Рішення № 57783765, 12.05.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2016Справа №910/5193/16за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтернативаенергосервіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Ріал ЛТД"

про стягнення 127 040,00 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Любінець І.О. (довіреність №б/н від 14.01.2016)

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Альтернативаенергосервіс" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Ріал ЛТД" (відповідач) про стягнення 127 040,00 грн., з яких 50 000,00 грн. штрафу та 77 040,00 грн. пені.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки № 190815 від 19.08.2015 в частині своєчасного вводу поставленого товару в експлуатацію.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2016 прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження по справі № 910/5193/16, розгляд справи призначено на 14.04.2016.

12.04.2016 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2016 розгляд справи відкладено на 12.05.2016 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

10.05.2016 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

У судовому засіданні 12.05.2016 представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 0312.05.2016 не з'явився, відзиву на позов та витребуваних судом документів не надав.

Відповідно до п.п. 3.9.1. п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвалу про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи відповідачу направлено на адресу місцезнаходження, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Водночас, судом, враховано, що у відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Враховуючи вищенаведене та те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, з огляду на визначені ст. 69 ГПК України строки вирішення спору, з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, в судовому засіданні 12.05.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

19.08.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бізнес Ріал ЛТД" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альтернативаенергосервіс" (далі - покупець) укладено договір поставки № 190815 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується доставити покупцю виробничу лінію по виготовленню паливних гранул (пеллет) ТМ «Фора-Захід» продуктивністю 500-600 кг пеллет на годину, а також виконати роботи щодо вводу цієї виробничої лінії в експлуатацію (запуск та налаштування), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити таку виробничу лінію.

Відповідно до п. 2.1 Договору, ціна товару - 1 070 000,00 грн. без ПДВ.

Положеннями п. 2.3 Договору встановлено, що покупець перераховує 50 % від ціни «Товару», то складає 535 000,00 грн. без ПДВ згідно відповідного рахунку в термін, не більший 3 (трьох) банківських днів з моменту підписання даного договору. Постачальник зобов'язується поставити партію товару в термін, не більший 15 (п'ятнадцяти) робочих днів з моменту отримання оплати. У разі наявності товару, готового для відвантаження, покупець перераховує 45% від ціни товару, що складає 481 500,00 грн. без ПДВ згідно відповідного рахунку в термін, не більший 3 (трьох) банківських днів, а постачальник зобов'язується поставити партію товару в термін, не більший 15 (п'ятнадцяти) робочих днів з моменту отримання оплати. Решту 5 % від ціни товару, що складає 53 500,00 грн. без ПДВ покупець перераховує постачальнику після закінчення монтажу виробничої лінії по виготовленню наливних гранул (пеллет) ТМ «Фора-Захід» продуктивністю 500-600 кг пеллет на годину.

Зі змісту п. 3.4 Договору вбачається, що постачальник проводить встановлення та перший запуск обладнання на території покупця власним коштом у термін 20 календарних днів з моменту отримання товару, відповідно до дати підписання видаткової накладної.

Сторони дійшли згоди, що моментом належного та повного виконання зобов'язань з поставки товару є день підписання обома сторонами Акту прийому-передачі робіт по вводу товару в експлуатацію (п. 3.6 Договору).

На виконання умов Договору відповідач поставив позивачу товар, обумовлений Договором, що підтверджується видатковою накладною № СФ-30092015 від 30.09.2015.

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом зазначає, що відповідач в порушення умов Договору, прострочив введення в експлуатацію поставленого товару, оскільки фактично товар введено в експлуатацію 27.01.2016, на підтвердження чого позивачем надано Акт введення в експлуатацію обладнання, поставленого по договору № 190815 від 19.08.2015.

У зв'язку з наведеним позивач просить стягнути з відповідача штраф та пеню за прострочення введення обладнання, поставленого за Договором, в експлуатацію.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є змішаним договором з елементами поставки та підряду.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини першої статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено судом вище, пунктами 1.1, 3.4 Договору сторони встановили обов'язок відповідача поставити позивачу обумовлений договором товар та провести встановлення та перший запуск обладнання у термін 20 календарних днів з моменту отримання товару відповідно до дати підписання видаткової накладної.

Відповідач поставив позивачу товар, обумовлений Договором, що підтверджується видатковою накладною № СФ-30092015 від 30.09.2015, належним чином засвідчена копія якої долучена до матеріалів справи.

27.01.2016 між позивачем та відповідачем складено та підписано Акт введення в експлуатацію обладнання, поставленого за Договором № 190815 від 19.08.2015, який підписано уповноваженими представниками сторін та скріплено печатками підприємств.

Таким чином, враховуючи, що поставка товару відбулась 30.09.2015, а введення обладнання в експлуатацію - 27.01.2016, відповідач допустив прострочення введення обладнання в експлуатацію на 98 днів (з 21.10.2015 по 26.01.2016).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі і сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частина 4 ст. 230 ГК України визначає, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Дії відповідача є порушенням прийнятих на себе за Договором зобов'язань, тому є підстави для застосування до відповідача встановленої Договором відповідальності.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з п. 6.3 Договору, у випадку несвоєчасного вводу в експлуатацію товару та/або виникнення необхідності заміни його комплектуючих частин, за умови, що строк затримки введення в експлуатацію товару не перевищить 30 календарних днів, постачальник виплачує покупцю штраф у розмірі 50000,00 грн. У разі, якщо строк затримки введення в експлуатацію товару перевищить 30 календарних днів, постачальник додатково до зазначеного вище штрафу виплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості даного Договору за кожен день такої затримки.

З огляду на зазначений пункт Договору, позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 77 040 грн. за прострочення в 60 календарних днів та штраф в сумі 50 000,00 грн.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Заборона на застосування пені та штрафу прямо не випливає з закону чи із суті відносин сторін, що дозволяє здійснити відповідне врегулювання у договорі.

В даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Так, як неодноразово наголошував Верховний Суд України, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України, а одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Зокрема, такий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 27.04.2012 р. № 3-24гс12, від 09.04.2012 р. № 3-88гс11.

Перевіривши вказані розрахунки, суд встановив їх обґрунтованість та арифметичну вірність, у зв'язку з чим вимоги про стягнення 127 040,00 грн. штрафних санкцій підлягають задоволенню у повному обсязі.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки, факт прострочення відповідачем терміну введення товару в експлуатацію належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем належними та допустимими доказами у відповідності до ст. ст. 33-34 ГПК України, не спростований, то суд вважає позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій у розмірі 127040,00 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Ріал ЛТД" (03179, м. Київ, проспект Перемоги, будинок 131, приміщення 7, код 38801398) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Альтернативаенергосервіс" (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Чорновола, будинок 136, кв. 52, код 39740792) 127040,00 грн. штрафних санкцій та 1905,60 грн. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 17.05.2016.

Суддя С.О. Турчин