Рішення № 57784585, 12.05.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2016Справа №910/3525/16За позовом Публічного акціонерного товариства "ВТБ БАНК"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕМІС ГРУП"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕМІС-АГРО"

про стягнення 2 550 547,66 грн.

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕМІС ГРУП"

до Публічного акціонерного товариства "ВТБ БАНК"

про визнання поруки припиненою

Суддя Турчин С.О.

Представники учасників процесу:

від ПАТ "ВТБ БАНК": Разумов М.А. (довіреність № 179/11.5.2 від 17.04.2014)

від ТОВ "ДЕМІС ГРУП": не з'явився

від ТОВ "ДЕМІС-АГРО": не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "ВТБ БАНК" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕМІС ГРУП" (відповідач) про стягнення 2 550 547,66 грн., з яких:

прострочена заборгованість по кредиту станом на 04 лютого 2016 року становить 2000000,00 грн.;

строкова заборгованість по сплаті процентів, нарахованих за період з 25 січня 2016 року по 03 лютого 2016 року (включно) становить 14372,68 грн.;

прострочена заборгованість по сплаті процентів станом на 04 лютого 2016 року становить 219644,61 грн.;

пеня за несвоєчасну сплату процентів, що нарахована за період з 01 жовтня 2015 року по 04 лютого 2016 року (включно) становить 17683,32 грн.;

пеня за несвоєчасне повернення кредиту, що нарахована за період з 09 вересня 2014 року по 04 лютого 2016 року (включно) становить 69400,51 грн.;

3% (три проценти) річних за прострочення повернення кредиту за період з 04 лютого 2014 року по 04 лютого 2016 року (включно) становить 23821,67 грн.;

3% (три проценти) річних за прострочення сплати процентів за період з 03 березня 2014 року по 04 лютого 2016 року (включно) становить 1219,57 грн.;

інфляційні витрати за несвоєчасну сплату кредиту, що нараховані за період з 04 лютого 2014 року по 04 лютого 2016 року (включно) становлять 160789,63 грн.;

інфляційні витрати за несвоєчасну сплату відсотків, що нараховані за період з 03 березня 2014 року по 04 лютого 2016 року (включно) становлять 3815,67 грн.;

штрафи, передбачені кредитним договором, становлять 39800,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням позичальником - Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕМІС-АГРО" взятих на себе зобов'язань за кредитним договором № 8/13 від 23.07.2013. Оскільки, зобов'язання за кредитним договором забезпечені договором поруки №8/13-П-2 від 23.07.2013, укладеним із відповідачем, позивач звернувся до суду про стягнення з ТОВ "ДЕМІС ГРУП" 2 550 547,66 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.03.2016 прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження по справі № 910/3525/16, залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЕМІС-АГРО", розгляд справи призначено на 22.03.2016.

22.03.2016 через відділ діловодства суду від ТОВ "ДЕМІС ГРУП" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

25.03.2016 через відділ діловодства суду від ПАТ "ВТБ БАНК" надійшли письмові пояснення по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2016 розгляд справи №910/3525/16 відкладено на 14.04.2016.

13.04.2016 через відділ діловодства суду від ТОВ "ДЕМІС ГРУП" надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

Також, 13.04.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕМІС ГРУП" заявлено зустрічний позов про визнання договору поруки №8/13-П-2 від 23.07.2013 припиненим. В обґрунтування зустрічних позовних вимог ТОВ "ДЕМІС ГРУП" посилається на те, що кредитним договором не встановлено строк дії кредитного договору, а тому договір поруки №8/13-П-2 від 23.07.2013 у відповідності до п. 4 ст. 559 ЦК України вважається припиненим.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2016 прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕМІС ГРУП" до Публічного акціонерного товариства "ВТБ БАНК" про визнання договору поруки припиненим для спільного розгляду з первісним позовом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2016 продовжено строк вирішення спору у справі № 910/3525/16 на 15 днів та відкладено розгляд справи на 12.05.2016.

18.04.2016 через відділ діловодства суду від ТОВ "ДЕМІС ГРУП" надійшла заява про зміну предмету позову.

10.05.2016 через відділ діловодства суду від ПАТ "ВТБ БАНК" надійшли документи по справі та відзив на зустрічний позов.

У відзиві на зустрічний позов відповідач позовні вимоги заперечив, посилаючись на те, що сторони укладаючи кредитний договір встановили строк виконання основного зобов'язання, у зв'язку із чим, відсутні правові підстави для визнання поруки припиненою на підставі п. 4 ст. 559 ЦК України.

В судовому засіданні 12.05.2016, розглянувши заяву ТОВ "ДЕМІС ГРУП" про зміну предмету позову, суд встановив наступне.

У своїй заяві про зміну предмету позову ТОВ "ДЕМІС ГРУП" просить суд визнати припиненою поруку ТОВ "ДЕМІС ГРУП", яка виникла на підставі договору поруки №8/13-П-2 від 23.07.2013, укладеного між ТОВ "ДЕМІС ГРУП" та ПАТ "ВТБ БАНК" на забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "ДЕМІС-АГРО" перед ПАТ "ВТБ БАНК" за кредитним договором №8/13 від 23.07.2013.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, що до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК України з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу (п. 3.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Враховуючи наведене, оскільки розгляд справи № 910/3525/16 по суті ще не було розпочато, суд, прийняв заяву ТОВ "ДЕМІС ГРУП" про зміну предмету позову до розгляду, а тому, подальший розгляд справи в частині зустрічного позову здійснюється щодо вимог, викладених у даній заяві.

Також, розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі №910/3525/16, суд відмовив у його задоволенні, з огляду на наступне.

У своєму клопотанні відповідач просить суд зупинити провадження у справі №910/3525/16 до розгляду справи №910/5582/16 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕМІС-АГРО" до Публічного акціонерного товариства "ВТБ БАНК" про визначення недійсним кредитного договору №8/13 від 23.07.2013.

Згідно із ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи.

Положеннями п. 3.16 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини третя і четверта статті 35 ГПК).

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Тобто, метою зупинення провадження у справі до розгляду пов'язаної з нею справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з'ясовані та встановлені у даному процесі, проте, які мають значення для конкретної справи.

Наявність одночасно двох цих обставин є необхідною процесуальною підставою для застосування ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України.

У пункті 2.17 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" роз'яснено, що якщо спір про визнання недійсним правочину (господарського договору) вирішується одночасно з розглядом іншим судом іншої справи, позовні вимоги в якій ґрунтуються на цьому ж правочині (зокрема, про стягнення коштів, витребування майна тощо), то наведене згідно з частиною першою статті 79 ГПК України з урахуванням обставин конкретної справи є підставою для зупинення провадження у такій іншій справі до закінчення розгляду справи про визнання правочину (господарського договору) недійсним.

Також, у пункті 2.8. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №1 від 24.11.2014 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів" зазначено, що вирішуючи питання щодо зупинення провадження у справі на підставі частини першої статті 79 ГПК, господарським судам слід враховувати викладене в пункті 3.16 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" та виходити з того, що порушення провадження у справі, предметом спору в якій є визнання недійсним кредитного договору, не перешкоджає з'ясуванню обставин у справі, в якій предметом спору є повернення кредиту та сплата відсотків за ним.

Відтак, зупинення провадження у справі про стягнення заборгованості за кредитним договором до вирішення справи, предметом якої є визнання недійсним кредитного договору, на підставі якого заявлена вимога про стягнення коштів, є правом, а не обов'язком суду, і вирішуючи питання про зупинення або про відмову у зупиненні провадження у справі суд має враховувати обставини конкретної справи.

Наявність справи предметом спору у якій є визнання недійсним кредитного договору №8/13 від 23.07.2013, не перешкоджає з'ясуванню у відповідності з вимогами ст. 43 ГПК України всіх істотних обставин у справі №910/3525/16, в якій предметом спору є стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором, оскільки у разі, якщо суд дійде висновку про невідповідність змісту договору, на якому ґрунтуються позовні вимоги, вимогам чинного законодавства України, то у відповідності до ч. 1 ст. 83 ГПК України суд вправі за власною ініціативою визнати такий договір недійсним повністю або у певній частині.

Водночас, як встановлено судом рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2016 у справі №910/5582/16 (до вирішення якої позивач просить суд зупинити провадження у справі №910/3525/16) у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Деміс-Агро" до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" про визнання договору недійсним відмовлено повністю. Дане рішення в апеляційному порядку не оскаржене та у відповідності до ст. 85 ГПК України набрало законної сили.

Таким чином, клопотання відповідача про зупинення провадження у справі не підлягає задоволенню.

Представник ПАТ "ВТБ БАНК" в судовому засіданні 12.05.2016 надав суду пояснення по суті первісного позову та проти зустрічних вимог заперечив.

Представник відповідача в судове засідання 12.05.2016 не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник третьої особи не з'явився, витребуваних судом пояснень не надав.

У відповідності до п.п. 3.9.1. п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується протоколом судового засідання від 14.04.2016.

Третя особа, також була повідомлена про час та місце розгляду справи ухвалою про відкладення розгляду справи від 14.04.2016, яка направлялась на юридичну адресу третьої особи.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Судом, враховано, що у відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

З огляду на вищенаведене та враховуючи, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, враховуючи встановлені ст. 69 ГПК України строки вирішення спору, в судовому засіданні 12.05.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

23.07.2013 між Публічним акціонерним товариством "ВТБ БАНК" (позивач, банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕМІС-АГРО" (позичальник, третя особа) укладено кредитний договір №8/13 (надалі - кредитний договір), відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути банку кредит на умовах та в строки/терміни визначені договором, а також сплатити плату за кредит та виконати інші зобов'язання в повному обсязі на умовах та в строки/терміни, визначені договором.

В подальшому, договором №1 від 30.10.2013, №2 від 27.12.2013, №3 від 08.08.2014, №4 від 12.09.2014, №5 від 25.06.2015 сторонами внесено зміни до кредитного договору.

Згідно із п. 1.1. кредитного договору (у редакції договору №5 від 25.06.2015) банк надає позичальнику кредит з наступним лімітом кредитування: з 25.06.2015 по 21.02.2016 - 4 000 000 грн., з 22.02.2016 по 21.03.2016 - 3 333 333,33 грн., з 22.03.2016 по 21.04.2016 - 2 666 666,67 грн., з 22.04.2016 по 21.05.2016 - 2 000 000,00 грн., з 22.05.2016 по 21.06.2016 - 1 333 333,33 грн.; з 22.06.2015 по 21.07.2016 - 666 666,67 грн., а позичальник зобов'язався повернути кредит на умовах та в строки/терміни визначені договором, але не пізніше 21 липня 2016 року.

Відповідно до п. 2.1. кредитного договору (у редакції договору №5 від 25.06.2015), надання кредиту здійснюється окремими траншами в безготівковій формі на підставі письмової заявки позичальника про надання кредиту (траншу) за формою додатку 1 до договору (далі за текстом - "заявка") в межах невикористаного ліміту кредитування, шляхом перерахування траншу на поточний рахунок позичальника, зазначений в заявці, за умови виконання позичальником своїх зобов'язань належним чином та додержання всіх умов надання кредиту, визначених договором.

Згідно із п. 2.2. кредитного договору (у редакції договору №5 від 25.06.2015), розмір та строк користування кожним окремим траншем визначається у відповідній заявці. При цьому строки користування кожним окремим траншем можуть становити не більше ніж: 7 (сім), 14 (чотирнадцять), 21 (двадцять один), 30 (тридцять), 60 (шістдесят), 90 (дев'яносто), 180 (сто вісімдесят) календарних днів. Строк користування кожним траншем не повинен перевищувати термін, зазначений в п. 1.1. договору.

Надання траншу здійснюється в день, зазначений у відповідній заявці, датою надання траншу є дата перерахування грошових коштів з рахунку обліку/сплати кредиту, зазначеного в п. 10.1. договору, на поточний рахунок позичальника, зазначений в заявці (п. 2.3. кредитного договору).

Пунктом 2.7. кредитного договору визначено, що погашення боргових зобов'язань позичальника здійснюється в наступній черговості:

прострочена плата за кредитом;

прострочена комісійна винагорода (за її наявності);

строкова плата за користування кредитом;

строкова комісійна винагорода (за її наявності);

прострочена заборгованість за кредитом;

строкова заборгованість за кредитом;

витрати банку, пов'язані з одержанням виконання за борговими зобов'язаннями та зверненням стягнення на заставлене майно.

пеня за прострочення плати за користування кредитом (за її наявності);

пеня за прострочення заборгованості за кредитом (за її наявності);

договірні санкції та штрафи (за їх наявності).

Плата за користування кредитом визначається у вигляді процентів, розмір яких не перевищує 35 % (тридцять п'ять) процентів річних. При цьому, розмір плати за користування кожним окремим траншем визначається за взаємною домовленістю сторін в залежності від строків користування таким траншем та фіксується в відповідній заявці (п. 3.1.1. кредитного договору).

Відповідно до п. 3.1.2. кредитного договору, нарахування плати за користування кредитом (траншем) здійснюється в національній валюті України на суму заборгованості за кредитом (траншем) за весь строк користування кредитом (траншем), починаючи з дня надання кредиту (траншу) по день, що передує дню повного його повернення, із розрахунку факт/365. Плата за користування кредитом (траншем) нараховується банком 24 числа кожного місяця, в останній день кожного місяця та в термін, зазначений в п. 1.1. договору або у разі розірвання договору в день повернення кредиту в повному обсязі.

У зв'язку із невиконанням позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором № 8/13 від 23.07.2013, позивач звернувся до позичальника із листом-вимогою №3003/500-2 від 23.12.2015 про дострокове повернення суми кредиту.

Проте, позичальник вимог позивача (за первісним позовом) не задовольнив, порушень за кредитним договором не усунув.

Внаслідок чого, станом на 04.02.2016 у позичальника виникла прострочена заборгованість по кредиту у розмірі 2000000,00 грн., строкова заборгованість по сплаті процентів, нарахованих за період з 25 січня 2016 року по 03 лютого 2016 року (включно) розмірі 14372,68 грн., прострочена заборгованість по сплаті процентів станом на 04 лютого 2016 року 219644,61 грн.

Відповідно до п. 7.1. кредитного договору у разі порушення позичальником строків виконання будь-якого з боргових зобов'язань (крім договірних санкцій, пені та штрафів), банк має право застосовувати до позичальника пеню, а позичальник зобов'язаний сплатити її банку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла у період, за який сплачується пеня) від суми несвоєчасно виконаного боргового зобов'язання, за кожний календарний день прострочення виконання, включаючи день такого погашення, з розрахунку факт/365.

За несвоєчасну сплату процентів, позивачем нарахована за період з 01 жовтня 2015 року по 04 лютого 2016 року (включно) пеня у розмірі 17683,32 грн. та пеня за несвоєчасне повернення кредиту (за період з 09 вересня 2014 року по 04 лютого 2016 року (включно), у розмірі 69400,51 грн.

Відповідно до п. 7.2. кредитного договору, банк має право застосувати до позичальника, а позичальник зобов'язаний сплатити банку договірні санкції.

Згідно із п.п. 7.2.3. кредитного договору, банк має право застосувати до позичальника, а позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у разі порушення позичальником на 5% (п'ять) та більше відсотків зобов'язання, забезпеченого в п. 4.3.12. договору, в розмірі 3300,00 грн. за кожен факт порушеного зобов'язання. При цьому, розмір зобов'язань позичальника, визначений п. 4.3.12 договору приймається для розрахунку як 100% відсотків.

У відповідності до п.п. 7.2.5. кредитного договору, банк має право застосувати до позичальника, а позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у разі порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, зазначених в п. 4.3.13.1., п. 4.3.13.2., п. 4.3.13.6., п. 4.3.13.7., п. 4.3.14.1., п. 4.3.14.2., п. 4.3.14.3. договору у розмірі 10000,00 грн. за кожен факт порушення кожних із зазначених зобов'язань.

За порушення позичальником у серпні 2015 року - січні 2016 року зобов'язання щодо щомісячного проведення чистих кредитових оборотів по поточним рахункам, відкритим в ПАТ "ВТБ БАНК", в розмірі, пропорційному кредитному портфелю позичальника в банку (п.4.3.12 кредитного договору) позивачем здійснено нарахування штрафу у сумі 19800,00 грн.

За порушення зобов'язання згідно п. 4.3.14.2 кредитного договору (позичальник зобов'язаний протягом строку дії кредитного договору по групі пов'язаних позичальників підтримувати значення відношення показників EBITDA12M/Interest12M не менше 2) позивачем здійснено нарахування штрафу у сумі 10 000,00 грн.

За порушення зобов'язання згідно п. 4.3.14.3 кредитного договору (позичальник зобов'язаний протягом строку дії кредитного договору по групі пов'язаних позичальників підтримувати значення відношення показників Deb/EBITDA12M не більше 2,5) позивачем здійснено нарахування штрафу у сумі 10 000,00 грн.

Загальний розмір штрафу нарахованого за невиконання позичальником умов кредитного договору становить 39800,00 грн.

На підставі ст. 625 ЦК України позивачем також нараховані:

23821,67 грн. - 3% річних за прострочення повернення кредиту за період з 04 лютого 2014 року по 04 лютого 2016 року (включно);

1219,57 грн. - 3% річних за прострочення сплати процентів за період з 03 березня 2014 року по 04 лютого 2016 року (включно);

160789,63 грн. - інфляційні витрати за несвоєчасну сплату кредиту, що нараховані за період з 04 лютого 2014 року по 04 лютого 2016 року (включно);

3815,67 грн. - інфляційні витрати за несвоєчасну сплату відсотків, що нараховані за період з 03 березня 2014 року по 04 лютого 2016 року (включно).

23.07.2013 між Публічним акціонерним товариством "ВТБ БАНК" (позивачем, банком) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕМІС ГРУП" (відповідачем, поручителем) укладено договір поруки №8/13-П-2 (далі - договір поруки), відповідно до умов якого ТОВ "ДЕМІС ГРУП" поручається перед банком за виконання/належне виконання позичальником (Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕМІС-АГРО") зобов'язань, зазначених у п. 1.2. договору, які виникли на підставі основного договору (кредитного договору №8/13 від 23.07.2013) або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому.

Пунктом 1.2. договору поруки у редакції договору №5 від 25.06.2015 визначено, що згідно умов основного договору банк надає позичальнику кредит у вигляді відновлювальної лінії в межахл кредитування, що складає 4000000,00 грн., а позичальник зобов'язаний погасити боргові зобов'язання, а саме: повернути банку кредит не пізніше 21 липня 2016 року або в інший термін відповідно до умов основного договору, а також сплатити плату за кредит (в тому числі плату за користування кредитом (в т.ч. окремим траншем), розмір якої визначається відповідно до умов основного договору та не перевищуватиме 35 % (тридцять процентів) річних або в іншому розмірі, передбаченому основним договором, комісійні винагороди), договірні санкції, пеню та штрафи в порядку, терміни та на умовах, визначених основним договором, відшкодувати збитки, а також здійснити будь-які інші платежі, що підлягають сплаті позичальником на користь банку відповідно до умов основного договору та чинного законодавства України.

Відповідно до п. 1.4 договору поруки, у разі порушення позичальником основного зобов'язання, визначених основним договором, поручитель і позичальник несуть солідарну відповідальність перед банком за виконання таких зобов'язань позичальника в повному обсязі.

Згідно п. 2.1. договору поруки, у разі порушення позичальником основного зобов'язання, визначеного основним договором, банк має право звернутися до поручителя з письмовою вимогою про необхідність виконання основного зобов'язання в повному обсязі або частково, в порядку, передбаченому п. 8.2 договору.

Пунктом 2.2. договору поруки визначено, що у разі отримання письмової вимоги банку, зазначеної в п. 2.1 договору, поручитель зобов'язаний виконати основне зобов'язання в обсязі, строки, зазначені у вимозі.

ПАТ "ВТБ БАНК" звернулося до ТОВ "ДЕМІС ГРУП" із листом-вимогою №384/1-2 від 13.01.2016 про погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕМІС-АГРО" за кредитним договором.

Поручитель (ТОВ "ДЕМІС ГРУП") вимог ПАТ "ВТБ БАНК" не задовольнив, заборгованості за кредитним договором не сплатив, у зв'язку із чим, ПАТ "ВТБ БАНК" заявлено позов про стягнення простроченої заборгованості по кредиту у розмірі 2000000,00 грн.; строкової заборгованості по сплаті процентів у розмірі 14372,68 грн.; простроченої заборгованості по сплаті процентів у розмірі 219644,61 грн.; пені за несвоєчасну сплату процентів у розмірі 17683,32 грн.; пені за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 69400,51 грн.; 3% річних за прострочення повернення кредиту у розмірі 23821,67 грн.; 3% річних за прострочення сплати процентів у розмірі 1219,57 грн.; інфляційних витрат за несвоєчасну сплату кредиту у розмірі 160789,63 грн.; інфляційних витрат за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі 3815,67 грн.; штрафи, передбачені кредитним договором у розмірі 39800,00 грн.

Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЕМІС ГРУП" заявлено зустрічний позов про визнання припиненою поруку ТОВ "ДЕМІС ГРУП", яка виникла на підставі договору поруки №8/13-П-2 від 23.07.2013, укладеного між ТОВ "ДЕМІС ГРУП" та ПАТ "ВТБ БАНК" на забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "ДЕМІС-АГРО" перед ПАТ "ВТБ БАНК" за кредитним договором №8/13 від 23.07.2013. Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що кредитним договором не встановлено строк дії кредитного договору, а тому порука №8/13-П-2 від 23.07.2013, в силу положень п. 4 ст. 559 ЦК України, вважається припиненою.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення первісних позовних вимог та відмову у задоволенні зустрічних, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

В силу положень ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч. 3 ст. 1049 ЦК України).

Як встановлено судом, банк взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, надавши у період з липня 2013 року по серпень 2015 року позичальнику кредитні кошти на підставі заявок позичальника, що підтверджується наявними в матеріалах справи меморіальними ордерами.

Натомість, позичальник свої зобов'язання, як вбачається із матеріалів справи та розрахунку заборгованості, в частині та повернення траншу наданого в липні 2015 року та процентів за користування кредитом, що нараховані з 25.08.2015 по 24.11.2015, у розмірах та терміни, передбачені умовами кредитного договору не виконував.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Нормами статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів належних йому.

Матеріалами справи підтверджується порушення позичальником договірних зобов'язань за кредитним договором в частині повернення траншу, наданого за заявкою від 01.07.2015 та сплати процентів в строки встановлені кредитним договором.

29.12.2015 позивач направив позичальнику лист-вимогу №3003/500-2 від 23.12.2015 в якій, посилаючись на встановлене законодавством та кредитним договором № 8/13 від 23.07.2013 право на дострокове повернення кредиту, вимагав від позичальника сплатити заборгованість за договором протягом 15 календарних днів з дня відправлення банком листа-вимоги - не пізніше 12 січня 2016 року.

Зазначена вимога направлена ТОВ "ДЕМІС-АГРО" на адресу, визначеному у порядку п. 9.2. кредитного договору.

Заборгованість по кредиту у розмірі 2000000,00 грн., у відповідності до ст. 33-34 ГПК України, належним чином доведена та в установлено порядку не спростована.

Розрахунки прострочених станом на 04.02.2016 процентів за користування кредитом у розмірі 219644,61 грн. та процентів, нарахованих за період з 25.01.2016 по 03.02.2016 (включно), що становлять 14372,68 грн. є арифметично вірними.

Стаття 611 чинного Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.1. кредитного договору передбачено, що у разі порушення позичальником строків виконання будь-якого з боргових зобов'язань (крім договірних санкцій, пені та штрафів), банк має право застосовувати до позичальника пеню, а позичальник зобов'язаний сплатити її банку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (що діяла у період, за який сплачується пеня) від суми несвоєчасно виконаного боргового зобов'язання, за кожний календарний день прострочення виконання, включаючи день такого погашення, з розрахунку факт/365.

За розрахунком позивача (за первісним позовом) нарахування пені за несвоєчасне повернення кредиту у розмірі 69 400,51 грн. здійснено за періоди з 09.09.2014 по 17.09.2014, 29.12.2015 по 04.02.2016, з 13.01.2016 по 04.02.2016 та нарахування пені за несвоєчасну сплату процентів у розмірі 17 683,32 грн. здійснено за періоди 01.10.2015 по 04.02.2016, з 02.11.2015 по 04.02.2016, з 01.12.2015 по 04.02.2016, з 05.01.2016 по 04.02.2016, з 13.01.2016 по 04.02.2016, 01.02.2016 по 04.02.2016.

Перевіривши розрахунки здійснені позивачем, суд встановив, що пеня за несвоєчасне повернення кредиту становить 69279,32 грн. та пеня за несвоєчасну сплату процентів - 17673,68 грн., а тому вимоги у цій частині визнаються судом частково обґрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Нарахування штрафу у розмірі 39800,00 грн. здійснене позивачем на підставі п.п. 7.2.3., п.п. 7.2.5. п. 7.2. кредитного договору за порушення п. 4.3.12., п. 4.3.14.2., п. 4.3.14.3. кредитного договору. Матеріали справи не містять доказів виконання позичальником умов п. 4.3.12., п. 4.3.14.2., п. 4.3.14.3. кредитного договору та протилежного суду не доведено.

Розрахунок штрафу в розмірі 39800,00 грн. є арифметично вірним, у зв'язку з чим, вимога у цій частині підлягає задоволенню.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування грошовими коштами, що підлягають до сплати кредиторові.

Пунктом 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р.

Перевіривши розрахунок 3% річних за прострочення повернення кредиту (нараховані за загальний період з 04.02.2014 по 04.02.2016) та розрахунок інфляційних втрат за несвоєчасну сплату кредиту (нараховані за період з лютого 2014 року по січень 2016 року) з урахуванням рекомендацій, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р., суд встановив, що розмір 3% річних становить 23821,65 грн. та інфляційних втрат - 141501,74 грн.

