Рішення № 57757160, 12.05.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2016Справа №910/4989/16За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Інгосстрах»

до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»

про стягнення 17 836,99 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Діденко І.В. (представник за довіреністю №Э.37.7.0.0/Д-1084 від 23.12.2015р.);

від відповідача: не з'явились;

від третьої особи: Діденко І.В. (представник за довіреністю №2326-К-О від 11.07.2014р.).

Обставини справи:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Інгосстрах» (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (надалі також - відповідач) суми страхового відшкодування в розмірі 2 796,06 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, виплативши страхове відшкодування власнику автомобіля, пошкодженого при дорожньо-транспортній пригоді, винним у якій визнано водія іншого автомобіля, отримав, в силу приписів статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 Цивільного кодексу України, у межах фактичних витрат, право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Спір виник внаслідок того, що позивачем виконано свій обов'язок щодо виплати страхового відшкодування, а відповідач ухиляється від виконання свого обов'язку здійснити виплату страхового відшкодування.

Відповідач надав письмовий відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого, він проти позову заперечує, посилаючись на те, що страхувальник (ПАТ «КБ «ПриватБанк» будь-яких вимог до винної особи не має і не було. Натомість саме законний власник (він же потерпілий), у порядку визначеному ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - ОСОБА_4 має право на отримання коштів і він скористався цим правом - написав заяву та надав усі необхідні документи. Станом на дату ДТП - ПАТ КБ «ПриватБанк» вже не був власником пошкодженого т.з. Позивач протиправно сплатив страхове відшкодування на реквізити ПАТ КБ «ПриватБанк». Переходу неіснуючого права (ст. 27 ЗУ «Про страхування») не відбулось. Коштів (страхове відшкодування по КАСКО) від свого банку потерпілий ОСОБА_4 не отримував, а ПАТ КБ «ПриватБанк» кошти ні законному власнику ні позивачу не повернув.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2016р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, їй присвоєно №910/4989/16, розгляд призначено на 12.04.2016р.

Також, судом ухвалено направити запит від 24.03.2016р. до Моторного (транспортного) страхового бюро України для отримання завіреної копії страхового полісу №АІ/4396248.

06.04.2016р. до суду надійшла відповідь від Моторного (транспортного) страхового бюро України №7/2-28/9196 від 01.04.2016р., яка містить інформацію щодо страхового полісу №АІ/4396248.

В судовому засіданні 12.04.2016р. розгляд справи було відкладено до 19.04.2016р. та залучено до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк».

В судовому засіданні 19.04.2016р. в справі №910/4989/16 було оголошено перерву до 26.04.2016р.

В судовому засіданні 26.04.2016р. в справі було оголошено перерву до 12.05.2016р.

В судове засідання 12.05.2016р. представники від відповідача не з'явились, додаткових заяв та клопотань до суду не надіслали.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представників відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 12 травня 2016 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Між позивачем (страховик за Договором страхування) та Приватним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» (надалі також - страхувальник) 15.01.2013р. було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту №VIPUCPS-130F1L5 (далі - Договір страхування), згідно з умовами якого позивач прийняв на себе обов'язок по страхуванню автомобіля «Daewoo Nexia», реєстраційний номер НОМЕР_1 (надалі також - застрахований автомобіль).

Вигодонабувачем, відповідно до п. 3. Договору страхування, є ПАТ КБ «ПриватБанк».

Цей Договір укладено на виконання умов договору застави з метою виконання зобов'язань за кредитним (лізинговим) договором №VI00A+02004862.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

25.07.2015р. на вул. Пирогова в м. Вінниці, ОСОБА_5, керуючи автомобілем «Daewoo Lanos», реєстраційний номер НОМЕР_2, виїжджаючи з другорядної дороги не надав дорогу автомобілю, який рухався по головній дорозі, чим порушив п. 16.11. ПДР України та допустив зіткнення з застрахованим автомобілем, під керуванням ОСОБА_4, в результаті чого автомобілі отримали механічні пошкодження.

ОСОБА_4 керував автомобілем «Daewoo Nexia», реєстраційний номер НОМЕР_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 та посвідчення водія НОМЕР_4.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 17.08.2015р. ОСОБА_5, за здійснення вказаного ДТП, було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.

Відповідно до Висновку про вартість матеріального збитку завданого пошкодженням КТЗ №140 від 10.08.2015р., складеного суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_7, вартість відновлювального ремонту (з урахуванням фізичного зносу деталей і вузлів, які підлягають заміні) автомобіля «Daewoo Nexia», реєстраційний номер НОМЕР_1, становить 25 936,33 грн.

Відповідно до складеного позивачем Страхового акту №И-896 від 12.08.2015р. і розрахунку до нього, розмір страхового відшкодування, який підлягає до виплати страхувальнику, становить 18 336,99 грн.

Враховуючи зазначене, позивач на виконання умов Договору страхування виплатив страхове відшкодування в сумі 18 336,99 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №2697 від 18.08.2015р.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до пункту 22.1. статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003р., відновлювальний ремонт - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Матеріалами справи, а саме висновком про вартість матеріального збитку завданого пошкодженням КТЗ №140 від 10.08.2015р., складеним суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_7, встановлюється, що вартість відновлювального ремонту (з урахуванням фізичного зносу деталей і вузлів, які підлягають заміні) автомобіля «Daewoo Nexia», реєстраційний номер НОМЕР_1, складає 25 936,33 грн.

Як зазначено вище, відповідно до складеного позивачем Страхового акту №И-896 від 12.08.2015р. позивач на виконання умов Договору страхування виплатив страхове відшкодування в сумі 18 336,99 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №2697 від 18.08.2015р.

Таким чином, враховуючи вищенаведені обставини, до позивача перейшло право вимоги до відповідача, згідно зі ст. ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в межах суми страхової виплати.

Так, частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина фізичної особи ОСОБА_5 встановлена у судовому порядку, а відповідальність особи, яка керує транспортним засобом «Daewoo Lanos» реєстраційний номер НОМЕР_2, як встановлено судом під час перебування справи в провадженні, застрахована відповідачем на підставі Полісу №АІ/4396248.

Однак, враховуючи викладені відповідачем заперечення у відзиві, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

26.12.2012р. ОСОБА_4 (лізингоодержувача) уклав з Приватним акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» (лізингодавець) Договір фінансового лізингу №VI00A+02004862 (надалі - Договір лізингу).

Відповідно до умов Договору лізингу лізингоодержувач прийняв від лізингодавця в лізинг автомобіль «Daewoo Nexia», реєстраційний номер НОМЕР_1. Строк лізингу - 60 місяців з моменту підписання графіку лізингових платежів, який підписано в день складення Договору лізингу.

Протягом строку дії Договору лізингу ОСОБА_4 сплачувались всі лізингові платежі та станом на 26.02.2015р. здійснено повний розрахунок за автомобіль (копія виписки про погашення кредиту №270291 від 17.03.2015р. міститься в матеріалах справи).

Довідкою ПАТ КБ «ПриватБанк» №2270385 від 17.03.2015р. підтверджується, що по Договору лізингу заборгованість за ОСОБА_4 відсутня (кредит погашений).

Таким чином, з урахуванням того, що ДТП із застрахованим автомобілем сталося 25.07.2015р., то станом на вказану дату ОСОБА_4 здійснено повний розрахунок з ПАТ КБ «ПриватБанк» за автомобіль «Daewoo Nexia», реєстраційний номер НОМЕР_1 придбаний у лізинг за Договором лізингу.

27.07.2015р. ОСОБА_4 повідомив відповідача, як страховика винної в ДТП особи, про настання страхової події, що мала місце 25.07.2015р., та 12.10.2015р. подав заяву про виплату йому страхового відшкодування.

Відповідач, враховуючи, що в постанові Вінницького міського суду Вінницької області від 17.08.2015р. встановлено вину ОСОБА_5 (страхувальника відповідача, застрахованого на підставі Полісу №АІ/4396248) в скоєнні ДТП, здійснив виплату страхового відшкодування з врахуванням вартості ремонту автомобіля «Daewoo Nexia», реєстраційний номер НОМЕР_1, визначеного в рахунку на оплату №000000070 від 29.09.2015р., на підставі Страхового акту №150000036894 від 20.10.2015, в розмірі 26 017,75 грн.

Перерахування відповідачем суми страхового відшкодування в розмірі 26 017,75 грн. за ремонт автомобіля підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №ЗР055712 від 21.10.2015р.

Заперечуючи проти заявлених позовних вимог відповідач зазначає, що здійснена ним виплата суми страхового відшкодування за ремонт автомобіля «Daewoo Nexia», реєстраційний номер НОМЕР_1 є повним відшкодуванням, а заявлені позивачем вимоги є фактично подвійним стягненням.

У відповідності до ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Потерпілі, відповідно до п. 1.3. ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», є юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу.

Власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах. (п. 1.6. ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. Відповідно до цього Закону потерпілим - юридичним особам страховик, а у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну. (ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно зі ст. 28 вказаного Закону шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов'язана, зокрема, з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.

Таким чином, у разі настання страхового випадку страховик відшкодовує у встановленому вказаним Законом порядку шкоду заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди майну третьої особи потерпілим особам.

Враховуючи викладені вище обставини справи, відповідач керуючись вказаними нормами Закону, здійснив виплату страхового відшкодування потерпілій в ДТП особі, а саме ОСОБА_4

Позивач заперечуючи проти доводів відповідача зазначив, що ПАТ КБ «ПриватБанк» є власником автомобіля «Daewoo Nexia», реєстраційний номер НОМЕР_1, навіть не зважаючи на те, що лізингові платежі ОСОБА_4 за Договором лізингу повністю погашені і заборгованість відсутня, а тому і виплата страхового відшкодування повинна була бути здійснена на користь позивача, як страховика ПАТ КБ «ПриватБанк».

Проте, у відповідності до п. 13 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» враховуючи, що відповідно до статей 386, 395, 396 ЦК положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну. До таких осіб належить і особа, яка керувала транспортним засобом без доручення, але на підставі документів, визначених пунктом 2.1 Правил дорожнього руху України (посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії та реєстраційного документа на транспортний засіб).

Якщо за договором страхування визначений вигодонабувач, він повинен бути залучений до участі у справі (стаття 985 ЦК, стаття 3 Закону України «Про страхування»). Відповідно до наведених положень закону договір страхування надає право третій особі (вигодонабувачу) вимагати від страховика здійснити страхову виплату на свою користь, тобто наділяє вигодонабувача правами страхувальника, хоча і не покладає на нього обов'язків останнього. При розгляді таких справ суди повинні враховувати положення статей 636, 985 ЦК, статтю 3 Закону України «Про страхування», і у разі якщо буде встановлено, що вигодонабувач відмовився від пред'явлення позову до страховика або сума страхової виплати більша, ніж має отримати вигодонабувач, страхувальник/потерпілий не позбавлений права на пред'явлення позову про виплату страхового відшкодування на свою користь на загальних підставах. (п. 18 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки»).

Таким чином, ОСОБА_4 звертаючись до відповідача із заявою про виплату страхового відшкодування як потерпіла в ДТП особа, діяв в межах норм статей 636, 985 ЦК та статті 3 Закону України «Про страхування».

Отже, як вже зазначалось вище, відповідачем за наслідками настання страхової події, що мала місце 25.07.2015р., виплачено страхове відшкодування безпосередньо потерпілій особі у розмірі страхової суми (ліміту відповідальності) за вирахуванням франшизи, передбаченої полісом №АІ/4396248.

Тобто, відповідачем у повному обсязі виконано обов'язок покладений на нього Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» як страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів щодо відшкодування шкоди, завданої особі, що керувала транспортним засобом «Daewoo Nexia», реєстраційний номер НОМЕР_1, внаслідок пошкодження відповідного автомобіля в результаті ДТП.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Враховуючи все вищенаведене, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з огляду на те, що положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (який є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання правовідносин у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів) передбачений ліміт відповідальності страховика за полісом ОСЦПВ, та враховуючи, що відповідачем за наслідками настання спірного ДТП виплачено відшкодування у межах даного ліміту безпосередньо потерпілій особі, суд дійшов висновку, що заявлені в справі №910/4989/16 позовні вимоги про стягнення з відповідача суми страхового відшкодування у розмірі 17 836,99 грн. задоволенню не підлягають.

Судовий збір позивача у відповідності до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на останнього.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17.05.2016р.

Суддя С.М. Морозов