Постанова № 57702424, 10.05.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" травня 2016 р. Справа№ 910/278/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чорногуза М.Г.

суддів: Агрикової О.В.

Рудченка С.Г.

при секретарі судового засідання: Михайленко С.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Липська Н.В. довіреність № 010.01/2341 від 11.04.14

від відповідача: Глєбова А.М. довіреність № 136/06 від 05.06.15

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Нафтогаз"

на рішення Господарського суду міста Києва від 14 березня 2016 року

у справі № 910/278/16 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Нафтогаз"

про стягнення 169 810, 44 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Нафтогаз" 169 810,44грн. заборгованості за Договором оренди нерухомого майна банку №185-00/2/230114 від 16.01.2014 р. (а.с.6-9).

Рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/278/16 від 14 березня 2016 року позов задоволено повністю (а.с. 104-109).

23 березня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фактор Нафтогаз" звернулось з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 14 березня 2016 року у справі №910/278/16, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14 березня 2016 року у справі №910/278/16 та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України".

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12 квітня 2016 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Нафтогаз" на рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/278/16 від 14 березня 2016 року передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді - Чорногуз М.Г., суддів Агрикової О.В., Рудченка С.Г.

14 квітня 2016 року ухвалою Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Нафтогаз" на рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/278/16 від 14 березня 2016 року прийнято до провадження колегію суддів у складі головуючого судді - Чорногуз М.Г., суддів Агрикової О.В., Рудченка С.Г., справу призначено до розгляду на 10 травня 2016 року.

10 травня 2016 року представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу.

Представник ТОВ "Фактор Нафтогаз" в судовому засіданні 10 травня 2016 року надав суду пояснення, в яких просив задовольнити апеляційну скаргу в повному обсязі, скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/278/16 від 14 березня 2016 року та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позову ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України".

Представник ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" в судовому засіданні 10 травня 2016 року надав суду пояснення, в яких заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі та просили суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста у справі №910/278/16 від 14 березня 2016 року без змін.

Згідно з частиною першою статті 99 ГПК в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом XII ГПК.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

16 січня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фактор Нафтогаз" (далі - відповідач, орендар) укладено Договір оренди нерухомого майна банку №185-00/2/230114 (далі - Договір) (а.с. 10-13).

Відповідно до п. 1.1 Договору, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 237,16 кв.м., з яких: приміщення першого поверху №7, 19 - 23 групи приміщень №5 площею 184,30 кв.м., частина приміщення №1 (паркінгу) групи приміщень №1 цокольного поверху, площею 16,00 кв.м. (надалі по тексту - орендовані приміщення), та приміщення загального користування площею 36,86 кв.м. першого поверху будівлі готельно-офісного та торгово-офісного комплексів (літ. Б) загальною площею 5495,90 кв.м., розташованої за адресою: м. Київ, вул. Сагайдачного Петра, 25, зі всіма внутрішніми системами та комунікаціями, що існують на час укладення цього договору (надалі по тексту разом з орендованими приміщеннями - орендоване майно).

За умовами п. 3.1 Договору, орендодавець протягом 5-ти робочих днів з дати підписання цього договору передає, а орендар приймає у строкове платне користування орендоване майно на підставі Акту приймання-передачі орендованого майна від орендодавця до орендаря, що складається у формі, викладеній в Додатку №2 до цього договору. Орендоване майно вважається переданим орендодавцем орендарю з дати підписання Акту приймання-передачі орендованого майна від орендодавця до орендаря уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів відбитками печаток сторін.

В подальшому, сторонами було укладено Договір про внесення змін № 1 від 26.06.2014 р. та Договір про несення змін № 2 від 30.09.2014 р. до Договору оренди нерухомого майна банку № 185-00/230114 віл 16.01.2014 р. (а.с. 17-18).

Відповідно до п. 3.2. Договору, в редакції Договору про внесення змін №2 від 30.09.2014 р., орендоване майно передається орендарю у строкове платне користування до 15 січня 2015 року включно. Передача орендованого майна в оренду не призводить до виникнення в орендаря права власності на орендоване майно.

Пунктом 4.1. у первісній редакції Договору сторони погодили, що загальний розмір орендної плати за користування орендованим майном за один календарний місяць становить 42805,39 грн., крім того ПДВ - 8561,08 грн., що разом з ПДВ складає 51366,47 грн. (надалі за текстом - орендна плата).

Пунктом 4.1. Договору, у редакції Договору про внесення змін №2 від 30.09.2014 р. сторони встановили що: "Загальна вартість орендної плати за один календарний місяць користування орендованим майном становить 35574,00 грн., крім того ПДВ - 7114,80 грн., а всього з ПДВ 42688,80 грн.".

Відповідно до п. 12.1. Договору, в редакції Договору про внесення змін №2 від 30.09.2014, цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів відбитками печаток сторін і діє до 15 січня 2015 року включно. В частині сплати орендарем орендної плати, в тому числі частини орендної плати, що утворилась у зв'язку із застосуванням індексу інфляції, платежів за комунальні послуги та інших витрат орендодавця, сплати неустойки (штрафів/пені) за порушення умов цього договору, зобов'язань компенсації спричинених збитків, цей договір діє до повного та належного виконання сторонами зобов'язань за ним.

16 січня 2014 року сторони договору оренди підписали Акт приймання-передачі орендованого майна від орендодавця до орендаря, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування предмет оренди (а.с. 16).

19 січня 2015 року ПАТ "Укрексімбанк" та ТОВ "Фактор Нафтогаз" підписали Акт приймання-передачі орендованого майна від орендаря до орендодавця, згідно з яким орендар передав, а орендодавець прийняв із строкового платного користування предмет оренди. Підписанням цього акту сторони засвідчили відсутність будь-яких взаємних претензій і розбіжностей стосовно орендованого майна (а.с. 19).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За умовами ст.ст. 11, 629 ЦК України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості сторін на власний розсуд визначати умови договору, які і становлять його зміст. Винятком є умови, які конкретно передбачені законом щодо того чи іншого виду договорів.

За умовами ст. 283 ГК України та ст. 759 ЦК України орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

Колегія суддів зазначає про вірність висновків суду першої інстанції про те, що уклавши Договір оренди та Договори про внесення змін до нього, ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" і ТОВ "Фактор Нафтогаз" реалізували своє право на вільний вступ у договірні відносини, визначення умов договору та встановлення його змісту, зокрема, погодили розмір орендної плати з індексацією, а також порядок її обчислення.

Зобов`язання в силу вимог ст. 525, 526 ЦК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні за змістом положення містяться у п. 1 ст. 193 ГК України.

Згідно з ч. 5 ст. 762 ЦК України, ч. 3 ст. 285 ГК України та п. 5.2. Договору орендар зобов'язаний вносити орендні платежі своєчасно і в повному обсязі.

За приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з п. 4.3. Договору, в редакції Договору про внесення змін №2 від 30.09.2014 р., орендна плата за цим договором підлягає індексації:

- за період від дати підписання уповноваженими представниками сторін Акту приймання-передачі орендованого майна від орендодавця до орендаря та скріплення їх підписів відбитками печаток сторін - до 15 січня 2015 року - до 15 лютого 2015 року;

- або за період фактичного користування орендарем орендованим майном (від дати підписання уповноваженими представниками сторін Акту приймання-передачі орендованого майна від орендодавця до орендаря та скріплення їх підписів відбитками печаток сторін до дати підписання уповноваженими представниками сторін Акту приймання-передачі орендованого майна від орендаря до орендодавця та скріплення їх підписів відбитками печаток сторін) у разі дострокового припинення дії цього договору та повернення орендованого майна орендарем орендодавцю до 15 січня 2015 року - протягом 15 днів місяця, наступного за місяцем, в якому уповноваженими представниками сторін підписано Акт приймання-передачі орендованого майна від орендаря до орендодавця та їх підписи скріплено відбитками печаток сторін.

Індексація орендної плати розраховується шляхом перемноження між собою помісячних індексів інфляції, що офіційно встановлені та оприлюднені Держкомстатом України за відповідний період та суми орендної плати за цей період.

Якщо орендар користується орендованим майном неповний місяць, то для розрахунку індексації береться частина орендної плати за фактичний строк користування орендованим майном у такому місяці.

Різниця між фактично сплаченою орендною платою та проіндексованою згідно з цим пунктом договору орендною платою підлягає сплаті орендарем на підставі виставленого орендодавцем рахунку-фактури протягом 5-ти банківських днів з дати його виставлення орендодавцем. Припинення дії цього договору не звільняє орендаря від обов'язку сплатити орендодавцю частину орендної плати, що виникла у зв'язку із застосуванням індексу інфляції, відповідно до цього пункту договору.

Позивачем в порядку п. 4.3. Договору виставлено відповідачу рахунок-фактуру №03ТМ/2015 від 24.02.2015 р. на оплату вартості орендної плати за приміщення з врахуванням індексу інфляції за період з 16.01.2014 р. по 19.01.2015 р. в загальному розмірі 169810,44 грн. з ПДВ (а.с. 27).

Зазначений рахунок було отримано уповноваженим представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Нафтогаз" 09.11.2015 р., про що свідчить наявні у матеріалах справи копії замовлення на відправлення документів та рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 28-29).

Проте, орендар у порушення взятих на себе зобов'язань за Договором оренди нерухомого майна банку №185-00/2/230114 від 16.01.2014 р., різницю між фактично сплаченою орендною платою та проіндексованою не здійснив, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в загальному розмірі 169810,44 грн., що і стало підставою для звернення з позовом.

Пунктом 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За результатом перевірки наданого позивачем розрахунку суми заборгованості, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що розрахунок позивача не є вірним, оскільки сукупний індекс інфляції за період оренди становить 128,74053133, а не 1,287 як зазначає позивач. Однак, здійснення перерахунку судом фактично призведе до виходу за межі позовних вимог.

Так, за приписами п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Клопотання в порядку, передбаченому вищевказаною нормою, ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" до позовної заяви не додано та в судовому засіданні представником позивача не заявлено, у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог.

Отже, враховуючи, що факт порушення ТОВ "Фактор Нафтогаз" своїх договірних зобов`язань, в частині своєчасної та повної сплати різниці між фактично сплаченою орендною платою та проіндексованою, підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення основного боргу в розмірі 169810,44 грн.

Відповідач як під час розгляду справи у суді першої, так і апеляційної інстанції не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем під час обчислення суми боргу не враховано рекомендації, викладені у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. №14 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", не заслуговують на увагу, оскільки дана постанова роз'яснює питання відповідальності за порушення (прострочення) грошових зобов'язань, а не порядку формування орендної плати.

Безпідставними є і посилання апелянта на положення Закону України "Про оренду державного та комунального майна" і необхідність застосування Методики розрахунку і порядок використання за оренду державного майна, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 р. № 786, оскільки предмет оренди належить на праві власності ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України".

Відповідно до п. 13.1. Договору, сторони домовились, що норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не застосовуються до правовідносин, які виникли із цього Договору.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів визнає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з вищевикладеного колегія суддів зазначає, що апелянт не надав суду достатніх доказів в розумінні статті 33, 34 ГПК України, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, що могло б стати підставою для задоволення апеляційної скарги.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З огляду на вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий господарський суд виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні Господарського суду міста Києва повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами дослідженими в судовому засіданні.

Рішення Господарського суду міста Києва від 14 березня 2016 року у справі №910/278/16 підлягає залишенню без змін.

Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Нафтогаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 14 березня 2016 року у справі №910/278/16 задоволенню не підлягає.

Судові витрати, згідно до ст. 49 ГПК України покласти на апелянта.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, п. 1 ч.1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор Нафтогаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 14 березня 2016 року у справі №910/278/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14 березня 2016 року у справі №910/278/16 залишити без змін.

3. Справу № 910/278/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 ГПК України.

Головуючий суддя М.Г. Чорногуз

Судді О.В. Агрикова

С.Г. Рудченко