Постанова № 57753675, 12.05.2016, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

12 травня 2016 рокум. Ужгород№ 807/2450/15

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Шешеня О.М.

при секретарі Гелетей А.В.

за участю:

позивача: ОСОБА_1;

відповідача: Прокуратура Закарпатської області, представники - ОСОБА_2, ОСОБА_3;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Прокуратури Закарпатської області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушено прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Прокуратури Закарпатської області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування наказів за №1066к від 30.11.2015 року та за №1250к від 21.12.2015 року і поновлення на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу організації представництва на захисту інтересів громадян або держави, управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді та стягнення середнього заробітку за час вимушено прогулу з 02.12.2015 року до дня набрання постановою суду законної сили.

В судовому засіданні позивач підтримав позов та просив задовольнити позовні вимоги з підстав, наведених у позовній заяві, мотивуючи наступним. Зокрема, позивач зазначав, що він з 24.09.2007 року працював на різних посадах в органах прокуратури. Однак, наказом відповідача за № 1066к від 30.11.2015 з 02.12.2015 позивача було звільнено із займаної посади прокурора відділу організації представництва на захисту інтересів громадян або держави управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді на підставі п.9 ч.1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру". Також, у відповідності до наказу за №1250к від 21.12.2015 року було внесено зміни до наказу №1066к від 30.11.2015 року та звільнено позивача із займаної посади у зв'язку зі скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (п.9 ч.1 ст. 51 Закону України "Про прокуратуру", п.1 ч.1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України)) з 2 грудня 2015 року. Зокрема, у зв'язку з ліквідацією та утворенням нових структурних підрозділів апарату відповідача загальна штатна чисельність зменшилась на 24 працівники. Позивача 02.09.2015 року було попереджено про те, що посаду, яку він займав скорочено та через два місяці він буде вивільнений із неї, а також повідомлено, що станом на вказану дату вакантних посад, які останній міг би займати у відповідача немає. Також, 13.10.2015 року позивачеві було запропоновано укласти тільки строковий трудовий договір, з терміном дії до 15.12.2015 року та запропоновано декілька вакантних посад, однак, жодної вакантної посади саме в апараті відповідача останньому не було запропоновано. Від запропонованих посад позивач відмовився, оскільки вони не є рівнозначними тій посаді, яку він займав перед звільненням та передбачають укладення тільки строкового трудового договору на 2 місяці. Так, позивач в судовому засіданні наголошував, що згідно штатного розпису після ліквідації структурних підрозділів відповідача та створення нових в апараті останнього були наявні 74 вакантні посади на умовах безстрокового трудового договору, однак жодної з них позивачеві не було запропоновано. Позивач зазначав в судовому засіданні, що за період роботи в апараті відповідача до дисциплінарної відповідальності не притягався, натомість за цей період три рази заохочувався шляхом оголошення подяки від Генерального прокурора України та нагороджувався подарунками. Також, позивач під час проходження конкурсу на зайняття однієї із адміністративних посад Хустської місцевої прокуратури набрав 115 балів та став шостим у рейтингу серед працівників апарату відповідача, які приймали участь у тестуванні. Разом з тим, класний чин позивача, а саме: молодший радник юстиції є вищим за класний чин деяких працівників, яких було призначено на вакантні посади в апараті відповідача. Відтак, позивач наголошував, що під час його звільнення відповідачем не було враховано переважного права щодо залишення на роботі. Позивач зазначав в судовому засіданні, що оскільки в його особовій справі відсутні відомості про визначення його кваліфікаційного рівня, а тому незрозуміло яким чином відповідач здійснював визначення та порівняння кваліфікайного рівня кожного працівника апарату відповідача під час надання переважного права на залишення на роботі. Виходячи з вище викладеного, позивач просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В судовому засіданні представники відповідача заперечили щодо задоволення позову в повному обсязі, з підстав викладених в наданих письмових запереченнях та просили відмовити в задоволенні позовних вимог, мотивуючи наступним. Зокрема, у відповідності до наказу Генерального прокурора України №43ш від 15.07.2015 року було внесено зміни до структури та штатного розпису відповідача та зменшено загальну штатну чисельність останнього на 86 одиниць. Відтак, у відповідача відбулися зміни в організації виробництва і праці та скорочення штатної чисельності працівників. Зокрема, було ліквідовано управління та відділи, в тому числі управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді штатною чисельністю 20 одиниць, у складі якого перебував відділ представництва та захисту інтересів громадянина або держави чисельністю 7 одиниць. Так, згідно наказу Генерального прокурора України №43ш від 15.07.2015 року у структурі та штатному розписі відповідача було утворено управління та відділи, у тому числі управління представництва інтересів громадян та держави в суді загальною штатною чисельністю 15 одиниць, з них 4 одиниці - у відділі організації позовної роботи. Таким чином, штатна чисельність управління представництва інтересів громадян та держави в суді зменшилась на 5 одиниць, у тому числі на 3 