Ухвала суду № 57801835, 20.05.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4129/16 Справа № 202/22107/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Слюсар Л. П. Доповідач - Осіян О.М.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2016 року м. Дніпропетровськ

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Осіяна О.М.,

суддів - Глущенко Н.Г., Пищиди М.М.,

за участю секретаря - Сахарова Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк»

на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 березня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до Публічного акціонерного товариства «АКЦЕНТ-БАНК», ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

встановив:

ПАТ КБ «ПриватБанк» просив стягнути із ОСОБА_2 заборгованість на свою користь за кредитним договором № HAU4SE00000454 від 18.08.2005 року у розмірі 41 869 грн. 51 коп.; з ПАТ «Акцент - банк», ОСОБА_2 солідарно на свою користь заборгованість у розмірі 10 000 грн., із ОСОБА_2 на свою користь стягнути витрати на юридичну допомогу у розмірі 3 200 грн. та судовий збір.

В обґрунтування позову зазначив, що відповідно до кредитного договору № HAU4SE00000454 від 18.08.2005 року відповідач ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 10 000 грн. зі сплатою за користування ним відсотків у розмірі 24% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 17.08.2007 року. Проте, в порушення умов договору ОСОБА_2 зобов'язання належним чином не виконала, що стало підставою для звернення до суду.

Вимоги до відповідача ОСОБА_2, були забезпечені укладанням із відповідачем ПАТ "А-Банк" договору поруки № 167 від 20.10.2010 року у зв'язку з чим вони є солідарними відповідачами за пред'явленим до стягнення боргом.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 березня 2016 року у задоволенні позовудо ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.

Провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості - закрите

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову суд першої інстанції посилався на положення ст. 251, 256, 257, 261, 264, ч.4 ст.267, ст.554, 1054 ЦК України.

Суд встановив, що 18.08.2005 року між відповідачем ОСОБА_2 та ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») був укладений кредитний договір № HAU4SE00000454, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 10 000 грн. зі сплатою за користування ним відсотків у розмірі 24 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 17.08.2007 року.

Вимоги до ОСОБА_2 були забезпечені шляхом укладання із ПАТ "А-Банк", договору поруки № 167 від 20.10.2010 року. Відповідно до цього договору поруки ПАТ «Акцент-банк» зобов'язався солідарно із боржником відповідати перед банком за виконання зобов'язань за кредитним договором № HAU4SE00000454 від 18.08.2005 року, розмір відповідальності 10 000 грн. Строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється протягом п'яти років.

Як вказав позивач, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_2 умов кредитного договору № HAU4SE00000454 від 18.08.2005 року заборгованість за нею станом на 18.02.2013 року склала 51 869 грн. 51 коп., яка складається із наступного: 2 355 грн. 39 коп. - заборгованість за кредитом; 17 292 грн. 66 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 894 грн. 17 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 31 327 грн. 29 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.

Аналізуючи спірні правовідносини, суд врахував вимоги ч. 1 ст. 509, ст. 526, 554, 610, 612, 1054 ЦК України.

Судом встановлено, що рішенням Великобурлуцького районного суду Харківської області від 26.10.2007 року по цивільній справі № 2-291/2007 р. за позовом ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором кредиту - позовні вимоги задоволено. Із ОСОБА_2 стягнуто на користь ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за договором кредиту № HAU4SE00000454 від 18.08.2005 року в розмірі 6 987 грн., що складається з наступного: заборгованість за кредитом - 4352,35 грн.; заборгованість за процентами за користування кредитом -1595,31 грн.; заборгованість по комісії за користування кредитом - 247,17 грн.; пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором - 247,17 грн. та судові витрати 99 грн. 87 коп. Рішення набрало законної сили 06.11.2007 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справі, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Постановою ВДВС Великобурлуцького РУЮ від 13.12.2010 року закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-291/07 від 17.12.2007 року, стягнуто із ОСОБА_2 на користь ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за договором кредиту № HAU4SE00000454 від 18.08.2005 року в розмірі 6 987 грн. та судові витрати 99 грн. 87 коп.

У відповідності до роз'яснень п.17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішені спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року №5 наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України, однак про стягнення яких банк з уточненим позовом до суду не звернувся.

Згідно до ст.212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному і об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів.

Заперечуючи проти позову відповідач та представник відповідача просили суд застосувати до позовних вимог позивача наслідки пропуску строку позовної давності.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно правової позиції Європейського суду з прав людини, висвітленої в рішенні «Стаббініс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року, строк позовної давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і остаточність, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийняті судами рішень щодо подій, що мали місце в далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми.

Тому суд правильно застосував положення ст. 257,261, ч.4 ст.267 ЦК України та вказав, що несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року №6-116цс13, та постанові Верховного суду України по справі 6-31 цс15, які згідно зі ст.360-ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України.

Суд зазначив, що кредитний договір був укладений 18.08.2005 року, строк дії договору до 17.08.2007 року, при цьому відповідачем останній раз проводилося погашення заборгованості по кредитному договору 24.10.2007 року, що підтверджується виписками по рахунку, однак постановою ВДВС Великобурлуцького РУЮ від 13.12.2010 року було закінчено виконавче провадження із примусового виконання виконавчого листа № 2-291/07 від 17.12.2007 року та стягнуто із ОСОБА_2 на користь ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за договором кредиту № HAU4SE00000454 від 18.08.2005 року в розмірі 6 987 грн.

А із позовом банк звернувся до суду у березні 2013 року.

Стосовно вимог ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" щодо стягнення суми із ПАТ «Акцент-Банк» за договором поруки, то суд посилався на положення до ч. 1, 2 ст. 15, ст. 16 ЦПК України, та зазначив, що позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" стосовно стягнення суми із ПАТ "Акцент-Банк" за договором поруки витікають із відносин, які виникли на підставі договору укладеного між юридичними особами, а тому такі вимоги не можуть бути розглянутими в порядку цивільного судочинства.

Така правова позиція узгоджується з висновками, викладеними в постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року по справі №6-74515 та від 08 листопада 2015 року №6-1737цс15, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Отже, провадження у справі за позовними вимогами ПАТ КБ "ПриватБанк" до ПАТ "Акцент-Банк" про стягнення заборгованості за договором поруки суд закрив.

Не можуть бути підставою для скасування рішення суду та задоволення позову доводи апеляційної скарги про те, що закінчення строку договору не звільняє сторін від відповідальності; оскільки зобов'язання не виконане, а тому правовідносини сторін тривають.

Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межа якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу.

Частиною 4 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до вимог ч.1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Статтями 253,254 ЦК України визначено початок перебігу строку та закінчення строку, а ч.1 ст.261 ЦК України початок перебігу позовної давності.

Позивач не заперечував, що строк дії укладеного договору був визначений до конкретної дати - 17 серпня 2007 року. В наступному умови цього договору сторонами не змінювалися.

Ніяких достовірних та належних доказів про те, що відповідач продовжував виконання договору і після 2007 року, позивач не надав до суду першої інстанції. Ці обставини встановлені і рішенням Великобурлуцького районного суду Харківської області від 26.10.2007 року.

Але банк звернувся до суду із позовом лише 21 березня 2013 року, тобто, після спливу позовної давності. Клопотань про поновлення строків звернення до суду банк не заявляв, доказів щодо поважності причин пропущення позовної давності не надав.

Посилання позивача на положення ч.4 ст.631 ЦК України не може бути підставою для задоволення позову, оскільки позивач звернувся до суду із вимогою про захист свого цивільного права за межами позовної давності, що є безумовною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, відповідно до приписів ч.4 ст.267 ЦК України.

Вирішуючи питання позовних вимог ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" про стягнення суми із ПАТ «Акцент-Банк» за договором поруки, то суд обґрунтовано посилався на положення до ч. 1, 2 ст. 15, ст. 16 ЦПК України, та зазначив, що позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" стосовно стягнення суми із ПАТ "Акцент-Банк" за договором поруки виникли на підставі угоди, укладеної між юридичними особами, а тому такі вимоги не можуть бути розглянутими в порядку цивільного судочинства.

Така правова позиція узгоджується із висновками, викладеними в постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року по справі №6-74515 та від 08 листопада 2015 року №6-1737цс15, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

А тому на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України суд обгрунтовано закрив провадження у справі в цій частині.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують, а із матеріалів справи вбачається, що передбачені ст. 309 ЦПК України підстави для скасування чи зміни судового рішення відсутні, і оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалене із додержанням норм процесуального права та у відповідності із нормами матеріального права.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 315 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 22 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили із моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із цього часу.

Судді: