадку комісія за організацію даного договору лізингоодержувачу не повертається.

Відповідност. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», до несправедливих умов договору відноситься надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору.

Отже, положення розділу 12 договору є несправедливими, оскільки встановлюють жорстку відповідальність за порушення умов договору лише споживача, усувають відповідальність відповідача, не надають право споживачу вимагати дострокового розірвання договору, передбачають покладення на споживача штрафу за дострокове розірвання договору, і надають відповідачу право не повертати суму комісії за організацію договору у випадку дострокового розірвання договору споживачем.

Відповідно, виходячи з аналізу змісту договору лізингу, суд вважає доведеним включення відповідачем у договір несправедливих умов. Згідно ч.ч 5, 6ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому. Згідно положеньстатті 19 Закону України «Про захист прав споживачів»нечесна підприємницька практика забороняється (частина 1).

Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною (частина 1).

Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що, якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману, зокрема, стосовно: ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг (пункт 3).

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

У частині третій зазначеної статті міститься перелік форм підприємницької діяльності, заборонених як таких, що вводять в оману, який

не є вичерпним.

Відповідач, укладаючи із позивач договір фінансового лізингу, ввів його в оману, приховавши призначення першого платежукомісії за організацію в сумі 16180 гр. під платіж за договором, який за умовами договору не повертається за любих випадків і не являється сплатою першого платежу по договору.

Відповідно до ч. 1ст. 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першоютретьою, пятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу.

На підставіст. 216 ЦК Українинедійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи характер і суть правовідносин, що склалися між сторонами, як це вбачається із наведених вище і встановлених судом обставин, і зважаючи на те, що за обставинами справи, умови спірного договору є несправедливими та непрозорими, унаслідок чого утворився дисбаланс договірних прав і обов'язків на шкоду споживачеві, а ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» не надало належних та допустимих доказів на підтвердження обґрунтованості визначеної комісії в розмірі 10% вартості предмета лізингу лише за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням цього договору чи спричинених на цій стадії виконання договору збитків при його розірванні, що унеможливлюють повернення сплачених позивачем грошових коштів, суд вважає, що є достатні правові підстави для задоволення позову. Сплата 10% від вартості предмета лізингу в сумі 20092,00грн., лише за організаційні заходи пов'язані з підготовкою та укладенням договору, є тією обставиною, при роз'ясненні якої договір укладений не був би, як такий що не відповідає принципу справедливості, а його розмір є неспівмірним з затратами лізингодавця при укладенні договору, оскільки за вчинення лізингодавцем інших дій на виконання договору, передбачені інші платежі, які належить сплатити лізингоодержувачу.

Відповідно дост.13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантованост. 55 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, яка набрала чинності для України з 11.09.1997 року і відповідно дост.9 Конституції Україниє частиною національного законодавства, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом.

Зокрема, у п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У п.26 рішення ЄСПЛ у справі "Надточій проти України" та п.23 рішення ЄСПЛ у справі "Гурепка проти України №2" наголошується на принципі рівності сторін - одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.

В силуст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(Рим, 4 листопада 1950 р., ратифікована Україною 17 липня 1997 р.) кожна людина, права і свободи якої, викладені у цій Конвенції, порушуються, має ефективний засіб захисту у відповідному національному органі.

Стаття 26 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ратифікованоїУказом Президії Верховної ОСОБА_2 Української РСР N 2148-VIII від 19.10.73 року; статті 7, 17 Загальної декларації прав людини прийнятої і проголошеної резолюцією 217 A (III) Генеральної ОСОБА_2 ООН від 10 грудня 1948 року визначають, що всі люди рівні перед законом і мають право, без будь-якої різниці, на рівний їх захист законом. Кожна людина має право володіти майном як особисто так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободє попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Відповідно до ч.1ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1ст.15 ЦК України).

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, в судовому засіданні досліджено кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 Постанови ПВС України від 12.06.2009 року №2 "Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції").

Частиною 3 ст.10, ст.ст.57 - 60 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Засобами доказування у цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами ч.1ст. 179 ЦПК України, предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Згідно з п. 6 ч. 1ст. 3 ЦКУкраїнизагальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

При вирішенні даного цивільно - правового спору суд також враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Суд вважає за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, нарішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004у справі № 1-33/2004. Враховуючи вищевказане, оцінивши всі докази та обставини зазначені вище, суд вважає доведеним несправедливість умов викладенихз у договорі лізинку від 01.08.2015 року № 002698, а договір таким, що підлягає до визнання недійсним.

За вимогами ст. 216 ЦК України, суд вважає за необхідне застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з відповідача на користь позивача сплачену ним суму комісії за організацію договору в розмірі 20092,00 грн.

Керуючись ст.ст.203,215, 806,807 Цивільного Кодексу України, ст.ст.15,19,21,22 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст.ст.11,15,59,60,203,209,213,214,223 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задоволити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу №0026998 від 01.08.2015р. укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон»».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон»» (юридична адреса м.Київ-133, вул.Кутузова,18/7 к.613, код ЄДРПОУ 38865527) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації смт. Вороновиця, вулЛеніна,3, Вінницького району та області, ід.код НОМЕР_1), внесені за договором фінансового лізингу №0026998 від 01.08.2015р. кошти в сумі 20292,92 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон»» (юридична адреса м.Київ-133, вул.Кутузова,18/7 к.613, код ЄДРПОУ 38865527) на користь держави судовий збір в сумі 487,20 грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький районний суд шляхом подачі апеляційної скарги на протязі 10 діб з моменту винесення рішення.

Суддя: