Ухвала суду № 57782874, 18.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"18" травня 2016 р. м. Київ К/800/15821/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Шипуліної Т.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві на постановуКиївського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2015 рокуу справі№826/19309/14за позовомПриватного підприємства «Обрій 2000»до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Обрій 2000» (далі по тексту - позивач, ПП «Обрій 2000») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Деснянському районі ГУ Міндоходів у м. Києві), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення від 14 жовтня 2014 року №0003322205.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києві від 26 січня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

За результатами перегляду рішення суду першої інстанції Київським апеляційним адміністративним судом 12 березня 2015 року винесено постанову, якою постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2015 року скасовано, а позов задоволено.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу просив в її задоволенні відмовити.

На підставі пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Обрій 2000» з питань дотримання вимог чинного податкового законодавства, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за період з 01 жовтня 2011 року по 31 серпня 2014 року.

За результатами перевірки 24 вересня 2014 року складено акт №2633/26-52-22-05/31173950 (далі по тексту - Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, а саме встановлено заниження орендної плати всього у сумі 805753,09 грн.

На підставі Акта перевірки податковим органом 14 жовтня 2014 року винесено податкове повідомлення - рішення № 0003322205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: орендна плата за земельні ділянки з юридичних осіб у розмірі 1208629,65 грн., з яких за основним платежем - 805753,09 грн. та 402876,56 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що оскільки Податковим кодексом України орендна плата віднесена до загальнодержавного земельного податку і встановлена в розмірі не менше трикратного розміру земельного податку, позивач з 01 січня 2011 року повинен самостійно обчислювати та сплачувати орендну плату, річна сума платежу по якій не може бути меншою трикратного розміру земельного податку.

Скасовуючи постанову першої інстанції та ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що зміна розміру земельного податку згідно із Податковим кодексом України є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати шляхом внесення відповідних змін до договору оренди землі його учасниками. Проте зазначене не тягне автоматичну зміну умов договору щодо розміру орендної палати та відповідного донарахування податковим органом суми податкового зобов'язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій за податковим повідомленням - рішенням.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Починаючи з 01 січня 2011 року, законодавець систематизував правила адміністрування земельного податку та орендної плати за землю, як обов'язкового платежу, в розділі ХІІІ Податкового кодексу України, який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (далі по тексту - ПК України).

Відповідно до підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 даного Кодексу).

Пунктом 288.1 статті 288 ПК України визначено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до норм Податкового кодексу України, річна сума платежу, що підлягає перерахуванню до бюджету суб'єктами господарювання, які орендують земельні ділянки державної і комунальної власності, визначається відповідно до умов договору, але з урахуванням вимог підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України тобто, не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється розділом XIII Кодексу.

Таким чином, річна сума платежу орендної плати за землю не може бути меншою розміру, визначеного підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України, а саме - трикратного розміру земельного податку.

Оскільки плату за землю у формі орендної плати за землі комунальної та державної власності віднесено Верховною Радою України до загальнодержавних податків і зборів згідно переліку, наведеному в статті 9 ПК України, логічним завершенням аналізу наведених правових норм є висновок про те, що розмір орендної плати за вказані ділянки є нормативно-регульованою ціною із визначеними мінімальною та максимальною межами.

Тобто, починаючи з 01 січня 2011 року, на адміністрування орендної плати та відносини, що виникають при оренді земельної ділянки комунальної та державної власності, поширюються приписи Податкового кодексу України з усіма правилами обрахування орендної плати та наслідками недотримання порядку нарахування та справляння даного обов'язкового платежу.

Саме із зазначеного часу мінімальний розмір річної орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності та грошову оцінку яких встановлено, становить 3 % від їх грошової оцінки.

Зважаючи на законодавче закріплення мінімального та максимального розміру орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що після набрання чинності Податковим кодексом України позивач мав самостійно перерахувати розмір орендної плати з урахуванням обмежень, визначених підпунктами 288.5.1 та 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Наведені висновки узгоджуються з позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 14 липня 2015 року №21-1699а15, від 02 грудня 2014 року №21-274а14.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, а рішення суду апеляційної інстанції є помилковим та підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

У зв'язку з тим, що в касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції і постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 222, 223, 226, 230, 231 частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2015 року у справі №826/19309/14 скасувати.

3. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 січня 2015 року у справі №826/19309/14 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна