Ухвала суду № 57782873, 18.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2016 року м. Київ К/800/46026/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І.

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.04.2013 р.

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 р.

у справі № 1170/2а-142/12

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «Інтермаш»

до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне підприємство «Інтермаш» (далі - позивач, ТОВ «ВКП «Інтермаш») звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (далі - відповідач, Олександрійська ОДПІ), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.09.2011 р. № 1000832310, № 1000842310 та від 12.12.2011 р. № 1001342310, № 1001352310.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.04.2013 р., яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 р., позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Олександрійська ОДПІ від 16.09.2011 р. № 1000832310, № 1000842310 та від 12.12.2011 р. № 1001342310, № 1001352310; вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.04.2013 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач своїм процесуальним правом не скористався,заперечення на касаційну скаргу не надав.

Сторони в судове засідання 18.05.2016 р. не з'явились, про час та місце слухання справи належним чином повідомлялись. Справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до положень статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 25.08.2011 р. по 31.08.2011 р., на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України та відповідно до наказу від 22.08.2011 р. № 806, посадовою особою Олександрійської ОДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ВКП «Інтермаш» з питань відображення в податковому обліку операцій із здійснення взаємовідносин з ТОВ «Вакко» за грудень 2009 року та березень 2010 року, за результатами якої складено акт від 02.09.2011 р. № 395/23-10-23230174 та зроблено висновок про порушення позивачем, зокрема, вимог: - підпунктів 7.4.1, 7.4.2, 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість за грудень 2009 року на суму 236 292,93 грн. та за березень 2010 року на суму 142 800 грн.; - пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток всього в сумі 307 505 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем 16.09.2011 р. винесені податкові повідомлення-рішення: № 1000832310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 461 258 грн., з яких 307 505 грн. - за основним платежем та 153 753 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 100842310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 568 640 грн., з яких 379 093 грн. - за основним платежем та 189 547 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За результатами оскарження позивачем вказаних податкових повідомлень-рішень в адміністративному порядку, Рішенням ДПА у Кіровоградській області від 01.12.2011 р. № 4130/10/25-014 податкове повідомлення-рішення від 16.09.2011 р. № 1000832310 скасовано в частині штрафних (фінансових) санкцій в сумі 80 077 грн. та податкове повідомлення-рішення від 16.09.2011 р. № 1000842310 скасовано в частині збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 94 773,50 грн.

Так, на підставі акту перевірки від 02.09.2011 р. № 395/23-10-23230174 та рішення прийнятого за результатами розгляду первинної скарги позивача, податковим органом 12.12.2011 р. винесені податкові повідомлення-рішення: № 1001342310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 380 488 грн., з яких 307 505 грн. - за основним платежем та 72 983 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 1001352310, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 473 866,50 грн., з яких 379 093 грн. - за основним платежем та 94 773,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Як вбачається з акту перевірки від 02.09.2011 р. № 395/23-10-23230174, підставою для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючого про неправомірне формування позивачем податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинам з ТОВ «Вакко», оскільки, на переконання податкового органу, правочини укладені позивачем з цим контрагентом були укладені без мети настання реальних наслідків обумовлених ними.При цьому податковий орган посилався на відсутність у вказаного суб'єкта господарювання реальної можливості займатись господарською діяльністю.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.2.6. пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що необхідними умовами для включення платником податку сплачених у ціні товарів сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є плата таким платником цих сум та наявність у нього відповідних податкових накладних, оформлених належним чином. Податкова накладна, згідно з підпунктом «д» підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», повинна містити, крім іншого, місце розташування юридичної особи, зареєстрованою як платник податку на додану вартість.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», вважається дата здійснені першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий облік з податку на додану вартість здійснюється підприємством по факту проведення господарських операцій у певному податковому періоді.

Що стосується зобов'язання визначеного позивачеві з податку на прибуток приватних підприємств, то відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», включаються суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 -5.7 цієї статті.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається будь-яка дата, яка припадає на податкових період, протягом якого відбувається будь-яка із подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів, або дата оприбуткування платником податку товарів.

Таким чином, враховуючи викладені норми податкового законодавства України, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Крім того, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем із ТОВ «Вакко», в межах своєї господарської діяльності, було укладено ряд договорів поставки.

В матеріалах справи в повному об'ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом. Зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Також, як вбачається з акту перевірки, в якості доказу не підтвердження реальності господарських операцій, є твердження податкового органу про неможливість реального виконання укладених позивачем з ТОВ «Вакко» правочинів через відсутність у останнього необхідних умов для ведення господарської діяльності.Вказані висновки податковим органом були зроблені на підставі акту перевірки ТОВ «Вакко» від 21.02.2011 р. № 104/23-10/36425949, який був складений ДПІ у Печерському районі м. Києва.

Однак, зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту, оскільки податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та віднесення відповідних сум до складу валових витрат по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Згідно приписів частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом першим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесених податкових повідомлень-рішень від 16.09.2011 р. № 1000832310, № 1000842310 та від 12.12.2011 р. № 1001342310, № 1001352310, вимоги щодо визнання протиправними та скасування зазначених податкових повідомлень-рішень були задоволені обґрунтовано.

Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

В свою чергу, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області залишити без задоволення.

Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12.04.2013 р. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15.10.2013 р. у справі № 1170/2а-142/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко