Ухвала суду № 57782601, 28.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 березня 2016 року м. Київ К/800/23273/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:ГоловуючогоНечитайла О.М.СуддівВербицької О.В. Маринчак Н.Є.розглянувши у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжбуд-Підряд»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року

у справі №810/5988/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжбуд-Підряд»

до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інжбуд-Підряд» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Вишгородської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 12 листопада 2013 року адміністративний позов задовольнив частково. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 05 березня 2013 року №0000352205 та від 22 травня 2013 року №0001672205. Стягнув з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 2 294,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 10 квітня 2014 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовив.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просив його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідач письмових заперечень на касаційну скаргу позивача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили такі фактичні обставини справи.

Працівники контролюючого органу провели документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2009 року по 30 вересня 2012 року, про що склали акт від 14 лютого 2013 року №239/22-00/32878470, яким встановили порушення позивачем вимог пункту 5.1 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у результаті чого позивачем занижено податок на прибуток у розмірі 2 525 819,60 грн.; підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пункту 198.1 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України; підпунктів 8.1.1 пункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», підпункту 168.1.1 пункту 168.1, пункту 168.1.2 статті 168 Податкового кодексу України, у результаті чого позивачем не утримано та не перераховано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 9 430,28 грн.

За результатами перевірки, контролюючий орган прийняв податкове повідомлення-рішення від 05 березня 2013 року №0000352205, яким збільшив позивачу суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 830 288,00 грн., з яких основний платіж - 542 192,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 271 096,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 22 травня 2013 року №0001672205, яким збільшив розмір грошових зобов'язань з податку на прибуток на 1 007 177,00 грн., з яких основний платіж - 821 151,00 грн., штрафні (фінансові) санкції - 186 026,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Фактичною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість вартість товарів (робіт, послуг), отриманих від ТОВ «БВК «Будівельник», ТОВ «Гермес», ТОВ «Константа-Інкорпорейтед» за нікчемними правочинами.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з неправомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість спірного податкового періоду, оскільки факт придбання товару (робіт, послуг) у вказаних контрагентів не підтверджується належними первинними бухгалтерськими документами та судом встановлено, що фінансово-господарська діяльність контрагентів здійснювалась поза межами правового поля, а укладені ними правочини є такими, що вчинені без мети настання реальних наслідків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у перевіряємий період мав господарські відносини з ТОВ «БВК «Будівельник», ТОВ «Гермес», ТОВ «Константа-Інкорпорейтед» з придбання будівельних послуг, за результатом виконання яких сформував валові витрати та податковий кредит.

Як вбачається з матеріалів справи, первинні бухгалтерські документи на момент розгляду справи у позивача не збереглися, про що ним було повідомлено суд у заяві про зміну позовних вимог від 07 листопада 2013 року.

Факт втрати бухгалтерської документації позивач підтверджує неодноразовим повідомленнями про це відповідача, копії яких містяться у матеріалах справи. Також на підтвердження втрати документів позивачем надано копії висновки про результати розгляду заяви громадянина Наумова Д.О. щодо виявлення відсутності документів, складеного ст. ДІМ Подільського РУ ГУ МВС України в м. Києві, ст. лейтенантом міліції О.О. Терещенко 02 квітня 2013 року, повторної заяви від 18 квітня 2013 року №18/04-13 про повідомлення податкового органу про втрату первинних документів, наказу позивача від 07 квітня 2013 року №04/07/1-в про відновлення втраченої документації, акту про результати роботи комісії з питання відновлення втраченої документації від 29 липня 2013 року, докази направлення до контролюючому органу акту від 29 липня 2013 року.

Суд апеляційної інстанції, при прийнятті рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходив з відсутності факту здійснення господарських операцій позивача з зазначеними контрагентами в сукупності наданих платником податків первинних документів та на підставі інформації з інших податкових органів.

При цьому, судом взято до уваги відсутність будь-яких первинних документів по взаємовідносинах з ТОВ «Гермес», про що також було відображено в акті перевірки відповідача.

З огляду на те, що спірні правовідносини щодо формування валових витрат виникли у період з січня 2011 року по березень 2012 року, застосуванню підлягають як норми Податкового кодексу України, що набрали чинності з 01 квітня 2011 року, так і норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно із нормою абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За змістом пункту 5.10 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі не дозволяється.

Аналогічні правові норми містять пункт 138.2 статті 138 та підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України.

Отже, виходячи з вказаних норм податкового законодавства, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - змісту послуг, що надаються, їх обсягу, тощо.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Статтею 1 цього ж Закону визначено первинний документ як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

З наведених законодавчих положень випливає, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на формування валових витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і зі сплати податку на додану вартість) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму податку на додану вартість при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За змістом положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпункту 7.2.6 цього пункту).

Вказане узгоджується також з приписами підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналогічні норми закріплені пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України.

Правовий аналіз наведених нормативних положень дає підстави для висновку, що достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємствами-контрагентами, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарських операцій.

З огляду на те, що позивачем не було доведено реальності спірних господарських операції, за якими було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість та валові витрати, не надано належних первинних документів, які б свідчили про фактичне виконання господарських відносин з вказаними контрагентами, а судом попередньої інстанції не встановлено фактичного придбання товарів (послуг) із метою їх використання в господарській діяльності позивача, обґрунтованими є висновки суду апеляційної інстанції про правомірність прийнятих контролюючим органом податкових повідомлень-рішень та відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію суду попередньої інстанції.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись статтями 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інжбуд-Підряд» залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року у справі №810/5988/13-а залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Вербицька О.В. Маринчак Н.Є.