Рішення № 57723082, 12.05.2016, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2637/16

Головуючий у першій інстанції Сувертак І. В.

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2016 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Журавльова О.Г.,

Кононенко Н.А.,

за участю секретаря Ліснік Н.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Виконавчого комітету Одеської міської ради на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 січня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю,

встановила:

24 червня 2015 року позивачі звернулись до суду з позовними вимогами до ОСОБА_5, ОСОБА_6, Виконавчого комітету Одеської міської ради (далі - ВК ОМР) про визнання права власності за набувальною давністю на частку будинку АДРЕСА_1.

Свої вимоги позивачі мотивували тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_7, який був батьком позивачів ОСОБА_5, ОСОБА_4, та відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 Після його смерті відкрилася спадщина на 24/80 частини будинку АДРЕСА_1. 24/80 частин житлового будинку належала спадкодавцю ОСОБА_7 на підставі рішень Суворовського районного народного суду м. Одеси від 22 вересня 1987 р. і 17 серпня 1988 р., зареєстрованих в КП «Одеське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» 21.07.1992 р. в книзі №82, номер запису 8759 на стор. 50.

Мати сторін - ОСОБА_8, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року. Після її смерті відкрилася спадщина на 36/80 частини будинку АДРЕСА_1. 36/80 частин житлового будинку належала ОСОБА_8 на підставі рішень Суворовського районного народного суду м. Одеси від 22 вересня 1987 р. і 17серпня 1988 р., зареєстрованих в КП «Одеське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості» 27 квітня 1989 р. в книзі №82, номер запису 8759 на стор. 51.

ІНФОРМАЦІЯ_3 року померла тітка сторін - ОСОБА_9. Після її смерті відкрилася спадщина на 20/80 частини будинку АДРЕСА_1. Дані щодо володіння ОСОБА_9 20/80 частини будинку АДРЕСА_1 відомі на підставі Довідки №453297.93 від 06.03.2015 р, виданої КП «БТІ» ОМР.

У зв'язку з тим, що на момент смерті ОСОБА_9 діяв Цивільний кодекс Української РСР 1963 року, нормами закону не було передбачено спадкування за законом племінниками спадкодавця. Оскільки інших родичів, крім вищевказаних племінників, ОСОБА_9 не мала, то спадщина, що їй належала, а саме: 20/80 частки будинку АДРЕСА_1, залишилась неуспадкованою.

Також зазначали, що 27 травня 2015 року вони звернулись до Четвертої одеської державної нотаріальної контори із заявами про видачу свідоцтв про право на спадщину за законом. При цьому, жодних дій, спрямованих на визнання відумерлою спадщини, що належала ОСОБА_9, органами місцевого самоврядування не вчинялось; судові рішення про визнання спадщини відумерлою не виносились.

Нотаріус Четвертої одеської державної нотаріальної контори Кулакова Л.М. видала Свідоцтво про право на спадщину за законом, яка залишилось після ОСОБА_7 та ОСОБА_8, та Витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на ім'я позивача ОСОБА_5 із визначенням розміру частки - 21/80 частки будинку АДРЕСА_1.

Нотаріус Кулакова Л.М. також видала Свідоцтво про право на спадщину за законом, яка залишилось після ОСОБА_8, та Витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на ім'я позивача ОСОБА_4 із визначенням розміру частки - 9/80 частки будинку АДРЕСА_1.

Позивачі також зазначили, що окрім них, спадкоємцями ОСОБА_7 та ОСОБА_8 є відповідач ОСОБА_5, якому належить 15/80 частки будинку (від ОСОБА_7 - 6/80 частки будинку, від ОСОБА_8 - 9/80 частки будинку) та відповідач ОСОБА_6, якій належить 15/80 частки будинку (від ОСОБА_7 - 6/80 частки будинку, від ОСОБА_8 - 9/80 частки будинку).

Однак, після смерті батьків ОСОБА_7 і ОСОБА_8 відповідачам ОСОБА_5 і ОСОБА_6 свідоцтво про право на спадщину за законом не видавались у зв`язку з неподанням ними заяв про видачу таких свідоцтв.

Позивачі вказали, що з 2001 року відповідачі ОСОБА_5 і ОСОБА_6 фактично не проживають за адресою: АДРЕСА_1, місце їх проживання не відомо.

Відповідачі не вчиняють жодних дій, направлених на бажання володіти та користуватись зазначеним вище майном, а саме: відповідачі не проживають у будинку, не подають заяв про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, не сплачують комунальні послуги, не укладають договори про оренду належного їм майна, не здійснюють ремонту будинку та взагалі не контактують з позивачами, в т.ч. з приводу утримання будинку.

