Ухвала суду № 57721795, 10.05.2016, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №489/7537/15-ц 10.05.2016 10.05.2016 10.05.2016

Провадження №22-ц/784/1086/16

Справа № 489/7537/15-ц Головуючий першої інстанції: Губницький Д.Г.

Провадження № 22-ц/784/1086/16 Суддя-доповідач Апеляційного суду: Коломієць В.В.

Категорія 20

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі

головуючого Коломієць В.В.

суддів Довжук Т.С., Шолох З.Л.

із секретарем судового засідання Лівшенко О.С.,

за участю: позивачки ОСОБА_2, її представників ОСОБА_3 і ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на заочне рішення Ленінського районного суду м Миколаєва від 18 лютого 2016 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_6, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору - Південна товарна біржа, про визнання дійсним договору купівлі-продажу,

В С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6 і ОСОБА_7 про визнання договору купівлі-продажу дійсним, поділ домоволодіння та визнання права власності.

Позивачка вказувала, що 04 травня 1998 року за договором купівлі-продажу нерухомого майна придбала у ОСОБА_6, який є її зятем, 27/100 часток домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1. Зазначений Договір був укладений на Південній Товарній Біржі та зареєстрований за номером 866. Крім того, цей договір 23 травня 1998 року зареєстрований комунальним підприємством «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» за реєстровим номером 5052. Як зазначила ОСОБА_2, з часу укладання даного договору вона постійно проживає у даному домоволодінні. У серпні 2015 року вона звернулась з заявою до Державної реєстраційної служби Миколаївського міського Управління юстиції Миколаївської області для проведення державної реєстрації права власності своєї частки у зазначеному домоволодінні в державному реєстрі речових прав та їх обтяжень, однак, їй було відмовлено із посиланням на відсутність нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу та наявність зазначених у технічному паспорті від 25 грудня 2014 року самочинних забудов.

Іншими співвласниками домоволодіння АДРЕСА_1 є ОСОБА_6, якому належить 7/25 часток, та ОСОБА_7, якій належить 9/20 часток домоволодіння.

Посилаючись на викладене, а також на те, що між нею та відповідачем ОСОБА_6 виникають непорозуміння та суперечки з приводу користування та утримання домоволодіння, ОСОБА_2 просила визнати дійсним договір купівлі-продажу 27/100 нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1, укладений 04 травня 1998 року між нею і ОСОБА_6, виділити в натурі її частку у домоволодінні та визнати за нею право власності на виділену їй частину домоволодіння.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 січня 2016 року вимоги ОСОБА_2 роз'єднано та позовні вимоги про виділення в натурі частки у домоволодінні та визнання права власності - виділені у самостійне позовне провадження.

18 лютого 2016 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_7 залишено без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст. 207 ЦПК України.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2016 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про визнання дійсним договору купівлі-продажу - задоволено.

Додатковим рішенням цього ж суду від 28 березня 2016 року з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 стягнуто 487грн. 20коп. відшкодування судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на необґрунтованість рішення суду, порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог ОСОБА_2

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, судом встановлено і таке вбачається зі змісту спірного договору купівлі-продажу, що 04 травня 1998 року між ОСОБА_6, як продавцем, який на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого Першою Миколаївською державною нотаріальною конторою 15.12.1997року, був власником 11/20 часток домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1, та ОСОБА_2, як покупцем, укладено договір купівлі-продажу 27/100 часток даного домоволодіння (визначених згідно довідки-характеристики Миколаївського БТІ). Вказаний договір в цей же день був зареєстрований на Південній Товарній Біржі та за номером 866, а 23 травня 1998 року - зареєстрований комунальним підприємством «Миколаївське міжміське бюро технічної інвентаризації» за реєстровим номером 5052. Зазначена частка домоволодіння продана ОСОБА_6 за 2000грн., які ним отримані від Покупця до реєстрації договору на Південній Товарній Біржі. Продавець зобов'язується звільнити відчужену частину домоволодіння від побутового майна та виселити з неї мешканців не пізніше 04 травня 1998 року (а.с. 8, 9).

Зі змісту апеляційної скарги ОСОБА_6 та пояснень його представника у суді апеляційної інстанції вбачається, що відповідач на заперечує свій підпис на спірному договорі купівлі-продажу та факт отримання від ОСОБА_2 2000грн.

ОСОБА_2 до теперішнього часу проживає у зазначеній у договорі купівлі-продажу частині домоволодіння та з 16 квітня 1998 року зареєстрована у ньому (а.с. 83-87).

Відповідно до положень частини 2 статті 47 ЦК УРСР, який діяв на час укладення угоди, якщо одна зі сторін повністю або частково виконала угоду, а друга сторона ухиляється від нотаріального посвідчення угоди, суд має право на вимогу сторони, що виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому випадку наступне нотаріальне посвідчення угоди не вимагається.

Враховуючи, що сторони узгодили усі істотні умови договору та виконали його, зокрема, обумовлена сторонами вартість відчужуваної частки нерухомого майна була сплачена позивачкою відповідачу у повному обсязі до підписання договору, ОСОБА_2 вселилась у придбану частину домоволодіння, де постійно проживає до теперішнього часу, ОСОБА_6 протягом 18 років з дати укладання договору його не оспорював, проте в подальшому відмовився від його нотаріального посвідчення, колегія суддів вважає, що відповідно до ч.2 ст.47 ЦК УРСР суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про визнання спірного договору купівлі-продажу дійсним.

Доводи апеляційної скарги про те, що фактично 04 травня 1998 року між ним та ОСОБА_2 був укладений договір позики та зазначені у договорі 2000грн. як сплачені позивачкою кошти за придбання частки будинку були отримані ОСОБА_6 у борг та у 2007 році були повністю повернуті позивачці, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки зазначені обставини належними та допустимі доказами відповідачем не були доведені. Так, надана ОСОБА_6 на підтвердження вказаних обставин розписка про отримання 3 травня 1998 року у борг від ОСОБА_2 2000грн. не містить підпису позивачки, а зроблений відповідачем запис на примірнику договору купівлі-продажу про повернення 10.07.2007 року боргу та підпис поряд з ним «ОСОБА_2» (а.с 139, 140) не є переконливим доказом факту укладання сторонами договору позики з огляду на те, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є неписьменною (і ця обставина відповідачем визнається), до того ж позивачка заперечувала проти факту укладання між нею та відповідачем договору позики та стверджувала, що передані нею при укладанні спірного договору в якості оплати за придбану частину будинку 2000грн. ОСОБА_6 їй ніколи не повертав.

Також не можуть бути прийняті до уваги посилання апеляційної скарги на недоведеність позивачкою ухилення відповідача від нотаріального посвідчення угоди.

Так, в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_6 пояснив, що ОСОБА_2 наполягала на належному оформленні договору купівлі-продажу частки домоволодіння по АДРЕСА_1, проте, нотаріуси відмовляли у посвідченні цього договору у зв'язку із наявністю самочинних забудов та необхідністю отримання згоди на відчуження від іншого співвласника, тому вони зареєстрували укладення даного договору на Південній Товарній Біржі.

Викладені обставини, на думку колегії суддів, свідчать про доведеність факту ухилення ОСОБА_6 від нотаріального посвідчення укладеного з ОСОБА_2 договору купівлі-продажу.

Посилання апелянта на відсутність у спірному договорі купівлі-продажу суттєвих умов такого договору є безпідставними, оскільки спростовуються змістом укладеного сторонами договору.

Той факт, що при укладанні сторонами договору купівлі-продажу ОСОБА_6 не були дотримані вимоги статті 114 ЦК УРСР щодо письмового повідомлення іншого співвласника домоволодіння - ОСОБА_7 - про намір продати частину домоволодіння ОСОБА_2 - не є підставою для відмови у визнанні укладеного сторонами договору дійсним, оскільки порушення встановлених цієї правовою нормою правил є підставою для задоволення своєчасно заявленої співвласником, чиї права порушені, вимоги про переведення на нього прав і обов'язків покупця. Між тим, з письмових пояснень ОСОБА_7 вбачається, що вона не бажає користуватись своїм правом привілеєвої купівлі та вважає позов ОСОБА_2 таким, що підлягає задоволенню (а.с. 71-73), а тому цей договір не порушує її прав та законних інтересів.

Підставами позову, які відповідно до вимог цивільно-процесуального законодавства суд не може змінити за власною ініціативою, є не саме по собі посилання на певну норму закону, а обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Тому при вирішенні справи суд уточнює підстави позову й застосовує норми закону, яка їм відповідає.

За такого, не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм процесуального права в зв'язку зі зміною за власною ініціативою правового обґрунтування позову ОСОБА_2, яка посилалась на норми Цивільного кодексу України, тоді як суд при вирішенні спору застосовував норми Цивільного кодексу УРСР, що діяв на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 76 ЦК Української РСР та ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася про порушення свого права.

З дати укладання сторонами договору купівлі-продажу 04 травня 1998 року ОСОБА_6 його не оспорював та не заперечував право власності ОСОБА_2 на частину домоволодіння до того часу, як дізнався про ухвалення судом заочного рішення, яке є предметом даного апеляційного розгляду.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно від 17 серпня 2015 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 про проведення державної реєстрації в державному реєстрі речових прав та їх обтяжень права власності позивачки на частку у домоволодінні АДРЕСА_1 було відмовлено із посиланням на відсутність нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу та наявність зазначених у технічному паспорті від 25 грудня 2014 року самочинних забудов (а.с. 18). Отже, саме з цього часу почався перебіг позовної давності, який на час звернення ОСОБА_2 з позовом до суду - в грудні 2015 року, не сплив.

За такого посилання апелянта на пропуск ОСОБА_2 позовної давності в зв'язку з тим, що спірний договір укладено в травні 1998 року, а з позовом про визнання його дійсним вона звернувся лише в грудні 2015 року, є безпідставними.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують висновків місцевого суду про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_2.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 18 лютого 2016 року - залишити без змін

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий В.В. Коломієць

Судді: Т.С. Довжук

З.Л. Шолох