Ухвала суду № 57801763, 18.05.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 182/2552/14-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження №22-ц/774/1084/К/16 суддя Рибакова В.В.

Категорія - 54 (І) Суддя-доповідач - Барильська А.П.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Барильської А.П.,

суддів - Ляховської І.Є., Михайлів Л.В.,

секретар - Петренко К.І.,

за участю: позивача ОСОБА_2 та її представників ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Комунального закладу «Нікопольський протитуберкульозний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Обласного комунального закладу «Нікопольський протитуберкульозний диспансер» (надалі - ОКЗ «Нікопольський протитуберкульозний диспансер») про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 16 листопада 1974 року вона була прийнята на посаду медсестри на підприємство відповідача, а з 01 січня 1977 року позивача було переведено медичною сестрою з дієтичного харчування. Наказом ОКЗ «Нікопольський протитуберкульозний диспансер» №77 від 02.04.2014 року позивача було звільнено за прогули за п.4 ст. 40 КЗпП України.

Позивач вважає, що відповідач порушив порядок вивільнення працівника на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, а саме: без витребування у працівника пояснень та без згоди органу профспілки.

Крім того, ОСОБА_2 посилається на те, що прогулів не було, оскільки з листопада 2013 року вона намагалась звільнитись за власним бажанням через постійне цькування її в трудовому колективі, яке організувала головний лікар ОСОБА_5 Позивач не могла в силу свого віку та стану здоров'я терпіти знущання головного лікаря ОСОБА_5, у зв'язку з чим подала заяву про звільнення, однак отримала категоричну відмову.

Під час розгляду справи ОСОБА_2 неодноразово уточнювала та змінювала свої позовні вимоги, та уточнивши їх в останній редакції від 26 травня 2015 року, позивач просила суд визнати незаконним наказ № 77-к від 02.04.2014 року про її звільнення за п.4 ст.40 КЗпП України; поновити їй на роботі на посаді сестри медичної з дієтичного харчування; зобов'язати ОКЗ «Нікопольський протитуберкульозний диспансер» внести зміни в трудову книжку позивача у частині формулювання причин звільнення; зобов'язати ОКЗ «Нікопольський протитуберкульозний диспансер» винести наказ про звільнення позивача за власним бажанням по ст.38 КЗпП; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу і за затримку видачі трудової книжки та моральну шкоду в розмірі 10000 грн.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОКЗ «Нікопольський протитуберкульозний диспансер» про зобов'язання внести зміни до трудової книжки в частині формулювання причини звільнення, зобов'язання винести наказ про її звільнення за власним бажанням та стягнення середнього заробітку за затримку у видачі трудової книжки, за заявою позивача - залишені без розгляду.

Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 лютого 2016 року замінено відповідача ОКЗ «Нікопольський протитуберкульозний диспансер» на Комунальний заклад «Нікопольський протитуберкульозний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» (надалі - КЗ «Нікопольський протитуберкульозний диспансер» ДОР»).

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2016 року, описки в якому виправлено ухвалою того ж суду від 21 березня 2016 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 - відмовлено в повному обсязі.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Зокрема, апелянт зазначає, що її звільнення на підставі п.4 ст.40 КЗпП України було здійснено з порушенням вимог закону, оскільки від неї не відібрали пояснення, не взяли до уваги подані у листопаді 2013 року і 03 березня 2014 року заяви про звільнення, не врахували похилий вік позивача і бездоганну роботу протягом 40 років.

На думку позивача, судом не було враховано, що прогулу не було взагалі, оскільки з листопада 2013 року позивач намагалася звільнитися з КЗ «Нікопольський протитуберкульозний диспансер» ДОР» за власним бажанням, у зв'язку з цькування у трудовому колективі, яку організувала по відношенню до неї головний лікар ОСОБА_5 До суду першої інстанції позивач заявляла клопотання про витребування у відповідача копії заяви на звільнення поданої ОСОБА_2 у листопада 2013 року, матеріалів по її лікуванню, однак суд відхилив дане клопотання.

Також апелянт вказує, що суд, за клопотання позивача, не зобов'язав КЗ «Нікопольський протитуберкульозний диспансер» ДОР» надати доповідні записки робітників харчоблоку від 18.02.2014 року, 19.02.2014 року, 28.02.2014 року та матеріали службових розслідувань за цими доповідними, а також матеріали перевірки по доповідній записці позивача від 28.01.2014 року.

Крім того, після подання заяви про звільнення від 03.03.2014 року, ОСОБА_2 протягом двох тижнів приходила на роботу кожний день, однак ОСОБА_5 з наближеними працівниками складали акти про відсутність позивача на робочому місці та не допускала її до роботи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 16 листопада 1974 року позивач ОСОБА_2 була прийнята на посаду медсестри на підприємство відповідача, на підставі Наказу № 128 від 16.11.1974 року, а з 01 січня 1977 року, на підставі Наказу № 1 від 31.01.1977 року, її було переведено медичною сестрою з дієтичного харчування. (а.с.6)

03 березня 2015 року позивач ОСОБА_2 подала до ОКЗ «Нікопольський протитуберкульозний диспансер», правонаступником якого є КЗ «Нікопольський протитуберкульозний диспансер» ДОР» (а.с.152-156), заяву про звільнення, в якій просила звільнити її з посади медичної сестри лікувального харчування у зв'язку з вимогами головного лікаря та моральним тиском на неї, з 03.03.2014 року. (а.с.132) Вказана заява була зареєстрована КЗ «Нікопольський протитуберкульозний диспансер» ДОР» 03.03.2014 року за вхід. № 50. Головним лікарем ОСОБА_5 на заяві позивача ОСОБА_2 від 03.03.2014 року було поставлено резолюцію, згідно якої позивачу необхідно відпрацювати 2 тижні; комісії, ОСОБА_2 провести прийом-передачу документації сестри медичної з дієтичного харчування ОСОБА_6 прийняти документацію сестри медичної з дієтичного харчування до 14.03.2014 року. (а.с.132)

03.03.2014 року о 15:11:44 позивач ОСОБА_2 направила поштою аналогічну заяву від 03.03.2014 року про її звільнення з посади медичної сестри лікувального харчування у зв'язку з вимогами головного лікаря та моральним тиском на неї з 03.03.2014 року. (а.с.8,9)

Згідно доповідної старшої сестри медичної ОСОБА_7 від 03.03.2014 року, останньою було доведено до відома головного лікаря ОСОБА_5, що сестра медична дієтхарчування ОСОБА_2 03.03.2014 року з 08.30 год. відсутня на роботі (а.с.108).

Відповідно до ОСОБА_1 про відсутність працівників на роботі ОКЗ «Нікопольський протитуберкульозний диспансер», правонаступником якого є КЗ «Нікопольський протитуберкульозний диспансер» ДОР», складених та підписаних завгоспом ОСОБА_8, шеф-кухарем ОСОБА_9, старшою медичною сестрою ІІ відділення ОСОБА_10 та секретарем-друкаркою ОСОБА_11 (а.с.85-106), позивач ОСОБА_2 у період з 03 березня 2014 року до 02 квітня 2014 року була відсутня на роботі.

З приводу відсутності позивача ОСОБА_2 на робочому місці, відповідачем на адресу позивача було направлено лист № 259 від 04.03.2014 року (а.с.107) з проханням терміново надати пояснення невиходу її на роботу з 03.03.2014 року. Вказаним листом позивача було повідомлено, що у випадку ненадання таких пояснень, буде вирішуватись питання про її звільнення за ініціативою адміністрації закладу. Крім того, зазначеним листом позивача просили надати пояснення щодо зникнення документації сестри медичної з дієтичного харчування 03.03.2014 року, а саме: картки-розкладки, журнал видачі готової їжі, журнал відомості на відпуск відділенням раціонів харчування для хворих, журнал підрахунку калорій. Цей лист був відправлений позивачу з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.173-175). З рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.175) вбачається, що ОСОБА_2 отримала вищевказаний лист 12.03.2016 року, про що зазначено поштаркою.

З довідки, наданої головою профспілкової організації ОКЗ «Нікопольський протитуберкульозний диспансер», правонаступником якого є КЗ «Нікопольський протитуберкульозний диспансер» ДОР» ОСОБА_12 та заяви позивача про виведення її з членів профспілки від 26 лютого 2010 року (а.с.136, 137) вбачається, що позивач в 2010 році за власним бажанням вийшла з профспілкової організації, у зв'язку з цим позивач не являється членом профспілки, членські внески не виплачувала.

Відповідно до Наказу № 77-к від 02.04.2014 року, за грубе порушення трудової дисципліни до позивача у відповідності до ст.147 КЗпП України було застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з роботи 02.04.2014 року за п.4 ст.40 КЗпП України (прогули без поважних причин) (а.с.7,109). Підставою для винесення вказаного наказу є: доповідна записка старшої сестри медичної диспансерного відділення ОСОБА_7 від 03.03.2014 року; ОСОБА_1 про відсутність на роботі ОСОБА_2 з 03.03.2014 року по 02.04.2014 року; лист від 04.03.2014 року № 259 на ім'я ОСОБА_2 за місцем проживання щодо надання пояснень стосовно невиходу на роботу.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилалась на те, що відповідач порушив порядок її вивільнення на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, а саме: не витребував у неї пояснень та не отримав згоди органу профспілки, в той час як прогулів не було, оскільки з листопада 2013 року позивач намагалась звільнитись за власним бажанням через постійне цькування її в трудовому колективі, у зв'язку з чим, підлягає визнанню незаконним наказ №77 від 02.04.2014 року, а позивач підлягає поновленню на посаді сестри медичної з дієтичного харчування у ОКЗ «Нікопольський протитуберкульозний диспансер», правонаступником якого є КЗ «Нікопольський протитуберкульозний диспансер» ДОР» і на її користь необхідно стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відсутність позивача на робочому місці у період з 03 березня 2014 року до 02 квітня 2014 рокупідтверджується належними доказами та відповідачем дотримано порядку звільнення ОСОБА_2, передбаченого п.4 ст.40 КЗпП, 147, 149 КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 139 КЗпП України, працівники зобов'язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно до п.4 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до роз'яснень наданих у п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п.4 ст.40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Положеннями ст.147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана чи звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Згідно зі ст.149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Згідно з роз'ясненнями викладеними у п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Відповідно до ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

З матеріалів справи вбачається, що 03 березня 2015 року позивач ОСОБА_2 подала до ОКЗ «Нікопольський протитуберкульозний диспансер», правонаступником якого є КЗ «Нікопольський протитуберкульозний диспансер» ДОР» (а.с.152-156), заяву про звільнення, в якій просила звільнити її з посади медичної сестри лікувального харчування у зв'язку з вимогами головного лікаря та моральним тиском на неї, з 03.03.2014 року. (а.с.132) Вказана заява була зареєстрована КЗ «Нікопольський протитуберкульозний диспансер» ДОР» 03.03.2014 року за вхід. № 50. Головним лікарем ОСОБА_5 на заяві позивача ОСОБА_2 від 03.03.2014 року було поставлено резолюцію, згідно якої позивачу необхідно відпрацювати 2 тижні; комісії, ОСОБА_2 провести прийом-передачу документації сестри медичної з дієтичного харчування ОСОБА_6 прийняти документацію сестри медичної з дієтичного харчування до 14.03.2014 року. (а.с.132)

03.03.2014 року о 15:11:44 позивач ОСОБА_2 направила поштою аналогічну заяву від 03.03.2014 року про її звільнення з посади медичної сестри лікувального харчування у зв'язку з вимогами головного лікаря та моральним тиском на неї з 03.03.2014 року. (а.с.8,9)

Згідно доповідної старшої сестри медичної ОСОБА_7 від 03.03.2014 року, останньою було доведено до відома головного лікаря ОСОБА_5, що сестра медична дієтхарчування ОСОБА_2 03.03.2014 року з 08.30 год. відсутня на роботі (а.с.108).

Відповідно до ОСОБА_1 про відсутність працівників на роботі ОКЗ «Нікопольський протитуберкульозний диспансер», правонаступником якого є КЗ «Нікопольський протитуберкульозний диспансер» ДОР», складених та підписаних завгоспом ОСОБА_8, шеф-кухарем ОСОБА_9, старшою медичною сестрою ІІ відділення ОСОБА_10 та секретарем-друкаркою ОСОБА_11 (а.с.85-106), позивач ОСОБА_2 у період з 03 березня 2014 року до 02 квітня 2014 року була відсутня на роботі.

З приводу відсутності позивача ОСОБА_2 на робочому місці, відповідачем на адресу позивача було направлено лист № 259 від 04.03.2014 року (а.с.107) з проханням терміново надати пояснення невиходу її на роботу з 03.03.2014 року, який був отриманий позивачем 12.03.2016 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. (а.с.175)

У зв'язку з чим, колегія суддів не бере до уваги пояснення у судовому засідання апеляційного суду позивача та її представників щодо не отримання позивачем зазначеного листа.

За таких обставин, колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги позивача про те, що від неї не відібрали пояснення, оскільки факт інформування відповідачем позивача щодо необхідності надати письмові пояснення в порядку, передбаченому ст.149 КЗпП України, підтверджується відповідними письмовими матеріалами справи.

З довідки, наданої головою профспілкової організації ОКЗ «Нікопольський протитуберкульозний диспансер», правонаступником якого є КЗ «Нікопольський протитуберкульозний диспансер» ДОР» ОСОБА_12 та заяви позивача про виведення її з членів профспілки від 26 лютого 2010 року (а.с.136, 137) вбачається, що позивач в 2010 році за власним бажанням вийшла з профспілкової організації, у зв'язку з цим позивач не являється членом профспілки, членські внески не виплачувала, що підтвердила позивача та її представники у засіданні апеляційного суду.

Відповідно до ст.43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) допускається у випадках звільнення працівника, який не є членом первинної профспілкової організації, що діє на підприємстві, в установі, організації

Тому колегія суддів не може погодитись з доводами позивача щодо незаконності її звільнення без згоди первинної профспілкової організації, оскільки позивач на момент звільнення не була членом профспілкової організації підприємства відповідача.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи на те, що факт відсутності на роботі позивача ОСОБА_2 у період з 03 березня 2014 року до 02 квітня 2014 року знайшов своє підтвердження під час судового розгляду належними та допустимими доказами, колегія суддів погоджується з правильним висновком суду першої інстанції про законність дій ОКЗ «Нікопольський протитуберкульозний диспансер», правонаступником якого є КЗ «Нікопольський протитуберкульозний диспансер» ДОР»щодо винесення Наказу № 77-к від 02.04.2014 року про звільнення позивача ОСОБА_2 сестри медичної з дієтичного харчування та відсутність правових підстав для поновлення позивача на вказаній посаді і стягнення на її користь середнього заробітку та моральної шкоди, у зв'язку з чим, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги позивача про те, що її звільнення ОСОБА_2 на підставі п.4 ст.40 КЗпП України було здійснено з порушенням вимог закону.

Відповідно до ст.10,60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Разом з тим, ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б спростовували вказані ОСОБА_1 про відсутність позивача на роботі ОКЗ «Нікопольський протитуберкульозний диспансер», правонаступником якого є КЗ «Нікопольський протитуберкульозний диспансер» ДОР», складених та підписаних завгоспом ОСОБА_8, шеф-кухарем ОСОБА_9, старшою медичною сестрою ІІ відділення ОСОБА_10 та секретарем-друкаркою ОСОБА_11 з 03 березня 2014 року по 02 квітня 2014 року (а.с.85-106).

Натомість, відповідно до ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Однак, позивач ОСОБА_2 не погоджуючись з обставинами, викладеними в ОСОБА_1 про відсутність її на роботі у період з 03.03.2015 року по 02 квітня 2014 року, ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не заявляла клопотання про допит у якості свідків осіб, які складали вищевказані ОСОБА_1, і не надала до суду належних та допустимих доказів для спростування значених ОСОБА_1 та підтвердження факту перебування позивача на робочому місці, тому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що після подання заяви про звільнення від 03.03.2014 року, ОСОБА_2 протягом двох тижнів приходила на роботу кожний день, однак ОСОБА_5 з наближеними працівниками складали акти про відсутність позивача на робочому місці та не допускала її до роботи.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на неврахування судом того факту, що прогулу не було взагалі, оскільки з листопада 2013 року позивач намагалася звільнитися з КЗ «Нікопольський протитуберкульозний диспансер» ДОР» за власним бажанням, у зв'язку з цькування у трудовому колективі, яку організувала по відношенню до неї головний лікар ОСОБА_5, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях і не підтверджені жодними належним та допустимими доказами.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що вона заявляла клопотання про витребування у відповідача копії заяви на звільнення, поданої ОСОБА_2 у листопаді 2013 року, матеріалів по її лікуванню, однак суд відхилив дане клопотання, не можуть бути взяті до уваги, оскільки до суду апеляційної інстанції з аналогічним клопотанням, ні позивач, ні її представники не звертались, а відповідно до ст.137 ЦПК України у випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази. Клопотання про витребування доказів має бути подано до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті із долученням відомостей про неможливість отримання таких доказів особисто стороною або іншою особою, яка бере участь у справі.

Крім того, матеріали справи містять заяву, подану позивачем 03.03.2014 року про звільнення за власним бажанням.

Посилання на подачу у листопаді 2013 року заяви про звільнення, колегія суддів не може взяти до уваги, оскільки відповідно до ст.38 КЗпП України якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Як вбачається з матеріалів справи позивач після подачі заяви про звільнення у листопаді 2013 року до 03 березня 2014 року продовжувала працювати, не залишивши роботи.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що суд, за клопотання позивача, не зобов'язав КЗ «Нікопольський протитуберкульозний диспансер» ДОР» надати доповідні записки робітників харчоблоку від 18.02.2014 року, 19.02.2014 року, 28.02.2014 року та матеріали службових розслідувань за цими доповідними, а також матеріали перевірки по доповідній записці позивача від 28.01.2014 року, відхиляються колегією суддів, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 28.02.2014 року позивач звернулась до головного лікаря ОКЗ «Нікопольський протитуберкульозний диспансер», правонаступником якого є КЗ «Нікопольський протитуберкульозний диспансер» ДОР» ОСОБА_5 зі скаргою про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_9 за систематичне порушення правил внутрішнього розпорядку підприємтсва, відмову виконувати свої посадові обов'язки та порушення субординації, а також систематичне злісне порушення технології приготування страв (а.с.10).

Згідно листа від 05.05.2014 року № 196/14 про розгляд звернення (а.с.117), за скаргою позивача 03.03.2014 року ОКЗ «Нікопольський протитуберкульозний диспансер», правонаступником якого є КЗ «Нікопольський протитуберкульозний диспансер» ДОР», відповідно до наказу № 59 на підставі скарги сестри медичної з дієтичного харчування ОСОБА_2 від 28.02.2014 року про систематичне порушення правил внутрішнього розпорядку, відмови виконувати свої посадові обов'язки, порушення субординації, систематичне злісне порушення технології приготування страв шеф-кухарем ОСОБА_9, доповідних працівників харчоблоку від 18.02.2014 року, 19.02.2014 року, 28.02.2014 року про провокування конфлікту з боку ОСОБА_2, заяви ОСОБА_2 від 03.03.2014 року про звільнення з посади у зв'язку з вимогами головного лікаря та моральним тиском на неї, була створена комісія щодо перевірки роботи харчоблоку щодо дотримання існуючого законодавства, за результатами якої було проведено службове розслідування з наданням акту перевірки.

Відповідно до акту проведення службового розслідування на конання наказу № 59 від 03.03.2014 року було встановлено, що систематичне порушення правил внутрішнього розпорядку, відмови виконання своїх посадових обов'язків, порушення субординації, систематичного злісного порушення технології приготування страв шеф-кухарем ОСОБА_9 не виявлено (згідно бракеражного журналу порушень технології приготування їжі не було, про що свідчить щоденні записи чергових лікарів).

Крім того, в ОСОБА_1 зазначено, що після вивчення доповідних працівників харчоблоку від 18.02.2014 року, 19.02.2014 року, 28.02.2014 року, та у спілкуванні з працівниками харчоблоку, з'ясовано, що останнім часом в колективі харчоблоку склалась «нездорова» атмосфера у зв'язку з некоректною поведінкою сестри медичної з дієтичного харчування. Фактів морального тиску на сестру медичну з дієтичного харчування ОСОБА_2, комісією не виявлено.

Територіальною державною інспекцією з питань праці у Дніпропетровській області за зверненням позивачаОСОБА_2 було проведено позапланову перевірку відповідача з питань дотримання законодавства про працю, в ході якої порушення законодавства про працю встановлено не було. (а.с.116,117,128-130)

Крім того, колегією суддів враховується, що обставини, які містяться в доповідних записках робітників харчоблоку від 18.02.2014 року, 19.02.2014 року, 28.02.2014 року та матеріалах службових розслідувань за цими доповідними, а також матеріалах перевірки по доповідній записці позивача від 28.01.2014 року, не свідчать про перебування позивача ОСОБА_2 на роботі у період 03 березня 2014 року до 02 квітня 2014 року на робочому місці та не мають правового значення для правильного вирішення спору про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Таким чином, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку із чим апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду на підставі ст.308 ЦПК України має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2- відхилити.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 березня 2016 року- залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: А.П. Барильська

Судді: І.Є.Ляховська

Л.В. Михайлів