Ухвала суду № 57720784, 12.05.2016, Апеляційний суд Вінницької області

КОПІЯ

Справа № 153/1619/15-ц Провадження № 22-ц/772/1425/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 39Доповідач Матківська М. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Матківської М.В.

Суддів: Берегового О.Ю., Сопруна В.В.

При секретарі: Сніжко О.А.

За участю: позивача ОСОБА_2 і її представника - адвоката Вітвіцького О.Ю.; представника відповідача- адвоката Боднара О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 14 березня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, про встановлення факту визнання житлового будинку об'єктом спільної сумісної власності та визначення частки майна,

В с т а н о в и л а :

5 жовтня 2015 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_5 про встановлення факту визнання житлового будинку об'єктом спільної сумісної власності та визначення частки у цьому майні.

21 січня 2016 року ОСОБА_2 подала заяву про збільшення позовних вимог, якою просила встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Свої вимоги мотивуючи тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року в с. Михайлівці Ямпільського району помер її батько ОСОБА_6. Вона являється єдиним спадкоємцем першої черги. Спадщину прийняла, подавши відповідну заяву до нотаріальної контори і отримала свідоцтво про право на спадщину за законом: на 1/3 частку квартири і на земельну ділянку. Її мати ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року. При житті батьків рішенням суду від 29 жовтня 1993 року їх шлюб розірваний. Перебуваючи у зареєстрованому із її матір'ю шлюбі, батько з 1987 року проживав фактично однією сім'єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 року. Проживаючи із ОСОБА_8 однією сім'єю до дня її смерті, вони мали спільний бюджет, вели спільне господарство та побут, мали усталені взаємні права й обов'язки, притаманні подружжю. Проживаючи більше 25 років вони за свої спільні кошти та вкладаючи спільні трудові зусилля, разом побудували житловий будинок із надвірними будівлями по АДРЕСА_3. Зареєстровано будинок на ім'я ОСОБА_8. Вона вважає, що житловий будинок за життя ОСОБА_6 і ОСОБА_8 був їх спільною сумісною власністю і їх частки були рівними та становили по 1/2 частині будинку кожному. За життя батька ОСОБА_6 його частка у спільній власності - спірному житловому будинку, визначена не була. Нотаріусом їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частку спадкового майна - спірного житлового будинку. Тому просила встановити факт, що житловий будинок із надвірними будівлями по АДРЕСА_3 є об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 року та ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року; визначити, що частка померлого ОСОБА_6 в праві спільної сумісної власності на цей житловий будинок становить 1/2 частку; встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року із ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 року, в проміжок часу з листопада 1993 року по ІНФОРМАЦІЯ_5 року.

Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 14 березня 2016 року позов задоволено частково.

Встановлено факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року, та ОСОБА_8 у період із 01 січня 2004 року до дня смерті ОСОБА_8 - ІНФОРМАЦІЯ_5 року.

В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 521,20 гр. судових витрат.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_2 просить рішення суду в частині відмови у задоволенні іншої частини позовних вимог скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким встановити факт, що житловий будинок із надвірними будівлями по АДРЕСА_3 є об'єктом спільної сумісної власності ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 року та ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року; визначити, що частка померлого ОСОБА_6 в праві спільної сумісної власності на цей житловий будинок із надвірними будівлями становила 1/2.

Зазначила, що рішення суду першої інстанції вважає незаконним, оскільки вбачається невідповідність висновків суду обставинам справи, суд невірно застосував і трактував норми діючого на той час КпШС України і статтю 17 Закону України «Про власність», на час виникнення спірних правовідносин, а саме: набуття спільної сумісної власності ОСОБА_8 і ОСОБА_6 - спірного будинку в період його будівництва - з 1993 року по 1996 рік, і це призвело до порушення судом норм процесуального права в частині законності і обґрунтованості оскаржуваного судового рішення, що відповідно до статті 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог і ухвалення в цій частині нового рішення.

У судовому засіданні позивач і її представник підтримали апеляційну скаргу, просять її задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги і просить її відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_6 і ОСОБА_2 з 24 березня 1969 року перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 29 жовтня 1993 року (а. с. 13). Позивач ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_2 - свідоцтво про укладення шлюбу із ОСОБА_9, актовий запис № 1085, видане відділом ЗАГСу м. Рівне 30 липня 1993 року, серія НОМЕР_1 - а. с. 7) являлася їх дочкою (свідоцтво про народження актовий запис № 10, видане Железнівською сільською радою Зеленівського району Уральської області 10 лютого 1970 року, серія НОМЕР_2 - а. с. 6).

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 року в с. Михайлівці Ямпільського району Вінницької області (свідоцтво про смерть актовий запис № 14, видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Ямпільського районного управління юстиції у Вінницькій області 27 липня 2013 року - а. с. 8).

Позивач являється спадкоємцем першої черги, яка прийняла спадщину, подавши 26 листопада 2013 року відповідну заяву приватному нотаріусу Ямпільського районного нотаріального округу (а. с. 57).

26 листопада 2013 року приватний нотаріус Ямпільського районного нотаріального округу Катрук М.В. за заявою ОСОБА_2 відкрив спадкову справу № 122/2013 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_6 (а. с. 56 - 110).

17 лютого 2014 року приватним нотаріусом Ямпільського районного нотаріального округу ОСОБА_2 видано два свідоцтва про право на спадщину за законом: за першим - спадковим майном являється 1/3 частка квартири АДРЕСА_1 (а. с. 101), за другим -земельна ділянка, яка розташована на території Северинівської сільської ради Ямпільського району, площею 2,0175 га, передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а. с. 102).

Мати позивача ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 року (свідоцтво про смерть актовий запис № 21, видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Ямпільського районного управління юстиції у Вінницькій області 5 лютого 2015 року, серія НОМЕР_3 - а. с. 9).

Згідно зі ст. 303 ЦПК України апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Рішення суду оскаржується позивачем лише у частині відмови у задоволенні її позовних вимог про встановлення факту належності житлового будинку із надвірними будівлями на праві спільної сумісної власності ОСОБА_8 і ОСОБА_6 та про визначення ? частки за ОСОБА_6 у спільному сумісному майні, яким являється даний житловий будинок.

Зі слів позивача її батько ОСОБА_6, перебуваючи у зареєстрованому шлюбі із її матір'ю, з 1987 року проживав фактично однією сім'єю без реєстрації шлюбу із ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 року (актовий запис про смерть № 80 від 8 липня 2013 року - а. с. 75).

Позивач стверджує, що її батько ОСОБА_6, проживаючи із ОСОБА_8 однією сім'єю до дня її смерті, мали спільний бюджет, вели спільне господарство та побут, мали усталені взаємні права й обов'язки, притаманні подружжю. Проживаючи більше 25 років вони за свої спільні кошти та вкладаючи спільні трудові зусилля, разом побудували житловий будинок із надвірними будівлями по АДРЕСА_3 Вінницької області, проте, зареєстрували будинок на ім'я ОСОБА_8 (а. с. 15).

Позивач вважає, що житловий будинок за життя ОСОБА_6 і ОСОБА_8 був їх спільною сумісною власністю і їх частки були рівними та становили по 1/2 частині будинку кожному. За життя батька ОСОБА_6 його частка у спільній власності - спірному житловому будинку, визначена не була.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Позивач по справі ОСОБА_2 являється дочкою спадкодавця ОСОБА_6, тобто являється спадкоємцем першої черги за законом. За її заявою про прийняття спадщини нотаріусом відкрито спадкову справу № 122/2013 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 року ОСОБА_6 та видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1 та на земельну ділянку площею 2,0175 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Северинівської сільської ради Ямпільського району (а. с. 101, 102).

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктом 1 Прикінцевих положень до Сімейного кодексу України, цей Кодекс набрав чинності одночасно з набранням чинності Цивільним Кодексом України, тобто з 1 січня 2004 року.

Відповідно до статей 16, 17 Закону України «Про власність», який втратив чинність на підставі Закону України від 27 квітня 2007 року, але був чинним на час виникнення спірних відносин, статті 22 КпШС України, який був чинним до 1 січня 2004 року, спільною сумісною власністю визначалось майно, нажите подружжям за час шлюбу (майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї, чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю).

В інших випадках спільна власність громадян визнавалася частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено й учасники спільної власності при придбанні майна не виходили з рівності їхніх часток, розмір частки кожного з них визначався ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності.

Така правова позиція висловлена Судовою палатою у цивільних справах Верховного Суду України у постанові від 18 вересня 2013 року при розгляді цивільної справи № 6-66цс13.

По справі встановлено, що при житті власника спірного будинку ОСОБА_8 та ОСОБА_6 вони не перебували у зареєстрованому шлюбі і не укладали будь-яких письмових угод щодо спільної власності на спірний житловий будинок.

Тому розмір часток кожного із них має визначатися в залежності від доведеності ступеню участі кожного із них своєю працею й коштами у створенні такої спільної власності.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 256 ЦПК України суд вправі розглядати справи про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу за таких умов: має місце спільне проживання чоловіка та жінки однією сім'єю, термін спільного проживання (не менше п'яти років); мета встановлення факту (розподіл спільно набутого майна, спадкування за законом).

Сімейним кодексом України закріплено рівні права чоловіка та жінки, які проживають у незареєстрованому шлюбі, зокрема на придбане майно в період цього шлюбу, а Цивільним кодексом України - право на спадщину. Оскільки СК України набрав чинності з 1 січня 2004 р. і зворотної сили не має, то положення статті 74 СК України, якою визначено право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, застосовуються виключно до правовідносин, які виникли після дати набрання ним законної сили.

До заяви про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу додаються документи та докази того, що між заявником та іншою особою (померлим) мали місце фактичні шлюбні стосунки (свідоцтва про народження дітей, довідки з місця проживання, свідчення свідків, листи ділового та особистого характеру тощо). Також це можуть бути: свідоцтво про смерть одного із "подружжя", свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що "подружжя" вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі рішення виконавчого комітету Ямпільської міської ради № 237 від 29 липня 1996 року ОСОБА_8 26 вересня 1996 року видано свідоцтво про право особистої власності на домоволодіння - 100 % житлового будинку у АДРЕСА_3 (а. с. 15).

Вимоги позивача ОСОБА_2 зводилися до визнання цього будинку об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_8 і ОСОБА_6 та визнання за спадкодавцем - її батьком ОСОБА_6 права власності на ? частину цього будинку в спільній власності із ОСОБА_8, набутого за час проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, на підставах, передбачених статтею 112 ЦК України, 1963 року.

За змістом статті 112 ЦК України в редакції 1963 року, майно може належати на праві спільної власності двом чи кільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).

Пленум Верховного Суду України у постанові «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» № 20 від 22 грудня 1995 року, з послідуючими змінами, у пункті 5 роз'яснив, що розглядаючи позови, пов'язані з спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону України «Про власність», ст. 22 Кодексу України про шлюб та сім'ю); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім'ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім'ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1 ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону України «Про власність»); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передані при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім'ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»).

В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток, розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності.

Частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. Оскільки праця є основою створення і примноження власності громадян, розмір частки учасника спільної сумісної власності визначається ступенем його трудової участі, якщо інше не випливає із законодавства України. Розмір часток у спільній сумісній власності подружжя визначається за нормами Кодексу про шлюб та сім'ю. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.

Таким чином, у разі спору частка в майні сторін повинна визначатися залежно від участі кожного з них у його набутті. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про власність», який був чинний на момент придбання спірного майна, майно, придбане внаслідок спільної праці, є спільною сумісною власністю сторін, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними; майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об'єдналися для спільної діяльності, є їхньою спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними, розмір частки кожного визнається ступенем його трудової участі.

Отже, саме позивач ОСОБА_2 повинна довести розмір частки її батька ОСОБА_6 у спірному будинку шляхом доведення ступеню його участі своєю працею і коштами у створенні в 1996 році такої власності - жилого будинку з господарськими будівлями.

Статтею 57 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами частин 2 і 3 статті 10 та статті 60 ЦПК України сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі й щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Під час вирішення спору щодо належності майна, набутого до 1 січня 2004 року особами, які проживали однією сім'єю, але не перебували в зареєстрованому шлюбі, необхідно встановити не лише обставини щодо спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно придбавалось сторонами внаслідок спільної праці. Тобто сам факт спільного проживання сторін у справі не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною із сторін. Частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін.

І при наявності встановлених цих фактів, застосовуються положення частини 1 ст. 24 КпШС України, частини 1 ст. 17 Закону України «Про власність» та рекомендації, які містяться в постановах Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» № 16 від 12 червня 1998 року і «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» № 20 від 22 грудня 1995 року.

Така правова позиція висловлена Судовою палатою Верховного Суду України у постанові від 11 березня 2015 року при розгляді цивільної справи за № 6-211цс14.

При розгляді даного спору судом встановлено, що між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 не було домовленості про створення спільної сумісної власності при надбанні майна - жилого будинку та не встановлено, що ОСОБА_6 вклав свою працю і свої кошти у конкретному розмірі в побудову будинку по АДРЕСА_3.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції належним чином дослідив всі обставини справи, дав належну оцінку зібраним по справі доказам, у тому числі тим, що ОСОБА_8 і ОСОБА_6 були зареєстровані за різними адресами: ОСОБА_8 була зареєстрована ІНФОРМАЦІЯ_1, а ОСОБА_6 - з 17 листопада 1987 року по день смерті зареєстрований АДРЕСА_1 (а. с. 60-61, 69), а також вірно врахував правило пункту 1 Прикінцевих положень СК України, у якому визначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності ЦК України, тобто з 1 січня 2004 року, вірно врахував роз'яснення пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15 травня 2006 року, в тому, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року, а до сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності.

За наведених обставин колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про часткову відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 є правильним, оскільки ґрунтується на законі, а позивач не довела наявність обставин, якими обгрунтовує свої вимоги та відповідно до вимог статей 11, 10, 60 ЦПК України не підтвердила своїх доводів відповідними доказами, передбаченими статтями 57-66 ЦПК України.

Доводи апеляційної скарги позивача є безпідставними, оскільки висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, судом вірно застосовані норми матеріального права і ухвалене рішення відповідає вимогам цивільного процесуального закону.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

У х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 14 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: /підпис/ М.В. Матківська

Судді: /підпис/ О.Ю. Береговий

/підпис/ В.В. Сопрун

Згідно з оригіналом:

Суддя: М.В. Матківська