Позивачі також зазначили, що вони постійно проживають у житловому будинку АДРЕСА_1, вже понад 40 років. З 2001 року позивачі добросовісно та безперервно володіють та відкрито користуються нерухомим майном, яке належить відповідачам, утримують його, постійно здійснюють в ньому поточний та капітальний ремонт, сплачують комунальні послуги.

Посилаючись на те, що оскільки вони не мають жодних законних підстав (крім набувальної давності) для набуття права власності на дане нерухоме майно, через відсутність будь-яких договірних відносин з приводу даного майна між сторонами, просили їх вимоги задовольнити та визнати за ними право власності за набувальною давністю на 50/80 частки будинку АДРЕСА_1, яка складається з часток, що належать ОСОБА_5 (15/80 частки будинку), ОСОБА_6 (15/80 частки будинку) та померлій ОСОБА_9 (20/80 частки будинку), тобто по 25/80 частин будинку за кожним із позивачів.

У судовому засіданні представник відповідача - ВК ОМР позовні вимоги не визнав, просив відмовити у позові в повному обсязі.

Справа була розглянута у відсутність відповідачів ОСОБА_5 і ОСОБА_6

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 22 січня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_5 та ОСОБА_4 були задоволені.

В апеляційній скарзі ВК ОМР ставить питання про скасування даного рішення та ухвалення нового рішення - про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, заперечень проти неї, колегія суддів дійшла висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що 50/80 частин будинку АДРЕСА_1, 30/80 часток якого належать відповідачам ОСОБА_5 та ОСОБА_6, 20/80 часток належали ОСОБА_9, на даний час ніким не успадковані, а тому на ці частки може бути визнано право власності за позивачами за набувальною давністю, в рівних частках.

Однак, з таким висновком суду погодитись не можна, з огляду на наступні обставини.

Так, у відповідності до вимог, передбачених ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Тобто позивач як володілець майна протягом всього часу володіння ним має бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це право з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. У такому випадку при вирішенні питання щодо визнання права власності на майно в порядку набувальної давності необхідно виходити із того, що задоволення таких вимог можливе лише за умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння.

Таким чином, виходячи із вищенаведеного за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого власнику було відмовлено.

Однак, судом не було враховано, що відповідачі ОСОБА_5 і ОСОБА_6 не відмовлялись від спадкового майна, а навпаки звернулись до Восьмої одеської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті їх батька - ОСОБА_7, який помер 1991 року (а.с.88, 90).

При цьому в заяві ОСОБА_5 зроблена відмітка про те, що факт прийняття ним спадщини перевірений державним нотаріусом.

У відповідності до ст.ст. 548, 549 ЦК УРСР, в редакції 1963 року, який був чинним на час відкриття спадщини ОСОБА_7, відповідачі ОСОБА_5 і ОСОБА_6 вважаються такими, що прийняли спадщину і стали власниками частки будинку АДРЕСА_1.

Таким чином, матеріали справи містять достатньо доказів того, що вказані відповідачі не відмовлялись від права власності на належні їм частки нерухомого майна, що в свою чергу виключає визнання на це майно права власності за позивачами за набувальною давністю.

Стосовно частки спадкового майна, що залишилася після смерті матері сторін - ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, то враховуючи, що після її смерті не пройшло 10 років, на її майно не може бути визнано право власності в порядку набувальної давності, як то передбачено ч.1 ст. 344 ЦК України.

Також помилковим є висновок суду про те, що відповідачі ОСОБА_5 і ОСОБА_6 не звертались до державної нотаріальної контори із заявами про видачу їм свідоцтв про право на спадщину за законом, оскільки зазначені обставини спростовуються заявами вказаних відповідачів до державного нотаріуса про прийняття ними спадщини і видачу свідоцтв про право власності на спадкове майно (а.с.88, 90).

Що стосується 20/80 часток вказаного будинку, яка належала на праві приватної власності тітці сторін - ОСОБА_9, то на час її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_3 року, діяв також ЦК УРСР, в редакції 1963 року, а тому правила щодо визнання майна відумерлим, які передбачені ст.1277 ЦК України і були введені в дію з 01.01.2004 року, у 2000 році не були чинними.

Крім того, як було зазначено вище, статтями 548 та 549 ЦК УРСР було передбачено певні дії, які свідчили про прийняття спадщини, у тому числі прийняття спадщини шляхом вступу у володіння та управління спадковим майном (фактичне прийняття спадщини).

Пунктом 5 ч.1 ст. 555 ЦК УРСР було встановлено, що спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави, якщо жоден із спадкоємців не прийняв спадщину. ЦК УРСР не обмежувався строк для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом, у тому числі й для держави. Тому, якщо упродовж встановленого шестимісячного строку ніхто зі спадкоємців за законом або за заповітом не прийняв спадщину, вважається, що спадщина переходить до держави.

Отже, норми п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно з якими цей ЦК застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, слід розуміти таким чином, що правила книги шостої ЦК може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 1 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникло відповідно до норм статей 529 - 531 ЦК УРСР.

При вирішенні спорів про спадкування, спадщина по яких відкрилась і була прийнята до 1 січня 2004 року, не допускається застосування судами норм ЦК України, в редакції 2003 року, а застосуванню підлягають норми законодавства, чинного на час відкриття спадщини, зокрема ЦК УРСР.

Із метою єдності правозастосовної практики і уникнення колізій щодо спадкування державою (ст. 555 ЦК УРСР) та переходу спадщини, визнаної судом відумерлою, у власність територіальної громади (ст. 1277 ЦК), правила абз. 2 п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК слід застосовувати, якщо спадщина відкрилась після 1 липня 2003 року, проте не була прийнята ніким зі спадкоємців, що мають право спадкування відповідно до норм ЦК УРСР. Таким чином, сплив однорічного строку, встановленого ч.2 ст. 1277 ЦК та абз.2 п.5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, може підлягати обчисленню, починаючи не раніше 1 липня 2003 року.

З підстав викладеного, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги стосовно того, що ВК ОМР є неналежним відповідачем у справі, оскільки у відповідності до ч. 3 ст.524, п. 2 ч. 1 ст. 555 ЦК УРСР, в редакції 1963 року, який був чиним на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_7 та ОСОБА_9, якщо відсутні спадкоємці по закону та по заповіту, майно переходить у власність держави.

Тобто, в даному випадку ВК ОМР не може бути відповідачем у справі, оскільки не є представником держави. Належним відповідачем у даній справі має бути Міністерство юстиції України, оскільки у відповідності до п/п 4) п.3 Положення «Про Міністерство юстиції України» саме на вказане Міністерство покладено обов'язок представляти інтереси держави в судах України.

У відповідності до ст. 33 ЦПК України у разі пред'явлення позову до неналежного відповідача суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача, суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Що стосується посилання позивачів на те, що спірне майно мало бути визнано відумерлим, однак з даним позовом до суду ніхто не звертався, то колегія суддів зазначає наступне.

Так, у відповідності до ст. 1277 ЦК України, в редакції 2003 року, який був введений в дію з 01.01.2004 року, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, майно може бути визнане відумерлим за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Згідно до п. 13 Постанови Пленуму ВСУ від 07.02.2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також ч. 4 ст. 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Згідно п. 1 ст. 10, п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» ради представляють інтереси територіальної громади і здійснюють від їх імені і в їх інтересах функції та повноваження місцевого самоврядування.

Відповідно до вимог ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить здійснення відповідно до законодавства контролю за належною експлуатацією та організацією обслуговування населення підприємствами житлово-комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, побутового обслуговування, транспорту, зв'язку, за технічним станом, використанням та утриманням інших об'єктів нерухомого майна усіх форм власності, за належними, безпечними і здоровими умовами праці на цих підприємствах і об'єктах; прийняття рішень про скасування даного ними дозволу на експлуатацію об'єктів у разі порушення нормативно-правових актів з охорони праці, екологічних, санітарних правил, інших вимог законодавства.

Згідно із рішенням Одеської міської ради від 19.02.2013 року № 2752-УІ про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 28.02.2011 р. № 384-УІ «Про затвердження положень про виконавчі органи Одеської міської ради» Департамент комунальної власності є уповноваженим виконавчим органом щодо управління об'єктів комунальної власності територіальної громади міста Одеса.

Таким чином, ВК ОМР є неналежним відповідачем у даній справі, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Враховуючи викладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про те, що у суду не було правових підстав для визнання за позивачами права власності на частину будинку АДРЕСА_1 за набувальною давністю.

Згідно ч.ч. 1,2,3 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги надав суду достатні, належні і допустимі докази існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти позовних вимог, оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам не відповідає, доводи апеляційної скарги його повністю спростовують, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід задовольнити, оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову позивачам у задоволенні позовних вимог.

Крім того, у відповідності до ст. 88 ЦПК України та враховуючи, що апелянтом - ВК ОМР за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 4547,40 грн., при необхідності сплати 4019,40 грн., колегія суддів вважає за необхідне стягнути на користь ВК ОМР з відповідачів в рівних частках суму судового збору у розмірі 4019,40 грн.

Керуючись ст.ст. 88, 303, 304, п.2 ч.1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Одеської міської ради задовольнити.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 22 січня 2016 року скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частках на користь Виконавчого комітету Одеської міської ради судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4019,40 грн. (чотири тисячі дев'ятнадцять гривень сорок копійок).

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

О.Г. Журавльов

Н.А. Кононенко