Рішення № 57737474, 17.05.2016, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 526/2543/15-ц Номер провадження 22-ц/786/1354/16Головуючий у 1-й інстанції Прокоп"єва Ю.Б. Доповідач ап. інст. Чічіль В. А.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 травня 2016 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого: судді Чічіля В.А.,

Суддів: Мартєва С.Ю., Хіль Л.М.,

За участю секретаря: Шевченко І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 22 березня 2016 року по справі за позовом Приватного підприємства «Автотранспортне підприємство «Фаворит Транстехсервіс» до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач ПП «Автотранспортне підприємство Фаворит-Транстехсервіс» 03.12.2015 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу, в якому просив стягнути з відповідача на користь підприємства матеріальну шкоду в розмірі 67608 грн. 69 коп.

В обґрунтування позову позивач вказав, що 25 березня 2013 року о 20 годині 00 хвилин в м. Києві у звязку з порушенням водієм ОСОБА_2 правил дорожнього руху України трапилась дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої було пошкоджено автомобільНОМЕР_1, що належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про державну реєстрацію транспортного засобу. Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 21.05.2014 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП. Цивільно-правова відповідальність ПП «Автотранспортне підприємство Фаворит-Транстехсервіс» була застрахована у ПрАТ «УСК «Княжа Вієна Груп», поліс обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АЕ/1602128. Відповідно до звіту про визначення вартості матеріального збитку за №1477, виконаним на замовлення ПрАТ «УСК «Княжа Вієна Груп» від 12.05.2014 року вартість відновлюваного ремонту, спричиненого автомобілю Хюндай Туксон, д.н.з. НОМЕР_1 складає 116608 грн. 69 коп., але відповідно до полісу обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за № АЕ/1602128 ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну, становить 50000 грн. 00 коп., також вищевказаним договором передбачено франшизу у розмірі 1000 грн. 00 коп. Тобто, власнику автомобіля Хюндай Туксон ОСОБА_3 страховою компанією було відшкодовано збиток у розмірі 49000 грн. 00 коп. Отже, різниця між реальною шкодою, завданою автомобілю Хюндай Туксон, та відшкодованою ПрАТ «УСК «Княжа Вієна Груп» становить 67608,69 грн. Власник пошкодженого автомобіля НОМЕР_3, звернулася до Дарницького районного суду з позовом до ПП «Автотранспортне підприємство Фаворит Транстехсервіс» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП. 27 листопада 2014 року Дарницький районний суд виніс рішення стосовно цього позову, та задовольнив вимоги позивача частково: стягнув з ПП «Автотранспортне підприємство Фаворит-Транстехсервіс» матеріальну шкоду у розмірі 67608 грн. 69 коп., моральну шкоду у розмірі 1000 грн. 00 коп. й судовий збір у розмірі 686 грн. 06 коп., а всього 69294 грн. 78 коп. ПП «Автотранспортне підприємство Фаворит-Транстехсервіс» відповідно до рішення Дарницького районного суду сплатило на користь ОСОБА_3 69294 грн. 78 коп., розрахунки повністю були здійснені 03.06.2015 року.

З огляду на викладене, позивач вважає, що ПП «Автотранспортне підприємство Фаворит-Транстехсервіс» повністю відшкодувавши шкоду, завдану з вини його працівника ОСОБА_2 при виконанні останнім своїх трудових обов'язків, має право зворотної вимоги (регресу) до ОСОБА_2 в розмірі виплаченого відшкодування, так як ОСОБА_2, на підставі Договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність несе повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну ПП «Автотранспортне підприємство Фаворит-Транстехсервіс» внаслідок порушення ОСОБА_2 покладених на нього трудових обовязків. Відповідач відшкодувати заподіяну шкоду у добровільному порядку відмовився, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

22.03.2016 року позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ПП «Автотранспортне підприємство Фаворит-Транстехсервіс» матеріальну шкоду у порядку регресу в розмірі 67608,69 грн. на підставі ст. 1191 ЦК України.

Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 22 березня 2016 року позовну заяву ПП «Автотранспортне підприємство Фаворит-Транстехсервіс» до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПП «Автотранспортне підприємство Фаворит-Транстехсервіс» матеріальну шкоду в розмірі 67608 (шістдесят сім тисяч шістсот вісім) грн. 69 коп. та судовий збір у розмірі 1218 грн. 00 коп.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права і невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відшкодування в порядку регресу заподіяної шкоди в межах середнього місячного заробітку.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначив, що судом першої інстанції невірно застосовано матеріальну норму ст. 1191 ЦК України до вказаних правовідносин, адже, відносини між ним та позивачем було врегульовано трудовим договором, тоді як вказана норма регулює лише не договірні зобов`язання. Апелянт вважає що судом мала бути застосована норма ст. 132 КЗпП України, якою передбачено, що за шкоду, заподіяну підприємству, установі організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. Також апелянт вказав, що наданий суду договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність між позивачем та відповідачем теж не може бути підставою для матеріальної відповідальності працівника у повному розмірі шкоди, оскільки згідно з вказаним договором працівник прийняв на себе матеріальну відповідальність за забезпечення збереження ввірених йому власником матеріальних цінностей, а у позові позивач прохає стягнути відшкодування матеріальної шкоди виплатою позивачем третій особі. Також вказав, що його посада не належить до категорії працівників, з якими згідно з ст. 135-1 КЗпП України може бути укладений договір про повну матеріальну відповідальність.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши обґрунтованість та законність оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно з ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Згідно з п.п. 3, 4 ч.1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції вірно встановлено і підтверджується матеріалами справи, постановою Дарницького районного суду м. Києва від 21.05.2014 року ОСОБА_2 визнано винним у скоєнні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 340 грн. Згідно із зазначеною постановою 26.03.2014 року о 20 год. 00 хв. в м. Києві сталося ДТП за участю автомобіля марки ЗАЗ, державний номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля Туксон, державний номерний знак НОМЕР_3, що належав ОСОБА_3 (а.с. 5).

Станом на 26.03.2014 року автомобіль марки ЗАЗ Віда, державний номерний знак НОМЕР_1 був предметом лізингу та за договором фінансового лізингу №20/13 від 30.09.2013 року переданий ПП «Автотранспортне підприємство «Фаворит-Транстехсервіс» (а.с. 17-25).

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 24.11.2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 до ПП «Автотранспортне підприємство «Фаворит-Транстехсервіс», третя особа ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Кредит Груп» про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП задоволено частково, стягнуто з ПП «Автотранспортне підприємство Фаворит-Транстехсервіс» матеріальну шкоду у розмірі 67608 грн. 69 коп., моральну шкоду у розмірі 1000 грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 686,06 грн. В іншій частині вимог відмовлено (а.с. 7-11).

Також судом першої інстанції вірно встановлено, що в момент вчинення ДТП, а саме 26.03.2014 року ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ПП «АТП «Фаворит-Транстехсервіс», що підтверджується копією трудового договору від 26.02.2014 року (а.с. 12-15).

Відповідно до довідки № 21/03 від 21.03.2016 року, виданої директором ПП «АП «Фаворит-Транстехсервіс» ОСОБА_2, працював у ПП АТП «Фаворит-транстехсервіс» на посаді водія. Посадовий оклад становив 5100 грн., та заробітна плата за останні відпрацьовані шість місяців (червень 2014 року по листопад 2014 року) склала 30600,00 грн. (а.с. 101).

26.02.2014 року з метою забезпечення збереження матеріальних цінностей, що належать ПП «АТП «Фаворит-Транстехсервіс», між ПП «АП «Фаворит-Транстехсервіс» та ОСОБА_2 було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, за п.1 якого, працівник, який займає посаду водія, безпосередньо пов'язану з перевезенням пасажирів та їх багажу по території України, приймає на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення збереження ввірених йому підприємством матеріальних цінностей. Згідно п.3 вказаного договору у випадку незабезпечення з вини працівника збереження ввірених йому матеріальних цінностей, визначення розміру збитків, завданих підприємству та їх відшкодування відбувається у відповідності до чинного законодавства (а.с. 30).

Задовольняючи позовні вимоги ПП «Автотранспортне підприємство Фаворит-транстехсервіс», суд першої інстанції виходив з того, що між підприємством та відповідачем було укладено договір про повну матеріальну відповідальність, згідно з п. 1 якого ОСОБА_2, який займає посаду водія, безпосередньо пов`язану з перевезенням пасажирів та їх багажу по території України, прийняв на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення збереження ввірених йому підприємством матеріальних цінностей, з огляду на що, спираючись на п. 1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України, судом зроблено висновок про те, що відповідач несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з його вини позивачу.

