Ухвала суду № 57782603, 18.05.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2016 року м. Київ К/800/19152/15

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М. Бившевої Л.І. Шипуліної Т.М.за участю секретаря Титенко М.П.за участю представників: позивача:Лисенка Ю.М., Лісовського А.В.відповідача:не з"явивсярозглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року

у справі № 823/3210/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Катеринопільський елеватор"

до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень- рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю " Катеринопільський елеватор " (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області (надалі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 16 жовтня 2014 року № 0001272200, № 0001292200, № 0001312200.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року, адміністративний позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні вимог.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні операцій з придбання товарів, робіт (послуг) у ТОВ "Народичі-Агро Інвест" та у ТОВ «Бізнесхолдинггруп» за період з 01 травня 2014 року по 30 червня 2014 року, у ТОВ «Український зерновий холдинг» за період з 01 червня 2014 року по 30 червня 2014 року, у ПП «Агрофірма Рослан», ФГ «Золоте Руно 2013», ТОВ «Дружба плюс» за період з 01 березня 2014 року по 31 березня 2014 року. За результатами перевірки складено акт від 09 жовтня 2014 року № 628/23-12-22-016/32580463.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог: п. 198.1, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено суму податку на додану вартість на 14857425,00 грн., завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту на суму 56976,00 грн. та завищено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 88154,00 грн.

Підставою для вказаних висновків відповідача, стала відсутність, на його думку, реального виконання господарських операцій позивача з його контрагентами.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення-рішення від 16 жовтня 2014 року: № 0001292200, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на 56976,00 грн.; № 0001312200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 22068442,50 грн., в тому числі за основним платежем - на 14712295,00 грн., за штрафними санкціями - на 7356147,50 грн.; № 0001272200, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 88154,00 грн. та застосовано штрафні санкції в розмірі 44077,00 грн.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірці, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній, зокрема, у постанові від 27 жовтня 2015 року у справі № 826/661/14 (№ 21-1539а15).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивачем укладено договори поставки сільськогосподарської продукції з: ПП «Агрофірма «РосЛан», ФГ «Золоте Руно 2013», ТОВ «Дружба Плюс», ТОВ «Український зерновий холдинг», ТОВ «Бізнесхолдинггруп», ТОВ "Народичі-Агро Інвест". На підтвердження виконання умов вказаних правочинів позивачем надано: видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, реєстри журналу зважування, банківські виписки, картки-рахунку, довіреності на отримання товару.

Використання придбаного товару у власній господарській діяльності підтверджується: договорами про надання послуг (приймання, сушіння, очистка, зберігання та відвантаження зернових та олійних культур), складськими квитанціями на зерно на зернових складах, розпорядженнями та актами на очищення, сушіння зерна, насіння олійних культур і трав, накладними на переміщення хлібопродуктів у межах підприємства.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на окремі неточності в товарно-транспортних накладних (не вказано вагу транспортованого товару). Колегія суддів вказані доводи до уваги не бере, оскільки, як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, точна вага товару визначалась після лабораторного аналізу зерна після приймання його в місці зберігання.

Також в касаційній скарзі відповідач зазначає, що наданими позивачем документами не підтверджується реальність укладених правочинів, а також використання отриманого товару у господарській діяльності позивача. При цьому, жодних обґрунтувань вказаній позиції відповідач не наводить.

Фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судами першої та апеляційної інстанцій, укладені правочини відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Згідно з частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ч. 3 ст. 160, ст.ст. 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Звенигородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Черкаській області залишити без задоволення.

2. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року у справі № 823/3210/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна