Рішення № 57801490, 12.05.2016, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа 206/1015/16-ц

Провадження 2/206/385/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" травня 2016 р. Самарський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючий, суддя Сухоруков А.О.,

при секретарі Колісник В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про усунення перешкод в користуванні житлом, вселення, визначення порядку користування житловим приміщенням,

в с т а н о в и в :

12 травня 2016 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Самарського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні житлом, вселення, визначення порядку користування житловим приміщенням.

Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що відповідач ОСОБА_2 є його сином. Спірну квартиру отримали його батьки у 1965 році. До цього часу квартира не приватизована. Він та відповідач зареєстровані у вказаній квартирі: він - з 1982, а ОСОБА_2- з 2006 року. Спірна квартира складається з житлової кімнати розміром 17,0кв.м; житлової кімнати розміром 10,5кв.м; житлової кімнати розміром 12,3кв.м; кухні розміром 4,9кв.м, вбиральні розміром 1,8кв.м; ванної кімнати розміром 2,0кв.м; кладової 0,9кв.м, коридору розміром 5,3 та 1,1кв.м. Квартира обладнана балконом розміром 0,8кв.м. У звязку з тим, що між ним та матір'ю відповідача ОСОБА_3 шлюб був розірваний, між ним та сином склалися неприязні відносини. ОСОБА_3 вийшла заміж та знялась з реєстраційного обліку у спірній квартирі. На всі його пропозиції щодо порядку спільного проживання у спірній квартирі відповідач не реагує. Коли він намагається потрапити до квартири, відповідач не відчиняє дверей, вважає, що це його квартира і він бажає одноособово користуватися нею. Для вирішення питання про порядок користування спірною квартирою №41 будинку № 19 по вул. Роторній у м.Дніпропетровську, ним у грудні 2015 року на імя ОСОБА_2 було надіслано листа з пропозицією вирішити питання мирним шляхом, але будь-якої відповіді від ОСОБА_2 не отримав. Відповідач ОСОБА_2 перешкоджає йому проживати у спірній квартирі з 2014 року, у звязку з чим він змушений тимчасово проживати у своєї матері ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_1. Іншого житла у нього немає.

На підставі викладеного з урахуванням уточнень просить суд вселити його у квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Зобовязати ОСОБА_2 не чинити йому перешкод у користуванні квартирою. Встановити наступний порядок користування квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, виділивши в користування ОСОБА_2 житлову кімнату в квартирі АДРЕСА_3 площею 17,0кв. м, йому - житлову кімнату площею 10,5кв. м; та площею 12,3кв. м. Не житлові приміщення, а саме: кухню розміром 4,9кв.м, вбиральню розміром 1,8кв. м; ванну кімнату розміром 2,0кв. м; кладову розміром 0,9кв.м, коридори розміром 5,3 та 1,1кв. м., балкон розміром 0,8кв. м. - залишити у загальному користуванні (а.с.28-30).

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, обґрунтувавши їх з підстав, викладених в позовній заяві, просили суд задовольнити позов. Зазначив, що він в спірній квартирі мешкав з дитинства. Його мати переписала на нього особовий рахунок та переїхала з квартири. Хотів приватизувати квартиру та розміняти але не зробив, оскільки не дали документи. Коли стали труднощі з житлом повернувся в квартиру але син відмовив, щоб мешкати разом. Приходив неодноразово до квартири але не зміг попасти, замки поміняні.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував проти позову та просив відмовити. В дебатах зазначив, що дійсно вселяти позивача потрібно але вважає, що доцільно спочатку квартиру приватизувати, потім продати і поділити кошти. Також не погоджується з розподілом, який пропонує позивач.

22 березня 2016 року від відповідача надійшли письмові заперечення, які він обґрунтовує тим, що квартира АДРЕСА_4 не приватизована. В 1989 р. батько ОСОБА_1 та мати ОСОБА_3 одружилися і з того часу мешкали разом у спірній квартирі. У 1990р. він народився. З 1997 р. по теперішній час його батько ОСОБА_1 не проживає за даною адресою. Весь цей час він проживав на ж/м Північний АДРЕСА_5. ОСОБА_1 з 1997 р., тобто 18 років, не сплачував комунальні послуги за квартиру АДРЕСА_6. За цей час у квартирі двічі було зроблено ремонт, замінена вся сантехніка, придбанні нові меблі та побутова техніка. Жодної участі в утриманні та ремонті квартири він не приймав. Ніяких коштів за 18 років у дану квартиру не вклав. За період часу з листопаду 2015 р. по теперішній час він бачив свого батька ОСОБА_1 тільки в стані алкогольного сп'яніння і вважаю, що він веде алкогольний спосіб життя. На теперішній час з ОСОБА_1 і ним укладено усний договір про продаж квартири та розподіл коштів (а.с.16).

Вислухавши доводи та пояснення учасників судового процесу, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав, що встановлені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 зареєстровані ІНФОРМАЦІЯ_1. Наймачем квартири є позивач ОСОБА_1, про що свідчить довідка Комунального підприємства "Житлове господарство Самарського району" ДМР від 19.02.2016р. № 481 (а.с.7).

За відомостями адресно-довідкового підрозділу ГУДМС, УДМС України в Дніпропетровській області ОСОБА_2 зареєстрованим або знятим з реєстрації не значиться, ОСОБА_1 зареєстрований ІНФОРМАЦІЯ_1 з 29.05.1987 року (а.с.13, 38, 39).

20 листопада 2015 року позивач ОСОБА_1 звертався до Самарського ВП з приводу неправомірних дій ОСОБА_2, у порушенні кримінального провадження відмовлено, оскільки ці факти відносяться до цивільно-правових відносин, вирішуються в судовому порядку, щодо примусового вселення (а.с.8).

У грудні 2015 року позивач ОСОБА_1 звертався до відповідача ОСОБА_2 з проханням вирішити питання щодо користування спірною квартирою (а.с.9-10).

Квартира АДРЕСА_7 складається з житлової кімнати розміром 17,0кв.м; житлової кімнати розміром 10,5кв.м; житлової кімнати розміром 12,3кв.м; кухні розміром 4,9кв.м, вбиральні розміром 1,8кв.м; ванної кімнати розміром 2,0кв.м; кладової 0,9кв.м, коридору розміром 5,3 та 1,1кв.м. Квартира обладнана балконом розміром 0,8кв.м з житлової кімнати розміром 17,0кв.м.(а.с.6).

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2007 року справа № 2-828/07 ОСОБА_6 у позові до ОСОБА_1, третя особа: Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Самарського району міста Дніпропетровська, про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - відмовлено (а.с.40-41).

Цим же рішенням встановлено, що квартира АДРЕСА_8 була надана у найм батькові позивача.

Також встановлено, що позивач ОСОБА_1 був вимушений покинути квартиру у зв'язку з тим, що під час шлюбу і після нього між ним та ОСОБА_6 на побутовому ґрунті виникли стійкі неприязні стосунки.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 лютого 2008 року рішення Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 09 листопада 2007 року залишено без змін (а.с.42-43).

Допитані в судовому засіданні свідки заявлені позивачем ОСОБА_7 та ОСОБА_8 підтвердили той факт, що ОСОБА_1 жити не має де. У спірну квартиру його не пускають, на його дзвінки не відповідають. Стосунки у сторін погіршились рік тому. З квартири ОСОБА_1 пішов, оскільки мати відповідача почала жити з іншим чоловіком.

Свідок заявлена відповідачем ОСОБА_9 пояснила, що позивач це її колишній чоловік, відповідач їх спільний син. В 1989 року вона вийшла заміж за позивача і він запропонував мешкати в його квартирі. Потім стосунки погіршилися і він пішов з квартири і не мешкав в ній 18 років. В квартирі мешкали вона і їх син. Позивач не виховував сина. На разі вони чужі люди. Квартира належала сім'ї позивача. Вона давали гроші сестрі позивача, щоб вона знялася з реєстрації. Вона в квартирі не проживає з березня 2015 року. В квартирі мешкає син з дівчиною. Зазначила, що позивач звертався до сина, щоб мешкати у квартирі. На даний час позивач і відповідач чужі люди. Позивачу неодноразово пропонували приватизувати квартиру і продати, але до цього часу він нічого не робить.

Так, вислухавши свідка, суд не може визнати її покази достатнім доказом того, що позивач добровільно не користувався квартирою, оскільки її судження щодо даних обставин є субєктивними та не підтверджуються іншими належними обєктивним доказами. Крім того, з її показів вбачається, що у позивача були непорозуміння з нею та сином.

Аналізуючи спірні правовідносини, співвідношуючи їх із встановленими в судовому засіданні фактичними обставинами справи, суд виходить із наступного.

У відповідності до ст. 47 Конституції України, кожен громадянин України має право на житло.

Згідно ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.ст. 1, 9 ЖК УРСР кожен має право на житло. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, а також ст. Протоколу № 1 до неї передбачають право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватись своїм майном, не допускаючи позбавлення особи свого майна, крім як в інтересах суспільної необхідності й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У відповідності до ст. 58 ЖК Української РСР, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Диспозицією ч. 2 ст. 64 ЖК Української РСР визначено, що до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'їнаймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Згідно до ч. 1 ст. 109 ЖК Української РСР, виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 зареєстровані в ІНФОРМАЦІЯ_2. Квартира надана у найм батькові позивача, особовий рахунок оформлено на позивача. Тривалий час позивач не користується квартирою, оскільки у сторін склалися неприязні стосунки. Відповідач чинить перешкоди у користуванні квартирою, що підтверджується письмовими доказами по справі та показами свідків, тому вимога щодо усунення перешкод у користуванні квартирою підлягає задоволенню.

Враховуючи приведені вище обставини, суд вважає, що позовні вимоги позивача про вселення підлягають безумовному задоволенню, оскільки право особи на житло гарантовано Конституцією України, позивач зареєстрований у квартирі, рішенням суду було відмовлено у визнанні його таким, що втратив право користування квартирою, а отже наділеним правом її користування, що є безумовною підставою для його вселення.

Доводи відповідача про те, що між сторонам склалися вкрай неприязні стосунки, що само по собі унеможливлює їх сумісне проживання, суд до уваги не бере, оскільки зазначені доводи жодним чином не позбавляють позивача правом користуватися майном.

Разом з тим, суд враховує існування неприязних стосунків між сторонами, що в свою чергу слугує для задоволення позову в частині визначення порядку користування квартирою. На думку суду, визначення порядку користування квартирою сприятиме встановленню збалансованого та злагодженого користування сторонами квартирою, буде вчинене перед усім в їх інтересах, зумовить зменшення суперечок та конфліктів щодо користування квартирою.

Суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача частково та виділити йому в користування кімнату площею 12,3кв.м в спірній квартирі, а відповідачу виділити кімнату площею 10,5кв.м спірній квартирі. Такий варіант розподілу житлових кімнат між сторонами жодним чином не порушує права позивача та відповідача, оскільки при такому варіанті розподілу виділена позивачу житлова кімната має більшу площу, кімната відповідача є окремою. Житлову кімнату площею 17,0кв.м з виходом на балкон та інші приміщення квартири суд вважає за необхідне залишити в спільному користуванні.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

Згідно норм ст. 3 ЦПК України кожна особа вправі звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, а в інтересах інших осіб, або державних чи суспільних інтересах лише у випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог та заперечень. Суд не приймає до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Судом неодноразово розяснювалось сторонам положення ст.ст. 10, 11, 57-60, 61, 137 ЦПК України та наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, а також те, що суд розглядає цивільні справи в межах заявлених ними вимог і на підставі наданих доказів сторін та інших осіб, які беруть участь справі, при цьому суд приймає до розгляду тільки ті докази, які мають значення по справі.

Статтею 212 ЦПК України, передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Виходячи з вищенаведених обставин справи, а також діючого матеріального закону, з урахуванням загальних засад цивільного судочинства відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного Кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст. ст. 4-8, 10, 11, 18, 57-64, 88, 130, 208, 209, 212 -215, 218 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Вселити ОСОБА_1 в квартиру №41 (сорок один) будинку № 19 (девятнадцять) по вул. Роторна у м. Дніпропетровську.

Встановити порядок користування квартирою №41 будинку № 19 по вул. Роторна у м.Дніпропетровську, виділивши у користування ОСОБА_1 житлову кімнату площею 12,3 кв. м, ОСОБА_2 - житлову кімнату площею 10,5 кв.м.

Житлову кімнату площею 17,0 кв. м, кухню, вбиральню, ванну, кладову, коридори, балкон - залишити у спільному користуванні.

Зобовязати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкод у користуванні квартирою №41 будинку № 19 по вул. Роторна у м. Дніпропетровську.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 551 гривня 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Самарський районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час оголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя А.О. Сухоруков