Рішення № 57713045, 12.05.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 459/3383/15 Головуючий у 1 інстанції: Кріль М.Д.

Провадження № 22-ц/783/2117/16 Доповідач в 2-й інстанції: Тропак О. В.

Категорія: 21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі: головуючого Тропак О.В.,

суддів: Приколоти Т.І., Федоришина А.В.,

за участю секретаря Іванової О.О.

з участю: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_5 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, з участю третьої особи Червоноградської державної нотаріальної контори про визнання договору дарування недійсним,-

в с т а н о в и л а :

13 жовтня 2015 року ОСОБА_6 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_7, з участю третьої особи Червоноградської державної нотаріальної контори про визнання недійсним договору дарування.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що позивачеві на правах одноособової приватної власності належала квартира АДРЕСА_1. 22 липня 1981 року з ним стався нещасний випадок на виробництві у зв'язку з чим МСЕК визнала його інвалідом першої групи безтерміново. У зв'язку із переломом хребта позивач самостійно не пересувався, а відтак йому була потреба у догляді. Спочатку на добровільних засадах його доглядала відповідач по справі - ОСОБА_7, але через деякий час вона категорично заявила йому і поставила його перед вибором, або він укладає з нею договір довічного утримання, переписує спірну квартиру і тоді вона продовжує доглядати позивача, або він шукає собі особу, яка його догляне. Будучи цілком залежним від відповідачки, позивач був змушений укласти даний правочин, хоча розумів, що він для нього не вигідний. В 2010 році відповідачка виписала позивача з квартири і тим самим позбавила його права на проживання у спірній квартирі, та зареєструвала за іншою адресою, де він ніколи не проживав. 24 вересня 2015 року , після дзвінка невідомої особи , яка мала намір купити дану квартиру, позивач випадково виявив у своєму особистому паспорті, що зареєстрований за іншою адресою. 24 вересня 2015 року відповідачка категорично заявила, що має намір продати дану квартиру і його згоди на це не потрібно, і тоді позивач зрозумів, що його право порушено.

05 листопада 2015 року позивач збільшив позовні вимоги та просив суд визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, як такий, що вчинений ним під впливом помилки, та поновити його право власності на дану квартиру.

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 05 листопада 2015 року позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7, посвідчений 26 лютого 2007 року нотаріусом Червоноградської державної нотаріальної контори, зареєстрований в реєстрі за № 2-478. Квартиру АДРЕСА_1 повернуто у власність ОСОБА_6. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду від 05 листопада 2015 року в апеляційному порядку оскаржила особа, яка не брала участі у справі - ОСОБА_5. В апеляційній скарзі зазначає, що у жовтні 2011 року до неї звернулася ОСОБА_7 з проханням надати їй в позику кошти у сумі 37000 доларів США, які вона зобов'язувалась повернути на першу її вимогу. Як додаткову гарантію повернення коштів, ОСОБА_7 запропонувала їй разом із її дітьми вселитись у належну ОСОБА_7 квартиру за адресою: АДРЕСА_2 та завірила, що, якщо вона не буде в змозі повернути кошти, то згадану вище квартиру вона переоформить на неї , оскільки у неї на праві власності є інше житло, а саме квартира за адресою: АДРЕСА_1. Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 21 вересня 2015 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_5 та стягнуто з ОСОБА_7 суму позики в розмірі 794911 грн., а також судові витрати по справі. Рішення суду набрало законної сили , їй видано виконавчі документи, які звернуто до виконання. В ході розгляду даної справи за заявою ОСОБА_5 про забезпечення позову, накладено арешт на усе належне ОСОБА_7 майно, із забороною вчиняти будь-які дії, щодо відчуження цього майна. Однак, оскаржуваним рішенням про розірвання договору дарування, ОСОБА_7 втратила право власності на вищезгадану квартиру на яку було накладено арешт, хоча насправді, остання вирішила іншим способом унеможливити виконання судового рішення, яким стягнуто з ОСОБА_7 значну суму коштів. Вважає, що саме ОСОБА_7 була ініціатором такого звернення свого брата ОСОБА_6 до суду про розірвання договору дарування квартири, адже це був єдиний спосіб вивести цю квартиру зі складу майна, що належить ОСОБА_7

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних мотивів.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об»єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв»язок доказів в їх сукупності.

Згідно ухвали Червоноградського міського суду Львівської області від 27 серпня 2015 року у цивільній справі № 459/2593/15-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики, було вжито заходи забезпечення позову у виді накладення арешту на усе належне ОСОБА_7 майно у межах суми 794911,00 грн із забороною вчиняти будь-які дії щодо відчуження цього майна, а 28 серпня 2015 року було проведено державну реєстрацію цього обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а. с. 97). Доказів які б свідчили про те, що ухвала про забезпечення позову від 27.08.2015 року оскаржувалася відповідачем ОСОБА_7, останньою суду надано не було, хоча про накладення арешту на її майно ОСОБА_7 повинно було достовірно відомо 21 вересня 2015 року під час розгляду справи № 459/2593/15-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7, який (позов) рішенням Червоноградського міського суду Львівської області було задоволено, та стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 заборгованість в розмірі 794911 гривень.

У відповідності до ч. ч. 2, 3 ст. 55 Закону України від 02.09.1993 року № 3425-ХІІ «Про нотаріат» при посвідченні угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі, садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна. В разі наявності заборони угода про відчуження майна обтяженого боргом, посвідчується лише у разі згоди кредитора і набувача на переведення боргу на набувача.

У відповідності до пунктів 1.14, 2.1 Глави 2. Посвідчення правочинів про відчуження та заставу майна Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 , у разі наявності заборони правочин про відчуження майна обтяженого боргом, посвідчується лише у разі згоди кредитора і набувача на переведення боргу на набувача. При підготовці до посвідчення правочинів про відчуження або заставу нерухомого майна нотаріусом перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Зважаючи на те, що у зв»язку з накладенням арешту на усе майно належне ОСОБА_7 в межах суми 794911 грн, після 28 серпня 2015 року ОСОБА_7 не могла розпорядитися своїм нерухомим майном, зокрема квартирою АДРЕСА_1, шляхом розірвання договору дарування цієї квартири від 26 лютого 2007 року (а.с. 3) чи будь-яким іншим способом у нотаріальному порядку, матеріали цієї цивільної справи свідчать про те, що ОСОБА_7 стали вживатися заходи для виведення цієї квартири із складу належного їй майна в судовому порядку, шляхом заявлення позову про визнання цього договору недійсним як такого, що укладений дарителем внаслідок помилки.

Не виключаючи тієї обставини, що договір дарування від 26 лютого 2007 року міг бути укладений ОСОБА_6 внаслідок помилки, однак, колегія суддів вважає недоведеними належними і допустимими доказами твердження позивача про те, що лише 24 вересня 2015 року він випадково довідався:

про укладення ним 26.02.2007 року договору дарування, а не - договору довічного утримання (тобто по збігу більше ніж восьми років);

і про реєстрацію його в 2010 році за іншою адресою років (тобто по збігу п»яти років),-

оскільки ОСОБА_6 було долучено до позовної заяви ксерокопію договору дарування від 26.02.2007 року, чим доводиться те, що копія цього договору дарування була у позивача в наявності, як і були у нього в наявності: витяг № 14201764 від 11.04.2007 року про реєстрацію за ОСОБА_7 права власності на квартиру АДРЕСА_1, техпаспорт на цю квартиру на ім»я ОСОБА_7, які були подані суду першої інстанції також ОСОБА_6 ( а.с. 11, 22, 19-20), а тому позивач не міг не знати про ці обставини, починаючи з 26.02.2007 року, а про зняття з реєстрації місця проживання,- починаючи з 29.04.2010 року (дата реєстрації). Та обставина, що позов було заявлено саме з метою виведення квартири із складу майна, належного ОСОБА_7, а не- з метою захисту порушених прав ОСОБА_6, який, нібито побоювався, що ОСОБА_7 зможе продати квартиру, доводиться, на думку колегії суддів, також тим, що 15.10.2015 року позивачем було подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру (а.с. 34), яка, незважаючи на постановлення 27.10.2015 року ухвали про відкриття провадження у справі, у встановлені ст. 153 ч. 1 ЦПК України строки судом першої інстанції розглянута не була, а потім - 30.10.2015 року позивачем подано, нотаріально посвідчену заяву, про те, щоб арешту на квартиру не накладати (а. с. 49).

Отже, зважаючи, на те, що з 28.08.2015 року майно ОСОБА_7 знаходилося під арештом, про що їй було достовірно відомо, заявлення її братом ОСОБА_6 завідомо надуманого позову, та визнання цього надуманого позову відповідачем ОСОБА_7, свідчить про те, що позов було заявлено не з метою захисту порушених прав ОСОБА_6, а - з метою виведення квартири зі складу майна відповідача.

Відтак, обставини справи у їх об»єктивній сукупності, дають підстави для висновку про те, що внаслідок визнання відповідачем позову, оскаржуваним рішенням було фактично виведено із складу майна ОСОБА_7 квартиру, на яку, за заявою ОСОБА_5 було накладено арешт з метою забезпечення права ОСОБА_5 на отримання грошового відшкодування в розмірі 794911 гривень, яке за рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 21 вересня 2015 року (яке передує даті звернення ОСОБА_6 з позовом до ОСОБА_7 про визнання договору дарування недійсним) у справі № 459/2593/15-ц присуджено до стягнення з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5.

У відповідності до ч. ч. 1, 3 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення .

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про доведеність помилки ОСОБА_8 при укладенні договору дарування від 26 лютого 2007 року не відповідають обставинам справи, ґрунтуються на припущеннях, відтак оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, оскільки оскаржуваним рішенням ОСОБА_5 фактично позбавлено можливості одержати грошове відшкодування в розмірі 794911 за рахунок спірної квартири, яка на час ухвалення рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 21 вересня 2015 року у справі № 459/2593/15-ц перебувала під арештом і належала на праві приватної власності ОСОБА_7, тобто оскаржуваним рішенням порушено законні майнові права і інтереси ОСОБА_5, тому апеляційну скаргу належить задовольнити, рішення суду першої інстанції - скасувати, і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Керуючись ч. 3 ст. 303, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, ст. 313, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_5 - задовольнити.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 05 листопада 2015 року скасувати і ухвалити нове рішення .

У задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7, з участю третьої особи Червоноградської державної нотаріальної контори про визнання договору дарування недійсним, - відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий Тропак О.В.

Судді: Приколота Т.І.

Федоришин А.В.