Ухвала суду № 57801706, 18.05.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/3761/16 Справа № 200/25925/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Єлісєєва Т. Ю. Доповідач - Глущенко Н.Г.

Категорія 19/27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2016 року м. Дніпропетровськ

18 травня 2016 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Глущенко Н.Г.

суддів - Осіяна О.М., Пищиди М.М.

за участю секретаря - Сахарова Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську

цивільну справу за апеляційною скаргою

Товариства з обмеженою відповідальністю «Ексімагроком»

на ухвалу судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2015 року про забезпечення позову у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до Компанії «Феров Лімітед», ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави, -

ВСТАНОВИЛА:

Суддею Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська 11.12.2015 року було розглянуто заяву ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» про забезпечення позову і в цей же день, тобто 11.12.2015 року, постановлено ухвалу, згідно якої суд наклав арешт на: частку в статному капіталі ТОВ «Ексімагроком» у розмірі 31080 грн., яка належить Компанії «Феров Лімітед» та на частку в статному капіталі ТОВ «Архівна справа» у розмірі 1000 грн., яка належить ОСОБА_3. / а. с. 64-67 /.

З цією ухвалою не погодилося ТОВ «Ексімагроком», яке звернулося до суду з апеляційною скаргою, де просить скасувати ухвалу та постановити нову про відмову в забезпеченні позову, посилаючись на те, що ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права / а. с. 94-96 /.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а ухвалу суду - скасувати, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 10.12.2015 року ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» звернулося до суду з заявою про забезпечення позову / а. с.14-19 /, яка 11.12.2015 року була розглянута суддею і в цей же день, тобто 11.12.2015 року, постановлено ухвалу, згідно якої суд наклав арешт на: частку в статному капіталі ТОВ «Ексімагроком» у розмірі 31080 грн., яка належить Компанії «Феров Лімітед» та на частку в статному капіталі ТОВ «Архівна справа» у розмірі 1000 грн., яка належить ОСОБА_3. / а. с. 64-67 /. Згідно ч. 1 ст. 151 ЦПК України - суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені ЦПК України, заходи забезпечення позову.

Частина 2 ст.151 ЦПК України передбачає, що повинно бути зазначено у заяві про забезпечення позову.

В силу ч. 3 ст. 151 ЦПК України - забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а згідно ч. 5 ст. 153 ЦПК України - про вжиття забезпечення позову суд постановляє ухвалу, в якій зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання, порядок виконання, розмір застави, якщо така призначена.

Відповідно до ст.ст.151,153 ЦПК України та роз'яснень Верховного Суду України, викладених в п.1 постанови Пленуму від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»,- єдиною підставою для забезпечення позову є мотивована заява будь-кого з осіб, які беруть участь у справі.

Однак, в порушення вище зазначених вимог процесуального закону, вирішуючи питання щодо забезпечення позову та постановляючи 11.12.2015 року ухвалу про забезпечення позову, - суд першої інстанції не зазначив підстави обрання такого виду забезпечення позову, як і не обґрунтував причини застосування заходів по забезпеченню позову, не вказав на ті обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду та не вказав порядок виконання.

Згідно роз'яснень Верховного Суду України, викладених в п.4 постанови Пленуму від 22.12.2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» - розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, як роз'яснив Верховний Суд України у вище вказаному п. 4 постанови Пленуму, - суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Однак, вище зазначені норми процесуального права та роз'яснення Верховного Суду України не були прийняті до уваги суддею при винесенні 11.12.2015 року ухвали про забезпечення позову.

Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову по справі за позовом ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» до Компанії «Феров Лімітед» та ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет застави суд першої інстанції не прийняв до уваги, що кредитний договір (в забезпечення якого було укладено договори застави) укладений між банком та юридичною особою (ТОВ «Нововолинський олійно-жировий комбінат»), а предметом спору по даній справі є два зовсім різні договори застави, один з яких укладено з юридичною особою (Компанія «Феров Лімітед»), інший з фізичною особою (ОСОБА_3.).

Відповідно до статті 16 ЦПК України не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною 2 статті 118 ЦПК України позивач має право об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов'язаних між собою.

Відповідно до роз'яснень, викладених в абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» (далі - постанова Пленуму Верховного Суду України № 2), вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами 1 і 2 статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України (стаття 17) або ГПК України (статті 1, 12) віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Абзацом 3 пункту 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 роз'яснено, що вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, зокрема такі, які нерозривно пов'язані між собою, або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову. Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки, не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом, суд відкриває провадження у справі в частині вимог, які належать до цивільної юрисдикції, і відмовляє у відкритті провадження у справі щодо вимог, коли їх розгляд проводиться за правилами іншого виду судочинства.

Наведена правова позиція висловлена Верховним Судом України і у постанові № 6-745цс15 від 01.07.2015 року, яка згідно ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Отже, постановлюючи ухвали про забезпечення позову, в частині позовних вимог ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» до Компанії «Феров Лімітед» про звернення стягнення на предмет застави, - суд першої інстанції не з'ясував чи підлягають розгляду ці позовні вимоги в порядку цивільного судочинства і чи вправі суд загальної юрисдикції забезпечувати ці позовні вимоги.

За таких обставин, ухвала суду від 11.12.2015 року про забезпечення позову, як така, що постановлена з порушенням норм процесуального права, не може залишатись в силі і підлягає скасуванню.

Таким чином, апеляційна скарга ТОВ «Ексімагроком» підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду - скасуванню, як така що не відповідає вимогам процесуального закону та матеріалам справи, з передачею питання щодо забезпечення позову на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 151-153,303,307,312 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ексімагроком» - задовольнити частково.

Ухвалу судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2015 року про забезпечення позову - скасувати та передати питання щодо забезпечення позову на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню не підлягає.

СУДДІ: