Ухвала суду № 577174, 11.04.2007, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

УХВАЛА

11.04.07 Справа № 13/250-4644

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Бойко С.М.,

суддів: Марко Р.І.,

Бонк Т.Б.,

при секретарі Чаплик І.,

з участю представників

від позивача: з”явився,

відповідача : з”явився,

розглянув апеляційну скаргу Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції, м.Бережани

на постанову господарського суду Тернопільської області від 13.12.2006 року, суддя Стопник С.Г., в справі № 13/250-4644,

за позовом Українсько-іспанського підприємства –товариства з обмеженою відповідальністю «Санза ТОП», м.Бережани

до відповідача: Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції, м.Бережани

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0000721500/0 від 20.03.2006р.; №0000911500/0176 від 17.04.2006р.; №0001171500/0554 від 19.05.2006р.; №0001651500/0/1646 від 20.07.2006р.; №0001851500/02084 від 11.08.2006р.; №0002611500/02881 від 18.09.2006р.; №0002891500/0/3465 від 19.10.2006р.,

в с т а н о в и в :

постановою господарського суду Тернопільської області від 13.12.2006 року задоволено позов Українсько-іспанського підприємства –товариства з обмеженою відповідальністю «Санза ТОП»до Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0000721500/0 від 20.03.2006 р.; №0000911500/0176 від 17.04.2006р.; №0001171500/0554 від 19.05.2006 р.; №0001651500/0/1646 від 20.07.2006р.; №0001851500/02084 від 11.08.2006р.; №0002611500/02881 від 18.09.2006р.; №0002891500/0/3465 від 19.10.2006р., якими позивачу зменшено бюджетне відшкодування на суми податку на додану вартість, що фактично не сплачені постачальниками до бюджету.

Постанова суду мотивована тим, що податковим органом не доведено порушення визначення повноти нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість, оскільки позивачем процедуру сторнування (зобов'язання з ПДВ/ податковий кредит) та розрахунків з бюджетом проведено у відповідності до вимог чинного законодавства. Судом також зазначено, що Закон України «Про податок на додану вартість»не містить обмежень на право податкового кредиту в межах сплати ПДВ постачальниками до бюджету та актами перевірки не підтверджується такий висновок податкового органу.

В апеляційній скарзі скаржник (відповідач) просить постанову суду скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити, з підстав неповного з”ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права, апелюючи тим, що за результатами проведених документальних перевірок податковою інспекцією підтверджено право позивача на бюджетне відшкодування податку на додану вартість в розмірах, що фактично сплачені постачальниками до бюджету. Скаржник зазначає, що перевірку проведено на підставі даних зустрічних перевірок контрагентів по операціях позивача та даних інформаційних довідок про стан платника ПДВ згідно аналізу відомостей АІС'Податки".

При цьому, скаржник зазначає, що здійснення аналізу інформаційних довідок щодо основних постачальників платника ПДВ передбачено "Методичними рекомендаціями щодо взаємодії між підрозділами органів державної податкової служби України при організації та проведенні перевірок достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість", що затверджені Наказом Державної податкової адміністрації України від 18.08.2005 р. №350.

У запереченнях на апеляційну скаргу позивач просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що позивачем дотримані всі вимоги Закону України «Про податок на додану вартість», а тому відсутні підстави для зменшення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та прийняття оскаржуваних рішень.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, які підтримали свої позиції, пояснення дали аналогічні, викладені в письмових поясненнях та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що апеляційна скарга податкового органу задоволенню не підлягає.

Підставою прийняття податкових повідомлень -рішень №0000721500/0 від 20.03.06 р, на суму 38343 грн.; №0000911500/0176 від 17.04.06 р. на суму 27109 грн.; №0001171500/0554 від 19.05.06 р. на суму 25000 грн.; №0001651500/0/1646 від 20.07.06 р. на суму 26620 грн.; №0001851500/02084 від 11.08.06 р. на суму 3083 грн.; №0002611500/02881 від 18.09.06 р. на суму 10057 грн.; №0002891500/0/3465 від 19.10.06 р. на суму 543 грн., якими позивачу зменшено бюджетне відшкодування на вказані суми податку на додану вартість, є факт порушення позивачем п.1.8 ст.1, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме висновок про те, що позивач отримує лише право на податковий кредит в сумі, яка дорівнює сумі ПДВ сплаченій до бюджету його постачальниками.

Проте, такий висновок податкового органу не відповідає встановленим обставинам по справі та вимогам діючого законодавства.

Відповідно до п.п.7.7.1. ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість" від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР (в редакції, що діяла на час виникнення у позивача права на відшкодування) суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов”язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додну вартість" подактовий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звітному періоді, у зв"язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації, а згідно п.п.7.4.5 вказаної статті не дозволяється включення до складу податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) –актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Керуючись п.7.5 ст.5 вищенаведеного Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: за вимогами п.п.7.5.1. дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Наявні в матеріалах справи податкові накладні містять усі необхідні реквізити передбачені п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” та підтверджують сплату сум ПДВ позивачем в ціні товару, який придбавався, що відповідає вищезазначеним вимогам.

З наведеного суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про правомірність заявлення позивачем до бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість відповідно до вищевказаних податкових накладних, оскільки позивачем процедуру сторнування (зобов'язання з ПДВ/ податковий кредит) та розрахунків з бюджетом проведено у відповідності до вимог чинного законодавства.

Покликання податкового органу на непідтвердження позивачем права на податковий кредит з огляду на фактичну несплату податку до бюджету контрагентом позивача є безпідставним, оскільки діючим податковим законодавством не передбачена відповідальність покупця(в даному випадку –позивача) за несплату податків контрагентами угод.

Закон України «Про податок на додану вартість»не пов»язує право на віднесення до податкового кредиту, сплачених сум ПДВ в ціні товару, окрім тих, підстав, які викладені у змісті цього закону.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону "Про податок на додану вартість" платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у пп. "а", "в", "г", "д" п. 10.1 ст. 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, податкові органи не можуть зменшувати суму бюджетного відшкодування покупцю при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого зменшення.

З наведеного, висновок податкового органу про зменшення позивачу бюджетного відшкодування на суми податку на додану вартість, які не сплачені постачальниками до бюджету, не відповідає встановленим обставинам по справі та вимогам діючого законодавства, а тому податкові повідомлення-рішення №0000721500/0 від 20.03.2006р.; №0000911500/0176 від 17.04.2006р.; №0001171500/0554 від 19.05.2006р.; №0001651500/0/1646 від 20.07.2006р.; №0001851500/02084 від 11.08.2006р.; №0002611500/02881 від 18.09.2006р.; №0002891500/0/3465 від 19.10.2006р. підставно скасовано місцевим судом.

Крім цього, судом першої інстанції правомірно взято до уваги і той факт, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі актів перевірки, з яких податковим органом представлено лише один №11/15-02/31274081 від 11.04.2006р., який відповідав по нумерації та даті вказаній в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні (№0000911500/0/0176 від 17.04.2006р.), а інші взагалі відсутні. Наведені обставини свідчать про те, що оскаржувані рішення прийняті на підставі неіснуючих актів перевірки, що з огляду на вимоги Розділу 4 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України №327 від 10.08.2005р. та зареєстрованого в Мін'юсті України 25.08.2005р. за №6/31-92; п.п.13, 14 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України №110 від 17.03.2001р. та зареєстрованої в Мін'юсті України 23.03.2001р. за №268/5459, є додатковою підставою для визнання цих рішень нечинними.

З вищенаведеного доводи скаржника про скасування постанови місцевого суду є безпідставними.

Постанова місцевого суду прийнята у відповідності з вимогами діючого законодавства, а тому підстав для її скасування апеляційний суд не вбачає.

Керуючись ст.ст. 198,200,205,206 КАС України, суд,

ухвалив :

постанову господарського суду Тернопільської області від 13.12.2006 року в справі за номером 13/250-4644 залишити без змін, а апеляційну скаргу Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції –без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий-суддя: С.М. Бойко

Судді: Т.Б.Бонк

Р.І.Марко