Постанова № 57781683, 17.05.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/20045/14 Головуючий у 1-й інстанції: Качур І.А.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 травня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку ч. 1 ст. 41 КАС України апеляційні скарги Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та Національного банку України на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Марго Груп», товариства з обмеженою відповідальністю «Максімус і Ко» до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа - публічне акціонерне товариство «Грін Банк», про визнання протиправними та скасування постанов і рішення, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Максімус і Ко» (далі - Позивач-1, ТОВ «Максімус і Ко»), товариство з обмеженою відповідальністю «Марго Груп» (далі - Позивач-2, ТОВ «Марго Груп») звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Національного банку України (далі - Відповідач-1, НБУ), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Відповідач-2, Фонд), третя особа - публічне акціонерне товариство «Грін Банк» (далі - Третя особа, ПАТ «Грін Банк»), про:

- визнання протиправною та скасування постанови Правління НБУ від 24.09.2014 року №595/БТ «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Грін Банк» до категорії неплатоспроможних»;

- визнання протиправним та скасування рішення виконавчої дирекції Фонду від 25.09.2014 року №98 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Грін Банк».

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.02.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.03.2015 року, позов задоволено повністю.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.07.2015 року касаційні скарги Фонду та НБУ задоволено частково, рішення судів першої та апеляційної інстанції скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому суд касаційної інстанції вказав на те, що суди не звернули увагу на доповнення глави 13 розділу ІІ Положення про застосування Національним банком України заходів випливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління НБУ від 17.08.2012 року №346 пунктом 13.1-1, що не виключає застосування положень п. 4 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до внесення наведених доповнень. Також підкреслив нез'ясування судами сукупності ознак, які свідчили про систематичність порушень, вчинених банком після набрання чинності пунктом 4 ст. 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Крім того, Вищий адміністративний суд України зауважив, що судами не було досліджено сукупність та характер порушень, допущених банком до внесення змін до ст. 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та її доповнення пунктом 4, що вплинуло на оцінку адекватності застосованого Відповідачем-1 заходу впливу.

Поряд з іншим, суд касаційної інстанції зазначив, що судами не було з'ясовано обсяг та характер порушених прав позивачів оскаржуваними рішеннями, у зв'язку з чим не надано правової оцінки спів розмірності обраного останніми способу захисту порушених прав.

У вересні 2015 року позивачами подано прийняту судом першої інстанції заяву про збільшення позовних вимог, в якій останні просили:

- визнати протиправною та скасувати постанову Правління НБУ від 24.09.2014 року №595/БТ «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Грін Банк» до категорії неплатоспроможних»;

- визнати протиправним та скасувати рішення виконавчої дирекції Фонду від 25.09.2014 року №98 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Грін Банк»;

- визнати протиправною та скасувати постанову Правління НБУ №40 від 22.01.2015 року «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства «Грін Банк»;

- зобов'язати Фонд забезпечити передачу ПАТ «Грін Банк» печаток і штампів, переданих на виконання вимог статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»;

- зобов'язати НБУ повернути ПАТ «Грін Банк» банківську ліцензію на здійснення банківський операцій і генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.03.2016 року позов задоволено частково:

- визнано протиправною та скасовано постанову Правління НБУ від 24.09.2014 року №595/БТ «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Грін Банк» до категорії неплатоспроможних»;

- визнано протиправним та скасовано рішення виконавчої дирекції Фонду від 25.09.2014 року №98 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Грін Банк»;

- визнано протиправною та скасовано постанову Правлення НБУ №40 від 22.01.2015 року «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства «Грін Банк».

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

При цьому суд першої інстанції виходив з того, що відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації банку є крайньою мірою заходу впливу, у той час як матеріали справи доказів існування необхідності застосування такого заходу не містять. Крім того, на переконання суду першої інстанції, всупереч ст. 250 ГК України Відповідачем-1 застосовані до Третьої особи адміністративно-господарські санкції поза межами встановленого строку, а притягнення до відповідальності, зупинення певних операцій та віднесення до категорії неплатоспроможних взагалі є одним видом юридичної відповідальності за одне й те саме правопорушення. Крім іншого, суд зауважив, що володіння позивачами майже двадцятьма відсотками акцій ПАТ «Грін Банк» свідчить про те, що частка їх спільної участі є значною, а відтак підтверджує порушення їх прав оскаржуваними рішеннями.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач-2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Вказує на помилкове застосування судом до спірних правовідносин положень ст. 250 ГК України, а також безпідставність ототожнення запровадження тимчасової адміністрації у зв'язку з одноразовим грубим порушенням та систематичним порушенням законодавства, внаслідок чого необґрунтовано вказав на відсутність вироку як підставу для задоволення позовних вимог. Крім того, зауважує, що ліквідація банку у даному випадку не є заходом впливу, а способом виведення неплатоспроможного банку з ринку. Підкреслює, що рішення про початок здійснення процедури тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку є безумовним наслідком прийняття НБУ рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних. Окремо звертає увагу на необґрунтоване прийняття судом першої інстанції заяви позивачів про збільшення позовних вимог, яка, на переконання Апелянта, є одночасно заявою про зміну предмету і підстав позову, що прямо не допускається положеннями ст. 137 КАС України.

Вважаючи рішення суду першої інстанції таким, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, Відповідач-1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою у задоволення позову відмовити повністю. При цьому звертає увагу суду апеляційної інстанції на неврахування Окружним адміністративним судом м. Києва відсутності порушення оскаржуваними рішеннями прав позивачів, а відтак безпідставності звернення останніх до суду із вказаним позовом. Наголошує на нехтуванні судом нормативним приписом про те, що обов'язок віднесення банку до категорії неплатоспроможних виникає у НБУ не лише у випадку одноразового грубого порушення законодавства, а й у випадку систематичності такого порушення, що може виключати існування такого, що набрав законної сили, вироку суду. Як й Апелянт-1, вказує, що положення ст. 250 ГК України до спірних правовідносин застосовуватися не можуть в силу самого предмету регулювання Господарського кодексу, одночасно підкреслюючи, що оскаржувані рішення прийняті у межах встановлених наведеним законом строків. Посилається на помилковість висновків суду про застосування Відповідачем-1 декількох форм юридичної відповідальності одного виду за одне правопорушення. Стверджує про необхідність перевірки судом першої інстанції реальності операцій Третьої особи з кредитування осіб, надання останнім поворотної фінансової допомоги, а також матеріалів перевірок ПАТ «Грін Банк» до запровадження тимчасової адміністрації. Окремо наголошує, що прийняття рішення про відкликання банківської ліценції та ліквідацію банку не є заходом впливу за порушення законодавства, адже є способом виведення неплатоспроможного банку з ринку, пропозицію щодо якого надає Фонд. Заходом впливу, на що не звернув суд першої інстанції увагу на переконання НБУ, було віднесення ПАТ «Грін Банк» до категорії неплатоспроможних. Вказуючи на порушення норм процесуального права, Апелянт зазначає, що суд першої інстанції, по-перше, здійснюючи розгляд справи у закритому судовому засіданні, у постанові суду про це не зазначив, по-друге, необґрунтовано та безпідставно розглянув вимоги, викладені у заяві по збільшення позовних вимог, яка прямо суперечить приписам ст. 137 КАС України та є зміною предмету і підстав позову.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції встановив, що працівниками Служби фінансового моніторингу у період з 19.08.2014 року по 02.09.2014 року на підставі розпорядження НБУ від 18.08.2014 року №494-р було проведено позапланову виїзну перевірку ПАТ «Грін Банк» з окремих питань дотримання вимог законодавства, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму за період з 01.01.2014 року по 18.08.2014 року. У ході перевірки Відповідачем-1 було виявлено порушення Третьою особою вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму», Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14.05.2003 року №189, Складу реквізитів та структури файлів інформаційного обміну між спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань фінансового моніторингу та банками (філіями), затвердженого постановою Правління НБУ від 04.06.2003 року №233.

Крім того, зазначено, що результати перевірки діяльності банку з питань фінансового моніторингу свідчать про недостатність заходів, що здійснює банк у сфері управління ризиками легалізації кримінальних доходів/фінансування тероризму, зокрема невикористання прав щодо відмови в проведенні (стаття 10 Закону) або зупинення проведення (стаття 17 Закону) фінансових операцій, що підлягають внутрішньому фінансовому моніторингу, якщо у нього є достатні підстави підозрювати, що вони пов'язані з легалізацією кримінальних доходів/фінансуванням тероризму, і нездійснення (невжиття) достатніх заходів для зниження вищевказаних ризиків, припинення проведення клієнтами таких фінансових операцій, для недопущення використання Банку з метою легалізації кримінальних доходів/фінансування тероризму.

Крім того, встановлено незадовільний рівень дій банку щодо виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу відповідно до статті 15 Закону, ідентифікації та вивчення клієнтів, посилення контролю за веденням анкет клієнтів, веденням Реєстру, порядком наданням інформації до Спеціально уповноваженого органу.

У зв'язку з викладеним інспекційна група вказала про наявність підстав вважати, що банк здійснює ризикову діяльність.

Наведені висновки зафіксовані у довідці НБУ від 02.09.2014 року №В/48-413/49540/БТ (т. 2 а.с. 1-200).

На підставі викладених у вказаній довідці висновків Відповідачем-1 24.09.2014 року прийнято постанову №595/БТ «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Грін Банк» до категорії неплатоспроможних» (далі - постанова №595/БТ) (т. 2 а.с. 201-204). При цьому підставою для прийняття такого рішення НБУ було визначено: встановлення факту здійснення ПАТ «Грін Банк» ризикової діяльності; неодноразове застосування Національним Банком України до ПАТ «Грін Банк» заходів впливу/санкцій за порушення вимог законодавства з питань фінансового моніторингу; захист інтересів вкладників та інших кредиторів ПАТ «Грін Банк», а також ст. ст. 15, 55 Закону України «Про Національний Банк України», ст. ст. 63, 66, 73, 76 Закону України «Про банки та банківську діяльність», розділ І та главу 13 розділу II Положення про застосування Національним Банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління Національного Банку України №346 від 17.08.2012 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.09.2012 року за №1590/21902.

У подальшому, 24.09.2014 року Фондом підставі постанови №595/БТ та відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 12 та ст. 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» прийнято рішення №98 (далі - рішення №98) (т. 1 а.с. 158), яким запроваджено з 25.09.2014 року процедуру виведення ПАТ «Грін Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації на строк три місяці, починаючи з 25.09.2014 року по 25.12.2014 року, та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 25.12.2014 року №162 (т. 1 а.с. 159) продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Грін Банк» на один місяць по 24.01.2015 року включно.

Крім того, 22.01.2015 року Правлінням Національного банку України прийнято постанову №40, якою за пропозицією Фонду було відкликано банківську ліцензію та ліквідовано ПАТ «Грін Банк» (далі - постанова №40) (т. 1 а.с. 214). Як встановлено судом першої інстанції, в обґрунтування ухваленого рішення Правління НБУ керувалося ст. ст. 7, 15 Закону України «Про Національний банк України», ст. 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст. 39-1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб - підприємців», главою 1 розділу ІІІ Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 року №346.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз положень ст. ст. 15, 55 Закону України «Про Національний банк України», ст. ст. 63, 72, 73, 76, 77, 79 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. ст. 34, 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ст. 110 Цивільного кодексу України, ст. 250 Господарського кодексу України, а також ряду приписів Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого постановою Правління НБ України від 17.08.2012 року №346, прийшов до висновку, що оскаржувані постанови №595/БТ та №40 і рішення №98 прийняті Відповідачами всупереч вимог чинного законодавства з порушенням принципу співмірності та адекватності застосовуваних заходів відповідальності вчиненим порушенням.

Разом з тим, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон про банки) зазначений Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.

Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника.

Приписи ст. 2 Закону про банки визначають, що інспекційна перевірка банку - форма здійснення банківського нагляду уповноваженими Національним банком України особами безпосередньо у банку.

Згідно ст. 71 Закону про банки кожний банк є об'єктом інспекційної перевірки уповноваженими Національним банком України особами.

Перевірки здійснюються з метою визначення рівня безпеки і стабільності операцій банку, достовірності звітності банку і дотримання банком законодавства України про банки і банківську діяльність, а також нормативно-правових актів Національного банку України.

Національний банк України може прийняти рішення про проведення позапланової перевірки банку при наявності обґрунтованих підстав. Таке рішення має бути підписане Головою Національного банку України або уповноваженою ним особою.

Банки зобов'язані забезпечити уповноваженим Національним банком України особам умови для проведення інспекційної перевірки та вільний доступ у робочий час до всіх приміщень банку.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 73 Закону про банки у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України відповідно до цього Закону, банківського законодавства, нормативно-правових актів Національного банку України, його вимог, встановлених відповідно до статті 66 цього Закону, або здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі у банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи, Національний банк України адекватно вчиненому порушенню або рівню такої загрози має право застосувати заходи впливу, до яких належить віднесення банку до категорії проблемного або неплатоспроможного.

Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затверджене постановою Правління НБ України від 17.08.2012 року № 346 (далі - Положення №346) розроблено відповідно до Законів України «Про Національний банк України», «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон про банки), законодавства України про господарські товариства, інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України (далі - Національний банк) та визначає підстави і порядок запровадження Національним банком особливого режиму контролю за діяльністю банків і філій іноземних банків, застосування заходів впливу, фінансових санкцій за порушення банками, філіями іноземних банків та іншими особами, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку, банківського законодавства та нормативно-правових актів Національного банку, здійснення ризикової діяльності, яка загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, а також у разі застосування іноземними державами або міждержавними об'єднаннями або міжнародними організаціями санкцій до банків чи власників істотної участі в банках, що становлять загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку та/або стабільності банківської системи.

Відповідно до абз. 3 п. 3.1 Положення №346 передбачено, що Національний банк застосовує заходи впливу за порушення банками, їх відокремленими підрозділами, філіями іноземних банків, банківськими групами, відповідальними особами банківських груп, іншими учасниками банківських груп чи іншими особами, які є об'єктом перевірки Національного банку згідно із Законом про банки (далі - банки), банківського законодавства або здійснення ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або в разі застосування іноземних санкцій на підставі результатів (матеріалів) перевірок банків та/або безвиїзного нагляду з питань фінансового моніторингу.

Приписи абз. 1 п. 3.3 вказаного Положення визначають, що рішення про застосування заходу впливу до банку приймає Правління Національного банку, Комісія Національного банку України з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайта) платіжних систем (далі - Комісія Національного банку), Комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків при територіальному управлінні Національного банку (далі - Комісія Національного банку при територіальному управлінні) або уповноважена посадова особа Національного банку відповідно до цього Положення.

При цьому, на думку суду апеляційної інстанції, наведені норми узгоджуються з положеннями абз. 25 п. 1 ст. 15 Закону України «Про Національний банк України», відповідно до яких Правління Національного банку приймає рішення про віднесення банку до категорії проблемних або неплатоспроможних.

Наведене вище дає підстави для однозначного висновку про наявність у НБ України повноважень проводити перевірки діяльності банків та за їх наслідками застосовувати заходи впливу до банків, у тому числі у вигляді віднесення банку до категорії неплатоспроможних, про що вірно зазначили Апелянти.

Надаючи оцінку правомірності прийняття Відповідачем-1 постанови №595/БТ, про відсутність якої вказав суд першої інстанції, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 Закону про банки Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі:

1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним;

2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України;

3) невиконання банком протягом 10 робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами;

4) одноразове грубе або систематичне порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

При цьому судовою колегією звертається увага на те, що, як вказав Вищий адміністративний суд України, пунктом 4 частину 1 статті 76 Закону про банки було доповнено Законом України від 04.07.2014 року, який набрав чинності 11.07.2014 року.

Згідно п. 13.1 Положення №346 Національний банк приймає рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі наявності хоча б однієї з підстав, передбачених банківським законодавством.

Як вже було зазначено вище, підставою для віднесення ПАТ «Грін Банк» до категорії неплатоспроможних було встановлення НБУ систематичного порушення банком законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, зокрема, в разі встановлення факту здійснення банку ризикової діяльності та застосування Національним банком України два і більше разів протягом трьох років, що передують установленню такого факту, до банку заходів впливу та/або санкцій за порушення цього законодавства.

Пунктом 13.1-1 Положення №346 закріплено, що одноразове грубе або систематичне порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу, запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, визначається в порядку, установленому цим Положенням.

Систематичним порушенням банком законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, є порушення банком однієї і тієї самої норми Закону про банки, Закону про запобігання легалізації, за які до банку більше чотирьох разів протягом року (до дня виявлення перевіркою банку з питань фінансового моніторингу та/або за результатами безвиїзного нагляду з питань фінансового моніторингу порушення відповідного закону) застосовувалися заходи впливу/санкції, а саме:

- незабезпечення банком виконання обов'язку щодо відмови клієнту в його обслуговуванні в установлених Законом про банки випадках і за наявності відкритих кримінальних проваджень щодо злочину(ів), передбаченого(их) частинами другою, третьою статті 209, частинами другою, третьою статті 258-5 Кримінального кодексу України, стосовно банку, власника істотної участі (контролера) банку, (керівника) та/або клієнтів банку;

- незупинення банком фінансової операції, якщо її учасником або вигодоодержувачем за нею є особа, яку включено до переліку осіб, пов'язаних із здійсненням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції.

Днем виявлення порушення Закону про банки (в частині незабезпечення банком виконання обов'язку щодо відмови клієнту в його обслуговуванні в установлених Законом про банки випадках), Закону про запобігання є дата, зазначена в пункті 12.1-1 глави 12 розділу II цього Положення, та/або дата складання довідки про виїзну перевірку відокремленого підрозділу банку, якщо діяльність банку - юридичної особи не була об'єктом виїзної перевірки, та/або акта про результати безвиїзного нагляду з питань фінансового моніторингу.

У подальшому пункт 13.1-1 Положення №346 постановою Правління НБУ від 22.09.2014 року №593 «Про внесення зміни до Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства» було доповнено новим абзацом згідно якого систематичним порушенням банком законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, також є встановлення факту здійснення банком ризикової діяльності та застосування Національним банком два і більше разів протягом трьох років, що передують установленню такого факту, до банку заходів впливу та/або санкцій за порушення цього законодавства.

Як було встановлено судом першої інстанції, як на обставину, яка зумовлює підстави для висновку про допущення ПАТ «Грін Банк» зазначених у постанові № 595/БТ порушень, вказано на те, що протягом травня - липня 2014 року банк за ознаками внутрішнього фінансового моніторингу надав до Спеціально уповноваженого органу інформацію про фінансові операції з отримання клієнтами ПАТ «Грін Банк» - фізичними особами через касу ПАТ «Грін Банк» готівкових коштів на загальну суму більше ніж 3 млрд. грн., що свідчить про наявність у Третьої особи достатніх підстав підозрювати, що здійснювані операції містять ризики використання послуг ПАТ «Грін Банк» для запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму, однак не відмовляв у проведенні та не зупиняв проведення зазначених операцій відповідно до вимог статей 10 та 17 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму», що свідчить про невжиття банком достатніх заходів для запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму. Крім того, постанова № 595/БТ містить посилання на факт застосування до ПАТ «Грін Банк» заходів впливу та санкцій за виявлені в його діяльності порушення вимог законодавства за рішеннями № 823 від 19.10.2012 року (т. 2 а.с. 229), № 657 від 06.09.2013 року (т. 2 а.с. 230), №130 від 25.03.2014 року (т. 2 а.с. 227), № 191 від 12.05.2014 року (т. 2 а.с. 231).

При цьому судова колегія не погоджується з твердженням Окружного адміністративного суду м. Києва, що пояснювальна записка до проекту постанови Правління Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Грін Банк» до категорії неплатоспроможних» (т. 2 а.с. 214-220), а також додані до неї матеріали не містять обґрунтованого викладу обставин, які стали підставою для висновку про спрямованих здійснених Третьою особою операцій на легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму, з огляду на таке.

Зі змісту вказаної пояснювальної записки, а також доданих до неї документів випливає, що останні містять детальний опис операцій проведених банком щодо яких було подано до Спеціально уповноваженого органу інформацію про фінансові операції, які містять ризики використання послуг банку для запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму. Крім того, і ній вказано на факти того, що один рахунок, за яким було проведено фінансові операції зі зняття готівкових коштів, був відкритий на підставі паспорта, що відповідно до бази даних інформаційно-довідкової системи втрачених паспортів Міністерства внутрішніх справ України є втраченим, та на те, що обсяг коштів, які юридичні особи переказали на рахунки фізичних осіб-контрагентів як фінансову допомогу, що надалі були перераховані 525 фізичним особам, у багато разів перевищує розмір їх статутних капіталів. Окрім цього, у пояснювальній записці наголошено, що фінансові операції зі зняття готівкових коштів позичальниками у вигляді наданих ПАТ «Грін Банк» кредитів (без використання поточного рахунку клієнтів) розпочалися після прийняття постанови Правління НБУ від 30.05.2014 року №328 «Про врегулювання діяльності фінансових установ та проведення валютних операцій», пунктом 8 якої зобов'язано банки обмежити видачу (отримання) готівкових коштів з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати.

Крім іншого, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, зі змісту додатків до довідки від 02.09.2014 року №В/48-413/49540/БТ (т. 2 а.с. 27- 200) видача готівкових коштів на суму більше 3 млрд. грн. здійснювалася Третьою особою у період з 30 липня по 18 серпня 2014 року під час дії накладеного рішенням Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків, нагляду (оверсайта) платіжних систем від 12.05.2014 року №191 (т. 2 а.с. 231-232) заходу впливу до ПАТ «Грін Банк» у вигляді зупинення на строк з 13.05.2014 року до 13.11.2014 року включно операцій (крім здійснення операцій щодо виплат, пов'язаних з оплатою праці, стипендій, пенсій, навчання, лікування, інших соціальних виплат): з відкриттям поточних рахунків клієнтам - юридичним особам (резидентам) у національній валюті (в грошовій одиниці України); з видачі (виплати) з поточних рахунків клієнтів - юридичних осіб (резидентів) готівкових коштів у національній валюті (в грошовій одиниці України), - за порушення вимог ст. 64 Закону про банки.

Відтак, на переконання суду апеляційної інстанції та що було помилково не враховано судом першої інстанції, твердження НБУ про наявність підстав для висновку про спрямованість наведених операцій ПАТ «Грін Банк» на легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму є таким, що відповідає обставинам справи.

Крім того, з матеріалів справи, зокрема зі змісту довідки від 02.09.2014 року № В/48-413/49540/БТ вбачається, що Третьою особою було допущено порушення вимог: ст. 64 Закону про банки в частині непроведення ідентифікації відповідно до законодавства України клієнтів, яким ПАТ «Грін Банк» відкрив рахунки; п. 5.5 затвердженого постановою Правління НБУ від 14.05.2003 року №189 Положення про здійснення банками фінансового моніторингу (далі - Положення №189) в частині невиконання обов'язку зберігати документи (належним чином засвідчені копії документів), що є підставою для ідентифікації клієнтів, у справах клієнтів; п. 5.13 Положення №189 щодо невстановлення відомостей про контролерів клієнта (щодо клієнтів-фізичної особи за наявності) до/під час встановлення ділових відносин, до проведення фінансової операції, відкриття рахунку, укладення договору; п. 5.18 Положення №189, що полягає у невідповідності даних, які містять в анкеті клієнта, інформації, отриманій за результатами ідентифікації та вивчення клієнта, та документам, що містяться в юридичній справі клієнта; п. 22 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму», а саме невиявлено фінансові операції, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу відповідно до статті 15 Закону; пп. «ї» п. 6.13 Положення №189, що полягає у внесенні до реєстру фінансових операцій неправильних даних щодо коду ознаки (кодів ознак) фінансової операції, за якою (якими) фінансова операція підлягає фінансовому моніторингу, відповідно до довідників кодів ознак фінансових операцій.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно інформації, викладеної в листах Міндоходів України від 26.04.2014 року №12188/5/99-99-09-01-16 (т. 1 а.с. 240) та 08.05.2014 року №8507/5/99-99-09-01-16 (т. 1 а.с. 233) вбачається, що в рамках кримінального провадження №32014000000000026 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 209 КК України, встановлено, що Третьою особою протягом 2013-2014 років вчинялися фінансові операції з коштами, одержаними внаслідок фіктивного підприємництва з використанням ряду суб'єктів господарювання.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність у Відповідача-1 достатніх правових підстав вважати, що Третьою особою допускається порушенням законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

При цьому судова колегія погоджується з доводами Апелянта-2, що НБУ не виконує функцій правоохоронних органів та не наділений повноваженнями щодо доказів у кримінальних справах, а тому відсутність інформації/документів щодо вироків у кримінальних справах жодним чином не спростовує установлений Правлінням НБУ факт здійснення банком ризикової діяльності у сфері запобігання використанню банківської системи для легалізації кримінальних коштів та фінансового тероризму. Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 27.01.2016 року у справі №К/800/27757/15.

З огляду на викладене посилання НБУ на те, що судом першої інстанції не було перевірено реальність здійснення операції з кредитування, операцій щодо виплат поворотної фінансової допомоги юридичними особами в сумах, що не підтверджені жодними даними офіційної статистичної звітності щодо спроможності цих юридичних осіб надавати фінансову допомогу в сумах, що значно перевищують розміри статутних капіталів останніх, реальність фінансової спроможності фізичних осіб, на яких оформлені виплати відповідних сум поворотної допомоги, повернути відповідні суми, реальність підписання всіма 525 фізичними особами на довіреностей на трьох фізичних осіб судовою колегією оцінюється критично з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Тобто, здійснюючи перевірку відповідності оскаржуваної постанови №595/БТ вимогам чинного законодавства, зокрема, в частині систематичності допущених банком порушень, суд не втручається у виключну компетенцію НБУ надавати оцінку реальності операцій наведених вище операцій.

Відтак, вирішуючи питання щодо систематичності у розумінні п. 13.1-1 Положення №346 (як в редакції до 24.09.2014 року, так і після) порушення Третьою особою законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Надаючи офіційне тлумачення частині першій наведеної статті Основного Закону, Конституційний Суд України у рішення від 09.02.1999 року № 1-рп/99 зазначив, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб.

Але, як підкреслив єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні, це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Таким чином, до спірних правовідносин має застосовуватися саме той нормативний акт, який був чинним на момент їх виникнення.

Аналогічна позиція щодо застосування нормативно-правових актів у часі неодноразово висловлювалася Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 24.03.2015 року у справі №21-83а15, від 31.03.2015 року у справі №21-55а15, від 21.04.2015 року у справі №21-154а15, від 03.11.2015 року у справі №808/2503/14.

Як вже було вказано вище, п. 4 ч. 1 ст. 76 Закону про банки, який і став підставою для прийняття Відповідачем-1 постанови №595/БТ, набрав чинності 11.07.2014 року. Отже, на переконання суду апеляційної інстанції, гіпотеза в частині систематичності може мати місце виключно у випадку, коли до банку протягом встановленого п. 13.1-1 Положення №346 строку застосовано заходи впливу за порушенням банком законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку.

При цьому, оскільки, як було встановлено раніше, зміни до Закону про банки в частині доповнення п. 4 ч. 1 ст. 76 Закону набрали чинності 11.07.2014 року, а перевірку ПАТ «Грін Банк» було проведено у період з 19.08.2014 року по 02.09.2014 року, НБУ мав достатні правові підстави застосовувати правові наслідки, визначені пунктом 4 ч. 1 ст. 76 Закону, до Третьої особи. Крім того, у день прийняття оскаржуваної постанови НБУ №595/БТ приписи п. 13.1-1 Положення №346 у редакції постанови Правління НБУ від 22.09.2014 року №593 набрали чинності, а відтак, зважаючи на положення ст. 58 Основного Закону могли бути застосовані до спірних правовідносин.

Таким чином, рішення Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків від 19.10.2012 року №823, від 06.09.2013 року №657, від 25.03.2014 року №130 та від 12.05.2014 року №191 обґрунтовано бралися Відповідачем-1 до уваги при вжитті до банку заходу впливу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 76 Закону.

Колегія суддів зауважує, що зі змісту наведених вище рішень Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків окремо не передбачало такий суворий захід як віднесення банку до категорії неплатоспроможного, разом з тим застосування таких заходів протягом визначеного п. 13.1-1 Положення №346 трирічного строку більше ніж два рази утворює кваліфікуючу ознаку систематичності, що й стало наслідком у вигляді прийняття постанови №595/БТ.

З урахування наведеного судова колегія приходить до висновку про передчасність висновків суду першої інстанції щодо безпідставності твердження НБУ про наявність станом на 24.09.2014 року правових підстав для ухвалення постанови №595/БТ за встановленої наявності ознак систематичності вчинених Третьою особою порушень законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

Крім іншого, суд апеляційної інстанції вважає помилковим посилання Окружного адміністративного суду м. Києва на необхідність застосування до спірних правовідносин приписів ст. 250 ГК України, оскільки, як вказав Вищий адміністративний суд України, вказана норма Господарського кодексу стосується строків застосування адміністративно-господарських санкцій, а не кваліфікації правопорушення. Водночас, судова колегія вважає необґрунтованим твердження Апелянтів про неможливість поширення взагалі на спірні правовідносини положень ст. 250 ГК України, адже до липня 2015 року застережень щодо їх дії за колом осіб, діяльність яких регулюється, зокрема, Законом про банки, встановлено не було.

У контексті наведених висновків колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що відповідно до ч. 1 ст. 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Тобто, як вірно підкреслено Апелянтом-1, отримання останнім постанови №595/БТ зумовило виникнення безумовного обов'язку Фонду ухвалити рішення №98 про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ «Грін Банк».

Відтак, оскільки на момент прийняття Відповідачем-2 оскаржуваного рішення №98 була чинною та такою, що не визнана у встановленому законом порядку протиправною, постанова НБУ №595/БТ, суд апеляційної інстанції погоджується з твердження Фонду про відсутність підстав для визнання його протиправним, про що помилково зазначив суд першої інстанції. Крім іншого, зважаючи на встановлену у ході розгляду справи судом апеляційної інстанції правомірність постанови НБУ №595/БТ, яка була правовою підставою для прийняття рішення №98, останнє також не підлягає скасуванню.

З аналогічних підстав не підлягає визнанню протиправною та скасуванню постанова правління НБУ №40, оскільки остання прийнята на виконання НБУ своїх повноважень, визначених п. 2 ч. 1 ст. 77 Закону про банки, за пропозицією Фонду, який, як було встановлено вище, обґрунтовано запровадив тимчасову адміністрацію у ПАТ «Грін Банк». При цьому, як обґрунтовано наголошували Апелянти, у даному випадку постанова №40 була не формою заходу впливу, а способом виведення неплатоспроможного банку з ринку, передбаченим п. 1 ч. 2 ст. 39 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відтак і заявлені вимоги про зобов'язання Фонду забезпечити передачу ПАТ «Грін Банк» печаток і штампів, переданих на виконання вимог статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та зобов'язання НБУ повернути ПАТ «Грін Банк» банківську ліцензію на здійснення банківський операцій і генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій не підлягають задоволенню як похідні від вимоги про визнання протиправною та скасування постанови №40.

Надаючи оцінку посиланням НБУ про відсутність у позивачів правових підстав для звернення до суду із вказаним позовом, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Як було вірно встановлено судами, ТОВ «Максімус і Ко» та ТОВ «Марго Груп» є власниками простих іменних акцій ПАТ «Грін Банк» у кількості 380 000 штук кожне номінальною вартістю 2,00 грн., що складає 9,9152% акцій у кожного, а загалом - 19,8304%.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 79 Закону про банки банк або інші особи, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку України, мають право оскаржити в суді в установленому законодавством порядку рішення, дії або бездіяльність Національного банку України чи його посадових осіб.

Рішення Національного банку України, його службовців можуть бути оскаржені до суду виключно з метою встановлення законності таких рішень.

При цьому наведені норми не ставлять у залежність право особи оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність НБУ чи його посадових осіб від проведення перевірки регулятором таких осіб, а передбачають можливість оскарження таких рішень виключно особами, які охоплюються наглядовою діяльністю Національного банку.

Приписи ч. 2 ст. 72 вказаного Закону визначають, що до осіб, які можуть бути об'єктом перевірки Національного банку України, належать власники істотної участі у банку та учасники банківських груп.

Істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи (ст. 2 Закону про банки).

За таких обставин, зважаючи, що позивачі разом є власниками близько 20% акцій ПАТ «Грін Банк», останні мають право на звернення до суду із позовом про оскарження рішень, дій чи бездіяльності Національного банку України.

При цьому посилання НБУ на те, що участь акціонерів в управлінні товариством призупиняється на підставі закону, а не рішення Відповідача-1, а відтак права останніх не порушені, є безпідставним, оскільки юридичним фактом, який пов'язує поширення норм закону в частині обмеження прав акціонерів на управління товариством, є постанова Правління НБУ про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Щодо твердження Апелянта-2 про незазначення судом першої інстанції в оскаржуваній постанові про розгляд справи у закритому судовому засіданні колегія суддів вважає підкреслити, що це є у випадку необхідності підставою для внесення виправлень у судове рішення, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.09.2015 року (т. 4 а.с. 134) оформлено рішення про розгляд справи у закритому судовому засіданні.

Оцінюючи посилання Апелянтів на те, що суд першої інстанції всупереч вимог ст. 137 КАС України прийняв до розгляду та розглянув по суті вимоги, викладені у заяві про збільшення позовних вимог, яка, на переконання НБУ та Фонду є заявою про зміну предмету і підстав позову, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати на таке.

Відповідно до ст. 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано адміністративний позов, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

Разом з тим, процесуальним законом встановлюється певні обмеження принципу диспозитивності сторін.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 137 КАС України позивач може протягом всього часу судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. До початку судового розгляду справи по суті позивач може змінити підставу або предмет адміністративного позову, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. Заява про зміну позовних вимог повинна відповідати вимогам, які встановлені цим Кодексом для позовних заяв. У разі невідповідності такої заяви вимогам статті 106 цього Кодексу суд своєю ухвалою повертає її позивачу. Ухвала суду, прийнята за результатами розгляду питання про прийняття заяви про зміну позовних вимог, окремо не оскаржується.

Наведені норми процесуального закону обмежують право позивача змінювати одночасно предмет та підстави позову, про що вірно зазначили Апелянти.

Зі змісту заяви про збільшення позовних вимог вбачається, що окрім позовних вимог про: визнання протиправною та скасування постанову №595/БТ; визнання протиправними та скасування рішення №98, позивачі шляхом збільшення позовних вимог просили: визнати протиправною та скасувати постанову №40; зобов'язати Фонд забезпечити передачу ПАТ «Грін Банк» печаток і штампів, переданих на виконання вимог статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; зобов'язати НБУ повернути ПАТ «Грін Банк» банківську ліцензію на здійснення банківський операцій і генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій.

При цьому в обґрунтування збільшення позовних вимог позивачі посилалися на відсутність у Фонду правових підстав для звернення до НБУ із пропозицією про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, обґрунтовуючи такі доводи положеннями ст. 44 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Тобто зазначили інші підстави щодо іншого предмету позову - визнання протиправною та скасування постанови №40 та зобов'язання вчинити дії, пов'язані з відновленням порушеного нею становища.

Зміна позову повинна стосуватися тих спірних правовідносин, які вже винесені на розгляд і вирішення суду. Позивачем не повинно ототожнюватися можливість подання заяви про зміни предмету або підстав позову із поданням нового адміністративного позову, що не пов'язаний зі справою.

Суд при вирішенні питання про задоволення клопотання про зміну позовних вимог повинен перевірити, чи така зміна підстав або предмету позову стосується спірних правовідносин у справі.

Відтак, судом першої інстанції не було враховано, що поданою заявою позивачі змінили предмет та підставу позову, тому, оскільки вказана зміна позовних вимог виходить за межі спірних правовідносин, остання не є зміною заявлених позовних вимог в розумінні статті 137 КАС України, а є поданням до суду нового позову, що унеможливлює його розгляд у рамках даної справи.

Разом з тим, оскільки вказана заява про уточнення позовних вимог була прийнята судом, про що зазначено у постанові суду, а в суду апеляційної інстанції відсутні повноваження щодо вирішення питання про прийняття або неприйняття поданої до суду першої інстанції заяви про збільшення позовних вимог, у ході перегляду в апеляційному порядку оскаржуваного рішення суду надавалася оцінка й правовим висновкам останнього у вказаній частині.

Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні питання про правомірність оскаржуваної постанови НБУ №595/БТ не надав оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам, що спричинило ухвалення помилкового рішення. Крім того, при вирішенні питання про визнання протиправними рішення №98 та постанови №40 Окружний адміністративний суд м. Києва не врахував, що останні прийняті за наслідками виконання постанови №595/БТ, що виключає їх протиправність на момент виникнення спірних правовідносин. Наведене вище спричинило ухвалення неправильного рішення, у зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційні скарги задовольнити, а постанову суду - скасувати.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін; скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови порушено норми матеріального та процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги задовольнити частково, а постанову суду - скасувати в частині задоволених позовних вимог.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 6 ст. 94 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або Верховний Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.04.2016 року було задоволено клопотання Фонду та відстрочено сплату судового збору в сумі 80,39 грн. до ухвалення судом апеляційної інстанції рішення у даній справі.

Згідно ч. 2 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.

Таким чином, враховуючи, що судом ухвалено рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Позивача, який не є суб'єктом владних повноважень, а сплата судового збору Фонду була відстрочена до ухвалення рішення у даній справі, судова колегія приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з Відповідача-2 відстроченої до ухвалення рішення у справі суми судового збору.

Керуючись ст.ст. 41,94, 160, 167, 195, 198, 200, 202, 205, 207, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги Національного банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 березня 2016 року - скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити у вказаній частині нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

У решті постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 березня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Марго Груп», товариства з обмеженою відповідальністю «Максімус і Ко» до Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа - публічне акціонерне товариство «Грін Банк», про визнання протиправними та скасування постанов і рішення, зобов'язання вчинити дії - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.