Ухвала суду № 57745870, 18.05.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/428/16-ц

Провадження № 22-ц/779/1065/2016

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Горблянського Я.Д.

суддів: Ковалюка Я.Ю., Максюти І.О.

секретаря Петріва Д.Б.

з участю: представника апелянта - ОСОБА_2

відповідачів ОСОБА_3 та його представника - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення, стягнення судових витрат, - за апеляційною скаргою ПАТ «ВіЕс Банк» на рішення Івано-Франківського міського суду від 08 квітня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

В січні 2016 року представник ПАТ «ВіЕс банк» звернувся в суд з зазначеним позовом, мотивуючи тим, що згідно кредитного договору № KF021748 від 12.11.2013 року відповідач ОСОБА_5 отримала в позивача грошові кошти в сумі 90 000 гривень з терміном погашення до 11.05.2019 року зі сплатою 22% на рік. В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором, між позивачем та відповідачами ОСОБА_5, ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки предметом якої є квартира АДРЕСА_1 ім. Пушкіна в місті Івано-Франківську. В цій квартирі зареєстрований та проживає ОСОБА_7 В звязку з неналежним виконанням умов кредитного договору виникла заборгованість в розмірі 88 528,94 грн., яку позивач просив стягнути за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу майна банком від свого імені та виселити з квартири ОСОБА_3

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 08.04.2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, вважаючи його необґрунтованим, незаконним в звязку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права представник ПАТ «ВіЕс Банк» подав апеляційну скаргу. Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, представник банку зазначив, що чинним законодавством не передбачено такої підстави для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки як не співмірність заборгованості за основним зобовязанням з вартістю майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення його виконання. Зазначене положення може враховуватись лише в разі, якщо порушенням основного зобовязання іпотекодержателю не завдано збитків. В даній справі встановлено, що вартість предмета іпотеки за згодою сторін оцінена в 239 100 грн., а сума заборгованості становить 88 528,94 грн. Установивши, що сума заборгованості за кредитом є неспівмірною із заставною вартістю предмета іпотеки, суд не врахував, що це не вважається самостійною підставою для відмови в позові, в порушення ч.3 ст. 39 ЗУ «Про іпотеку» не встановив, чи не завдає збитків іпотекодержателю порушення основного зобовязання чи не змінює обсяг його прав. Наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання суми шляхом звернення стягнення на передане боржником в іпотеку нерухоме майно. Тому просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове по суті позовних вимог.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Даним вимогам законодавства оскаржуване рішення відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що сума заборгованості за кредитом та вартість іпотечного майна є неспівмірними, а позивач не довів суду, що порушення зобов'язання по кредитному договору позичальником завдає збитків іпотекодержателю і змінює обсяг його прав. Крім того, з боржника судовим рішенням, яке до цього часу не звернуто до виконання, стягнута заборгованість за кредитним договором, а тому вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки є передчасною.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 12.11.2013 року між ПАТ «ВіЕс Банк» (тоді ПАТ «Фольксбанк») та ОСОБА_5 укладено кредитний договір № KF021748, відповідно до якого відповідач отримала кредит в розмірі 90 000 грн., на строк до 11.05.2019 року, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленому кредитним договором.

В забезпечення виконання зобов'язань між банком та ОСОБА_5, ОСОБА_6 того ж дня укладено договір іпотеки, відповідно до якого надано в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: квартиру №34 в будинку№5 бульвар Північний ім. Пушкіна в м. Івано-Франківську, заставна вартість якої 239100 грн.

ОСОБА_5 належним чином не виконує умови укладеного між нею та ПАТ «ВіЕс Банк» кредитного договору, в результаті чого станом на 12.01.2016 року утворилась заборгованість в розмірі 88 528,94 грн., з яких 68 794,68 грн. - заборгованість по кредиту, 11 066,14 - заборгованість по відсотках.

Згідно із ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

При вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом із вартістю іпотечного майна, оскільки згідно зі ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у задоволенні позову іпотекодержателя про дострокове звернення стягнення на предмет іпотеки може бути відмовлено, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав.

Як роз'яснено в п. 41 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» при вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки суд має дати оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом та вартості іпотечного майна, якщо допущене боржником або іпотекодавцем, якщо він є відмінним від боржника, порушення основного зобов'язання чи іпотечного договору не завдає збитків іпотекодержателю і не змінює обсяг його прав. Оскільки вказане положення закону є оціночним, то суд має належним чином його мотивувати, співставити обставини зі змістом цього поняття, визначитись, чи не суперечить його застосування загальному змісту та призначенню права, яким урегульовано конкретні відносини (зокрема, про право на першочергове задоволення вимог за рахунок предмета застави), та врахувати загальні засади цивільного законодавства - справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 11 лютого 2016 року задоволено позовні вимоги публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк» про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором.

При розгляді справи в суді першої інстанції встановлено, що рішення не звернуто до виконання, тому немає підстав вважати, що право позивача на даний час порушено.

Наявність судового рішення про стягнення з боржника на користь кредитора заборгованості за кредитним договором не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання сум шляхом звернення стягнення на передане боржником в іпотеку нерухоме майно (постанова Верховного Суду України від 4 вересня 2013 р. у справі № 6-73цс13). Разом із тим задоволення подібних позовних вимог можливе лише у разі, коли суду надані беззаперечні докази того, що попередні заходи не призвели до належного виконання зобовязання.

Таким чином суд вірно вважав, що звернення стягнення на предмет іпотеки, за відсутності доказів про неможливість виконати рішення, якою вже стягнута кредитна заборгованість, є передчасним.

Також колегія враховує, що сума заборгованості відповідача перед позивачем є неспівмірною з вартістю предмета іпотеки, яка перевищує суму боргу майже в три рази, та те, що порушення зобовязання по кредитному договору завдає збитків іпотекодержателю і змінює обсяг його прав.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обставини справи з'ясовано всесторонньо і повно та ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, обґрунтованості якого доводи апеляційної скарги не спростовують.

Тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.303,307,308,313-315,317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ПАТ «ВіЕс Банк» - відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 08 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді Я.Д. Горблянський

ОСОБА_8

ОСОБА_9