Ухвала суду № 57740997, 09.03.2016, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/3514/16-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" березня 2016 р. слідчий суддя Дніпровського районного суду м. Києва Бірса О.В., при секретарі судових засідань Куса Л.І., за участю особи, що подала скаргу ОСОБА_2, слідчого Войтовича О.О., розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_2, в інтересах ОСОБА_3, на бездіяльність слідчого третього СВ СУ прокуратури м. Києва у рамках кримінального провадження унесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014100000000107, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 Кримінального процесуального Кодексу України, -,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_2, в інтересах ОСОБА_3, звернувся до слідчого судді із даною скаргою на бездіяльність слідчого третього СВ СУ прокуратури м. Києва у рамках кримінального провадження унесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014100000000107, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 Кримінального процесуального Кодексу України.

Скарга умотивована тим, що у 2011 році в провадженні прокуратури Оболонського району м. Києва перебувала кримінальна справа № 55-3532, порушена відносно ОСОБА_4, за ознаками злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України та стосовно ОСОБА_5, за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що директор ПрАТ (ЗАТ) «Трест Київміськбуд-1» ОСОБА_4 з метою заволодіння правами на майно, а саме об'єкт незавершеного будівництва «Блок-Б» по проспекту Оболонському між станціями метро «Мінська» та «Героїв Дніпра» (ТЦ ДрімТаун), попередньо розробивши план злочинних дій, за попередньою змовою з ОСОБА_5 та з іншими службовими особами ПрАТ (ЗАТ) «Трест Київміськбуд-1», умисно не бажаючи виконувати умови договору про інвестування будівництва в частині надання права власності Інвестору (ТОВ «Віта Верітас") на новозбудоване майно, використав низку судових рішень, які приймались судами в місті Полтава про спір щодо майна, яке знаходиться в м. Києві, зареєструвавши таким чином право власності за підприємством ПрАТ (ЗАТ) «Трест Київміськбуд-1».

Відповідно до постанови Оболонського районного суду м. Києва від 10.05.2011 року в приміщенні за адресою м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 29 -Б, в якому знаходиться та здійснює свою діяльність ПрАТ (ЗАТ) «Трест Київміськбуд-1», ТОВ «ВІСАК», ЗАТ «Київміськбуд-1» ПФ ПрАТ «КМБ-1», ПП «ПРЕСТИЖ» проведено обшук.

Під час проведення обшуку у 2011 році у службовому кабінеті ОСОБА_3 вилучено гроші в сумі 550 тисяч доларів США та 250 тисяч Євро.

В подальшому заступником прокурора Оболонського району м. Києва Сисоєвим Д.О. вказані кошти передано на тимчасове зберігання на депозитний рахунок прокуратури міста Києва, про що винесено відповідну постанову від 11.05.2011 року.

При цьому, в ході досудового слідства вилучені кошти речовими доказами не визнано, арешт на них не накладено.

Після набрання чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом України 2012 року матеріали кримінальної справи № 55-3532 відносно ОСОБА_3 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42012110000000358 за ознаками складу злочинів, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 212 КК України.

В подальшому вказане кримінальне провадження відносно ОСОБА_3 на підставі ст. 216 КПК України передано за підслідністю до правоохоронних органів Республіки Молдови та прокуратурою Республіки Молдова даному кримінальному провадженню надано № 2014038041.

За результатом проведеного розслідування 27.10.2014 року прокурор прокуратури Буюкань, мун. Кишинів ухвалив наказ про звільнення ОСОБА_3 від кримінального переслідування.

Надалі ухвалою прокуратури Буюкань, мун. Кишинів про припинення від 29.04.2015, кримінальна справа № 2014038041 закрита.

Однак, вилучені гроші до цього часу не повернуто та продовжують зберігатися на депозитному рахунку прокуратури міста Києва.

Так, матеріали кримінального провадження, в тому числі й матеріали, що стосуються вилучених коштів виділені, в копіях, в кримінальне провадження № 42014100000000107 від 28.01.2014, яке на даний час розслідується слідчими третього слідчого відділу слідчого управління прокуратури міста Києва.

Враховуючи наявність рішення компететного органу Республіки Молдова щодо закриття кримінальної справи, 21.10.2015 року в інтересах ОСОБА_3 було подано до прокуратури міста Києва заяву про повернення вилучених під час обшуку коштів в сумі 550 тисяч доларів США та 250 тисяч Євро, однак відповіді на це звернення так і не отримано.

Разом з тим,ь на час звернення з даною скаргою, клопотання про арешт тимчасово вилученого майна не подано, при цьому слідчий до цього часу не повернув тимчасово вилучене майно особі, у якої воно вилучено, тож, на думку особи, що подала скаргу, у відповідності до ч. 1 ст. 167, п. 3 ч. 1 ст. 169, п. 5 ст. 171 КПК України,кошти в сумі 550 тисяч доларів США та 250 тисяч Євро, вилучені під час обшуку у ОСОБА_3, як такі, що не визнані речовим доказом по справі, не являються тимчасово вилученим майном та продовжують зберігатися на депозитному рахунку прокуратури міста Києва, підлягають негайному поверненню власнику.

У судовому засіданні особа, що подала скаргу підтримав останню просив задовольнити з вказаних в ній підстав.

У судовому засіданні слідчий заперечував протии задоволення скарги, враховуючи положення абз. 6 ст. 126 КПК України ( у редакції 1960 року).

У судове засідання інші учасники процесу, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду скарги, не з»явилися, про поважні причини неявки суд не повідомили, тож враховуючи думку учасників процесу та того, що сторони є вільними у використанні своїх прав, вважає за можливе розглянути справу у їх відсутність.

Тож, слідчий суддя, вивчивши скаргу, заслухавши доводи учасників процесу, дослідивши матеріали провадження за скаргою та безпосередньо матеріали кримінального провадження (у 69 томах) приходить до наступного.

Згідно ст. 55 Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Згідно ч. 2 ст. 8 та ч. 5 ст. 9 КПК України, принцип верховенства права у кримінальному провадженні та кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожен, чиї права та свободи, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зобов'язано суди застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерела права.

При цьому, на цей час, тобто 09.03.2016 року, досудове розслідування у рамках кримінального провадження унесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014100000000107 здійснюється слідчими третього СВ СУ прокуратури м. Києва (адреса: м. Київ, вул. Каунаська, 3-В).

У відповідності до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові № 9 від 01.11.1996 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», виходячи з принципу верховенства права та гарантування Конституцією судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст.22 Конституції закріплені в ній права і свободи людини й громадянина не є вичерпними. З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Суд не вправі відмовити особі в прийнятті заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку. Статтею 55 Конституції кожній людині гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, а тому суд не повинен відмовляти особі в прийнятті чи розгляді скарги з підстав, передбачених законом, який це право обмежує.

За таких обставин, слідчий суддя вважає, що скарга відповідає вимогам КПК України, та виходячи з норм ст. 55 Конституції України, підлягає судовому розгляду.

Так, як убачається з матеріалів скарги та пояснень учасників процесу, в ході проведення обшуку 10.05.2011 року начальником СВ ПМ ДПІ у Оболонському районі м. Києва Нестеренко Т.М. за участю старшого слідчого прокуратури Оболонського району м. Києва Кривобока Ю.В. та інших осіб у кабінеті № 301 Президента Корпорації «Столиця» ОСОБА_3 було проведено обшук в рамках кримінальної справи № 55-3532 та вилучено за його наслідками грошові кошти у сумі 550000 (п'ятсот п'ятдесят) тисяч доларів США та 250000 (двісті п'ятдесят) тисяч Євро.

Після набрання чинності новим Кримінальним процесуальним Кодексом України ( у редакції 2012 року) матеріали кримінальної справи № 55-3532 відносно ОСОБА_3 внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42012110000000358 за ознаками складу злочинів, передбачених ч. 3 ст. 15 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 212 КК України.

Тобто, дані грошові кошти було вилучено у рамках кримінального провадження № 42012110000000358.

За результатами досудового розслідування вказане кримінальне провадження, відносно ОСОБА_3 на підставі ст. 216 КПК України передано за підслідністю до правоохоронних органів Республіки Молдови.

В подальшому прокуратурою Республіки Молдова зазначеному кримінальному провадженню надано № 2014038041.

За результатом проведеного розслідування 27.10.2014 року прокурор прокуратури Буюкань, мун. Кишинів ухвалив наказ про звільнення ОСОБА_3 від кримінального переслідування.

В подальшому ухвалою прокуратури Буюкань, мун. Кишинів про припинення від 29.04.2015, кримінальна справа № 2014038041 закрита.

При цьому, прокурором в ухвалі про припинення кримінальної справи від 29.04.2015 року, серед іншого, зазначено, що в ході кримінального розслідування з цієї кримінальної справи, в результаті обшуку здійсненного 10.05.2011 року за адресою Україна, місто Київ, вул. Тимошенка, 29-В було вилучено грошові кошти в сумі 550000 доларів США та 250000 євро, які було передано для зберівгання на рахунок прокуратури міста Києва, було видано квитанціїї № 5 та № 8 від 11.05.2011 р.. Це майно, яке було вилучено в ході кримінального розслідування, не було визнано речовими доказами або матеріальними засобами - доказами і їх не було залучено на підставі наказу органу з кримінального розслідування до справи, а підстави для їх визнання в якості речових доказів або матеріальних доказів - відсутні, у зв'язку з чим надано розпорядження зняти арешт який було накладено на все майно в ході кримінального переслідування з цієї справи, як забезпечувальний захід, оскільки зникла необхідність утримувати майно під арештом; повернути все майно, яке було конфісковано в ході кримінального переслідування яке не було визнано речовими доказами або доказовими матеріальними засобами, особам, у яких їх було вилучено.

Таким чином, правові підстави арешту грошових коштів починаючи з 29.04.2015 року за правилами передбаченими КПК України (у редакції 1960 року) є відсутніми, адже такий арешт було скасовано прокурором, а саму справу закрито.

В той же час, органами прокуратури України 28.01.2014 року на підставі матеріалів правоохоронних та контролюючих органів про виявлення фактів вчинення чи підготовки до вчинення кримінальних правопорушень було унесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014100000000107 за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 191, ч. 5 ст. 27, ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 212 КК України.

Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (ч. 1 ст. 1 КПК України).

Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України (ч. 2 ст. 1 КПК України).

Зокрема, процесуальна дія провадиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями кримінального процесуального закону, чинного на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення (ст. 3 КПК України 1960 року, ст. 5 КПК України).

За змістом положень ст. 3 КПК України, при застосуванні будь-якого заходу забезпечення кримінального провадження має бути забезпечено дотримання прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Відповідно до вимог КПК арешт майна може передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його.

Окрім того, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Зокрема, питання застосування інституту тимчасового вилучення майна врегульоване Главами 16 та 17 Кримінального процесуального Кодексу України, зокрема статтями 167-175 цього Кодексу, а саме даними правовими нормами законодавцем визначено конкретне визначення можливої наступної долі вилученого майна, зокрема до вирішення питання про арешт такого майна або до його повернення.

Також, згідно положень статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Статтею 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожен, чиї права та свободи, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

При цьому, згідно положень ст. 22 КПК України, кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.

З норм ст. 26 КПК України випливає, що сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом. Слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.

Однак, у ході судового розгляду слідчим суддею встановлено, що на грошові кошти, станом на момент розгляду скарги у суді, арешт не накладався, речовим доказом вони не визнавалися, що власне і підтвердив слідчий.

Таким чином, в ході судового розгляду даної скарги суб'єктами оскарження, на думку слідчого судді, не було б надано жодного доказу, який б підвереджував законність їх дій та випливав зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту, а у відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II), а саме така вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року), адже будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи, зокрема необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу, бо необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52), тобто іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98), оскільки у справі "Бакланов проти Росії" (рішення від 9 червня 2005 р.), так і в справі "Фрізен проти Росії" (рішення від 24 березня 2005 р.) ЄСПЛ зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу "законності" і воно не було свавільним, а у справі "Ізмайлов проти Росії" (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 р.) ЄСПЛ встановив, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити "особистий і надмірний тягар для особи".

За таких обставини, викладені у скарзі доводи в цій частині є обґрунтованими, у зв'язку з чим слідчий суддя, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку вважає, що скарга з даного питання, враховуючи ухвалу прокурора про припинення кримінальної справи відносно ОСОБА_3 та ухвалення розпорядження про повернення грошових коштів власнику, та не накладення арешту на майно у рамках кримінального провадження № 42014100000000107, підлягає задоволенню, а грошові кошти поверненню власнику, оскільки, у даному випадку, втручання державного органу у право на мирне володіння майном порушує "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав власника майна, тобто становить "особистий і надмірний тягар для особи" враховуючи відсутність клопотання про арешт такого майна, не визнання речовим доказом та його перебування у невизначеному стані, адже лише у даний спосіб, на цей час, є можливим усунути усі наслідки незаконної дії та відновити стан, який найімовірніше існував би, якби не було вчинено цю дію, а саме шляхом застосування єдино можливого шляху виправлення наслідків у такий спосіб, щоб відновити, наскільки це можливо, ситуацію, яка існувала до проведення такої дії, враховуючи, що ЄСПЛ у справі «П'єрсак проти Бельгії» (Piersack v. Belgium) (Article 50), Series A № 85, C. 16, зазначив, що він «виходитиме з того принципу, що заявник має бути, по можливості, повернений у становище, в якому він перебував», якби не було порушено його права, адже таким чином підкреслюється верховенство обов'язку відновлення status quo ante, а в рішенні від 31 жовтня 1995 року у справі «Папамічалопулос та інші проти Греції» (Papamichalopoulos and Others v. Greece) (стаття 50), Series A № 330-B, суд застосував принцип restitutio in integrum та вказав, що виправлення здійсненого порушення повинне, по можливості, усунути усі наслідки незаконної дії та відновити стан, який найімовірніше існував би, якби не було вчинено цю дію та застосувати в цих цілях всі можливі шляхи такого виправлення наслідків у такий спосіб, щоб відновити, наскільки це можливо, ситуацію, яка існувала до порушення (див. рішення у справах «Маестрі проти Італії» [ВП] (Maestri v. Italy [ВП]), заява № 39748/98, п. 47, ECHR 2004-І; «Ассанідзе проти Грузії» [ВПl] (Assanidze v. Georgia [ВП]), заява № 71503/01, п. 198, ECHR 2004-ІІ; «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» [ВП] (<…>), заява № 48787/99, п. 487, ECHR 2004-VII).

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 1-29, 131-132, 167-169, 171, 303-307, 309, 310, 369-372, 376, 395 КПК України слідчий суддя, -

п о с т а н о в и в :

Скаргу - задовольнити.

Зобов'язати слідчих третього СВ СУ прокуратури м. Києва, які входять до групи слідчих у рамках кримінального провадження унесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014100000000107, повернути вилучене під час обшуку 10.05.2011 року у кабінеті № 301 Президента Корпорації «Столиця» ОСОБА_3 майно, а саме: грошові кошти у сумі 550000 (п'ятсот п'ятдесят) тисяч доларів США та 250000 (двісті п'ятдесят) тисяч Євро.

Контроль за виконанням ухвали слідчого судді в частині зобов"язання вчитини дію орган досудового розслідування, на підставі ст. 121 Конституції України, покласти на прокурора прокуратури м. Києва, який у розумінні положень ст. 37 КПК України, наділений повноваженнями прокурора/страшого групи прокурорів у рамках кримінального провадження унесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014100000000107.

Ухвала оскарження не підлягає та є обов'язковою до виконання на всій території України.

Визначити час проголошення повного тексту о 14 год. 00 хв. 12.03.2016 року.

Слідчий суддя: О.В. Бірса