Із вказаним висновком колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.

Перелік посад і робіт, займаних або виконуваних працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатись письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення чи використання в процесі виробництва, затверджений постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 р. № 447/24 (чинного на території України згідно з постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 р. № 1545-XII).

Як вже заначалось вище, в момент вчинення ДТП, а саме 26.03.2014 року, ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ПП «АТП «Фаворит-Транстехсервіс», що підтверджується копією трудового договору від 26.02.2014 року. Відповідно до довідки № 21/03 від 21.03.2016 року, виданої директором ПП «АП «Фаворит-Транстехсервіс» ОСОБА_2, працював у ПП АТП «Фаворит-транстехсервіс» на посаді водія.

Згідно з вищевказаним переліком, посаду водія не віднесено до посад, з працюючими на яких особами з підприємством можуть укладатись письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їй для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення чи використання в процесі виробництва.

Роботи з перевезення пасажирів та їх багажу також не віднесено до таких робіт згідно із вказаним переліком.

Вищезазначений перелік є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Окрім цього, слід зазначити, що договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність може укладатися лише за наявності одночасно двох умов: наявність посади, яку особа обіймає, або роботи, яку особа виконує, у переліку; безпосередній зв'язок посадових обов'язків працівника із зберіганням, обробкою, продажем, перевезенням або застосуванням у процесі виробництва доручених працівникам цінностей.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції невірно застосував норму матеріального права, а саме п. 1 ч1 ст. 134 КЗпП України задля врегулювання вказаних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Згідно з нормою ч. 3 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

З огляду на викладене, колегія суддів констатує недійсність вказаного правочину, а саме договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 26 лютого 2014 року, сторонами якого є ПП «Автотранспртне підприємство Фаворит-Транстехсервіс» та ОСОБА_2

Нормою ч. 1 ст. 1191 ЦК України дійсно передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, проте, як вже зазначалось, відповідач на час події ДТП, у результаті якої було завдано матеріальної шкоди автомобілю ОСОБА_7, перебував із позивачем у трудових відносинах, з огляду на що, застосуванню підлягає спеціальна норма КЗпП України.

Нормою ч. 1 ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Отже, судом першої інстанції вірно констатовано, що саме з вини ОСОБА_2 підприємство понесло матеріальні збитки у вигляді виплати ОСОБА_7 грошових коштів за пошкоджений підчас ДТП автомобіль (розмір, що не був покритий страховою виплатою). Проте, районний суд дійшов до помилкового висновку про можливість стягнення з ОСОБА_2 матеріальної шкоди у повному розмірі у сумі 67608 грн. 69 коп.

Відповідно до довідки № 21/03 від 21.03.2016 року, виданої директором ПП «АП «Фаворит-Транстехсервіс» ОСОБА_2, працював у ПП АТП «Фаворит-транстехсервіс» на посаді водія. Посадовий оклад становив 5100 грн., та заробітна плата за останні відпрацьовані шість місяців (червень 2014 року по листопад 2014 року) склала 30600,00 грн.

З огляду на викладене, з ОСОБА_2 підлягає до стягнення матеріальна шкода у розмірі середнього місячного заробітку, тобто 5100 грн., 00 коп.

Судові витрати підлягають до розподілу згідно з нормою ч. 1 ст. 88 ЦПК України, якою передбачено, якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Позовні вимоги ПП «Автотранспортне підприємство «Фаворит Транстехсервіс» задоволено на 7,54 %, отже, з ОСОБА_2 на користь позивача підлягає до стягнення 91 грн. 84 коп.

Керуючись ст.ст. 303 ч.ч. 1,3, 304, 307 ч.1 п. 2, 309 ч.1 п.п. 3, 4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 22 березня 2016 року -скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги приватного підприємства «Автотранспортне підприємство Фаворит-транстехсервіс» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь приватного підприємства «Автотранспортне підприємство Фаворит-транстехсервіс» матеріальну шкоду в межах середнього місячного заробітку, а саме 5100 грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь приватного підприємства «Автотранспортне підприємство Фаворит-транстехсервіс» судовий збір у розмірі 91 грн. 84 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий суддя: В.А. Чічіль

Судді: С.Ю. Мартєв

Л.М. Хіль

З оригіналом згідно: В.А. Чічіль