одиниці - штатна чисельність відділу організації позовної роботи. Отже, у зв'язку з ліквідацією та утворенням нових структурних підрозділів апарату відповідача загальна штатна чисельність зменшилась на 24 одиниці, а вакантні посади в апараті останнього, які були наявні на момент надходження наказу Генерального прокурора України №43ш від 15.07.2015 року (всього 3 посади), були виключені із штатного розпису. Відтак, з метою об'єктивного вирішення питання про переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників, у зв'язку зі змінами в організації виробництва та праці, наказом відповідача за №193 від 16.07.2015 року було утворено відповідну комісію до складу якої входили керівники відповідача, а також голова профспілкового комітету. Рішення даною комісією приймалися на підставі отриманих від керівників структурних підрозділів характеристик щодо кожного конкретного працівника, наявних у кадровому підрозділі відповідача відомостей про кваліфікацію, наявність чи відсутність дисциплінарних стягнень чи інших заходів впливу та заохочень, наявність чи відсутність обставин, за яких працівника не може бути звільнено, та обставин, за яких йому може бути надано перевагу в залишенні на роботі. Щодо рівня кваліфікації позивача, то комісією було враховано, що він отримав вищу юридичну освіту в Ужгородському національному університеті, тобто у вузі, що не є базовим для підготовки фахівців для органів прокуратури України, та відповідно після закінчення вузу не отримав направлення на роботу від Генеральної прокуратури України. Також, на підставі характеристики позивача, складеної начальником відділу організації представництва на захист інтересів громадян або держави управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді - було встановлено, що рівень продуктивності праці позивача є досить високим, проте рівень продуктивності праці окремих працівників цього ж відділу є високим, а отже вищим ніж у позивача. Разом з тим, представники відповідача в судовому засіданні наголошували, що результати атестації проведеної у жовтні 2014 року, на які посилається позивач, як на підтвердження його кваліфікаційного рівня, були покликані визначити відповідність позивача займаній посаді - старшого прокурора Закарпатської міжрайонної прокуратури з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері, а рішення атестаційної комісії за результатами даного тестування стало підставою для призначення останнього на посаду в апараті відповідача. Крім того, класний чин молодшого радника юстиції, який мав позивач на момент звільнення був присвоєний йому в порядку черговості присвоєння класних чинів. Також, представники відповідача в судовому засіданні зазначали, що заохочення, які позивач мав під час роботи в органах прокуратури, застосовувались до нього ще під час роботи на посадах у прокуратурах районного рівня, а тому мають відношення до його кваліфікації та якості виконуваної роботи на посадах, які є нижчими порівняно з посадами в апараті відповідача. Позивач використав своє право на участь у чотирирівневому конкурсі на заміщення адміністративних посад у місцевих прокуратурах, однак, не був рекомендований на вище вказані посади. Разом з тим, представники відповідача в судовому засіданні зазначали, що безпідставним є посилання позивача на результати даного чотирирівневого конкурсу, як на оцінку його кваліфікації, оскільки заміщення вакантних посад в апараті відповідача жодним чином не було пов'язане із вказаними конкурсними процедурами, які проводилися для заміщення вакантних посад прокурорів у місцевих прокуратурах. Представники відповідача в судовому засіданні не заперечували, що в апараті відповідача у період з 16 липня 2015 року по 01 вересня 2015 року були наявні вакантні посади, разом з тим, оскільки комісія відповідача з вирішення питання про майбутнє вивільнення працівників рекомендувала укомплектувати новоутворені структурні підрозділи за рахунок працівників, які мали більш високу кваліфікацію та продуктивність праці або користувались переважним правом залишення на роботі, відтак апарат відповідача станом на 01.09.2015 року був укомплектований повністю. Таким чином, відповідач не мав можливості запропонувати позивачеві при врученні попередження про майбутнє звільнення інші посади в апараті відповідача. Проте, позивачеві упродовж терміну дії попередження були запропоновані посади у прокуратурах районного рівня на умовах строкового трудового договору, однак, останній відмовився від них. Враховуючи вище викладене, 02.12.2015 року позивача наказом відповідача за №1066к від 30.11.2015 року було звільнено з посади прокурора відділу організації представництва на захист інтересів громадянина або держави управління, представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури області, у зв'язку зі скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру"). В подальшому до наказу №1066к від 30.11.2015 року було внесено зміни наказом №1250к від 21.12.2015 року, а саме: підстави звільнення доповнено п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, посилання на яку вплинуло виключно на виплату позивачеві вихідної допомоги при звільненні, яка передбачена ст.44 КЗпП України. Також, у позивача були відсутні підстави визначені ст. 42 КЗпП України щодо переважного права залишення на роботі. Відтак, представники відповідача просили відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно та повно зясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовна заява підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач працював в органах прокуратури Закарпатської області з 24.09.2007 року у відповідності до наказу №610 від 21.09.2007 року, що підтверджується копією трудової книжки (а.с. 10).

17.01.2015 року позивач був призначений прокурором відділу організації представництва на захист інтересів громадянина або держави управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді прокуратури області, згідно до наказу №25к від 16.01.2015 року (а.с. 13).

Однак, як вбачається з матеріалів справи, 02.09.2015 року позивача було попереджено про майбутнє звільнення із займаної посади відповідно до ст. 49-2 КЗпП України, у зв'язку із скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (п.9 ч.1 статті 51 Закону "Про прокуратуру") (а.с. 66). З даним попередженням про звільнення позивач був ознайомлений 02.09.2015 року, що підтверджується його особистим підписом на попередженні (а.с. 66).

Також, у відповідності до листа відповідача, у зв'язку з попередженням 02.09.2015 року позивача про майбутнє звільнення, останньому було запропоновано переведення на умовах строкового трудового договору терміном дії до 14.12.2015 року на заміщення вакантних та тимчасово вільних посад на період довготривалих відпусток працівників в органах прокуратури Закарпатської області станом на 02.11.2015 року, а саме посад: 1) прокурора прокуратури Тячівського району; 2) старшого прокурора Берегівської міжрайонної прокуратури на час відпустки для догляду за дитиною основного працівника - ОСОБА_4; 3) прокурора прокуратури Іршавського району на період мобілізації основного працівника ОСОБА_5; 4) прокурора прокуратури Міжгірського району на час відпустки для догляду за дитиною основного працівника - ОСОБА_6; 5) спеціаліста 1 категорії Берегівської міжрайонної прокуратури (а.с. 67-68).

Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач 13.10.2015 року від запропонованих посад відмовився, що підтверджується його особистим підписом від 13.10.2015 року на листі відповідача (а.с. 67).

Відтак, 02.12.2015 року у відповідності до наказу відповідача за №1066к від 30.11.2015 року позивача - молодшого радника юстиції було звільнено з посади прокурора відділу організації представництва на захист інтересів громадянина або держави управління, представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді та з органів прокуратури Закарпатської області, у зв'язку зі скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру") (а.с. 15).

В подальшому до наказу №1066к від 30.11.2015 року було внесено зміни наказом №1250к від 21.12.2015 року, а саме: викладено абзац 1 наказу в наступній редакції: звільнити молодшого радника юстиції - позивача з посади прокурора відділу організації представництва на захист інтересів громадянина або держави управління, представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді та з органів прокуратури Закарпатської області, у зв'язку зі скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (п.9 ч.1 ст.51 Закону України "Про прокуратуру", п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України) 02.12.2015 року (а.с. 16) В іншій частині наказ №1066к від 30.11.2015 року було залишено без змін (а.с. 16).

Відомості про звільнення позивача із займаної посади було внесено до трудової книжки останнього, а підставою звільнення зазначено п.9 ч.1 статті 51 Закону "Про прокуратуру" та п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с.13).

Так, як вбачається з наказу №1066к від 30.11.2015 року підставою для звільнення позивача - відповідачем зазначено наказ Генерального прокурора України за № 43 ш від 15.07.2015 року та відмову від запропонованих посад (а.с.15).

Зокрема, відповідно до наказу Генеральної прокуратури України за № 43 ш від 15.07.2015 року було ліквідовано у структурі та штатному розписі прокуратури Закарпатської області управління та відділи, в тому числі і управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді (а.с. 17). Їх загальну штатну чисельність 98 одиниць зараховано до резерву Генеральної прокуратури України з відповідним фондом заробітної плати (а.с. 18). Також, пунктом 4 наказу Генеральної прокуратури України за № 43 ш від 15.07.2015 року було утворено у структурі прокуратури Закарпатської області управління представництва та інтересів громадян та держави в суді у складі: - відділу представництва інтересів громадян та держави в судах; - відділ організації позовної роботи; - відділ представництва при виконанні судових рішень (а.с. 20).

У відповідності до пп.4.1 п. 4 наказу Генеральної прокуратури України за № 43 ш від 15.07.2015 року було установлено у штатному розписі новоутвореного управління за рахунок резерву Генеральної прокуратури України 15 одиниць з відповідним фондом заробітної плати, у тому числі (а.с. 20):

- начальник управління -1

- відділ представництва інтересів громадян та держави в судах - усього 7;

- відділ організації позовної роботи - усього 4;

- відділ представництва при виконанні судових рішень - усього 3.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до штатного розпису станом на 01.02.2015 року (а.с. 100-112) управління представництва захисту інтересів громадян та держави в суді становило 20 одиниць, зокрема:

- начальник управління -1;

- відділ представництва інтересів громадян і держави в судах -10;

- відділ організації представництва на захист інтересів громадянина або держави - 7;

- відділ представництва при виконанні судових рішень -2.

Зокрема, за штатним розписом станом на 01 лютого 2015 року в апараті відповідача було 153,5 штатних посад (а.с. 100-112), а за новим штатним розписом станом на 16 грудня 2015 року було затверджено 123,5 штатних одиниць відповідача ( а.с. 148-156).

Виходячи з вище викладеного, суд погоджується з доводами представників відповідача щодо того, що в апараті відповідача відбулись зміни в організації виробництва і праці шляхом скорочення штатної чисельності працівників.

Разом з тим, як було встановлено в судовому засіданні та не заперечувалося представниками відповідача, на момент попередження позивача та його подальшого звільнення з роботи, прокуратурою Закарпатської області новий штатний розпис на виконання наказу Генеральної прокуратури України від 15.07.2015 року №43ш не затверджувався, а відтак діяв попередній штатний розпис від 01.02.2015 року. Таким чином, ні на час попередження позивача про наступне вивільнення (02.09.2015 року), ні на час звільнення останнього із займаної посади (02.12.2015 року) відповідачем не було затверджено штатного розпису, який би підтверджував відсутність посади, яку позивач займав до звільнення. А новий штатний розпис був затверджений відповідачем лише 16.12.2015 року, тобто через 14 днів після звільнення позивача із займаної посади.

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Однак, згідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У відповідності до ч. 1 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Згідно до ч. 2 ст. 49-2 КЗпП України при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України передбачено, що одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Згідно до ч. 4 ст. 49-2 КЗпП України вимоги частин першої - третьої цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, пов'язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період.

Таким чином, КЗпП України визначено порядок та умови розірвання власником або уповноваженим ним органом трудового договору у випадках зміни в організації виробництва і праці, що забезпечує певні гарантії захисту прав вивільнюваних працівників від незаконних дій роботодавця.

Так, згідно до вимог ст. 40, ст. 49-2 КЗпП України вбачається, що звільнення з підстав зміни в організації виробництва і праці допускається виключно, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу, при цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати йому всі наявні вакантні посади, які той може обіймати, і не лише за місцем його роботи в певному структурному підрозділі, відділі чи управлінні.

Відповідно до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 06.11.1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" зазначено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника.

Зокрема, ч. 3 ст. 16 Закону України "Про прокуратуру" визначено гарантії незалежності прокурорів зокрема, прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 11 Закону України "Про прокуратуру" керівник регіональної прокуратури призначає на посади та звільняє з посад прокурорів регіональних та місцевих прокуратур у встановленому цим Законом порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України "Про прокуратуру" керівник регіональної прокуратури видає накази з питань, що належать до його адміністративних повноважень.

У відповідності до наказу №1066 к від 30.11.2015 року вбачається, що при винесенні останнього відповідач керувався в тому числі й приписами статті 60 Закону "Про прокуратуру", п.п.4 п.5-1 Перехідних положень Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року (а.с. 15).

Так, згідно до ст. 60 Закону України "Про прокуратуру" прокурор звільняється з посади особою, уповноваженою цим Законом приймати рішення про звільнення прокурора, за поданням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, якщо: 1) прокурор не подав заяву про переведення до іншого органу прокуратури протягом п'ятнадцяти днів; 2) в органах прокуратури відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення; 3) прокурор не успішно пройшов конкурс на переведення до органу прокуратури вищого рівня.

У відповідності до п.п.4 п.5-1 Перехідних положень Закону України "Про прокуратуру" до набрання чинності положеннями, передбаченими абзацом третім пункту 1 розділу XII "Прикінцеві положення" цього Закону прокурори призначаються на посади та звільняються з посад, у тому числі адміністративних, без рекомендації ОСОБА_4 прокурорів України чи подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів уповноваженими приймати такі рішення особами.

Зокрема, згідно до пункту 1 розділу XII "Прикінцеві положення" Закону України "Про прокуратуру" цей Закон набрав чинності з 15 липня 2015 року, крім: пункту 5 розділу XII (крім підпунктів 3, 5, 8, 9, 12, 20, 42, 49, 63, 67), розділу XIII цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; статей 21, 28 - 38, 42, 44 - 50, 62 - 63, 65 - 79 цього Закону, які набирають чинності 15 квітня 2016 року; статті 12 та Додатка до цього Закону щодо переліку та територіальної юрисдикції місцевих прокуратур, які набирають чинності з 15 грудня 2015 року.

Так, з аналізу вищезазначених правових норм слідує, що прокурор міг бути звільнений з посади без рекомендації ради прокурорів України чи подання Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, якщо такий був прокурором відповідно до статті 12 Закону, яка стосується місцевих прокуратур, перелік яких визначено в додатку до Закону України "Про прокуратуру". Однак, оскільки позивач був прокурором в апараті прокуратури області, то такий порядок не має жодного відношення до останнього.

Також, наказ за № 1066 к від 30.11.2015 року, у відповідності до якого було звільнено позивача, містить посилання також на п.9 ч.1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Зокрема, п.9 ч.1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру", визначає загальні умови звільнення прокурора з посади, а саме: прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. На переконання суду, саме стаття 60 Закону "Про прокуратуру" визначає порядок звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Відтак, з вище викладеного вбачається, що при винесенні оскаржуваного наказу за № 1066 к від 30.11.2015 року про звільнення позивача із займаної посади, відповідач помилково керувався п.п.4 п.5-1 Закону України "Про прокуратуру". Разом з тим, відповідачем в наказі за № 1066 к від 30.11.2015 року не конкретизовано який саме із трьох пунктів ст. 60 Закону України "Про прокуратуру" ним було застосовано при винесенні даного наказу, а дана норма є спеціальною по відношенню до п. 9 ч.1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Також, суд констатує, що відповідачем не було дотримано приписи ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, яка зобов'язує роботодавця одночасно з попередженням про звільнення запропонувати працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

Зокрема, представники відповідача в судовому засіданні стверджували, що станом на 01.09.2015 року (02.09.2015 року - день попередження позивача про майбутнє вивільнення) апарат відповідача був укомплектований повністю, але у подальшому упродовж терміну дії попередження позивачеві пропонувались посади у прокуратурах районного рівня на умовах строкового трудового договору.

У відповідності до ч. 2 ст. 161 КАС України при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Так, згідно до постанови Верховного Суду України від 19 травня 2015 року у справі №21-107а15 зазначено, що виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої і третьої статті 49-2 КЗпП України колегія суддів дійшла висновку, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Також, згідно до постанови Верховного Суду України від 01.07.2015 року у справі №6-491цс15 власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

У вищезазначених постановах Верховного Суду України містяться висновки про те, що роботодавець зобов'язаний запропонувати працівнику всі вакансії, які відповідають освіті, кваліфікації та досвіду працівника і які існують на даному підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільняється, працював.

Таким чином, виходячи з нормативного тлумачення ч. 1 ст. 40, ч. 1 і ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, зокрема попередження про звільнення від 02.09.2015 року, відповідачем всупереч вимог ст. 40, ст. 49-2 КЗпП України при звільненні, у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці не було запропоновано позивачеві жодної вакантної посади, яку б останній міг обіймати відповідно до своєї кваліфікації в тому числі в інших структурних підрозділах відповідача.

Так, відповідно до постанови Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 зазначено, що оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

У відповідності до ч. 1 ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи відповідачем було запропоновано позивачеві тимчасово вакантні посади 13.10.2015 року в місцевих прокуратурах на підставі строкового трудового договору строком до 14.12.2015 року, а не 02.09.2015 року під час попередження про наступне звільнення.

Однак, як було встановлено в судовому засіданні та не заперечувалося відповідачем, з дати попередження позивача про наступне вивільнення, а саме: з 02.09.2015 року та станом на дату винесення оскаржуваного наказу від 30.11.2015 року №1066к, в апараті відповідача були наявні вакантні посади та тимчасово вакантні посади (а.с. 95-97, 113-116). Разом з тим, жодної з вакантних посад саме в апараті відповідача позивачеві не було запропоновано, натомість запропоновано тільки тимчасово вакантні посади в інших місцевих прокуратурах на підставі строкового трудового договору строком до 14.12.2015 року.

Так, 13.10.2015 року позивачу було запропоновано укласти строковий трудовий договір, з терміном дії до 14.12.2015 року, на заміщення однієї з посад, зокрема: на заміщення вакантних та тимчасово вільних посад на період довготривалих відпусток працівників, а саме посад: 1) прокурора прокуратури Тячівського району; 2) старшого прокурора Берегівської міжрайонної прокуратури на час відпустки для догляду за дитиною основного працівника - ОСОБА_4; 3) прокурора прокуратури Іршавського району на період мобілізації основного працівника ОСОБА_5; 4) прокурора прокуратури Міжгірського району на час відпустки для догляду за дитиною основного працівника - ОСОБА_6; 5) спеціаліста 1 категорії Берегівської міжрайонної прокуратури (а.с. 67-68).

Від вказаних посад позивач відмовився, оскільки вони не є рівнозначними тій посаді, яку він займав перед звільненням та передбачають укладення тільки строкового трудового договору на півтора місяці з подальшим звільненням.

Відтак, одночасно з попередженням позивача про звільнення 02.09.2015 року останньому не було запропоновано всіх вакантних посад, що є порушенням вимог с. 49-2 КЗпП України.

Судом встановлено, що позивач відповідав вимогам до посад у новоствореній структурі, що стверджується матеріалами справи: копією трудової книжки, рівнем кваліфікації, диплома спеціаліста, характеристики, тому на переконання суду, роботодавець був зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують саме в цій установі незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник що вивільнюється, працював.

Суд вважає за необхідне зазначати, що в судовому засіданні було встановлено, що відповідачем 17.07.2015 року було прийнято наказ за № 560-к "Про попередження працівників органів прокуратури Закарпатської області про наступне вивільнення", однак, відповідачем не було надано суду доказів щодо ознайомлення позивача з даним наказом.

Разом з тим, як було встановлено в судовому засіданні, у зв'язку з прийняттям наказу Генеральною прокуратурою України наказу від 15.07.2015 року за №43ш, відповідачем у період з 16.07.2015 року по 01.09.2015 року було призначено на наявні в цей період вакантні посади інших працівників, відтак станом на 02.09.2015 року (дата попередження позивача про наступне вивільнення) апарат відповідача був укомплектований, тобто позивач був поставлений у нерівні умови у порівнянні з іншими особами, які були працевлаштовані до 01.09.2015 року.

Так, в судовому засіданні було встановлено, та не заперечувалося представниками відповідача, що 16.07.2015 року за наказом відповідача № 193 було створено комісію з вирішення питання про майбутнє вивільнення працівників органів прокуратури області, так на засіданні даної комісії від 24.07.2015 року, результати якої відображено в Протоколі № 1 вирішувалося питання про переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників та внесення пропозицій щодо переведення працівників, посади яких скорочено (а.с. 58-65).

Зокрема, проаналізувавши всі матеріали справи в тому числі характеристику позивача, відомості про освіту, кваліфікацію, про дисциплінарні стягнення, порівняльну таблицю серед працівників апарату відповідача, суд приходить висновку, що не попередивши у липні 2015 року позивача про наступне звільнення, у зв'язку із скороченням та не запропонувавши вакантні посади, які існували на той час, відповідач не мав права вирішувати питання щодо переваг чи відсутності переваг позивача щодо інших працівників того ж структурного підрозділу, які були призначені чи переведені на посади до 01 вересня 2015 року.

Із встановлених обставин суд констатує, що такі дії суперечать вимогам ч.3 ст. 2 КАС України, тобто суб'єктом владних повноважень було прийнято рішення без дотримання права на участь особи у процесі прийняття рішення, необґрунтовано, з порушенням процедури встановленої законом.

Виходячи з вище викладеного суд приходить висновку, що вимога позивача про визнання протиправними та скасування наказів за №1066к від 30.11.2015 року та за №1250к від 21.12.2015 року є обґрунтованою, а звільнення останнього із займаної посади - незаконним.

Згідно ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному , повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у своїй сукупності.

Згідно вимогам ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Разом з цим, відповідно до ст.235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Щодо вимог про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, судом встановлено наступне:

Як вбачається зі матеріалів адміністративної справи, позивач після звільнення з органів прокуратури з 03.12.2015 року став на облік як безробітній в Ужгородському районному центрі зайнятості та йому розпочато виплату допомоги безробітному, що підтверджується довідкою за № 230 від 11.05.2016 року (а.с.162). Так, у відповідності до довідки за № 230 від 11.05.2016 року позивачеві було виплачено допомогу по безробіттю включно по квітень 2016 року в загальному розмірі 18730,87 грн.(а.с.162).

Середня заробітна плата позивача, яка обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці, що передують місяцю звільнення з роботи, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року за № 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", складає: 7881,64 грн. (із розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 342,68 грн.), що підтверджується довідкою відповідача від 10.03.2016 року за 18 №46-вих 2016, (а.с.161).

Позивача поновлено на роботі рішенням суду від 12 травня 2016 року.

Отже, всього робочих годин із дня звільнення позивача (2 грудня 2015 року) по день поновлення на роботі (12 травня 2016 року) становить: 175 годин (грудень 2015 року) + 151 години (січень 2016 року) + 168 годин (лютий 2016 року) + 175 годин (березень 2016 року) + 168 годин (квітень 2016 року) + 40 годин (травень 2016 року) = 877 годин.

Так, середньогодинна заробітна плата позивача складає 342,68 грн. / 8 годин (робочий день) = 42,84 грн.

Отже, сума заробітної плати погодинно, необхідна для відшкодування позивачу за 877 годин вимушеного прогулу становить: (877 годин х 42,84 грн.) = 37570,68 грн.

Відтак, сума необхідна для відшкодування позивачеві за час вимушеного прогулу за мінусом коштів відшкодованих останньому за рахунок Ужгородського районного центру зайнятості по безробіттю становить: 37570,68 грн. - 18730,87 грн. = 18839,81 грн.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

При цьому, відповідно до пункту 2, пункту 3 частини 1 статті 256 КАС України негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби та присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Відтак, постанова суду в частині поновлення позивача на займаній на час звільнення посаді прокурора відділу організації представництва на захисту інтересів громадян або держави управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді або на рівнозначній посаді та виплати заробітної плати за один місяць - підлягає негайному виконанню.

Відтак, суд прийшов висновку, що позовні вимоги щодо позовні вимоги позивача є обґрунтованими.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Доказів понесення позивачем судових витрат суду не надано.

Керуючись ст. ст. 17, 71, 86, 160,163,165 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1.Позов ОСОБА_1 до Прокуратури Закарпатської області - задовольнити.

2.Визнати протиправним та скасувати наказ Прокуратури Закарпатської області за №1066к від 30.11.2015 року.

3.Визнати протиправним та скасувати наказ Прокуратури Закарпатської області №1250к від 21.12.2015 року "Про внесення змін до наказу №1066к від 30.11.2015 року".

4.Зобов'язати Прокуратуру Закарпатської області (м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2 а, код ЄДРПОУ 02909967) поновити ОСОБА_1 (Ужгородський район, с. Концово, вул. Українська, 26, 89423, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на займаній на час звільнення посаді прокурора відділу організації представництва на захист інтересів громадян або держави управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді або на рівнозначній посаді в органах прокуратури Закарпатської області з 02.12.2015 року.

5.Зобов'язати Прокуратуру Закарпатської області (м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2 а, код ЄДРПОУ 02909967) виплатити ОСОБА_1 (Ужгородський район, с. Концово, вул. Українська, 26, 89423, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заробітну плату за час вимушеного прогулу з 02.12.2015 року по 12.05.2016 року в сумі 18839,81 (вісімнадцять тисяч вісімсот тридцять дев'ять гривень вісімдесят одну копійку) грн.

6.Постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на займаній на час звільнення посаді прокурора відділу організації представництва на захист інтересів громадян або держави управління представництва, захисту інтересів громадян та держави в суді або на рівнозначній посаді в органах прокуратури Закарпатської області з 02.12.2015 року та стягнення на користь ОСОБА_1 заробітної плати за один місяць в розмірі 7881,64 (сім тисяч вісімсот вісімдесят одна гривня шістдесят чотири копійки) підлягає до негайного виконання.

7.Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

СуддяОСОБА_7

Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 12 травня 2016 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанов. Повний текст постанови виготовлено та підписано 17 травня 2016 року.