Ухвала суду № 57781358, 17.05.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

17 травня 2016 рокусправа № 804/712/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.

суддів: Уханенка С.А. Богданенка І.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2016 року у справі № 804/712/16 за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0012551701 від 08.09.2015 року та №0013341701 від 18.09.2015 року.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2016 року в задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2016 року скасувати, та прийняти нове рішенні, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що посадовими особами ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська була проведена документальна позапланова виїзна перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) з питання законності декларування від'ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн. за період з 01.06.2015 року по 30.06.2015 року.

За результатом проведеної перевірки, податковий орган дійшов висновку про:

- наявність ознак відсутності факту реального здійснення господарських операцій між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Тірас-Трейд» у червні 2015 року;

- порушення п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого зменшено суму відємного значення з податку на додану вартість у сумі 116108.00 грн., у т.ч. по періодах: червень 2015 року - 116108.00 грн.;

На підставі зазначених висновків, податковим органом були прийняті податкове повідомлення-рішення від 08.09.2015 року №0001152202, яким позивачу було зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 116108.00 грн., та податкове повідомлення-рішення від 18.09.2015 року №0013341701, яким позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 11610.80 грн., в тому числі за основним платежем на суму 0 грн. та за штрафними (фінансовими санкціями у розмірі 11610.80 грн.

Не погодившись з обґрунтованістю прийняття зазначених податкових повідомлень-рішень, Позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.

Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, податковий орган діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Суд апеляційної інстанції погоджується з зазначеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступні обставини.

Згідно із п. 198.1. ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) в необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності з п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пункту 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як свідчать встановлені обставини справи, основним видом діяльності Позивача за КВЕД зокрема є виробництво макаронних виробів та подібних борошняних виробів.

Так, 02.04.2015 року між Позивачем та ТОВ «Тірас Трейд» був укладений договір поставки №29, за умовами якого Продавець зобов'язується поставити Покупцю зерно грачихи, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар згідно документам у відповідності з умовами дійсного договору.

За результатом здійснення зазначеної господарської операції, Позивачем у червні 2015 року був оформлений податковий кредит у сумі 116108.00 грн.

На підтвердження реальності здійснення господарської операції та обґрунтованості формування податкового кредиту, Позивачем до суду були надані податкові накладні №19/2 від 18.06.2015 року, №5/2 від 04.06.2015 року, видаткова накладна №1-00000152 від 04.06.2015 року, товарно-транспортна накладна №143 від 04.06.2015 року, акт звірки взаємних розрахунків, розрахунок №1/2 від 12.06.2015 року коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної №5/2 від 04.06.2015 року, карточку аналізу зерна №152 від 04.06.2015 року.

Однак, дослідивши форму та зміст наданих документів, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вони в даному випадку не слугують належним підтвердження правомірності формування податкового кредиту у зазначені періоди у зв'язку з наступними обставинами.

Згідно з ч.1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

У відповідності до ч.2 ст.9 означеного Закону первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань платників здійснюється на підставі первинних документів, у яких міститься інформація саме про господарські операції (результати їх здійснення).

В свою чергу, документи бухгалтерського обліку мають силу первинних лише у разі, якщо фіксують господарську операцію, яку було реально здійснено, у тому числі в обсязі та суб'єктному складі осіб, обумовлених укладеним договором.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як було встановлено судом, предметом договірних відносин Позивача з ТОВ «Тирас Трейд» була купівля-продаж зерна грачихи.

Так, у відповідності до ЗУ "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерно - це плоди зернових, зернобобових та олійних культур, які використовуються для харчових, насіннєвих, кормових та технічних цілей.

Відповідно до ст.24 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах.

Згідно зі ст.37 Закону України «Про зерну та ринок зерна в Україні», зерновий склад на підтвердження прийняття зерна видає один із таких документів: подвійне складське свідоцтво; просте складське свідоцтво; складську квитанцію.

Інструкцією про ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його переробки на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, затвердженою Наказом Міністерства Аграрної політики України від 13.10.2008 року №661, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 18.11.2008 року за № 111/15802 (далі по тексту Інструкція) детально врегульовано права та обов'язки зернового складу, при прийнятті на зберігання зерна та олійних культур від власника зерна або його постачальників.

Так, згідно п.2.3, 2.4 Інструкції, оформлення документів при надходженні зерна проводиться за його кількістю та якістю щодо кожного поклажодавця.

Кожна партія зерна (крім упакованої у мішки стандартною масою), що надійшла на підприємство, приймається матеріально відповідальною особою за масою, встановленою на повірених вагах у присутності особи, що доставила зерно, та за якістю, визначеною виробничою технологічною лабораторією підприємства (далі - ВТЛ) чи представником Державної інспекції сільського господарства в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі (далі - Держсільгоспінспекція).

У відповідності до п.2.7 Інструкції, при доставці зерна автомобільним транспортом поклажодавця товарно-транспортні накладні виписуються ним на кожну партію в трьох примірниках, з яких перший примірник залишається на підприємстві, другий і третій примірники повертаються власнику. При перевезенні зерна поклажодавця автомашинами транспортного перевізника на підставі договору товарно-транспортна накладна виписується в чотирьох примірниках, з яких перший примірник залишається на підприємстві, другий примірник повертається поклажодавцю, третій і четвертий примірники направляються через водія перевізника для розрахунків з клієнтом за доставку вантажу згідно з договором (наказ Міністерства транспорту України від 14.10.97 N 363 "Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 20.02.98 за N 128/2568).

Зі змісту зазначених правових норм вбачається, що зерно підлягає зберіганню у зерносховищах, тобто у спеціально обладнаних приміщеннях, які на підтвердження факту його отримання надають подвійне складське свідоцтво, просте складське свідоцтво або складську квитанцію. При цьому, інструкцією, крім інших документів первинного бухгалтерського обліку, передбачено обов'язкову наявність документів, таких як акти зважування товару, товарно - транспортні накладі на поставку товару, акти перевірки якості товару на ВТЛ або повноважною, особою Сільськогосподарської інспекції, для підтвердження факту здійснення господарської операції з поставки зерна.

В даному випадку, Позивачем не було надано до суду жодних документів, які б підтверджували факт відвантаження отриманого товару на зерносховищі та отримання його останнім, журналу обліку отриманого товару зерносховищем та актів зважування товару.

Також, позивачем до суду не було надано документів, що свідчили б про здійснення повірки якості придбаного товару здійсненої в рамках передачі ТМЦ на зерновий склад, документів на підтвердження часткової або повної видачі зерна власнику, як того вимагають приписи чинного Законодавства.

Окрім того, як вбачається з наданої Позивачем товарно-транспортної накладної, пунктом навантаження товару було визначено: Полтавська область, Полтавський район, село Розсошенці, вул. Шевченка, буд.16, кімн.1, без зазначення відомостей, стосовно зерносховища, на якому воно зберігалось, що в свою чергу унеможливлює встановлення факту реального отримання зерна.

Отже, в даному випадку, Позивачем не було належним чином обґрунтовано факт походження, отримання та зберігання отриманого товару, у зв'язку з чим наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського обліку стосовно господарських відносин Позивача з ФГ ТОВ «Тирас Трейд» у перевіряємий період не можуть бути визнані первинними для цілей оподаткування, та не визнаються судом належним підтвердженням реальності здійснення господарських відносин з підстав відсутності у позивача спеціальних документів первинного обліку з поставки зерна відповідно до правових норм, що регулюють обіг зерна в Україні.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно відсутності підстав для задоволення позовних вимог.

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2016 року була прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для її скасування.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.03.2016 року у справі № 804/712/16 - залишити без змін

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Ю.М. Дадим

Суддя: С.А. Уханенко

Суддя: І.Ю. Богданенко