Рішення № 57777332, 12.05.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3722/16

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Парапан В. Ф.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

Головуючого: судді Парапана В.Ф.

Суддів: Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д.

За участю секретаря Томашевської К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про витребування трудової книжки та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2015р. ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом у якому просила: зобовязати Публічне акціонерне товариство «Ідея Банк» (далі - ПАТ «Ідея Банк») видати їй трудову книжку, а в разі її втрати - видати дублікат трудової книжки, та стягнути з ПАТ «Ідея Банк» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 125285,23 грн.

Позивачка зазначала, що з 22.08.2011р. по 11.10.2012р. вона працювала на посаді начальника Одеського відділення №2 ПАТ «Ідея Банк». Пропрацювавши рік, її усно було повідомлено, що її звільнено з роботи через втрату довіри до неї.

В день звільнення з наказом про звільнення вона не була ознайомлена, трудову книжку не отримала, її усні та письмові запити до відповідача про видачу їй трудової книжки та ознайомлення з наказом були проігноровані. У звязку з неотриманням трудової книжки вона не має можливості працевлаштуватися на роботу відповідно до її рівня кваліфікації, або навіть стати на облік в центрі зайнятості як безробітна. Вказані обставини стали приводом для звернення до суду.

Представник позивача позов підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, посилаючись на те, що ОСОБА_2 було надіслано трудову книжку за зазначеною нею адресою, про що свідчить поштовий реєстр, працевлаштуватися вона не могла за іншими ніж викладені нею обставинами, після звільнення із заявами ОСОБА_2 до ПАТ «Ідея Банк» не зверталась та що сплив строк позовної давності.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11.03.2016р. у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивачки подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову,

посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи й неправильне застосування норм матеріального і процесуального права.

ОСОБА_2 та її представникОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції підтримали доводи апеляційної скарги, а представник відповідача - ОСОБА_4 заперечували проти її задоволення.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, що зявилися у судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що ПАТ «Ідея Банк» виконало свій обовязок щодо направлення позивачці трудової книжки як звільненому працівнику, провело розрахунок та ознайомило її з наказом про звільнення, а крім того, що позивачка пропустила строк позовної давності, що за правилами ч.4 ст. 267 ЦК України є підставою для відмови у позові.

Проте повністю погодитися з таким висновком суду не можна.

Судом установлено, що наказом ПАТ «Ідея Банк» від 22.08.2011р. ОСОБА_2 було прийнято на роботу на посаду начальника Одеського відділення №2 ПАТ «Ідея Банк», (а.с. 28).

Наказом ПАТ «ОСОБА_5 від 11.10.2012р. № 170а-3 ОСОБА_2 звільнено з роботи з посади начальника Одеського відділення №2 ПАТ «Ідея Банк» 12.10.2012р. відповідно до п. 2ст. 41 КЗпП України, з виплатою компенсації за 15 днів невикористаної відпустки. Підставою в наказі зазначено: акт ревізії цінностей від 26.09.2012р., доповідна записка директора служби внутрішнього аудиту ОСОБА_6, рішення комісії від 11.10.2012р. В наказі, поруч з іншими звільненими за цим наказом працівниками Одеського відділення №2 ПАТ «Ідея Банк», також міститься і підпис ОСОБА_2 про ознайомлення з ним, (а.с. 25).

12.10.2012р. ОСОБА_2 звернулась із заявою до голови правління ПАТ «Ідея Банк» ОСОБА_7 з проханням відправити її трудову книжку на адресу: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 54, (а.с. 29).

Факт відправлення підтверджується реєстром поштових відправлень, поданих на пошту ПАТ «Ідея Банк» №1 від 12.10.2012р. та відповідною квитанцією УДППЗ «Укрпошта». На цью ж адресу (за місцем роботи) також були надіслані і документи інших звільнених працівників Одеського відділення №2 ПАТ «Ідея Банк», (а.с.26).

Представник позивачки подав до суду письмові пояснення на заперечення відповідача, в яких зазначив, що поштовий реєстр, на який посилається відповідач, не містить інформації, про надіслання ПАТ «Ідея Банк» ОСОБА_2 трудової книжки; ОСОБА_2 не було повідомлено про надіслання поштою трудової книжки та про можливість її забрати; відповідачем було проігноровано адвокатський запит про надання копії наказу про звільнення, розписки про ознайомлення з наказом, довідки про нарахування, утримання та виплату заробітної плати та інших сум, розписки про отримання трудової книжки та прохання направити на адресу позивача трудову книжку; та те що строк позовної давності не сплив.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 заявив, що остання не пригадує, щоб складала заяву про направлення їй трудової книжки, однак належних та допустимих доказів складання заяви іншою особою не надав.

У апеляційній скарзі представник позивачки визнав факт написання позивачкою заяви про відправлення трудової книжки на адресу: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 54, але вказав, що трудова книжка так і не була вручена.

Також, актами ПАТ «Ідея Банк» від 15.10.2012р. та від 07.12.2015р. підтверджується, що трудова книжка ОСОБА_2 відсутня в ПАТ «Ідея Банк», так як надіслана ОСОБА_2 рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення за адресою: м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 54 на підставі її особистої заяви, датованої 12.10.2012р., (а.с. 37-38).

За положеннямист. 47 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Відповідно до п. 4.2. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що ПАТ «Ідея Банк» виконало свій обовязок щодо направлення позивачу трудової книжки звільненому працівнику, провело розрахунок та ознайомило з наказом про звільнення.

На підстави вищевикладеного суд першої інстанції визнав встановленим, що затримки у видачі працівнику трудової книжки не було, у звязку з чим вимога про стягнення з ПАТ «Ідея Банк» на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за час вимушеного прогулу є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає наданим сторонами доказам, яким суд дав відповідну оцінку.

На думку колегії суддів сам факт звернення позивачки із зазначеним позовом до суду більше ніж через три роки після звільнення її з роботи, з підстав втрати до неї довіри, також переконливо свідчить про безпідставність її позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не довів факт відправлення позивачки саме трудової книжки були предметом судової перевірки і не дістали обєктивного підтвердження.

Всім наявним в справі доказам, в тому числі і зазначеним доводам представника позивачки, суд першої інстанції дав належну оцінку, і ці доводи представника позивачки суд обгрунтовано не взяв до уваги, оскільки вони суперечать всім наданим у справі доказам в їх сукупності.

Рішення суду у цій частині відповідає наданим сторонами доказам і вимогам закону і підстав для його зміни або скасуванню як про це йдеться мова у апеляційній скарзі колегія суддів не встановила.

Разом з тим, колегія суддів частково погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, а саме щодо відмови у задоволенні позову і за пропуском строку позовної давності.

Так, відповідно дост. 233 КЗпП Українипрацівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Пленум Верховного Суду України у п.4 постанови №9 від 6 листопада 1992р. «Про практику розгляду судами трудових спорів» розяснив, що оскільки при пропуску місячного і тримісячного строків у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд зясовує не лише причини пропуску строку, а й усі обставини справи, права та обовязки сторін.

Судом обгрунтовано визнано, що позовні вимоги позивачки є необґрунтованими і не підлягають задоволенню, у звязку з чим у суду першої інстанції не було законних підстав для відмови у задоволенні позову і у звязку з пропуском строку позовної давності, оскільки він не врахував, що правила позовної давності застосовуються лише тоді коли буде доведено наявність самого субєктивного права або коли воно ніким не порушено. У даному випадку це право позивачки відповідачем не порушено. Також відсутні підстави і для поновлення строку звернення позивачки до суду.

З урахуванням викладеного, рішення суду у цій частині на підставі п.п. 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підлягає зміні.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313-314, 316 - 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 11 березня 2016 року змінити.

Виключити з мотивувальної частини рішення посилання суду на відмову у задоволенні позову у звязку з пропуском строку позовної давності та на поновлення строків звернення до суду.

В решті рішення суду залишити без з змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області В.Ф.Парапан

ОСОБА_8

ОСОБА_9