Рішення № 57756928, 13.05.2016, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 30/26/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2016 Справа № 908/703/16

за позовом: Приватного акціонерного товариства «Приазовкурорт» (71100, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Котляревського-Волкова, 12/24)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Великий Луг» (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 3)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_1 організація профспілки Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь» (69008, м. Запоріжжя, Південне шосе, буд. 72А)

про стягнення 36 836,11 грн.,

Суддя Кагітіна Л.П.

За участю представників сторін та учасників процесу:

від позивача ОСОБА_2, довіреність №05/60 від 16.01.2016 р.;

від відповідача не зявився;

від третьої особи не зявився;

До господарського суду Запорізької області звернулось Приватне акціонерне товариство «Приазовкурорт» з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Великий Луг» про стягнення 36836,11 грн. заборгованості за договором-доручення № 1 від 10.03.2015 р., в т.ч.: 29700,00 грн. основного боргу, 6693,05грн. пені та 443,06 грн. 3% річних.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на приписи ст.ст. 525, 526, 625 ЦК України, ст. 193 ГК України та умови укладеного між сторонами договору. Вказує, що у відповідності до умов договору ПрАТ «Приазовкурорт» «Клінічний санаторій Великий Луг» доручив Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія Великий Луг» за винагороду здійснити продаж санаторно-курортних послуг (путівок) та послуг проживання третім особам за ціною реалізації ТОВ «Компанія Великий Луг». Зауважує, що відповідно до бланків путівок №№ 4400678, 4400679, 4400680, 4400681, 4400682 відповідачем кошти було отримано від ОСОБА_3 комітету первинної організації ВАТ «Запорізькій металургійний комбінат «Запоріжсталь», проте, ані у визначений договором строк, ані станом на момент звернення з позовом, кошти на розрахунковий рахунок позивача не надійшли. За доводами позивача, невиконання відповідачем свої зобовязань за договором є підставою для покладення на останнього відповідальності у вигляді пені та 3% річних.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 15.03.2016 р. порушено провадження у справі № 908/703/16, присвоєно справі номер провадження №30/26/16, розгляд якої призначено на 11.04.2016 р. У сторін витребувані документи, які необхідні для всебічного та обєктивного розгляду і вирішення справи по суті.

В судовому засіданні 11.04.2016 р. представником позивача надано до матеріалів справи витребувані судом документи, зокрема, аналітичну довідку щодо суми заборгованості відповідача, підписану посадовими особами та скріпленою печаткою товариства, а також належним чином засвідчену копію направленої на адресу відповідача претензії № 05/119 від 29.01.2016 р. з вимогою про сплату заборгованості (з доказами про вручення).

На підставі ст. 77 ГПК України, ухвалою від 11.04.2016 р. розгляд справи відкладено на 13.05.2016 р. Цією ж ухвалою до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, залучено ОСОБА_1 організацію профспілки Публічного акціонерного товариства «Запорізький металургійний комбінат «Запоріжсталь».

В судовому засіданні за клопотанням представника позивача, розгляд заяви здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

Представник позивача у судовому засіданні в повному обсязі підтримав доводи, викладені у позові та наданих суду додаткових поясненнях. За доводами позивача, відповідно до п. 2.2. Договору, відповідач отримавши кошти від третіх осіб, перераховує їх на розрахунковий рахунок позивача, і зважаючи на відсутність в договору встановлення терміну зобовязання про перерахуванню коштів, відповідач мав сплатити борг позивачу у термін до 19.02.2016 року протягом семи днів з моменту отримання відповідачем претензії від 01.02.2016 р., як то встановлено ч. 2 ст. 530 Цивільного Кодексу України.

Також, у судовому засіданні представником позивача до матеріалів справи долучено копію платіжного доручення № 651 від 28.08.2015 р., яким підтверджується перерахування Профспілковим комітетом ПАТ «Запоріжсталь» на розрахунковий рахунок ТОВ «Компанія «Великий Луг» суми в розмірі 29700,00 грн. за пять путівок.

Відповідач свого представника у судове засідання не направив, письмового відзиву на позов не надав. Про час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому порядку.

Третьою особою у справі ОСОБА_1 організацією профспілки ПАТ «Запоріжсталь» надано відзив на позов, в якому підтверджується, що на підставі Рахунку-фактури № СФ-0000025 від 25 серпня 2015 року санаторні курортні путівки двохмісні в кількості 5 штук на загальну суму 29700,00 грн. було придбано первинною організацією профспілки ПАТ «Запоріжсталь» у ТОВ «Компанія Великий Луг» та на підставі видаткової накладної № РН-0000020 від 31 серпня 2015 року отримані від відповідача третьою особою, внесені до Книги обліку путівок в будинки відпочинку та санаторії за №№ 4400678, 4400679, 4400680, 4400681, 4400682 від 31.08.2015 р. та видані членам профспілки. Просить справу розглядати без участі представника третьої особи.

Відповідно до підпункту 3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 р. № 189 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог ч. 1 ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

На адресу суду повернувся конверт з ухвалою суду про порушення провадження від 15.03.2016 р. направлений на адресу відповідача (69096, м. Запоріжжя, вул. Ленська, буд. 45), з позначкою пошти організація вибула.

Судом встановлено, що на момент порушення провадження у справі адресою місцезнаходженням ТОВ «Компанія Великий Луг» є м. Запоріжжя, вул. Ленська, 45, станом на 11.04.2016 року відповідач згідно Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань перереєструвався та адресою його місцезнаходження є м. Київ, вул. Бориспільська, 3.

Ухвалу господарського суду від 11.04.2016 р. про відкладення розгляду справи на 13.05.2016 р. направлено на адресу відповідача згідно Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 11.04.2016 року: 02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 3. Направлена на адресу відповідача кореспонденція повернулася до господарського суду з позначкою поштового відділення на конверті «за зазначеною адресою не знаходиться».

В пункті 15 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/675 від 14.08.2007 р. Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року (із змінами та доповненнями) зазначено, що у разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу. Згідно із ст. 18 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, вони вважаються достовірними, доки до них не внесено відповідних змін.

Отже, відповідач вважається таким, що про час та місце слухання даної справи повідомлений належним чином.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 75 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при неподанні відзиву на позовну заяву і витребуваних господарським судом матеріалів справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Згідно зі ст. 22 ГПК України сторони зобовязані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

Відкладення на підставі ст. 77 ГПК України розгляду справи у разі незявлення представника сторони за викликом господарського суду є правом, а не обовязком суду, і використовується ним, якщо неявка представника сторони перешкоджає вирішенню спору в даному судовому засіданні.

В даному випадку суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті.

Враховуючи обмеженість розгляду справи визначеними законом процесуальними строками та достатність матеріалів справи для розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників відповідача та третьої особи.

В судовому засіданні 13.05.2016 р. справу розглянуто по суті спірних правовідносин, прийнято і оголошено на підставі ст. 85 ГПК України вступну та резолютивну частини судового рішення.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

10.03.2015 р. між Філією Приватного акціонерного товариства «Приазовкурорт» <<Клінічний санаторій «Великий Луг»>> (Довірителем, філією позивача у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Великий Луг» (Повіреним, відповідачем у справі) було укладено договір-доручення № 1 (надалі - Договір).

Згідно п. 1.1. Договору, у порядку та на умовах визначених цим Договором, Довіритель доручає, а Повірений здійснює свою діяльність в інтересах Довірителя.

Пунктом 1.2 Договору визначено, що Довіритель доручає Повіреному за винагороду здійснення продажу санаторно-курортних послуг (путівка) та послуг проживання (далі Послуга) Довірителя третім особам за ціною реалізації Повіреного.

Згідно з п. 1.3 Договору ціна Довірителя на Послуги повинна бути затвердженою Довірителем та є додатком до Договору.

Відповідно до п. 2.1 Договору треті особи, яким Повіреним реалізована Послуга Довірителя, перераховують грошові кошти на розрахунковий рахунок Повіреного.

За визначенням п. 2.3 Договору, Повірений, отримавши грошові кошти від третіх осіб, перераховує грошові кошти на розрахунковий рахунок Довірителя. Грошові кошти, отримані Повіреним від третіх осіб за покупку такими особами Послуги у Довірителя, є транзитними для Повіреного в розмірі ціни реалізації Довірителя. На ці кошти Повірений не має права власності.

Згідно з п. 2.3 Договору різниця між ціною, за якою Повірений реалізує Послугу Довірителя третім особам, та ціною Довірителя є власністю Повіреного. Ці кошти є власністю Повіреного, залишаються на його рахунку.

Пунктом 2.7 Договору передбачено, що Довіритель сплачує Повіреному винагороду в розмірі 6% від вартості фактично перерахованих з рахунку Повіреного за ціною Довірителя санаторно-курортних послуг (путівок), харчування та в розмірі 0,1% від реалізованих послуг проживання.

Договір діє з 03.03.2015 р. по 31.12.2015 р. Якщо протягом останнього місяця до закінчення терміну дії Договору сторони не попередять одна одну про припинення Договору, Договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік (п. п. 5.1, 5.2 Договору).

Матеріалами справи підтверджується, що відповідно до бланків путівок відповідачем було реалізовано Послуги позивача ОСОБА_3 комітету первинної організації ВАТ «Запорізькій металургійний комбінат «Запоріжсталь», а саме: відповідачем продано путівки №№ 4400678, 4400679, 4400680, 4400681, 4400682 від 31.08.2015 р. за ціною 5940,00 грн., на загальну суму 29700,00 грн., а Філією ПрАТ «Приазовкурорт» <<Клінічний санаторій «Великий Луг»>> надано санаторно-курортні послуги в повному обсязі.

Позивачем на адресу відповідача направлено претензію за вих.. № 05/119 від 29.01.2016 р. з вимогою про повернення грошових коштів у сумі 36836,11 грн.: 29700,00 грн. основного боргу, 6693,05 грн. пені та 443,06 грн. 3% річних.

Згідно долученої до матеріалів справи копії поштового повідомлення про вручення претензію було отримано повноважним представником відповідача 13.02.2016 року.

За доводам позивача, зважаючи на положення п. 2.2. Договору та ч. 2 ст. 530 ЦК України, кошти за реалізовані на замовлення позивача послуги повинні були бути перераховані на розрахунковий рахунок позивача до 19.02.2016 р., включно, проте, заборгованість станом на момент розгляду справи не погашено.

Позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Великий Луг» 36836,11 грн. заборгованості за договором-доручення № 1 від 10.03.2015 р., в т.ч.: 29700,00 грн. основного боргу, 6693,05 грн. пені та 443,06 грн. 3% річних, є предметом судового розгляду у даній справі.

Дослідивши та проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, заслухавши представника позивача, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини… Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України (далі ГК України), згідно з якою господарські зобовязання між субєктами господарювання виникають, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом.

Обставини справи свідчать, що спірні правовідносини сторін ґрунтуються на Договорі-доручення № 1 від 10.03.2015 р.

Згідно із ч. 1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Частиною 1 ст. 1004 ЦК України визначено, що повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення. Повірений може відступити від змісту доручення, якщо цього вимагають інтереси довірителя і повірений не міг попередньо запитати довірителя або не одержав у розумний строк відповіді на свій запит. У цьому разі повірений повинен повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим.

Повіреному, який діє як комерційний представник (стаття 243 цього Кодексу), довірителем може бути надано право відступати в інтересах довірителя від змісту доручення без попереднього запиту про це. Комерційний представник повинен в розумний строк повідомити довірителя про допущені відступи від його доручення, якщо інше не встановлено договором (ч. 2 ст. 1004 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України закріплено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного між сторонами договору, які породили взаємні обовязки: обовязком відповідача стало здійснення, за дорученням Довірителя, продажу санаторно-курортних послуг (путівка) та послуг проживання Довірителя третім особам, а обовязком позивача забезпечення третім особам, що направляються Повіреним, надання якісних санаторно-курортних послуг, а також сплата Повіреному передбаченої договором винагороди.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

За приписами статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вказує позивач і підтверджується матеріалами справи, відповідачем було реалізовано ОСОБА_3 комітету первинної організації ВАТ «Запорізькій металургійний комбінат «Запоріжсталь» пять путівок за ціною 5940,00 грн., на загальну суму 29700,00 грн., а Філією ПрАТ «Приазовкурорт» <<Клінічний санаторій «Великий Луг»>> згідно цих путівок надано санаторно-курортні послуги в повному обсязі.

Вказане підтверджується бланками путівок №№ 4400678, 4400679, 4400680, 4400681, 4400682 від 31.08.2015 р., копії яких долучено до матеріалів справи (арк. справи 14 16).

Крім того, ОСОБА_1 організацією профспілки ПАТ «Запоріжсталь» у наданому суду відзиві підтверджено отримання від відповідача цих путівок та надано копію рахунку-фактури на сплати цих путівок, копію видаткової накладної на отримання пяти путівок та копію витягу з Книги обліку путівок в будинки відпочинку та санаторії.

Отримання відповідачем коштів за реалізовані путівки підтверджується копією платіжного доручення № 651 від 28.08.2015 р.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що позивач належним чином виконав свої зобовязання та надав за реалізованими відповідачем путівками санаторно-курортні послуги в повному обсязі, в свою чергу, відповідач, отримавши кошти від третьої особи, зазначені грошові кошти на розрахунковий рахунок позивача не перерахував, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість, яка станом на момент розгляду справи становить 29700,00 грн.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Оскільки умовами укладеного між сторонами Договору не обумовлений конкретний строк перерахування відповідачем грошових коштів від реалізованих третім особам путівок на рахунок позивача, строк виконання зобовязання відповідачем щодо перерахування позивачу зазначених коштів слід визначати виходячи із приписів ч. 2 ст. 530 ЦК України, а саме, з моменту сплину семиденного строку з дня отримання претензії позивача.

З наданої позивачем до матеріалів справи копії поштового повідомлення про вручення поштової кореспонденції вбачається, що направлена позивачем претензія № 05/119 від 29.01.2016 р. отримана повноважним представником відповідача 13.02.2016 р. Отже, останній день виконання відповідачем зобовязання є 22.02.2016 р., з урахуванням того, що останній день процесуального строку припадає на вихідний день (20.02.2016 р.).

Враховуючи вимоги ст. 599 ЦК України, згідно якої зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином, суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми 29700,00 грн. основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім зазначеної вимоги, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 6693,05 грн. пені та 443,06 грн. 3% річних.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення грошового зобовязання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Відповідно до положень ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Аналогічні положення містить ст. 230 ГК України, яка визначає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» (далі Закон) платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 вищезгаданого Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З аналізу наведених норм права випливає, що порушення субєктом господарювання своїх договірних грошових зобовязань дійсно передбачає можливість притягнення його до відповідальності шляхом застосування неустойки у вигляді пені, проте розмір пені, належний до стягнення, встановлюється за згодою сторін (тобто, має бути узгоджений ними в Договорі), за винятком випадків, коли певний розмір пені визначений безпосередньо в законі.

В обґрунтування своєї вимоги щодо стягнення пені позивач посилається на норми ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань».

Проте, зважаючи на те, що в даному випадку ані законом, ані укладеним між сторонами Договором розмір пені не встановлений (в Договорі взагалі не передбачено відповідальність сторін у вигляді сплати пені), суд відмовляє позивачу у задоволенні його вимоги про стягнення суми 6693,05 грн. пені.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було здійснено розрахунок суми 3% річних за період: з 01.09.2015 р. по 28.01.2016 р. на суму 443,06 грн.

Проте, при розрахунку заявленої вимоги про стягнення 3% річних позивачем період визначено невірно, оскільки останнім днем перерахування відповідачем грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача, виходячи з семиденного строку з дня отримання відповідачем претензії про перерахування коштів є 22.02.2016 р., з урахуванням того, що останній день процесуального строку припадає на вихідний день (20.02.2016 р.), тому початком нарахування 3% річних є наступний день після закінчення встановлено строку, тобто з 23.02.2016 р. Підстави для визначення відповідачу додаткової відповідальності у вигляді 3% річних відсутні, оскільки у зазначений позивачем період у відповідача зобовязання по перерахуванню коштів ще не настали.

Таким чином, у вимозі позивача про стягнення 3% річних в сумі 443,06 грн. слід відмовити, як заявлених необґрунтовано.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обовязки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Статтями 42, 43 ГПК України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.

Статтею 22 ГПК України встановлено загальний обовязок сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідач не скористався наданим йому законом правом відповідно до ст. 33 ГПК України, не надав до суду доказів, які могли б свідчити про належне виконання зобовязань щодо перерахування на розрахунковий рахунок позивача грошових коштів, отриманих від реалізації третім особам путівок.

Оскільки позивачем доведено правомірність заявлених позовних вимог лише частково, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Отже, з підстав зазначених вище, позовні вимоги підлягають задоволенню частково в сумі 29700,00 грн. - основного боргу. В решті заявлених позовних вимог суд відмовляє з огляду на їх необґрунтованість.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 45, 22, 33, 34, 44, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Приазовкурорт» (Запорізька область, м. Бердянськ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Великий Луг» (м. Київ) задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Великий Луг» (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 3, код ЄДРПОУ 39589237) на користь Приватного акціонерного товариства «Приазовкурорт» (71100, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Котляревського-Волкова, 12/24, код ЄДРПОУ 02647763) 29700 (двадцять девять тисяч сімсот) грн. основного боргу та 1111 (одна тисяча сто одинадцять) грн. 05 коп. витрат зі сплати судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Л.П. Кагітіна

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання. Рішення оформлене у повному обсязі та підписане згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 18.05.2016 р.