Розрахунки 3% річних за прострочення сплати процентів у сумі 1 219,57 грн., нарахованих за загальний період з 03.03.2014 по 01.02.2016 та інфляційних втрат за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі 3 815,67 грн., нарахованих за загальний період з лютого 2014 року по січень 2016 року (з урахуванням рекомендацій, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 №62-97р.), є арифметично вірними.

Як встановлено судом вище, ТОВ "ДЕМІС ГРУП" у відповідності до договору поруки №8/13-П-2 від 23.07.2013 виступив поручителем за зобов'язаннями позичальника (ТОВ "ДЕМІС-АГРО") перед ПАТ "ВТБ БАНК" за належне виконання кредитного договору №8/13 від 23.07.2013.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Частинами 1, 2 статті 554 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі (ч. ч. 1, 2 ст. 543 ЦК України).

Відповідно до п. 1.4 договору поруки, у разі порушення позичальником основного зобов'язання, визначених основним договором, поручитель і позичальник несуть солідарну відповідальність перед банком за виконання таких зобов'язань позичальника в повному обсязі.

Згідно п. 2.1. договору поруки, у разі порушення позичальником основного зобов'язання, визначеного основним договором, банк має право звернутися до поручителя з письмовою вимогою про необхідність виконання основного зобов'язання в повному обсязі або частково, в порядку, передбаченому п. 8.2 договору.

Як встановлено вище, в силу положень статті 543 ЦК України, кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від боржника та поручителя разом, так і від будь-кого з них окремо.

Пунктом 2.2. договору поруки визначено, що у разі отримання письмової вимоги банку, зазначеної в п. 2.1 договору, поручитель зобов'язаний виконати основне зобов'язання в обсязі, строки, зазначені у вимозі.

15.01.2016 ПАТ "ВТБ БАНК" направив ТОВ "ДЕМІС ГРУП" лист-вимогу №384/1-2 від 13.01.2016 про погашення заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕМІС-АГРО" за кредитним договором.

Зазначена вимога направлена ТОВ "ДЕМІС ГРУП" на адресу для листування, що відповідає положенням п. 8.2. договору поруки та отримана ТОВ "ДЕМІС ГРУП", що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Водночас, заявляючи зустрічні вимоги ТОВ "ДЕМІС ГРУП" просить суд визнати припиненою поруку, яка виникла на підставі договору поруки №8/13-П-2 від 23.07.2013, посилаючись на те, що кредитним договором не встановлено строк дії кредитного договору.

У відповідності до частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Правовідносини з припинення поруки у зв'язку із закінченням строку її чинності врегульовано частиною четвертою статті 559 ЦК України, якою передбачено три випадки визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов'язання не встановлено або встановлено моментом пред'явлення вимоги), якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя.

З положень статті 559 ЦК України випливає, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються (постанова судової палати у цивільних Верховного суду України від 17 вересня 2014 року у справі №6-53цс14).

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч. 2 ст. 251, ч. 2 ст. 252 ЦК України).

Згідно із п. 7.1. договору поруки, договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін і діє до 21 липня 2019 року включно або до припинення основного зобов'язання.

Зі змісту наведеного пункту договору поруки вбачається, що сторонами встановлено строк, після закінчення якого припиняється порука за цим договором, а саме до 21 липня 2019 року включно.

Оскільки, встановлений договором поруки строк не настав на момент вирішення даного спору (21 липня 2019 року включно), то правові підстави для визнання поруки за договором поруки припиненою суду відсутні. Аналогічна позиція наведене у постанові Вищого господарського суду України від 11.01.2016 у справі №910/18875/15.

Також, суд зазначає, що умовами п. 7.1. договору поруки сторони перебачили, що порука може діяти і до припинення основного зобов'язання. При цьому, у такому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Під виконанням сторонами зобов'язання слід розуміти здійснення ними дій з реалізації прав і обов'язків, що випливають із зобов'язання, передбаченого договором. Отже, "основне зобов'язання" - це не зміст кредитного договору, а реально існуючі правовідносини, зміст яких складають права та обов'язки сторін кредитного договору.

За змістом договору поруки під основним зобов'язанням розуміється, зокрема: повернення кредиту, сплата процентів, комісій, штрафів тощо, що передбачено умовами кредитного договору (основного договору).

Разом з тим, у розділі "визначення термінів" у договорі поруки сторони передбачили, що під основним договором розуміється кредитний договір №8/13 від 23.07.2013р., з усіма змінами, що були до нього внесені, а також заявки про надання кредиту (траншу) та договори про внесення змін до основного договору, які будуть укладені протягом дії основного договору.

Відтак, ототожнення ТОВ "ДЕМІС ГРУП" строку дії кредитного договору та строку виконання основного зобов'язання є помилковим.

Умовами кредитного договору сторони погодили, що позичальник зобов'язався повернути кредит на умовах та в строки/терміни визначені договором, але не пізніше 21 липня 2016 року, а надання кредиту здійснюється окремими траншами на підставі письмової заявки позичальника про надання кредиту (траншу). В кожній заявці про надання траншу сторонами погоджено строк повернення кредитних коштів. Отже, у кредитному договорів сторонами чітко встановлено строк виконання основного зобов'язання.

Таким чином, враховуючи, що за умовами кредитного договору погашення кредиту та сплата відсотків за користування ним відбуваються шляхом внесення щомісячних платежів, строк пред'явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, у даному випадку, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Водночас у разі якщо кредитор змінив строк виконання основного зобов'язання, направивши боржнику вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом (ч. 2 ст. 1050 ЦК Укрраїни), процентів за користування кредитом та інших платежів, шестимісячний строк, передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України, для пред'явлення вимоги до поручителя обчислюється від дня дострокового повного погашення заборгованості, зазначеного кінцевим строком у вимозі кредитора до боржника.

Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, наведеною у постанові від 17.09.2014 у справі № 6-53цс14, згідно із якою: вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

За таких обставин у ПАТ "ВТБ БАНК" виникло право пред'явити вимогу до поручителя про виконання порушеного зобов'язання боржника щодо повернення кредиту, починаючи з 13.01.2016 (згідно встановленого строку у вимозі від 29.12.2015 №3003/500-2) протягом наступних шести місяців.

Враховуючи вищенаведене, підстави для визнання поруки за договором поруки №8/13-П-2 від 23.07.2013 відсутні.

Оскільки, позивачем за зустрічним позовом не доведено правомірності своєї позиції та враховуючи безпідставність заявлених зустрічних позовних вимог, суд відмовляє в задоволенні зустрічного позову ТОВ "ДЕМІС ГРУП" про визанння припиненою поруки ТОВ "ДЕМІС ГРУП", яка виникла на підставі договору поруки №8/13-П-2 від 23.07.2013, укладеного між ТОВ "ДЕМІС ГРУП" та ПАТ "ВТБ БАНК" на забезпечення виконання зобов'язань ТОВ "ДЕМІС-АГРО" перед ПАТ "ВТБ БАНК" за кредитним договором №8/13 від 23.07.2013.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи те, що розмір невиконаного зобов'язання за кредитним договором №8/13 від 23.07.2013 підтверджується матеріалами справи та відповідачем і третьою особою не спростований, порука за договором поруки №8/13-П-2 від 23.07.2013 не припинена, позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕМІС ГРУП" заборгованості по кредиту, процентам, пені, інфляційних втрат, 3% річних та штрафу (згідно із перерахунками суду) підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір за розгляд первісного позову відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

У зв'язку з відмовою в задоволенні зустрічного позову судовий збір відповідно до ст. ст. 49 ГПК України покладається на ТОВ ДЕМІС ГРУП" (позивача за зустрічним позовом).

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЕМІС ГРУП" (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, будинок 77, поверх 2, код ЄДРПОУ 36295677) на користь Публічного акціонерного товариства "ВТБ БАНК" (01004, м. Київ, бульвар Т. Шевченка/вул. Пушкінська, буд. 8/26, код ЄДРПОУ 14359319) прострочену заборгованість по кредиту у розмірі 2 000 000,00 грн., строкову заборгованість по сплаті процентів у розмірі 14 372,68 грн., прострочену заборгованість по сплаті процентів у розмірі 219 644,61 грн., пеню за несвоєчасне повернення кредиту 69 279,32 грн., пеню за несвоєчасну сплату процентів у розмірі 17 673,68 грн., 3% річних за прострочення повернення кредиту у розмірі 23 821,65 грн., 3% річних за прострочення сплати процентів у розмірі 1 219,57 грн., інфляційні втрати за несвоєчасну сплату кредиту 141 501,74 грн., інфляційні втрати за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі 3 815,67 грн., штрафи у розмірі 39 800,00 грн. та судові витрати у розмірі 37 966,93 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

В іншій частині первісних позовних вимог відмовити.

В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 17.05.2016

Суддя С.О. Турчин