Рішення № 57719851, 10.05.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Савчук М.В.

суддів: Чупікової В.В., Яремка В.В.

секретар Окармус О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовомПублічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення боргу за споживчим кредитом, за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 січня 2016 року,

встановила:

В жовтні 2014 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» звернулося до суду з позовом доОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення боргу за споживчим кредитом.

Посилалося на те, що 14 грудня 2007 року між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство « УкрСиббанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №11269350000, відповідно до якого остання отримала кредит у розмірі 681 750,00 грн на споживчі потреби та зобов'язалася повернути банку кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені Графіком погашення кредиту, але в будь-якому випадку не пізніше 12 грудня 2014 року. До кредитного договору укладена додаткова угода №1 щодо зміни графіка повернення кредиту.

В забезпечення виконання кредитних зобов'язань позичальника між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки №165740 від 14.12.2007 року, відповідно до умов якого поручитель зобов'язався перед банком відповідати за виконання ОСОБА_1 усіх її зобов'язань в повному обсязі, що виникли з вказаного кредитного договору.

Позичальником було порушено умови кредитного договору, у зв'язку з чим станом на 09 вересня 2014 року виникла заборгованість на загальну суму 176 443 грн. 83 коп.

_______________

22ц-446/2016 р. Головуючий у 1нстанції Цуркан В.В.

Категорія 27 доповідач Савчук М.В.

Згідно заяви від 12.01.2016 року про збільшених позовних вимог позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на його користь заборгованість у розмірі 299 640,81 грн, яка складається з: заборгованості по кредиту у розмірі 107 685,78 грн; заборгованості по відсоткам - 96 916,58 грн; заборгованості по пені - 95 038,45 грн

РішеннямГлибоцького районного суду Чернівецької області від 20 січня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» заборгованість по процентам за користування кредитними коштами по кредитному договору №11269350000 від 14 грудня 2007 року в сумі 75 581 грн 49 коп.

Вирішено питання щодо судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити рішення суду першої інстанції, стягнувши з неї на користь позивача проценти за користування кредитом за період жовтень-листопад 2011 року в сумі 6149,78 грн.

Посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Вважає, що суд не застосував вимоги ст. 257 ЦК України та визначив відсотки, які підлягають стягненню, без урахування строку давності.

В заперечення на апеляційну скаргу ОСОБА_1 позивач ПАТ «УкрСиббанк» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

В апеляційній скарзі ПАТ «УкрСиббанк» просить скасувати рішення Глибоцького районного суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Посилається на невідповідність рішення суду вимогам ст.ст. 213, 214 ЦПК України.

Справа раніше розглядалася. Рішенням Глибоцького районного суду від 08 квітня 2015 року відмовлено у позові про стягнення заборгованості.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 вересня 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції від 08 квітня 2015 року з направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 215 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим, а за змістом має містити встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. При встановленні фактів суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 214 ЦПК України суд, ухвалюючи рішення, повинен вирішити такі питання:

- чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

- які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

- яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку з припиненням поруки наявні підстави для стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом за період з 27.09.2010 року по 02.12.2011 року у сумі 75 581,49 грн. з відповідача ОСОБА_1

Проте з такими висновками погодитися не можна, оскільки суд дійшов їх внаслідок порушення норм матеріального та процесуального права, що згідно із п 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» з наступних підстав.

У справі встановлено, що 14 грудня 2007 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11269350000, згідно якого остання отримала кредит у розмірі 681 750,00 грн на споживчі потреби під 13,90% річних та зобов'язалася повернути банку кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені Графіком погашення кредиту, але в будь-якому випадку не пізніше 12 грудня 2014 року. До кредитного договору укладена додаткова угода №1 щодо зміни графіка повернення кредиту.

В забезпечення виконання грошових зобов'язань по кредитному договору ОСОБА_4 передала в іпотеку житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в с. Черепківці Глибоцького району, згідно договору іпотеки № 727999 від 14 грудня 2007 року.

Між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 укладено договір поруки №165740 від 14.12.2007 року, згідно якого останній зобов'язався перед банком відповідати за виконання ОСОБА_1 усіх її зобов'язань за кредитним договором.

Крім того, судом встановлено, що 07.10.2010 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України просив достроково стягнути повністю суму кредиту, що залишилась, та проценти за користування кредитними коштами, що підтверджується копією позовної заяви, яка міститься в матеріалах справи.

Заочним рішенням Глибоцького районного суду від 02 грудня 2010 року позов Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено та стягнуто із відповідачів в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором № 11269350000 від 14 грудня 2007 року в сумі 545 804,28 грн, яка складалася із заборгованості за кредитом 458 210,12 грн, суми заборгованості за простроченим кредитом - 49 603,75 грн, суми заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитними коштами - 37 990,41 грн, пені - 2 905,28 грн та неустойки за порушення своїх зобов'язань в розмірі 500 грн.

На підставі вказаного рішення судом було видано виконавчий лист № 2-1026 від 10.02.2011 року, відділом ДВС Глибоцького РУЮ Чернівецької області було прийнято його до виконання та відкрито виконавче провадження № 2352/2.

Встановлено та підтверджено відповідними копіями квитанцій, що відповідач ОСОБА_1 20 вересня 2011 року на виконання вищевказаного рішення суду сплатила на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» - 200 000 грн, 23 вересня 2011 року сплатила 200 000 грн та 02 грудня 2011 року сплатила 149 209,56 грн, чим повністю погасила всю суму заборгованості перед позивачем, яка була стягнута за рішенням суду.

Постановою ВДВС Глибоцького управління юстиції від 06 січня 2012 року вищевказане виконавче провадження закінчено у зв'язку із повним погашенням заборгованості та судових витрат (а.с.89 т.1).

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

Таким чином, банк, подавши позов у 2010 році про стягнення заборгованості з відповідачів за кредитним договором скористався своїм правом дострокового повернення частини позики, в тому числі і тієї частини, строк повернення якої не настав, у загальному розмірі 549 210, 56 разом з нарахованими відсотками станом на 27 вересня 2010 року, тобто позивач змінив строк виконання зобов'язання, а тому висновки суду першої інстанції про безпідставність стягнення з відповідачів заборгованості по тілу кредиту у розмірі 107 685,78 грн. є обґрунтованими.

За правилами ч. 2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення й до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. Її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Отже, стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. Тобто протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого цивільного права чи інтересу судом.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Чинне цивільне законодавство передбачає два види позовної давності - загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Спеціальна позовна давність встановлена законом для окремих видів вимог. Так, спеціальна позовна давність тривалістю в один рік передбачена, зокрема, для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України.

Виходячи з основних засад цивільного права, слід дійти висновку про поширення норми частини третьої статті 267 ЦК України як на загальну, так і спеціальну позовну давність.

Судом встановлено, що відповідачі заявили про застосування строків позовної давності до вимог Банку про стягнення заборгованості.

З матеріалів справи вбачається, що з позовом до суду про стягнення заборгованості за кредитним договором, відсотків за користування кредитом, пені та штрафів позивач звернувся 27 жовтня 2014 року.

02 грудня 2011 року відповідачі повністю погасили заборгованість перед банком по тілу кредиту, а також по відсоткам, які були нараховані станом на 27.09.2010 року.

Отже, строк позовної давності для звернення до суду про стягнення пені сплив 02 грудня 2012 року, а тому позовні вимоги про стягнення пені не підлягають до задоволення.

При цьому судом також встановлено, що повне погашення заборгованості по рішенню суду тривало з 27.09.2010 року до 02.11.2011 року.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У абз.1, 2 п.17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» судам роз'яснено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч.1 ст.598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст.ст. 599-601, 604-609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

Отже, у відповідача ОСОБА_1 утворилась заборгованість по процентам за користування кредитом з 27.09.2010 року до 02.11.2011 року.

Встановлено, що 02 грудня 2011 року відповідач повністю погасила всю суму заборгованості перед позивачем, яка була стягнута за рішенням суду, отже відповідно до вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання між сторонами припинилося.

Оскільки повне виконання зобов'язання за кредитним договором відбулося 02 грудня 2011 року, з позовом до суду ПАТ «УкрСиббанк» звернувся в жовтні 2014 року, з рахуванням вимог ст. 257 ЦК України про загальну позовну давність в три роки, заборгованість по процентам за користування кредитом необхідно стягнути за два місяці й один день, а саме: за жовтень 2011 року - 3 074, грн. 89 коп, листопад 2011 року - 2 975 грн 70 коп та один день грудня 2011 року - 99 грн 19 коп., що складає загальну суму 6149 грн 78 коп згідно розрахунку банку (а.с.11 том.1).

Отже, рішення суду в частині стягнення відсотків за користування кредитом за період з 27.09.2010 року по 02.12.2011 року в сумі 75581,49 грн є помилковим та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині, яким необхідно стягнути солідарно з відповідачів відсотки за користування кредитом в розмірі 6149 грн 78 коп за період з жовтня 2011 року по листопад 2011 та і день грудня 2011 року в межах строку позовної давності.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, зокрема й застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14.

Пунктом 3.1 договору поруки №165740 від 14 грудня 2007 року, укладеного між ПАТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2, передбачено, що строк дії договору встановлений до повного виконання всіх зобов'язань боржника за основним договором.

Позивач ПАТ «УкрСиббанк» скористався своїм правом на звернення до суду з позовом до поручителя ОСОБА_2, пред'явивши до нього позов, про що Глибоцьким районним судом ухвалено рішення від 02 грудня 2010 року про його задоволення та стягнення із боржника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 в солідарному порядку заборгованість за кредитним договором №11269350000 від 14 грудня 2007 року.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що порука між сторонами зобов'язання не припинена, вимоги ч. 4 ст. 559 ЦК України щодо припинення поруки не відносяться до правовідносин, які склалися між сторонами в даному позові, а тому необхідно стягнути суму заборгованості по відсотках за користування кредитом у розмірі 6149 грн 78 коп з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно.

В решті позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» слід відмовити.

Необґрунтованими є посилання апелянта ПАТ «УкрСиббанк» на те, що за користування кредитними коштами понад встановлений договором термін встановлюється процентна ставка у подвійному розмірі від ставки, що діє для строкової суми основного боргу на дату виникнення такого прострочення, оскільки п. 4.1 кредитного договору зазначена відповідальність передбачена тільки щодо пені та штрафів (а.с. 18).

Згідно з частиною 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для його скасування та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позову.

Крім того, як встановлено у справі, вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором по тілу кредиту заявлялися раніше, про що ухвалено рішення Глибоцьким районним судом Чернівецької області від 02 грудня 2010 року, яке набрало законної сили.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Керуючись ч. 2 ст. 205, ст.ст. 307,309 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити частково.

Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 січня 2016 року скасувати.

Позов Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» 6149 (шість тисяч сто сорок дев'ять ) грн 78 коп суму заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитними коштами.

В решті позовних вимогах про стягнення пені відмовити.

Провадження у справі в частині вимог про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 107 685 грн 78 коп закрити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: