Постанова № 57758027, 16.05.2016, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2016 р. Справа № 910/30942/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Сініцина Л.М.

суддів Гудак А.В.

при секретарі судового засідання Вох В.С.

розглянувши апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ОМЗ-Трейд" на рішення господарського суду Рівненської області від 18.02.16 р.

у справі № 910/30942/15 (суддя Качур А.М. )

позивач ТОВ " ОМЗ-ТРЕЙД"

відповідач Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого Підрозділу "Рівненська АЕС" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про визнання правочину недійсним

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - ОСОБА_2 ( представник, довіреність у справі)

Судом розяснено представникам сторін права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

11 травня 2016 року в судовому засіданні оголошено перерву до 16 травня 2016 року.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 18.02.2016 р. у справі №910/30942/15 ( суддя Качур А.М.) в задоволенні позову ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ОМЗ-Трейд" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про визнання правочину недійсним відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд керувався положеннями ст.ст. 203, 204,215, 229,640,ч.1 ст. 626, ст. 638 Цивільного кодексу України, ч.7 ст. 179,ст.180 Господарського кодексу України, п.19 постанови Пленуму Верховного суду України " від 06.11.2009 р. № 9 " Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" та прийшов до висновку, що укладаючи договір з відповідачем, позивач ознайомився з конкурсною документацією відкритих конкурсних торгів та з умовами договору, об'єктивно оцінював свої можливості щодо змоги виконати умови договору, а помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону (в тому числі законодавства іноземних держав) чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним; при цьому суду не надано жодного доказу того, що була дійсна помилка позивача.

Не погодившись з постановленим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій вказує, що оскаржуване рішення є таким, що прийнято з порушенням норм матеріального права, та таким, що прийнято при не повному вивчені всіх обставин справи.

Апелянт зазначає, що у грудні 2014 року між ТОВ ОМЗ-ТРЕЙД та ДП НАЕК ЕНЕРГОАТОМ в особі ВП РАЕС було укладено договір поставки №53-122-01-14-01647 від 17.12.2014 року, відповідно до пункту 1.2. предметом якого є поставка проби контрольні виробництва ВАТ Іжорські заводи (РФ). Рік виготовлення 2014.

Строком поставки було визначено термін у 60 днів з моменту укладання договору.

В процесі виконання договору на адресу експортера Unitek Energy AG, та ТОВ ОМЗ-Україна (ОСОБА_3) виробником ВАТ Іжорські заводи (РФ) було направлено листи від 18.02.2015р. про необхідність оформлення міжнародного імпортного сертифікату, для замитнення вказаної продукції як такої, що є предметом регулювання продукції подвійного призначення.

У скарзі апелянт наголошує, що при акцептуванні пропозиції конкурсних торгів, не було вказано факт того, що вказана продукція відноситься до категорії продукції подвійного призначення . ТОВ ОМЗ-ТРЕЙД не мало всієї інформації для правильної оцінки здатності виконати вказану поставку продукції.

На думку скаржника, він не мав всієї інформації, щодо істотних умов договору поставки, а інформацію про вказану істотну умову було отримано після підписання договору. Крім того, маючи вказану інформацію, відповідач не звертався до позивача з пропозицією щодо зміни умов договору щодо вказаної істотної умови.

Вказує, що без інформації щодо вказаної умови поставка продукції взагалі була б неможливою, так як даний вид поставки є об'єктом регулювання при поставці товарів подвійного призначення, як на території РФ так і в Україні.

Апелянт наголошує, що правила, встановлені нормами ст.ст. 215, 216 ЦК України та ст.ст.207, 208 ГК України, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої -третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України.

Просить врахувати, що обставина, щодо якої помилилася сторона (ТОВ ОМЗ-ТРЕЙД) під час укладання правочину, існувала на момент вчинення правочину, проте стала відомою сторонам пізніше, тобто з моменту отримання вимоги щодо надання документів, для оформлення міжнародного імпортного сертифікату, і саме така обставина свідчить про помилку щодо істотних обставин правочину.

З огляду на зазначене, просить задовольнити вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 18 лютого 2016р. та прийняти нове, яким визнати договір поставки №53-122-01-14-01647 від 17.12.2014 року недійсним.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вказує, що рішення господарського суду Рівненської області від 18.02.2016 р. у справі № 910/30942/15 є законним та обґрунтованим, прийнятим при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та правильним застосування норм матеріального права, а тому апеляційну скаргу ТзОВ ОМЗ-Трейд слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Рівненської області від 18.02.2016 р. у справі № 910/30942/15 - без змін.

Відповідач зазначає, що в обґрунтування апеляційної скарги Позивач посилався на положення статті 229 ЦК України, проте з такою позицією ВП Рівненська АЕС не згідна, з чим і погодився місцевий господарський суд, зазначивши про це у оскаржуваному рішенні, оскільки помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Наголошує, що трьома судовими інстанціями по справі № 910/20528/15 встановлено обставини початку виконання спірного договору, що також свідчить про його укладення.

З огляду на зазначене, вважає, що покликання позивача про те, що договір № 2014/12-03 від 03.12.2014р. є вчиненими під впливом помилки, є безпідставним та необґрунтованим.

Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

В письмових поясненнях (вх.13195/16) від 16.05.16р. відповідач пояснив, що доводи скаржника є безпідставними .

Так, відповідач зазначає, що апелянт ТОВ ОМЗ-Трейд посилається на те, що у документації конкурсних торгів не було зазначено, що продукція відноситься до категорії подвійного призначення, що нібито призвело до його помилки при укладенні договору. Дане твердження спростовується наступним .

Так, не надано жодного доказу того, що така інформація повинна була бути вказана у документації конкурсних торгів.

Вважає покликання позивача на те, що він уклав договір під впливом помилки,оскільки не знав відноситься дана продукція чи не відноситься до категорії подвійного призначення взагалі абсурдне, оскільки являючись офіційним представником виробника продукції ( копія довідки № 329 від 18.11.2014р. надана позивачем в складі пакету документів конкурсної пропозиції додається ) таку інформацію саме позивач і повинен був знати в першу чергу.

На думку відповідача, подавши конкурсну пропозицію на участь у торгах, ТОВ ОМЗ-Трейд,окрім іншого, підтвердило фактичну можливість даного товариства у випадку перемоги на торгах здійснити поставку на ВП Рівненська АЕС предмету закупівлі у строки, передбачені документацією конкурсних торгів та самою конкурсною пропозицією переможця.

Крім того, позивач сам зазначив, що по факту закінчення строку поставки встановленого договором, листом №103 від 25.02.2014 року (вхідний ВП Рівненська АЕС №956 від 26.02.2015 року) ТОВ ОМЗ-Трейд додатково запросило у ВП Рівненська АЕС сертифікат кінцевого споживача, який був наданий відповідачу листом № 041-1/2130 від 05.03.2015 року. Вказане також свідчить про той факт, що ВП Рівненська АЕС невідкладно, у скорочені строки виконував додаткові та не передбачені договором прохання позивача з метою виконання останнім зобов'язань за договором.

Вказує, що оформлення міжнародного імпортного сертифікату не позбавило можливості ТОВ ОМЗ-Трейд виконати взяті на себе зобов'язання за договором. Щодо посилання ТОВ ОМЗ-Трейд на закінчення 29.05.2015 року строку дії посвідчення про реєстрацію ТОВ ОМЗ-Україна (ОСОБА_3) у службі експортного контролю України, зазначає, що строк поставки за договором № 2014/12-03 від 03.12.2014 року, укладеним між ВП Рівненська АЕС ДП НАЕК Енергоатом та ТОВ ОМЗ-Трейд закінчився 21.02.2015 року, тобто за три місяці до закінчення строку дії посвідчення, а крім того ТОВ ОМЗ-Україна (ОСОБА_3) не є стороною вказаного договору.

У судовому засіданні 16.05.2016р. представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги з підстав, викладених у ній та просив скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 18.02.2016 р. у вказаній справі та прийняти нове, яким визнати договір поставки № 2014/12-03 від 03.12.2014 р. недійсним.

Представник відповідача заперечив вимоги апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві. Просив врахувати при винесенні рішення судом апеляційної інстанції письмові пояснення від 16.05.2016 р.

В подальшому, представник апелянта не скористався правом участі у справі, про час та місце розгляду скарги повідомлявся належним чином та заздалегідь, про що свідчить розписка про оголошення перерви ( а.с.213).

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки представник апелянта належним чином повідомлявся про час та місце апеляційного перегляду справи, враховуючи обмеженість строків вирішення спору, його явка обов'язковою не визнавалась, судова колегія не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та визнала за можливе розглянути справу у відсутність апелянта .

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга позивача ТОВ ОМЗ-Трейд до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 21 жовтня 2014 року на веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель було розміщено оголошення про проведення ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом" закупівлі продукції за процедурою відкриті торги.

В подальшому відповідачем було отримано від позивача пропозицію, який виявив бажання взяти участь в конкурсних торгах згідно з оголошенням.

Як свідчать матеріали справи, за результатами оцінки пропозицій поданих учасниками конкурсних торгів, комітетом з конкурсних торгів відповідача, було визнано переможцем торгів саме позивача.

03 грудня 2014 року між відповідачем, як замовником, та позивачем, як постачальником, було укладено договір поставки № 2014/12-03.

Згідно пункту 1.1. Договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язується поставити для потреб замовника продукцію, а замовник здійснити оплату продукції за кількістю та за цінами, що передбачені специфікацією (додаток № 1 до договору).

Пунктом 1.2 договору передбачено, що предметом поставки є проби контрольні виробництва ВАТ "Іжорські заводи" ( а.с.12).

Сторонами погоджено, що продукція поставляється постачальником протягом 60 днів з моменту укладання договору поставки (пункт 3.1 договору).

Поставка продукції здійснюється на умовах DDР згідно "Інкотенрмс-2000" на склад Рівненського відділення ВП "Складське господарство" ДП "НАЕК "Енергоатом" ( а.с.12).

Разом з тим, позивачем не виконано належним чином умови договору поставки № 2014/12-03, та не поставлено товар в строк, передбачений умовами договору; зазначені обставини сторонами не заперечуються.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19 жовтня 2015 року у справі № 910/20528/15 (яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09 грудня 2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 16 лютого 2016 р. ) вирішено стягнути з ТзОВ "ОМЗ-Трейд" на користь ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі ВП "РАЕС" 122 880,00 грн. пені та 67 200,00 грн. штрафу у зв'язку з невиконанням товариством умов спірного договору ( а.с.46-48, 49-52).

Водночас, позивач звернувся з позовом до суду про визнання зазначеного договору недійсним, мотивуючи тим, що порушив умови договору, оскільки продукція, яка поставлялася по договору поставки компетентними органами Російської Федерації віднесена до списку продукції подвійного призначення та відповідно з'явилася необхідність в оформленні міжнародного імпортного сертифікату на вказану продукцію.

Рішенням господарського суду міста Києва від 19.10.2015р. у справі № 910/20528/15 встановлено, що на виконання спірного договору поставки № 2914/12-03, позивач 18.12.2014р. уклав з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ОМЗ Україна (ОСОБА_3)" договір № 2914/12-18 поставки продукції, яка є предметом спірного договору поставки № 2014/12-03.

Так, 18 лютого 2015р. ВАТ "Іжорські заводи" (виробник продукції) повідомило експортера (UNITEK Energy AG) та ТзОВ "ОМЗ-Україна (ОСОБА_3) імпортера, що для оформлення експортних ліцензій на продукцію необхідно надати міжнародний імпортний сертифікат з додатковою інформацією, для замитнення вказаної продукції як такої, що є предметом регулювання продукції подвійного призначення. Крім того, вказує, що при акцептуванні пропозиції конкурсних торгів не було вказано факт того, що зазначена продукція відноситься до категорії продукції подвійного ОСОБА_1 не мало всієї інформації для правильної оцінки здатності виконати поставку продукції, та посилаючись на статті 203, 229 Цивільного кодексу України просить суд визнати договір поставки № 2014/12-03 від 03 грудня 2014 року недійсним, як таким, що вчинено під впливом помилки.

Аналізуючи зазначені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне до спірних правовідносин застосувати такі положення чинного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.(ч. ст. 626 ЦК України )

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України ( надалі-ГК) господарсько-договірними зобов'язаннями є майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів.

Статтями 174, 193 ГК України визначено, що господарські зобовязання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать та повинні виконуватися суб"єктами господарювання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Цивільний кодекс у ч. 1 ст. 509 ЦК України також визначає зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення містяться і у статті 265 Господарського кодексу України .

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).

В силу частини 7 статті 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до статті 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 3 статті 180 ГК України).

Зазначені положення закону кореспондуються з приписами статті 638 ЦК України.

Згідно пункту 1 частини 4 статті 179 ГК України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Відповідно до статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з вимогами статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В свою чергу, скаржник в обґрунтування своєї позиції покликається на ст. 229 ЦК України, разом з тим, колегія суддів з такими доводами апелянта не погоджується.

Відповідно до статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений.

Як вольова дія, правочин являє собою поєднання волі та волевиявлення. Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов'язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення певної мети. Зазначені висновки наведено у постанові Верховного Суду України від 25.12.2013р. у цивільній справі № 6-118цс13.

Згідно пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що обставини щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

В свою чергу поняття "помилки щодо обставин правочину" в розрізі правозастосування норм статті 229 ЦК України, висвітлено у листі Верховного Суду України "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсним" від 24.11.2008р.

Так, воля особи до вчинення правочину і результат правочину не узгоджуються в разі помилки, якщо вона має істотне значення. Відповідно до позиції Верховного Суду України, такими є помилки щодо правової природи правочину, його змісту, предмета, ціни, сторони, якості об'єкта тощо. Істотною може вважатись помилка, наслідки якої взагалі неможливо усунути або для їх усунення стороні, яка помилилася, необхідно здійснити значні витрати. Найчастіше хибне сприйняття стосується правової природи та предмета правочину, що може виникнути при визначенні тотожності предмета або його якості. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати або, навпаки, бути відсутніми саме на момент вчинення правочину. Сторона на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка насправді мала місце, тобто надати докази, які б свідчили про її помилку щодо істотних обставин правочину.

Відповідно до п. 3.9 Постанови Пленуму вищого господарського суду України № 11 від 29 травня 2013р. « Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» за змістом статті 229 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним.

Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину.

Обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає вірними висновки місцевого господарського суду що, укладаючи договір з відповідачем, позивач ознайомився з конкурсною документацією відкритих конкурсних торгів та з умовами договору, об'єктивно оцінював свої можливості щодо змоги виконати умови договору. Крім того, як вірно наголосив суд першої інстанції , помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону (в тому числі законодавства іноземних держав) чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Як встановлено ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Статтею 44 ГК України передбачено, що підприємництво здійснюється на основі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику.

З огляду на зазначені положення чинного законодавства, колегія суддів констатує, що зміна вимог щодо оформлення документів на поставку продукції є комерційним ризиком позивача, а тому не може бути підставою для визнання договору недійсним.

Крім того, колегія суддів відзначає, що в судовому засіданні 16.05.2016 р. оглянута Документація конкурсних торгів на закупівлю товарів за темою реактори ядерні, не монтовані на основі Державного класифікатора продукції та послуг ДК 016-2010 та перелік документів пропозиції конкурсних торгів на закупівлю товарів.

Вивчивши зазначену вищу документацію, судова колегія констатує, що поданим у складі пакету документів пропозиції конкурсних торгів листом №333 від 18 листопада 2014 року ТОВ ОМЗ-Трейд підтвердило можливість поставити продукцію за технічними та якісними характеристиками згідно документації конкурсних торгів. Поданими у складі пакету документів пропозиції конкурсних торгів технічною пропозицією №337 від 18 листопада 2014 року та ціновою пропозицією ТОВ ОМЗ-Трейд знову ж підтвердило можливість поставити продукцію виробництва ВАТ Іжорські Заводи 2014-го року виготовлення згідно документації конкурсних торгів та у зазначені строки (60 днів з моменту укладення договору).

Крім того, в матеріалах пакету документів пропозиції конкурсних торгів наявна довідка позивача, з якої вбачається, що у нього наявні працівники відповідної кваліфікації, які мають необхідні знання та досвід та довідка про досвід виконання аналогічних договорів.

Таким чином, позивач ТОВ ОМЗ-Трейд , подавши конкурсну пропозицію на участь у торгах, окрім іншого підтвердив фактичну можливість даного товариства у випадку перемоги на торгах здійснити поставку на ВП Рівненська АЕС предмету закупівлі у строки, передбачені документацією конкурсних торгів та самою конкурсною пропозицією переможця.

Крім того, судова колегія відзначає, що всі умови договору (зокрема предмет поставки, технічні та якісні характеристики предмету поставки, строк поставки, умови поставки, якість продукції, кількість продукції, строк оплати та інше) за виключенням ціни продукції були погоджені позивачем з моменту підписання ТОВ ОМЗ-Трейд пропозиції конкурсних торгів. Погодження позивачем та відповідачем істотної умови договору щодо ціни товару відбулось в момент акцепту ВП Рівненська АЕС пропозиції конкурсних торгів (цінової пропозиції) ТОВ ОМЗ-Трейд.

За ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Позивачем не надано, і відповідно, матеріали справи не містять доказів наявності помилки, тобто того, що при укладенні оспорюваного договору з боку позивача мало місце неправильне сприйняття фактичних обставин договору, і це вплинуло на його волевиявлення, за відсутності якого можна б було вважати, що договір не був би вчинений.

За таких обставин є вірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору недійсним на підставі приписів статті 229 Цивільного кодексу України.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують вірного висновку місцевого господарського суду.

В силу ст.ст. 33, 38, 43, 47 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, коли кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд, оцінивши подані по справі докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен прийняти рішення за результатами обговорення усіх цих обставин.

Апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи та вірно застосовані норми процесуального і матеріального права, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ОМЗ-Трейд" та скасування чи зміни рішення господарського суду Рівненської області від 18 лютого 2016 року у справі № 910/30942/15.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги на підставі ст.49 ГПК України в зв"язку з відмовою в її задоволенні покладається на апелянта.

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Рівненської області від 18 лютого 2016 року у справі № 910/30942/15 залишити без змін,а апеляційну скаргу ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "ОМЗ-Трейд" залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Сініцина Л.М.

Суддя Гудак А.В.